Постанова

від 24.01.2020 по справі 905/1428/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2020 р. Справа № 905/1428/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Ільїн О.В. , суддя Россолов В.В. , суддя Хачатрян В.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача - Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вх. №3613Д/1) на рішення господарського суду Донецької області від 31 жовтня 2019 року (суддя Паляниця Ю.О., повний текст складено 04.11.2019 року) у справі №905/1428/19

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м.Київ

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Слов`янська 7» , м.Лиман, Донецька обл.

про стягнення 1022,72 грн

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Слов`янська 7» про стягнення боргу у загальній сумі 1022,22 грн, у тому числі: пені - 957,44 грн, 3% річних - 65,28 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 31 жовтня 2019 року (суддя Паляниця Ю.О., повний текст складено 04.11.2019) у справі №905/1428/19 відмовлено у задоволенні позову.

Позивач, не погоджуючись із прийнятим рішенням, звернувся до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення господарського суду скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги позивач вказує на те, що у даній справі не можуть застосовуватись норми Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» оскільки матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

28.11.2019 системою автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду справи №905/1428/19 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Ільїн О.В., суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у справі №905/1428/19 та роз`яснено відповідачу про право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.

Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга може бути розглянута за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала про відкриття апеляційного провадження у справі згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення була отримана представником позивача 09.12.2019, а представником відповідача 13.12.2019, що підтверджується наявними в матеріалах справи зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення № 61022304705676 та № 6102230470668 відповідно.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 10 ст. 270 ГПК України

Відповідач не скористався передбаченим ст. 263 ГПК України правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 Господарського процесуального кодексу України, зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.12.2015 між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено договір №4195/16-ТЕ-6 постачання природного газу.

Відповідно до п.п.1.1-1.3 договору (з урахуванням змісту додаткової угоди №2 від 29.01.2016) постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. За цим договором може бути поставлений газ власного видбутку (газ, видобутий на території України та/або імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711210000, ввезений Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України).

За приписами п.2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.01.2016 по 31.03.2016 (включно) газ обсягом до 30 тис. куб. м, у тому числі: у січні - 10 тис. куб. м, лютому - 10 тис. куб. м, березні - 10 тис. куб. м.

У п.3.4 договору сторони визначили, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Згідно з розділом 5 договору (з урахуванням змісту додаткової угоди №1 від 31.12.2015) ціна на газ за 1000 куб. м встановлена на рівні 2580,77 грн з ПДВ.

У розділі 12 договору зазначено, що він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 до 31.03.2016, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015 .

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що на виконання умов договору №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015 позивачем було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 140989,94 грн.

На виконання п.3.4 договору сторони підписали наступні акти приймання-передачі природного газу (на території підконтрольній українській владі): б/н від 31.01.2016 - у січні 2016 року на суму 103328,80 грн; б/н від 29.02.2016 - у лютому 2016 року на суму 22408,81 грн; б/н від 31.03.2016 - у березні 2016 на суму 15252,33 грн.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказані акти приймання-передачі підписані повноважними представниками сторін без зауважень стосовно якості та обсягу поставленого природного газу, містять посилання на договір №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015, внаслідок чого, враховуючи приписи положень ст.ст.76, 77, 91 Господарського процесуального кодексу України, приймаються судом як такі, що підтверджують поставку заявленого у вказаних актах обсягу природного газу на загальну суму 140989,94 грн.

За змістом п.6.1 договору №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015 остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відтак, зобов`язання з оплати газу, мали бути виконані наступним чином за поставкою січня 2016 на суму 103328,80 грн - 15.02.2016 включно, з урахуванням того, що останній день строку (14.02.2016) припадав на вихідний день; за поставкою лютого 2016 на суму 22408,81 грн - 14.03.2016 включно; за поставкою березня 2016 на суму 15252,33 грн - 14.04.2016 включно.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи довідки «Операції з 01.01.2016 по 31.01.2019» АТ «НАК «Нафтогаз України» та банківських виписок АТ Ощадбанк і не заперечується відповідачем, розрахунок за вказаними поставками енергоносія було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених розділом 6 «Порядок та умови проведення розрахунків» договору №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015, а саме: 1) за поставкою січня 2016 на суму 103328,80 грн: 22.01.2016 - 6000 грн, 29.01.2016 - 41920,20 грн, 15.02.2016 - 9400 грн, 19.02.2016 - 30000 грн, 16.03.2016 - 14000 грн, 25.03.2016 - 2008,60 грн; 2) за поставкою лютого 2016 на суму 22408,81 грн: 25.03.2016 - 22408,81 грн; 3) за поставкою березня 2016 на суму 15252,33 грн: 13.04.2016 - 15252,33 грн.

Наведене свідчить, що фактичне перерахування вартості природного газу за поставками січня - лютого 2016 було здійснено відповідачем з порушенням строків, які встановлені договором №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015.

Враховуючи порушення відповідачем умов договору постачання природного газу №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015 в частині проведення своєчасної оплати товару позивач просить стягнути з відповідача пеню - 957,44 грн та 3% річних - 65,28 грн.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів зазначає таке.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачена свобода договору.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі було укладено договір №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015, який за своєю правовою природою є договором поставки, та згідно з яким позивач зобов`язався передати у власність відповідача природний газ, а відповідач зобов`язався здійснити остаточний розрахунок за природний газ до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 договору).

З аналізу чинного законодавства вбачається, що частинами 1, 2 статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України та ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або Законом.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п.8.2 договору №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015, у разі невиконання споживачем пункту 6.1 умов цього договору він зобов?язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Надані позивачем в обґрунтування позовних вимог Акти приймання-передачі природного газу, довідки «Операції з 01.01.2016 по 31.01.2019» АТ «НАК «Нафтогаз України» та банківські виписки АТ Ощадбанк свідчать про те, що розрахунок за поставки енергоносія було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених розділом 6 «Порядок та умови проведення розрахунків» договору №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015, у зв`язку з чим, позивачем відносно поставок січня та лютого 2016 року нараховано пеню за загальний період з 16.02.2016 по 24.03.2016 у розмірі 957,44 грн та 3% річних за загальний період з 16.12.2016 по 24.03.2016 у розмірі 65,28 грн.

При цьому слід зазначити, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» , яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до приписів ст.1 вказаного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства (ст.3 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» ).

За приписами ч.1 ст.5 вказаного нормативно-правового акту реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року.

На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» .

У ч.3 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» визначено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, тобто до 30.11.2016, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

У апеляційній скарзі позивач стверджує, що господарським судом невірно застосовано норми Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» оскільки матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Колегія суддів ставиться критично до стверджень позивача з таких підстав.

Відповідно до пункту 14 Порядку ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93, у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 1 січня 2016 р. заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Разом з цим, відповідно до частини третьої статті 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії, її застосування не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності цим Законом. Зокрема, реалізація цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №925/770/17 та від 14.05.2019 у справі № 905/300/18.

Відтак, не потребує доведення факт включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, у зв`язку з припиненням зобов`язань щодо їх сплати, на підставі ч.3 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» .

З огляду на передбачену у п.1.2 договору №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015 мету використання природного газу відповідачем (виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню), положення ч.3 ст.7 Закону України №1730-VIII від 03.11.2016 поширюються на нарахування, що є предметом цього спору.

При цьому, з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що на момент набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом заборгованість за газ за договором №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015 була погашена.

Приймаючи до уваги приписи ч.3 ст.7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» , з огляду на те, що заборгованість за спожитий у січні - березні 2016 енергоносій за договором №4195/16-ТЕ-6 від 21.12.2015 була сплачена відповідачем до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (30.11.2016), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для нарахування позивачем пені та 3% річних на суму заборгованості та задоволення позовних вимог.

Таким чином, відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об`єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи позивача про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені позивачем, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Донецької області від 31 жовтня 2019 року у справі №905/1428/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 31 жовтня 2019 року у справі №905/1428/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Ільїн

Суддя В.В. Россолов

Суддя В.С. Хачатрян