Рішення

від 31.10.2019 по справі 140/2659/19

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2019 року ЛуцькСправа № 140/2659/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд із позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Головного управління ДФС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги від 12 червня 2019 року № Ф-6672-55У.

В обґрунтування позову позивач вказав, що у серпні 2019 року отримав повідомлення Першого відділу ДВС міста луцька ГТУЮ у Волинській області із постановою про відкриття виконавчого провадження №59600576 від 19 липня 2019 року. Підставою для відкриття виконавчого провадження слугувала вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6672-55У від 12 червня 2019 року про сплату боргу з єдиного соціального внеску в розмірі 18276,72 грн. Позивач не погоджується із оскаржуваною вимогою, вважає суму визначену у вимозі - неузгодженою, а саму вимогу протиправною, такою, що винесена не в порядку, не у спосіб та поза межами повноважень відповідача. Також зазначив, що згідно з положеннями Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - Закон №2464-VI) він є застрахованою особою, тобто фізичною особою, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок. З 2005 року позивач працює у Комунальному підприємстві Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання Волинської обласної ради. Єдиний внесок за нього в період з 2005 року нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, наголошує, що з кінця 2006 року позивач фактично підприємницькою діяльністю не займається, жодного доходу не отримує та відповідно звітності не подає.

Також вказує, що оскаржувана вимога не відповідає вимогам, що встановлені Законом №2464-VI, Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, а отже відповідачем порушено процедуру, яка передує прийняттю вимогу про сплату боргу (недоїмки). Наголошує, що бездіяльність з боку відповідача щодо невинесення протягом тривалого часу після внесення змін в законодавство вимоги про сплату боргу (недоїмки) поклала на позивача надмірний тягар зі сплати єдиного внеску та призвела до порушення права позивача на володіння своїми грошовими коштами в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Вважає, що оскаржувана вимога не відповідає критерію пропорційності, адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересам особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою від 04 вересня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач у відзиві на позов його вимоги заперечує. В обґрунтування своєї позиції вказав, що з 01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України , яким внесені зміни до Закону №2464-VI. Відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01 січня 2017 року становить 704,00 грн., а з 01 січня 2018 року - 819,06 грн.

Проведеним аналізом картки особового рахунку встановлено, що ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа-підприємець в ГУ ДФС у Волинській області з 05 грудня 2005 року по 22 серпня 2019 року, однак свій обов`язок, передбачений статтею 6, пунктом 8 статті 9 Закону №2464-VI, щодо сплати єдиного внеску не виконував.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно з пунктом 4 статті 25 Закону №2464-VI, пунктом 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів позивачу як платнику єдиного внеску, який має недоїмку, що перевищує 10,00 грн., сформовано та надіслано вимогу про сплату боргу. Нарахування єдиного внеску за кодом платежу 71040000 здійснюється за обліковими даними інформаційної системи в автоматичному режимі. Недоїмка, яка зазначена в оскаржуваній вимозі від 12 червня 2019 року № Ф-6672-55У в сумі 18276,72 грн., нарахована за 2017-2018 роки.

У зв`язку з тим, що станом на 31 січня 2019 року згідно з даними АІС Податковий борг і інтегрованій картці ОСОБА_1 рахувався борг єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування для фізичних осіб-підприємців, ГУ ДФС у Волинській області винесено та направлено на податкову адресу платника податків вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07 лютого 2019 року № Ф-6672-55.

При цьому вказує, що вищезазначеною вимогою не здійснювалося жодних нарахувань грошового зобов`язання з єдиного внеску, натомість вона лише містить вимогу до платника сплатити загальну суму боргу з єдиного внеску, який на момент її винесення уже рахувався в інтегрованій картці платника.

Вищевказана вимога, була направлено на податкову адресу платника податків, проте була повернута у зв`язку з закінченням встановленого строку зберігання, відтак, з врахуванням вимог пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, вимога від 07 лютого 2019 року №Ф-6672-55 набула статусу узгодженої. Таким чином, вимога про сплату боргу від 12 червня 2019 року №Ф-6672-55У сформована та направлена до органів державної податкової служби.

Також вважає, що той факт , що у спірний період позивач, будучи зареєстрованим як фізична особа-підприємець, одночасно також працював за трудовим договором як найманий працівник, не звільняв його від обов`язку зі сплати єдиного внеску в порядку та розмірах, встановлених Законом.

Відтак, з наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

У поданій до суду відповіді на відзив позивач не погодився з доводами відзиву з підтавав, наведених у позовній заяві.

В поданому заперечені на відповідь на відзив представник відповідача підтримала доводи відзиву.

Ухвалою суду від 25 вересня 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання представника ГУ ДФС у Волинській області про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, з наступних мотивів та підстав.

Позивач ОСОБА_1 з 05 грудня 2005 року по від 22 серпня 2019 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (запис від 05 грудня 2005 року №21980000000004293 та запис від 22 серпня 2019 року №21980060003004293 відповідно) (а.с.10-11).

07 лютого 2019 року ГУ ДФС у Волинській області сформовано ОСОБА_1 вимогу №Ф-6672-55 про сплату боргу (недоїмки) станом на 31 січня 2019 року у сумі 18276,72 грн. відповідно до статті 25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.31).

12 червня 2019 року ГУ ДФС у Волинській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 червня 2019 року № Ф-6672-55У на суму 18272,72 грн. (а.с.35). Вказану вимогу ГУ ДФС у Волинській області направило для виконання до Відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції, що підтверджується листом від 14 червня 2019 року №19632/10/03-20-55-17-10 (а.с. 34). Постановою старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 19 липня 2019 року відкрито виконавче провадження №59600576 з виконання вимоги від 12 червня 2019 року №6672-55 (а.с.13).

Позивач не погоджується із такою вимогою, що стало підставою для його звернення із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування . В силу вимог частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI є платниками єдиного внеску.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

З 01 січня 2017 року діяло правило, відповідно до якого у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій це положення має таку редакцію: У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску .

За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%, де 3200,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%, де 3723,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року).

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (надалі - Інструкція №449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.

Відповідно до пункту 1 вказаного розділу до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Як слідує з матеріалів справи, ГУ ДФС у Волинській області було нараховано позивачу як фізичній особі-підприємцю єдиний соціальний внесок за 2017-2018 роки на загальну суму 18276,77 грн., про що зазначено у спірній вимозі про сплату боргу (недоїмки); з розрахунку, наведеному у відзиві на позов видно, що за 2017 рік сума боргу становить 8448,00 грн. (704,00 грн. х 12 місяців); за 2018 рік - 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12 місяців).

Разом з тим, судом встановлено, що з 05 грудня 2005 року по від 22 серпня 2019 року (тобто, коли він був зареєстрований фізичною особою-підприємцем) позивач перебував у трудових відносинах із Комунальним підприємством Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання Волинської обласної ради (код 21751226), що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (а.с.17-20).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Отже, Комунальне підприємство Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання Волинської обласної ради як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувало за нього як страхувальники єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України. Так роботодавцем ОСОБА_1 нараховано заробітну плату у 2017 році на загальну суму 71163,34 грн., а у 2018 році - 91883,57 грн.; із вказаних сум сплачено єдиний соціальний внесок, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок (а.с.17-20).

Водночас, відповідачем доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017-2018 роках, отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником суду не надано.

Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець як страхувальник в розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.

Крім того, відповідно до пункту 6 частини першої 1 статті 1 Закону №2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Тобто для формування вимоги про сплату боргу з ЄСВ необхідним є здійснення відповідного обчислення сум єдиного внеску, однак у випадках, які передбачені виключно Законом.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону№2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках,передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Даними положеннями закону не передбачено обчислення єдиного внеску на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Тобто обчислення єдиного внеску за змістом Закону здійснюється трьома методами, а саме: 1) за актом перевірки; 2) за звітністю; 3) за бухгалтерськими та іншими документами, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких нараховується єдиний внесок.

Вказані висновки також узгоджуються і з положеннями Інструкції №449. Зокрема, у абзаці першому пункту 4 Розділу VI визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Суд звертає увагу, що вищезазначене формулювання Інструкції, а саме звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів , необхідно тлумачити у нерозривному взаємозв`язку як причина та наслідок, де звіт є підставою для обрахунку, а облікові дані з інформаційної системи - наслідок обрахунку, відображений у даній системі.

Вказане тлумачення вищенаведених норм права також узгоджується із абзацом одинадцятим пункту 3 Розділу VI Інструкції №449, де зазначається, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень, адже у вказаній нормі йдеться не про підстави для обчислення суми єдиного внеску, а про підстави формування вимоги у разі вже здійсненого обчислення та внесення до системи за наслідками такого обчислення боргу, що складає більше 10 грн.

Відповідно до частин першої-третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

З огляду на вказане суд зауважує, що вищенаведені положення Закону №2464-VI про підстави обчислення сум єдиного внеску мають вищу юридичну силу у порівнянні із Інструкцією. З врахування вищенаведеного суд відхиляє доводи відповідача про те, що згідно норм Інструкції для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) достатнім є лише наявність інформації про борг у облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Із матеріалів справи вбачається, що оскаржувана вимоги винесена на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, однак інформація до вказаної інформаційної системи органу доходів і зборів про нарахування платнику єдиного внеску не вносилась на підставі самостійно поданої платником звітності по єдиному соціальному внсеку або за наслідками проведення перевірки щодо вірності нарахування платником єдиного внеску. В даному ж випадку, по суті відбулося донарахування контролюючим органом позивачеві єдиного внеску із відображенням відповідних нарахувань у інформаційній системі без проведення перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, що суперечить імперативній нормі частини третьої статті 9 Закону №2464-VI. Вказане зумовлює протиправність нарахування позивачу єдиного соціального внеску за 2017-2018 роки на загальну суму 18276,77 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Згідно з підпунктом 3 пункту 1 Розділу І Інструкції №449, платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 3 Розділу VІ цієї ж Інструкції передбачено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

З аналізу наведених вище положень слідує, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Враховуючи обставини даної справи, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) мали б бути надіслана позивачу протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла та/або зросла сума недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Як вбачається із наданої відповідачем інформації, зазначеної у інтегрованих картках платника ОСОБА_1 , нарахування недоїмки за 1-4 квартал 2017 року у розмірі 8448,00 грн. було здійснено 09 лютого 2018 року, збільшення недоїмки за 1 квартал 2018 року на суму 2457,18 грн. було здійснено 19 квітня 2018 року, за 2 квартал 2018 року на суму 2457,18 грн. здійснено 19 липня 2018 року, за 3 квартал 2018 року на суму 2457,18 грн. здійснено 19 жовтня 2018 року, за 4 квартал 2018 року на суму 2457,18 грн. здійснено 21 січня 2019 року, що загалом склало 18276,72 грн.

При цьому суд звертає увагу, що вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму 18276,72 грн. сформовано лише 07 лютого 2019 року.

Отже, відповідачем тривалий час на адресу позивача не направлялась вимога про сплату боргу (недоїмки).

Доказів того, що процедура формування та направлення оскаржуваної вимоги потребувала додаткового часу з огляду на необхідність відображення в інтегрованій картці позивача даних документальних перевірок та процедур судового оскарження, які потягли збільшення та/або зменшення сум до сплати, матеріали справи не містять.

Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.

Таким чином, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) прийнята всупереч встановленому порядку, передбаченому частини третьої статті 9 Закону України № 2464-VI та пунктів 3, 4 Розділу VI Інструкції № 449.

При цьому, відповідачем не встановлено, чи здійснювалась позивачем підприємницька діяльність у спірних періодах, на якій системі оподаткування перебував платник, чи відносився платник до осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000, БулвесАД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі Трегубенко проти України ).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію пропорційності , адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу, трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд на підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами, дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12 червня 2019 року №Ф-6672-55У є протиправною та підлягає скасуванню. Відтак, позов належить задовольнити повністю.

Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 768,40 грн., який сплачено відповідно до квитанції № 48 від 30 серпня 2019 року.

Керуючись статтями 139, 243-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Волинській області від 12 червня 2019 року №Ф-6672-55У про сплату боргу (недоїмки).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 39400859) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обліковою картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Я. Ксензюк