Постанова

від 30.10.2019 по справі 280/1500/18

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №280/1500/18 Головуючий у 1-й інст. Василенко Р. О.

Категорія 43 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Галацевич О.М.,

суддів: Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №280/1500/18 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Коростишівський льонозавод про визнання права користування жилим приміщенням,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Коростишівський льонозавод ,

на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області, ухвалене 05 червня 2019 року суддею Василенком Р.О. у м. Коростишеві,

в с т а н о в и в :

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом, у якому просила: визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначила, що з вона 06.08.1998 року постійно проживала, а з 2014 по 2016 була зареєстрована у вказаній квартирі разом з матір`ю ОСОБА_2 , яка зареєстрована та проживає у квартирі з 1997 року. Ордер на вказане нерухоме майно 27.11.1997 отримував батько її матері, її дід - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та який на час отримання ордера на вселення працював на Публічному акціонерному товаристві Коростишівський льонозавод (далі - ПАТ Коростишівський льонозавод , Товариство). У 2016 році на період навчання у м. Києві вона знялася з місця проживання за вказаною адресою. Після закінчення навчання вона повернулася до свого постійного місця проживання, проте відповідач відмовляє їй у реєстрації, посилаючись на відсутність у неї права на проживання у квартирі. Вказаною відмовою порушені її права на житло та користування ним.

Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 05 червня 2019 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ПАТ Коростишівський льонозавод , посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

На його думку, судом не враховано, що позивачка не довела наявність у неї права користування спірним жилим приміщенням, що належить на праві власності Товариству. Зокрема, після смерті наймача ОСОБА_3 , його спадкоємці не уклали договір найму жилого приміщення, який є єдиною підставою для набуття права користування ним, а також не звертались із вимогами про визнання їх членами сім`ї наймача. Крім того, вважає, що позивачкою не доведено наявність у неї порушеного права, оскільки відповідачем не чиняться перешкоди у користуванні нею спірним приміщенням, а відмова у реєстрації її місця проживання відповідає вимогам закону.

У своїх доводах послався на Житловий кодекс Української РСР та Цивільний кодекс України.

В судовому засіданні представник відповідача - Кушніренко А . В. апеляційну скаргу підтримав, представник позивачки - ОСОБА_5 - не визнав, посилаючись на її безпідставність.

Заслухавши пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , яка містить визначення термінів застосованих у цьому законі, місце проживання це - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

За змістом п. 2 ч. 3 ст. 71 ЖК Української РСР жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з народження, тобто з 06.08.1998 року проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 в АДРЕСА_2 . Ордер на дану квартиру отримував 27.11.1997 дід позивачки - ОСОБА_3 , який на той час працював на Коростишівському льонозаводі. Останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати позивачки зареєстрована у вказаному житлі з 1997 року і по даний час, а позивачка - з 2014 року, як член сім`ї. У 2016 році, в зв`язку з виїздом на навчання в м. Київ, що підтверджується довідкою Національного університету Києво-Могилянська академія від 25.06.2018 № 132, ОСОБА_1 була знята 26.08.2016 з реєстрації місця проживання та на період навчання з 24.11.2016 по 15.06.2018 була зареєстрована в гуртожитку у АДРЕСА_3 . В червні 2018 року позивач, закінчивши навчання, повернулась до свого місця проживання, проте відповідач, у власності якого перебуває будинок по АДРЕСА_4 , відмовляє у реєстрації її місця проживання за вказаною адресою, посилаючись на відсутність у неї такого права, що підтверджується письмовими відповідями Товариства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Ухвалюючи рішення про визнання за ОСОБА_1 права користування спірним житлом, суд першої інстанції виходив із того що позивачка проживає в спірній квартирі з народження, була зареєстрована як член сім`ї наймача та тимчасово була відсутня в зв`язку з навчанням, а тому за останньою зберігається жиле приміщення протягом усього періоду навчання відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 71 ЖК Української РСР.

Такий висновок суду є правильним, відповідає встановленим судом обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги про те, що після смерті наймача ОСОБА_3 його спадкоємці не уклали договір найму жилого приміщення, який є єдиною підставою для набуття права користування ним, а також не звертались із вимогами про визнання їх членами сім`ї наймача, не мають правового значення для вирішення спору, оскільки позивачка була вселена до спірного жилого приміщення як член сім`ї наймача, постійно там проживала та була зареєстрована, а тому на період навчання за нею зберігалося це приміщення і право на користування ним відповідно до закону. При цьому, відповідачем не спростовано законність вселення та проживання позивачки до зняття її з реєстрації у зв`язку із навчанням.

Оскільки реєстрація особи у певному приміщенні свідчить про наявність права особи на це приміщення, посилання Товариства на відсутність порушеного права у ОСОБА_1 є помилковим. Тому відмова Товариства, як власника будинку, у реєстрації місця проживання є порушенням права позивачки на користування житлом.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з огляду на встановлене ст. 47 Конституції України гарантоване право на житло.

Наведені у поясненнях представника відповідача висновки постанов Верховного Суду та Верховного Суду України суд апеляційної інстанції не враховує, оскільки вони містять різні фактичні обставини справи у порівнянні зі справою, яка переглядається.

Рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Коростишівський льонозавод залишити без задоволення, а рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 05 червня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений 04 листопада 2019 року.