Рішення

від 31.10.2019 по справі 905/1428/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

31.10.2019р. Справа №905/1428/19

за позовом: Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)

до відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Слов`янська 7 (84402, Донецька область, м.Лиман, вул.Слов`янська, 7, код ЄДРПОУ 38761539)

про стягнення 1022,72 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м.Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Слов`янська 7 , м.Лиман про стягнення боргу у загальній сумі 1022,22 грн, у тому числі: пені - 957,44 грн, 3% річних - 65,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору постачання природного газу №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015р. в частині проведення своєчасної та в повному обсязі оплати товару, що стало підставою для нарахування пені та 3% річних.

Ухвалою суду від 02.09.2019р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/1428/19, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач відзиву у встановлений судом строк не надав, будь-яких пояснень по суті спору не представив, про відкриття провадження у справі №905/1428/19 та розгляд вказаної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне у матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №844040033009.

Частиною 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду від 02.09.2019р., не подав до суду відзиву на позов, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 21.12.2015р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) був підписаний договір №4195/16-ТЕ-6 постачання природного газу, за приписами п.п.1.1-1.3 якого (з урахуванням змісту додаткової угоди №2 від 29.01.2016р.) постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. За цим договором може бути поставлений газ власного видбутку (газ, видобутий на території України та/або імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, ввезений Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на митну територію України).

За правилами п.2.1 укладеного сторонами правочину постачальник передає споживачу з 01.01.2016р. по 31.03.2016р. (включно) газ обсягом до 30 тис. куб. м, у тому числі: у січні - 10 тис. куб. м, лютому - 10 тис. куб. м, березні - 10 тис. куб. м.

Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу (п.3.4 договору №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015р.).

За умовами розділу 5 вказаного правочину (з урахуванням змісту додаткової угоди №1 від 31.12.2015р.) ціна на газ за 1000 куб. м була встановлена на рівні 2580,77 грн з ПДВ.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016р. до 31.03.2016р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 12 договору №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015р.).

Як свідчать матеріали справи, на підставі договору №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015р. позивачем та відповідачем було підписано наступні акти приймання-передачі природного газу (на території підконтрольній українській владі):

- б/н від 31.01.2016р. у січні 2016 року на суму 103328,80 грн,

- б/н від 29.02.2016р. у лютому 2016 року на суму 22408,81 грн,

- б/н від 31.03.2016р. у березні 2016 року на суму 15252,33 грн.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом п.6.1 договору №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015р. остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відтак, зобов`язання з оплати газу, мали бути виконані наступним чином:

- за поставкою січня 2016 року на суму 103328,80 грн - 15.02.2016р. включно, з урахуванням того, що останній день строку (14.02.2016р.) припадав на вихідний день (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України);

- за поставкою лютого 2016 року на суму 22408,81 грн - 14.03.2016р. включно,

- за поставкою березня 2016 року на суму 15252,33 грн - 14.04.2016р. включно.

Як вказує позивач з посиланням на відомості, які містяться у довідці Операції з 01.01.2016р. по 31.01.2019р. Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , та проти чого відповідач в порядку норм ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України не заперечує, розрахунок за вказаними поставками енергоносія було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених розділом 6 Порядок та умови проведення розрахунків договору №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015р. (зі змінами та доповненнями), а саме:

1) за поставкою січня 2016 року на суму 103328,80 грн:

- 22.01.2016р. - 6000 грн,

- 29.01.2016р. - 41920,20 грн,

- 15.02.2016р. - 9400 грн,

- 19.02.2016р. - 30000 грн,

- 16.03.2016р. - 14000 грн,

- 25.03.2016р. - 2008,60 грн;

2) за поставкою лютого 2016 року на суму 22408,81 грн:

- 25.03.2016р. - 22408,81 грн;

3) за поставкою березня 2016 року на суму 15252,33 грн:

- 13.04.2016р. - 15252,33 грн.

За таких обставин, при прийнятті цього рішення суд виходить з того, що фактичне перерахування вартості природного газу за поставками січня - лютого 2016 року було здійснено відповідачем з порушенням строків, які встановлені договором №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015р.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п.8.2 договору №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015р., у разі невиконання споживачем пункту 6.1 умов цього договору він зобов?язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення пеню за загальний період з 16.02.2016р. по 24.03.2016р. у розмірі 957,44 грн (відносно поставок січня та лютого 2016 року).

Одночасно, за приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищенаведене, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних за загальний період з 16.12.2016р. по 24.03.2016р. у розмірі 65,28 грн (відносно поставок січня та лютого 2016 року).

Разом з тим, 30.11.2016р. набрав чинності Закон України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (№1730-VIII від 03.11.2016р.), який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст.1 зазначеного нормативно-правового акту України заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі ст.2 Закону України №1730-VIII від 03.11.2016р. дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства (ст.3 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії ).

За приписами ч.1 ст.5 вказаного нормативно-правового акту реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року.

На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії .

Постановою №93 від 21.02.2017р. Кабінету Міністрів України затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Так, відповідно до п.14 вказаного Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії ; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016р. заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016р.

Водночас, ч.3 ст.7 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016р.), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що ч.3 ст.7 Закону України №1730-VIII від 03.11.2016р. є нормою прямої дії. При цьому, застосування приписів ч.3 ст.7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд (зокрема, постанови від 10.06.2019р. у справі №904/4592/18, від 06.06.2018р. у справі №925/770/17, від 25.07.2019р. у справі №916/2278/18, від 30.05.2018р. у справі №908/2055/17).

Застосування цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої ст.ст.1, 2, 3 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.

Якщо заборгованість погашено до набрання чинності вказаним нормативно-правовим актом України, тоді положення ст.ст.1, 2, 3 зазначеного Закону України не застосовуються. Відтак, не потребує доведення факт включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, яка є предметом регулювання цим Законом, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, у зв`язку з припиненням зобов`язань щодо їх сплати, на підставі ч.3 ст.7 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії .

З огляду на передбачену у п.1.2 договору №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015р. мету використання природного газу відповідачем (виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню), положення ч.3 ст.7 Закону України №1730-VIII від 03.11.2016р. поширюються на нарахування, що є предметом цього спору. З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що на момент набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом заборгованість за газ за договором №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015р. була погашена.

Наразі, наявність або відсутність у відповідача ліцензії на провадження діяльності з виробництва теплової енергії та договорів зі споживачами на постачання теплової енергії не входить до предмету доказування для визначення судом наявності або відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ч.3 ст.7 Закону України №1730-VIII від 03.11.2016р.

Таким чином, приймаючи до уваги приписи ч.3 ст.7 Закону України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , з огляду на те, що заборгованість за спожитий у січні - березні 2016 року енергоносій за договором №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015р. була сплачена відповідачем до набрання чинності Законом України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (30.11.2016р.), господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для нарахування позивачем пені та 3% річних на суму заборгованості за наведеними поставками, та, відповідно, про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 1921 грн підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 31.10.2019р.

Повний текст рішення складено та підписано 04.11.2019р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.О.Паляниця