ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
04.11.2019Справа № 910/10535/19
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали
За позовом Фізичної особи-підприємець Чмир Віталія Ярославовича
( АДРЕСА_1 )
До Товариства з обмеженою відповідальність "Моргунов транс"
(вул. Червоногвардійська, буд. 12, офіс 177, м. Київ, 02094)
Про стягнення 41 523 грн. 80 коп.
без виклику представників сторін
ВСТАНОВИВ:
05.08.2019 Фізична особа-підприємець Чмир Віталій Ярославович звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою № 30-01 від 30.07.2019 до Товариства з обмеженою відповідальність "Моргунов транс" про стягнення 41 523 грн. 80 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Фізичною особою-підприємцем Чмир Віталієм Ярославовичем та Товариством з обмеженою відповідальність "Моргунов транс" укладено договір перевезення вантажу, оформленого у формі письмової Заявки № 199 від 03.06.2019, однак на думку позивача, Товариство з обмеженою відповідальність "Моргунов транс" взяті на себе зобов`язання по оплаті послуг не виконало, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 41 523 грн. 80 коп.
Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/10535/19 від 09.08.2019 позовну заяву Фізичної особи-підприємець Чмир Віталія Ярославовича залишено без руху.
23.08.2019 від Фізичної особи-підприємець Чмир Віталія Ярославовича надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 09.08.2019.
Ухвалою суду від 02.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та встановлено строк для подання відповідачу відзиву на позов протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
Вказана ухвала суду направлена, зокрема, відповідачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адреси місцезнаходження відповідача, зазначені в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01103, м. Київ, вул. Червоногвардійська, 12, оф. 177.
Проте конверт із копією вищенаведеної ухвали повернуто на адресу суду підприємством поштового зв`язку без вручення відповідачу у зв`язку із його відсутністю.
У той же час, згідно з частиною 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Таким чином, ухвала суду про відкриття провадження у справі направлялася за адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за відсутності заяви про зміну його місцезнаходження.
За приписами частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, судом також враховано, що згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Таким чином, відповідач мав право та можливість ознайомитися з ухвалою суду від 02.09.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як зазначив позивач, між ним та відповідачем шляхом заявки №199 від 03.06.2019 відповідач просив здійснити перевезення за маршрутом Остерфен (Німеччина) - смт. Тересва (Україна) розпиловчний комплекс у зібраному вигляді, вагою близько 20 т брутто, із завантаженням 05-06.06.2019, вартість перевезення погоджена в розмірі 40 400 грн. безготівковим розрахунком протягом 10 банківських днів. Оплата понаднормового простою встановлена в розмірі 50 евро за добу в Україні та 100 евро за добу в Європі (вихідні дні не враховуються).
На підтвердження здійснення замовленого перевезення та направлення відповідачу документів щодо його виконання позивачем до матеріалів справи долучено CMR із відмітками митниці про пересічення кордону та печаткою отримувача вантажу, лист прибуття-вибуття від 11.06.2019 також із печаткою отримувача про прийняття вантажу.
За приписами статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтями 11, 509 ЦК України зобов`язання виникають, зокрема, з договору чи іншого правочину.
Відповідно до частини 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
За змістом частини 2 статті 908 ЦК України, що кореспондується з вимогами частини 5 статті 307 ГК України, загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень установлюються договором, якщо іншого не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За змістом статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 01.08.2006 № 57-V, вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення й місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання та громадянство сторін.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина 2 статті 533 ЦК України).
Із умов укладеного між сторонами договору та заявки вбачається, що відповідач мав оплатити вартість здійсненого перевезення протягом 10 банківських днів, а відтак суд погоджується із визначеною позивачем датою настання обов`язку з оплати відповідачем перевезення 03.07.2019.
Судом встановлено, що позивач належним чином виконав обумовлене заявкою відповідача перевезення, однак останній на момент прийняття рішення не надав документів, які б могли свідчити про оплату вказаних послуг у розмірі 40 400 грн., у зв`язку з чим суд дійшов висновку про обґрунтованість даної позовної вимоги, що підлягає задоволенню.
Позивач також просить стягнути з відповідача на його користь пеню - 1 033 грн. 80 коп. та 3% річних за період з 03.07.2019 року по 30.07.2019 року - 90 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товару.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
За приписами ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
З матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем зобов`язання у вигляді пені, а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.
Згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
За таких обставин, чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання зобов`язань, що виникли між сторонами, шляхом позадоговірного встановлення пені, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.
З огляду на викладені вище норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача пені відсутні, відтак позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 1 033 грн. 80 коп. задоволенню не підлягають.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов`язань перед кредитором.
При цьому, передбачена законом відповідальність за неналежне виконання покупцем грошового зобов`язання з оплати поставленого йому товару підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.
Судом перевірено розрахунок 3 % річних та визнано таким . що підлягає задоволенню 3% річних в сумі 90 грн. 00 коп.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємець Чмир Віталія Ярославовича до Товариства з обмеженою відповідальність "Моргунов транс" про стягнення 41 523 грн. 80 коп. підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
ВИРІШИВ:
1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємець Чмир Віталія Ярославовича до Товариства з обмеженою відповідальність "Моргунов транс" про стягнення 41 523 грн. 80 коп. задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Моргунов Трансс" (01103, м. Київ, вул. Червоногвардійська, 12, оф. 177; ідентифікаційний код 39939309) на користь Фізичної особи-підприємець Чмир Віталія Ярославовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 40 400 (сорок тисяч чотириста) грн. 00 коп. заборгованості за перевезення, 90 (дев`яносто ) грн. 00 коп. 3% річних, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 873 (одна тисяча вісімсот сімдесят три) грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В частині стягнення пені в сумі 1 033 грн. 80 коп. -відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 04.11.2019.
Суддя М.О. Лиськов
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 04.11.2019 |
Оприлюднено | 04.11.2019 |
Номер документу | 85358735 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Лиськов М.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні