Постанова

від 23.10.2019 по справі 300/300/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2019 рокуЛьвів№ 857/8218/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Святецького В.В.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради,

на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 року (суддя - Панікар І.В., час ухвалення - 14:59 год., місце ухвалення - м.Івано-Франківськ, дата складання повного тексту - 08.07.2019 року),

в адміністративній справі №300/300/19 за позовом Першого заступника прокурора Івано-Франківської області до Івано-Франківської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Міністерство освіти і науки України,

про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

У лютому 2019 року позивач Перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Івано-Франківської міської ради, в якому просив визнати протиправним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради №298-22 від 14.12.2018 року Про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Івано-Франківська цілісних майнових комплексів державних професійно-технічних навчальних закладів .

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 року залучено до участі у справі Міністерство освіти і науки України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.

Відповідач Івано-Франківська міська рада позову не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Третя особа Міністерство освіти і науки України в суді першої інстанції подала пояснення, просила позовні вимоги задоволити повністю.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення №298-22 від 14.12.2018 року Про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Івано-Франківська цілісних майнових комплексів державних професійно-технічних навчальних закладів .

З цим рішенням суду першої інстанції від 01.07.2019 року не погодився відповідач Івано-Франківська міська рада та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду прийняте з неповним з`ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що з урахуванням положень ст.3 Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності ініціативи щодо передачі об`єктів права державної та комунальної власності може також виходити від відповідних органів місцевого самоврядування. Тому, на думку апелянта, оскаржене рішення Івано-Франківської міської ради №298-22 від 14.12.2018 року є ініціативою щодо надання згоди на безоплатне прийняття у комунальну власність територіальної громади м.Івано-Франківська цілісних майнових комплексів державних професійно-технічних навчальних закладів, за умови прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про передачу зазначеного майна у власність територіальної громади м. Івано-Франківська. Тобто рішення Івано-Франківської міської ради №298-22 від 14.12.2018 року жодним чином не впливає на права власника та на його наміри розпоряджатися ним на власний розсуд. Передумовою для прийняття спірного рішення було те, що заклади професійної технічної освіти фінансуються та утримуються за рахунок коштів місцевого бюджету у відповідності до вимог законодавства. Також звертає увагу апелянт на те, що відповідно до вимог ч.3 ст.53 КАС України, прокурор має право на представництво інтересів держави або конкретної особи лише у визначених законом випадках. Зокрема, з аналізу положень ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру видно, що виключними випадками за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, захищати інтереси держави повинні, перш за все, відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишились незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судому провадженні суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Тому звертає увагу апелянт на те, що оскільки предметом спору є рішення Івано-Франківської міської ради, яким надано згоду на безоплатне прийняття у комунальну власність територіальної громади м. Івано-Франківська цілісних майнових комплексів державних професійно-технічних навчальних закладів, які є державним майном, тому саме Кабінет Міністрів України є особою уповноваженою здійснювати захист права державної власності. При цьому, позивачем не надано доказів того, чому саме прокуратура звернулася в суд з цим адміністративним позовом, і того, що Кабінет Міністрів України не здійснює належним чином своїх функцій щодо управління майном розглядуваних державних професійно-технічних навчальних закладів.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 01.07.2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач перший заступник прокурора Івано-Франківської області подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, вважає вимоги апеляційної скарги безпідставними, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в засідання суду апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити, з врахуванням наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 10.06.2016 року Івано-Франківською обласною радою прийнято рішення за №216-5/2016 Про передачу цілісних майнових комплексів професійно-технічних навчальних закладів , яким надано згоду на передачу із державної власності у спільну власність територіальних громад цілісних майнових комплексів професійно-технічних навчальних закладів із обов`язковим використанням майна за цільовим призначенням та невідчуження його у власність, згідно з додатком, який містить перелік 19 об`єктів цілісних майнових комплексів професійно-технічних навчальних закладів Івано-Франківської області (а.с. 59, 165).

Розпорядженням КМ України №516-р від 18.07.2018 року Про передачу цілісних майнових комплексів державних професійно-технічних навчальних закладів у спільну власність комунальних громад Житомирської та Івано-Франківської областей (а.с. 23-25), передано цілісні майнові комплекси державних професійно-технічних навчальних закладів у спільну власність територіальної громади Івано-Франківської області, за переліком згідно з додатком 2, а саме:

1. Державний професійно-технічний навчальний заклад Івано-Франківське вище професійне училище сервісного обслуговування техніки , що розміщений на земельних ділянках площею 2,7895; 0,0338 гектара (кадастрові номери 2610100000:24:004:0128; 2610100000:24:004:0129);

2. Вище професійне училище №21 м. Івано-Франківська, що розміщене на земельній ділянці площею 4,8517 гектара (кадастровий номер 2610193001:16:001:0097);

3. Вище професійне училище №14 м. Коломиї, що розміщене на земельній ділянці площею 4,373 гектара (кадастровий номер 2610600000:28:006:0059);

4. Івано-Франківський професійний політехнічний ліцей, що розміщений на земельній ділянці площею 2,9850 гектара (кадастровий номер 2610100000:20:009:0231);

5. Вище професійне училище №13 м. Івано-Франківська, що розміщене на земельній ділянці площею 2,2746 гектара (кадастровий номер 2610100000:01:010:0061).

Рішенням Івано-Франківської обласної ради №952-23/2018 від 21.09.2018 року Про утворення комісій з питань приймання-передачі цілісних майнових комплексів професійно-технічних навчальних закладів , вирішено утворити комісії з питань приймання-передачі цілісних майнових комплексів професійно-технічних навчальних закладів у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст області, згідно з додатками 1-5 (а.с. 60-63).

Також встановлено, що 14.12.2018 року Івано-Франківською міською радою прийнято рішення за №298-22 Про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Івано-Франківська цілісних майнових комплексів державних професійно-технічних навчальних закладів (а.с. 20, 21), згідно пункту 1 якого надано згоду на безоплатне прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Івано-Франківська цілісних майнових комплексів державних професійно-технічних навчальних закладів, перелік яких вказаний в додатку, а саме:

1. Івано-Франківський професійний політехнічний ліцей, що розміщений на земельній ділянці площею 2,9850 гектара (кадастровий номер 2610100000:20:009:0231);

2. Державний професійно-технічний навчальний заклад Івано-Франківське вище професійне училище сервісного обслуговування техніки , що розміщений на земельних ділянках площею 2,7895; 0,0338 гектара (кадастрові номери 2610100000:24:004:0128; 2610100000:24:004:0129);

3. Вище художнє професійне училище №3, що розміщене на земельній ділянці площею 3,6449 гектара (кадастровий номер 2610100000:20:009:0230);

4. Івано-Франківський професійний будівельний ліцей, що розміщений на земельній ділянці площею 2,5535 гектара (кадастровий номер 2610100000:20:009:0237);

5. Державний професійно-технічний навчальний заклад Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту і будівництва , що розміщений на земельній ділянці площею 2.3505 гектара (кадастровий номер 2610193001:16:001:0144);

6. Центр професійно-технічної освіти №1 м. Івано-Франківська, що розміщений на земельній ділянці площею 4,4146 гектара (кадастровий номер 2610193001:16:001:0138);

7. Вище професійне училище №21 м. Івано-Франківська, що розміщене на земельній ділянці площею 4,8517 гектара (кадастровий номер 2610193001:16:001:0097);

8. Вище професійне училище №13 м. Івано-Франківська, що розміщене на земельній ділянці площею 2,2746 гектара (кадастровий номер 2610100000:01:010:0061).

Задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправним та скасування вказаного рішення Івано-Франківської міської ради №298-22 від 14.12.2018 року Про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Івано-Франківська цілісних майнових комплексів державних професійно-технічних навчальних закладів , суд першої інстанції виходив з того, що це рішення є необґрунтованим, прийнято з порушенням вимог Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності . Також суд першої інстанції вважав, що спірне рішення завдає шкоди інтересам держави щодо ефективного та сталого розвитку системи освіти та збереження мережі навчальних закладів, а тому прокурор правомірно самостійно звертається до суду із цим адміністративним позовом.

Суд апеляційної інстанції не погоджується із вказаними вище висновками суду першої інстанції, які покладені в основу судового рішення від 01.07.2019 року про задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Статтею 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (тут і надалі в редакції на час розглядуваних правовідносин) визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (ч.2 ст.2 Закону).

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами (стаття 10 Закону).

Відповідно до ст.25 Закону, сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею 26 вказаного Закону передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, щодо надання згоди на передачу об`єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об`єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об`єктів державної власності (п.51 ч.1 ст.26 Закону).

Також, згідно статті 60 вказаного Закону, територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на рухоме і нерухоме майно, підприємства, установи та організації, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Сільські, селищні, міські ради мають право: 1) вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних територіальних громад підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів та інших об`єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб територіальних громад; 2) на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об`єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад (ч.9 ст.60 Закону).

Таким чином, наведеними вище нормами Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено права та повноваження сільських, селищних та міських рад, як представників інтересів відповідних територіальних громад, щодо комунальної власності на відповідні об`єкти закладів освіти і науки, в тому числі щодо ініціювання (внесення пропозицій) про передачу із державної власності в комунальну власність відповідних територіальних громад таких об`єктів.

При цьому, питання щодо надання згоди на передачу об`єктів з державної у комунальну власність вирішуються виключно на пленарних засіданнях відповідної сільської, селищної, міської ради.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що відносини, пов`язані з передачею об`єктів

права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, врегульовані Законом України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності .

Так, згідно ст.3 цього Закону, ініціатива щодо передачі об`єктів права державної та комунальної власності може виходити, зокрема, від відповідних органів місцевого самоврядування.

Статтею 4 цього Закону визначено органи (суб`єкти владних повноважень), які приймають рішення про передачу об`єктів права державної власності у комунальну власність. При цьому, частиною 2 цієї статті 4 Закону передбачено, що передача об`єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, наведеними вище нормами Законом України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності встановлено, що органи місцевого самоврядування мають право ініціювати питання щодо передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність. Рішення ж про таку передачу приймають відповідні органи (суб`єкти владних повноважень) самостійно, з урахуванням приписів статей 1, 2, 4 цього Закону. Таке рішення про передачу може бути прийнято відповідним компетентним органом за умови наявності попередньої згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад про прийняття таких об`єктів у комунальну власність. Рішення ж відповідних сільських, селищних, міських рад про надання згоди на прийняття у комунальну власність відповідних громад об`єктів права державної власності являється початковим етапом у процесі такої передачі.

Із змісту спірного рішення сесії Івано-Франківської міської ради №298-22 від 14.12.2018 року Про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Івано-Франківська цілісних майнових комплексів державних професійно-технічних навчальних закладів видно, що цим рішенням вирішено надати згоду на безоплатне прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Івано-Франківська цілісних майнових комплексів 8 (восьми) державних професійно-технічних навчальних закладів, які розміщені на території міста Івано-Франківська, перелік яких вказаний в додатку до цього рішення.

Цим же рішенням №298-22 від 14.12.2018 року визначено, що після прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Івано-Франківська цілісних майнових комплексів державних професійно-технічних навчальних закладів, вони будуть використовуватись як заклади освіти і не підлягатимуть відчуженню у приватну власність.

Тобто, вказане рішення носить перспективний характер, і стосується лише питання щодо надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Івано-Франківська визначених восьми цілісних майнових комплексів державних професійно-технічних навчальних закладів.

Питання ж щодо передачі відповідних цілісних майнових комплексів державних професійно-технічних навчальних закладів із державної власності, цим рішенням не вирішується.

Дане рішення не впливає на права власника цілісних майнових комплексів державних професійно-технічних навчальних закладів, тобто держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, та на його наміри розпорядитися цим майном на власний розсуд.

Вказане рішення №298-22 від 14.12.2018 року обґрунтовано інтересами територіальної громади міста Івано-Франківська, прийнято на підставі, в межах повноважень та у визначений законодавствам спосіб.

Таке рішення не порушує інтересів держави чи інших суб`єктів владних повноважень.

З врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про безпідставність тверджень позивача про те, що спірне рішення Івано-Франківської міської ради №298-22 від 14.12.2018 року може перешкоджати процесу передачі цілісних майнових комплексів державних професійно-технічних навчальних закладів у спільну власність територіальної громади Івано-Франківської області. Також являються безпідставними твердження позивача про те, що це рішення Івано-Франківської міської ради №298-22 від 14.12.2018 року являється кінцевим етапом у процесі передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що спірне рішення Івано-Франківської міської ради №298-22 від 14.12.2018 року Про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Івано-Франківська цілісних майнових комплексів державних професійно-технічних навчальних закладів прийнято з порушенням вимог Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності та нівелює волю власника майна стосовно суб`єкта одержання такого майна.

Отже являються обґрунтованими у відповідній частині доводи апеляційної скарги.

Відносно доводів апеляційної скарги щодо того, що перший заступник прокурора Івано-Франківської області являється неналежним самостійним позивачем у цій адміністративній справі, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ч. 3, 4 статті 53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою та бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (ч.5 ст.53 КАС України).

Відповідно до статті 23 Закону України Про прокуратуру (в редакції на час подачі цього адміністративного позову), прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Таким чином, прокурор у визначених Законом випадках має право на представництво інтересів держави, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

З метою підтвердження наявності підстав для застосування представницьких повноважень та виконання субсидіарного обов`язку, який покладений на органи прокуратури Конституцією України, прокурору необхідно довести: 1) наявність порушеного інтересу держави; 2) наявність або відсутність органу, який має повноваження на захист цих інтересів; 3) невжиття цим органом заходів на захист інтересів чи неналежне вжиття таких заходів.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави .

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999р. №З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п.3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п.4 мотивувальної частини).

Аналіз ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Колегія суддів враховує, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, власником нерухомого майна цілісних майнових комплексів державних професійно-технічних навчальних закладів, перелік яких вказаний в додатку до рішення Івано-Франківської міської ради №298-22 від 14.12.2018 року, а саме: Івано-Франківського професійного політехнічного ліцею, Державного професійно-технічного навчального закладу «Івано-Франківське вище професійне училище сервісного обслуговування техніки» , Вищого художнього професійного училища №3, Івано-Франківського професійного будівельного ліцею, Вищого професійного училища №21 м. Івано-Франківська, Вищого професійного училища №13 м. Івано-Франківська, Центру професійно-технічної освіти №1 м. Івано-Франківська, Державного професійно-технічного навчального закладу Івано-Франківський професійний ліцей автомобільного транспорту і будівництва - є держава в особі Кабінету Міністрів України (а.с. 26-58, 71-103).

Враховуючи те, що спірним рішенням Івано-Франківської міської ради №298-22 від 14.12.2018 року надано згоду на безоплатне прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Івано-Франківська цілісних майнових комплексів вказаних вище державних професійно-технічних навчальних закладів, які є державним майном, управління яким здійснюється Кабінетом Міністрів України, як суб`єктом з реалізації прав держави як власника таких об`єктів, тому Кабінет Міністрів України є особою, яка уповноважена здійснювати захист права державної власності.

Згідно зі ст.1 Закону України Про Кабінет Міністрів України , Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади. А відповідно до ст.37 цього Закону, Кабінет Міністрів України може бути позивачем та відповідачем у судах, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення його повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Інтереси Кабінету Міністрів України у судах представляє Міністерство юстиції України, якщо інше не передбачено законами України або актами Кабінету Міністрів України.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що здійснення захисту інтересів держави у сфері відносин пов`язаних з передачею об`єктів права державної власності у власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах покладено на Кабінет Міністрів України, який у визначений законом спосіб реалізує свої повноваження у цій сфері суспільних відносин.

Суд апеляційної інстанції враховує, що позивачем першим заступником прокурора Івано-Франківської області не надано суду доказів щодо не здійснення Кабінетом Міністрів України або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави.

При цьому, являються безпідставними твердження позивача про відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність визначених законом підстав для самостійного звернення до адміністративного суду прокурора в інтересах держави (за наявності органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції) з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Івано-Франківської міської ради №298-22 від 14.12.2018 року Про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Івано-Франківська цілісних майнових комплексів державних професійно-технічних навчальних закладів .

Отже, являються обґрунтованими доводи апелянта у відповідній частині.

Колегія суддів зазначає, що звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову, з врахування приписів статті 48 КАС України щодо неможливості здійснення заміни неналежного позивача на стадії апеляційного провадження, та у зв`язку із незастосуванням судом першої інстанції положень п.7 ч.4 ст.169 КАС України щодо повернення позовної заяви.

Таким чином, з врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, оскаржене рішення суду від 01.07.2019 року винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому таке рішення суду слід скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243 ч.3, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради - задоволити.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 року в адміністративній справі №300/300/19 за позовом Першого заступника прокурора Івано-Франківської області до Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення - скасувати та прийняти нову постанову.

У задоволенні адміністративного позову Першого заступника прокурора Івано-Франківської області - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: В. В. Гуляк Судді: Н. В. Ільчишин В. В. Святецький Повний текст постанови складено 01.11.2019 року