Рішення

від 22.10.2019 по справі 474/767/17

ВРАДІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 474/767/17

Провадження № 2/474/11/18

РІШЕННЯ

Іменем України

22.10.19року смт. Врадіївка

Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Фасій В.В.

при секретарі судового засідання Багрін Н.А.

з участю:

позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ВТ ТОВ Чорномор - Ноздрова В.О.

представників відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 та позивачів за зустрічним позовом ВТ ТОВ Чорномор - Манілової І.В., Третьяк Г.О.

без участі:

представника позивача за первісним позовом та представника відповідача за зустрічним позовом ВТ ТОВ Чорномор - Сотської С.О.

представників третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору -Березнегуватської РДА Миколаївської області та Врадіївської РДА Миколаївської області.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до Виробничо - торгівельного товариства з обмеженою відповідальністю «Чорномор» про визнання договору оренди недійсним, та за зустрічним позовом Виробничо торгівельного товариства з обмеженою відповідальністю «Чорномор» до ОСОБА_1 про визнання договору оренди дійсним, -

встановив:

У вересні 2017р. позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому посилався на те, що йому на праві власності належить земельна ділянка, площею 10,92 га, яка розташована в межах Нововасилівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області. 07.12.2006р. між ним та ВТ ТОВ Чорномор було укладено договір оренди даної земельної ділянки строком на 10 років. Після закінчення терміну дії договору, він мав намір обробляти земельну ділянку самостійно, про що повідомив відповідача. Однак, ВТ ТОВ Чорномор йому було відмовлено та повідомлено про те, що 21.07.2016р. між ними було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 10 років, який був зареєстрований державним реєстратором Березнегуватської РДА 14.12.2016р. Також, позивач зазначив, що вказаного договору з відповідачем він не укладав, істотних умов договору не погоджував, та копія договору йому не надавалась. На підставі вищевикладеного, позивач просив суд визнати договір оренди земельної ділянки, площею 10,92 га, яка розташована в межах Нововасилівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, укладений 21.07.2016р. між ним та ВТ ТОВ Чорномор недійсним.

В жовтні 2017р. ВТ ТОВ Чорномор звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору оренди земельної ділянки дійсним. Свій позов обґрунтував тим, що ОСОБА_1 кожного року отримував грошові кошти, як орендну плату за користування його земельною ділянкою, що свідчить про вчинення дій спрямованих на схвалення та виконання ним умов спірного договору оренди землі, що підтверджується видатковими касовими ордерами. За 2016р. - видатковий касовий ордер від 23.12.2016р., за 2017р. - видаткові касові ордери від 20.09.2017р. Керуючись законодавством, а саме ст.20 Закону України Про оренду землі , ч.3 ст.640 ЦК України, ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ВТ ТОВ Чорномор було здійснено державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки у Березнегуватській районній державній адміністрації Миколаївської області державним реєстратором, що також підтверджує дійсність договору. На підставі викладеного, ВТ ТОВ Чорномор просило суд визнати договір оренди земельної ділянки від 21.07.2016р. дійсним.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник Сотська ОСОБА_2 позов підтримали з підстав зазначених у позовній заяві, зустрічний позов не визнали, вказавши, що вимоги позивача є законними та обгрунтованими, під час укладення оспорюваного договору між сторонами не було досягнуто згоди з усіх умов договору, які є істотними умовами, будь-яких угод із відповідачем позивач 21.07.2016р. не укладав і не підписував. Також просили стягнути із відповідача на користь позивача витрати на проведення експертизи.

Представники відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . заперечили проти позовних вимог з підстав зазначених у зустрічній позовній заяві. Просили суд задовольнити зустрічну позовну заяву, та визнати договір оренди укладений 21.07.2016р. між ВТ ТОВ Чорномор та ОСОБА_1 - дійсним. Оскільки ТОВ Чорномор належним чином виконує умови зазначеного договору, між сторонами досягнуті всі істотні умови щодо цього договору, вчасно виплачують орендну плату за користування земельною ділянкою, та сам позивач ОСОБА_1 протягом 2016-2017 років отримував орендну плату. В задоволенні первісного позову ОСОБА_1 просять відмовити.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору -Березнегуватської РДА Миколаївської області та Врадіївської РДА Миколаївської області в судове засідання не з`явилися, проте подали до суду заяви (вх.№5057 від 06.11.2017р., вх.№4803 від 22.10.2019р.), про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Дослідивши надані сторонами докази, судом встановлені факти та відповідні їм правовідносини:

- згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 № 037423 від 13.01.2004р. позивачу на підставі розпорядження Врадіївської райдержадміністрації від 25.07.2003р. № 393-р належить земельна ділянка площею 15,33 га (земельна ділянка 1 з кадастровим номером 4822383600:02:000:0043, площею 10,92 га, та земельна ділянка 2 з кадастровим номером 4822383600:02:000:0135, площею 4,41 га), яка розташована в межах Нововасилівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 № 037423 від 13.01.2004р.);

- 07.12.2006р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 10,92 га, термін дії якого становить 10 років. Договір було зареєстровано у Миколаївській регіональній філії Центру ДЗК Врадіївський реєстраційний округ 16.03.2007р. за № 040701200033, строк дії якого витікає 07.12.2016р., на виконання якого позивачем відповідачу було передано земельну ділянку (договір від 07.12.2006р., показання сторін в якості свідків);

- 21.07.2016р. між відповідачем та від імені позивача ОСОБА_1 було укладено типовий договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4822383600:02:000:0043, площею 10,9177 га, строком на 10 років, який 08.12.2016р. був зареєстрований державним реєстратором Березнегуватської районної державної адміністрації Миколаївської області (типовий договір оренди землі від 21.07.2016р., інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 98483953 від 26.09.2017р.);

- згідно копій видаткових касових ордерів від 23.12.2016р. та 20.09.2017р. позивач отримав від відповідача відповідно орендну плату за 2016 рік в сумі 22 000 грн. 00 коп. та за 2017 рік в сумі 11 710 грн. 00 коп. і 10 290 грн. 00 коп. (видаткові касові ордери від 23.12.2016р. та 20.09.2017р.).

Відповідно до висновку експерта № 17-1274 від 18.04.2018р., за результатами судово - почеркознавчої експертизи, проведеної за клопотанням позивача, підпис у вигляді запису прізвища «Ноздров» в розділі «Реквізити сторін. Орендодавець» на договорі оренди земельної ділянки, укладеного 21.07.2016р. між ОСОБА_1 та ВТ ТОВ «Чорномор» , ймовірно виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою (висновок експерта № 17-1274 від 18.04.2018р).

Згідно висновку повторної судово-почеркознавчої експертизи №18-4050 від 22.02.2019р., проведеної за клопотанням відповідача який не погодився з висновком первинної експертизи з - підстав ймовірності зробленого експертом висновку, а не його категоричності, вбачається , що оцінка результатів порівняльного дослідження дозволяє стверджувати, що встановлені розбіжні загальні ознаки, а також розбіжності в окремих ознаках стійкі, суттєві, виходять за межі варіантів ознак підписного почерку ОСОБА_1 і створюють сукупність, достатню для категоричного висновку про те, що підписи від імені ОСОБА_1 у двох примірниках оригіналу договору оренди земельної ділянки, укладеного 21.07.2016р., виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Встановлені збіжні ознаки на зроблений ідентифікаційний висновок не впливають, оскільки вони відносяться до малоінформативних (тобто, часто зустрічаються в мало вироблених та середньо вироблених почерках різних осіб) та приблизних, а тому у даному випадку (враховуючи наведені вище розбіжності), їх наявність обумовлена деякою природною схожістю почерку виконавця досліджуваного підпису з почерком ОСОБА_1 або намаганням наслідування підписному почерку ОСОБА_1 (висновок експерта №18-4050 від 22.02.2019р.)

При прийнятті рішення суд керується:

Згідно приписівч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В свою чергу, ст.ст. 76-89 ЦПК України визначено поняття доказів, їх належності, допустимості, достовірності та достатності, обов`язок доказування і подачі доказів, а також підстави звільнення від доказування, порядок подачі доказів, витребування доказів та оцінки доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 та ч. 1 ст. 82 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Стаття 6 ЦК України передбачає, сторони вільну в укладенні договорів, які відповідають загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 15, ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема щодо визнання правочину недійсним.

Згідно ч.ч. 1, 3, 4 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У відповідності до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 та п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 208 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

У письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу та інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі - Постанова ВСУ № 4 від 06.11.2009р.) судам роз`яснено, що відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів : нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Згідно ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 18 Закону України «Про оренду землі» правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Таким чином, оскільки договір оренди землі, укладений 21.07.2016р. між позивачем та відповідачем, пройшов державну реєстрацію, а отже вказаний договір є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним.

Пунктом 8 Постанова ВСУ № 4 від 06.11.2009р., роз`яснено, що відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України.

Верховний Суд України у постанові від 18.12.2013р.у справі № 6-127цс13, дійшов до висновку, що вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

У постанові від 06.02.2012р. у справі № 6-104ц11 Верховний Суд України зазначив, що частиною першою ст. 15 Закону України «Про оренду землі» визначені істотні умови договору оренди, відсутність хоча б однієї з цих істотних умов є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним у розумінні частини другої ст. 15 Закону України «Про оренду землі» .

Відповідно до висновку експерта №18-4050 від 22.02.2019р., за результатами повторної судово - почеркознавчої експертизи, проведеної за ухвалою суду від 18.09.18р. вбачається, що підписи від імені ОСОБА_1 у двох примірниках оригіналу договору оренди земельної ділянки, укладеного 21.07.2016р., від імені ОСОБА_1 та ВТ ТОВ «Чорномор» , об`єктом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 4822383600:02:000:0043 площею 10.9177га виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Висновок експерта є категоричним.

Щодо зустрічного позову, суд виходив з того, що, із конструкції ст.218 ЦК України, якою відповідач обґрунтував свої вимоги, слідує, що вказана норма стосується правочинів укладених без дотримання письмової форми, тобто окрім тих, які укладаються виключно в письмовій формі та підлягають державній реєстрації, яка в свою чергу, є моментом вчинення правочину. А оскільки в даному випадку оспорюваний правочин між сторонами було укладено в письмовому вигляді, то в даному випадку, як положення ст..218 ЦК України, так і постанови Пленуму Верховного Суду України від 11.11.2011р., не підлягають застосуванню.

Водночас, слід зазначити, що правові наслідки подальшого схвалення правочину вчиненого не його стороною передбачені ст. 241 ЦК України.

У відповідності до ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

В правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 25.05.20146р. у справі № 6-2612цс15, визначено, що ст. 241 ЦК України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

Відтак, подальше схвалення позивачем правочину, вказувало б про його чинність для нього лише у випадку підписання оспорюваного договору від імені позивача його представником з перевищенням повноважень, однак матеріали справи не містять жодних доказів щодо уповноваження позивачем іншої особи на представництва своїх інтересів у правовідносинах пов`язаних з реалізацією позивачем свого права власності щодо земельних ділянок.

Також слід зазначити, що надані відповідачем копії видаткових касових ордерів щодо отримання позивачем орендної плати фактично стосуються 2016 року, протягом якого, як стверджує представник відповідача, використовувалася земельна ділянка за договором від 07.12.2006р. та оспорюваним договором, однак з огляду на інформаційне навантаження вказаних доказів, умов зазначених договорів та пояснень представника відповідача неможливо достовірно встановити по якому з договорів здійснено оплату орендної плати за 2016 рік.

Крім того отримання власником земельної ділянки грошей від орендаря в якості плати не може свідчити про схвалення ним цього оспореного договору (висновок ВССУ у справі № 395/466/15-ц, 14.12.16 ).

Таким чином, в сукупності вищевикладеного слідує, що первісний позов є законним, обґрунтованим та підлягає задоволенню, водночас зустрічний позов є безпідставним, необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 6 ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 640 грн. 00 коп.

Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати понесені позивачем за проведення судово-почеркознавчої експертизи в сумі 6 090 грн. 96 коп.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Первісний позов ОСОБА_1 до Виробничо торгівельного товариства з обмеженою відповідальністю «Чорномор» про визнання договору оренди недійсним - задовольнити.

Визнати договір оренди земельної ділянки площею 10,92 га, кадастровий номер 4822383600:02:000:0043, яка розташована в межах території Нововасилівської сільської ради Врадіївського району Миколаївської області, укладений 21.07.2016р. між Виробничо - торгівельним товариством з обмеженою відповідальністю «Чорномор» в особі директора ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , який зареєстрований державним реєстратором Березнегуватської районної державної адміністрації Миколаївської області 14.12.2016р. за № 32916081 - недійсним .

В задоволенні зустрічного позову Виробничо - торгівельного товариства з обмеженою відповідальністю «Чорномор» до ОСОБА_1 про визнання договору оренди дійсним - відмовити.

Стягнути з Виробничо - торгівельного товариства з обмеженою відповідальністю «Чорномор» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Стягнути з Виробничо - торгівельного товариства з обмеженою відповідальністю «Чорномор» на користь ОСОБА_1 судові витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи в розмірі 6 090 (шість тисяч дев`яносто) грн. 96 коп.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Врадіївський районний суд Миколаївської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В.Фасій