Постанова

від 17.02.2020 по справі 140/2659/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 140/2659/19 пров. № 857/13072/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

суддя у І інстанції Ксензюк С.А.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Луцьк,

дата складення повного тексту рішення 31 жовтня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

30 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС) № Ф-6672-55-У від 12 червня 2019 року.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 140/2659/19 позов було задоволено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена оспорювана вимога, нараховував та сплачував роботодавець як страхувальник у розмірі, не меншому мінімального внеску, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.

Окрім того, оскаржувана вимога винесена на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, однак інформація до вказаної інформаційної системи про нарахування платнику єдиного внеску не вносилась на підставі самостійно поданої платником звітності по єдиному соціальному внеску або за наслідками проведення перевірки щодо вірності нарахування платником єдиного внеску. Відтак, відбулося донарахування контролюючим органом позивачеві єдиного внеску із відображенням відповідних нарахувань у інформаційній системі без проведення перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, що суперечить частині 3 статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування . Вказане зумовлює протиправність нарахування позивачу єдиного соціального внеску за 2017-2018 роки на загальну суму 18276,77 грн.

У апеляційній скарзі ГУ ДФС просило скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Свої вимоги обґрунтовує тим, що фізичні особи-підприємці, в тому числі і ті, що одночасно працюють за трудовим договором і є найманими працівниками, на звільняються від обов`язків платника єдиного внеску. На думку скаржника, та обставина, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та паралельно працював з 2005 року та по даний час у комунальному підприємстві, не впливає на правомірність нарахування йому єдиного внеску, як фізичній особі-підприємцю, та не звільняє від обов`язку зі сплати такого внеску у встановлених Законом порядку та розмірі.

ОСОБА_1 апеляційному суду подано відзив на апеляційну скаргу ГУ ДФС, у якому позивач просив залишити вимоги апелянта без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 06 грудня 2005 року по 22 серпня 2019 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 10-11).

07 лютого 2019 року ГУ ДФС сформовано вимогу № Ф-6672-55 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) станом на 31 січня 2019 року у сумі 18276,72 грн відповідно до статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

12 червня 2019 року ГУ ДФС сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6672-55У на суму 18272,72 грн. Вказану вимогу відповідач направив для виконання до Відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції, що підтверджується листом від 14 червня 2019 року № 19632/10/03-20-55-17-10. Постановою старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 19 липня 2019 року відкрито виконавче провадження № 59600576 з виконання вимоги від 12 червня 2019 року №6672-55.

Вважаючи зазначену вимогу протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2546-VІ) платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

При цьому, згідно пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2546-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2546-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 -1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць..

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2546-VІ платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 -1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідач підставою для нарахування недоїмки позивачу зазначає лише дані інформаційних систем податкового органу.

Згідно із частинами 2 та 4 статті 25 Закону № 2546-VІ у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Разом із тим, судом встановлено, що з 06 грудня 2005 року по 22 серпня 2019 року позивач перебував у трудових відносинах із Комунальним підприємством Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання Волинської обласної ради, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 1 статті 7 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Як слідує з матеріалів справи, Комунальне підприємство Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання Волинської обласної ради як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувало за нього як страхувальник єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (а.с. 17-20).

З огляду на викладене слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що оскільки позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена оспорювана вимога відповідача, нараховував та сплачував роботодавець, як страхувальник, у розмірі не менше мінімального внеску, то це виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще й як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 140/2659/19 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко