Постанова

від 04.11.2019 по справі 910/6678/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2019 р. Справа№ 910/6678/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

за участю представників: не викликались

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Металлпромсталь

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019

у справі № 910/6678/19 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Матінка

до Товариства з обмеженою відповідальністю Металлпромсталь

про стягнення 171 152,88 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення основного боргу в сумі 166 830,00 грн., який становить вартість оплаченого за рахунком на оплату № 27055 від 14.01.2019, але непоставленого товару, інфляційних втрат у сумі 3 184,78 грн. та 3 % річних у сумі 1 138,10 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати, пов`язані з надання правової допомоги, в сумі 12 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 у справі № 910/6678/19 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено 166 830,00 грн. основного боргу, 754,16 грн. 3 % річних та 1 668,30 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Також відмовлено й в стягненні витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, в сумі 12 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми передоплати ґрунтується на тому, що належним чином доведеними є як факт перерахування позивачем відповідачу грошових коштів на заявлену до стягнення суму, так і факт непоставки останнім товарів, що дає позивачу право вимагати від відповідача повернення вказаної суми попередньої оплати, яке позивачем і було реалізовано шляхом направлення відповідної вимоги.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат суд першої інстанції виходив з того, що позивачем невірно визначені періоди нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки за розрахунок позивачем інфляційних втрат та 3% річних здійснено з 22.02.2019 по 15.05.2019, проте вірним, з огляду на те, що претензію про повернення грошових коштів відповідачу вручено 14.03.2019, а грошові кошти він мав повернути в семиденний термін, тобто до 21.03.2019, є нарахування інфляційних втрат та 3% річних починаючи з 22.03.2019.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, в сумі 12 000,00 грн., суд першої інстанції послався на те, що позивачем не надано доказів понесення таких витрат.

Не погоджуючись з рішенням, 14.08.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю Металлпромсталь звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 по справі № 910/6678/19 скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що рішення суду першої інстанції прийнято на підставі не повністю досліджених доказів та з порушенням норм матеріального права.

В обґрунтування вказаної позиції відповідач послався на те, що ним зобов`язання по поставці спірного товару виконані у повному обсязі, на доказ чого долучив до апеляційної скарги копію видаткової накладної № 122 від 28.01.2019 (апелянтом в апеляційній скарзі помилково зазначено інший номер видаткової накладної, а саме № 128), зазначивши про те, що копію вказаної накладної йому було надіслано засобами електронного зв`язку, а оригінал накладної мав бути надісланий на адресу відповідача поштою, проте замість оригінала зазначеної накладної відповідач отримав від позивача претензію щодо отримання грошей.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2019, справа № 910/6678/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.

Ухвалою від 04.09.2019 колегією суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.:

- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Металлпромсталь на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 по справі № 910/6678/19;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 24.09.2019;

- роз`яснено сторонам, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- роз`яснено сторонам, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

23.09.2019 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що ним, в особі свого уповноваженого на отримання товару представника - Іванова В.О., накладна про отримання спірного товару підписана не була, а надана відповідачем копія документу не може вважатися належним доказом на підтвердження факту поставки товару, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Крім того, в апеляційній скарзі позивач, з посиланням на приписи ст. 269 ГПК України, заперечив проти прийняття до уваги судом апеляційної інстанції доданого відповідачем до апеляційної скарги додаткового доказу.

Щодо доданого відповідачем під час апеляційного перегляду додаткового доказу, а саме копії видаткової накладної № 122 від 28.01.2019, колегія суддів зазначає таке.

Враховуючи, що відповідач додав цей документальний докази під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспореного рішення такого доказу суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

Частинами 3, 4 п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України від 17.05.2011 № 7 встановлено, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. До згаданих підстав належить, зокрема, необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК. У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Відповідачем в апеляційній скарзі не зазначено жодних пояснень щодо неможливості подання вказаного доказу до суду першої інстанції з незалежних від нього причин, так само як і не надано доказів на підтвердження вказаних обставин.

Однак колегія суддів зауважує апелянтові на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від апелянта.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює відповідачу більш сприятливі, аніж позивачу умови в розгляді конкретної справи.

За таких обставин, додана відповідачем копія видаткової накладної № 122 від 28.01.2019 як додатковий доказ колегією суддів не приймаються.

Станом на 04.11.2019 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді справи № 910/6678/19 колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 192 100 грн., і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

За правилом ч. 2 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 статті 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи те, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Металлпромсталь на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 по справі № 910/6678/19 відкрито 04.09.2019, з урахуванням вихідних та святкових днів, розгляд справи в суді апеляційної інстанції розпочався з 20.09.2019, а апеляційна скарга має бути розглянута по 04.11.2019 включно.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

Як слідує з матеріалів справи, відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату № 27055 від 14.01.2019 щодо поставки металопрокату - арматури 10 у кількості 9 тон на загальну суму 150 930,00 грн. та арматури 8 НДЛ у кількості 1 тонна на загальну суму 15 900,00 грн., всього металопрокату на загальну суму 166 830,00 грн. В ціну металопрокату включається доставка металопрокату.

Вказаний рахунок позивачем оплачено повністю 18.01.2019, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення № 1501 від 18.01.2019 (а.с. 12).

Обставини щодо виставлення рахунку та оплати його позивачем у повному обсязі сторонами не заперечуються.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З огляду на обставини справи та враховуючи викладені вище приписи ЦК України та ГК України, фактично, між позивачем та відповідачем шляхом оформлення вищевказаного рахунку на оплату та оплати його у спрощений спосіб укладено договір поставки (далі Договір), за яким відповідач зобов`язався поставити товар, а позивач, у свою чергу, прийняти його та оплатити.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки, до яких за своєю правовою природою відноситься спірний Договір, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що спірний товар відповідачем поставлений не був.

Так, позивач зазначив, що 25.01.2019 представник відповідач запропонував позивачу до поставки товар у меншій кількості, ніж визначено укладеним між сторонами Договором, з огляду на що позивач відмовився від прийняття товару та негайно усно та письмово заявив про необхідність поставити товар у погодженій сторонами кількості, проте вказана вимога відповідачем виконана не була.

Колегія суддів зазначає про те, що матеріалів справи не містять жодних доказів на підтвердження вказаних обставин, проте належних доказів на підтвердження факту поставки товару матеріали справи не містять також.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив про те, що факт поставки товару підтверджується доданою ним до апеляційної скарги копією видаткової накладної № 122 від 28.01.2019, проте, по-перше, з огляду на обставини, які викладені вище, а саме подання такої копії лише до суду апеляційної інстанції, суд не може прийняти вказану копію як додатковий доказ, а по-друге, виходячи з приписів ст. 91 ГПК України, яка встановлює, що якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги, надана відповідачем копія накладної, з огляду на заперечення позивача проти факту її підписання та враховуючи те, що сам відповідач зазначає про відсутність у нього її оригіналу, в будь-якому випадку не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження факту поставки товару.

Будь-яких інших доказів на підтвердження факту поставки товару відповідачем до матеріалів справи не надано, а відтак, його посилання на виконання ним умов договору в частині поставки товару не підтверджено жодним доказом.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 615 ЦК України).

Відповідно до статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог,що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Виходячи з принципу справедливості та добросовісності, відповідач, отримавши від позивача кошти на виконання вимог усного договору, мав вжити заходів для виконання свого договірного зобов`язання, оскільки гроші не були позивачем відповідачу подаровані, і відповідач мав певні обов`язки перед платником.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань з поставки спірного товару, позивач відповідно до приписів законодавства має право відмовитись від прийняття такого товару та вимагати повернення попередньої оплати.

20.02.2019 позивач направив відповідачу претензію № 1 від 20.02.2019 (а.с. 15-17), в якій, з огляду на не поставку відповідачем товару, просив у строк до 25.02.2019 повернути у повному обсязі суму передоплати (166 830,00 грн.).

На доказ направлення вказаної претензії до матеріалів справи залучено належним чином засвідчені копії фіскального чеку від 20.02.2019 та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з штрихкодовим ідентифікатором № 0315119400377, з якого слідує, що вказану претензію відповідачем було отримано 14.03.2019.

Факт отримання вказаної претензії відповідач підтвердив в апеляційній скарзі.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази як повернення відповідачем позивачу суми передоплати, так і письмового заперечення щодо факту непоставки товару.

З огляду на викладені вище обставини, а саме на те, що відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо поставки товару, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 693 ЦК України дало позивачу право вимагати повернення суми попередньої оплати, яке позивачем було реалізоване, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати за укладеним сторонами у спрощений спосіб договором в сумі 166 830,00 грн. Рішення суду першої інстанції про задоволення вимог в цій частині залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 3 184,78 грн. та 3 % річних у сумі 1 138,10 грн. слід зазначити таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач нараховує заявлені до стягнення 3 % річних та інфляційні втрати з 22.02.2019 по 15.05.2019. Рішення суду першої інстанції про часткове, враховуючи невідповідність визначеному позивачем періоду нарахування дійсному періоду, встановленому судом, задоволення вимог в цій частині залишається без змін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Металлпромсталь задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 по справі № 910/6678/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову та судові витрати відповідача за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Щодо витрат позивача на правову допомогу колегія суддів зазначає таке.

У позовній заяві позивачем вказано про те, що він поніс та планує понести витрати на правову допомогу, орієнтовна сума таких витрат становить 13 000,00 грн.

На підтвердження факту понесення таких витрат позивачем до позовної заяви додано витяг з договору про надання правової допомоги №2-04/19 від 24.02.2019 та Звіт про надані послуги від 11.05.2019 на суму 12 000,00 грн.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

За приписами ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.

Враховуючи, що позивачем не надано доказів фактичного понесення витрат на правову допомогу, а саме відповідних доказів, які б підтвердили факт оплати таких витрат, суд першої інстанції правомірно відмовив у їх стягненні. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

При цьому колегія суддів зауважує позивачу на тому, що ним до суми витрат на правову допомогу включено зокрема й витрати щодо підготовки складення та відправки претензії (загальна сума таких витрат 2 000,00 грн.) яка була складена та направлена в лютому 2019 року в той час як договір з адвокатом укладено в квітні 2019 року, тобто через два місяці після виготовлення та направлення претензії, та на тому, що направлення позовної заяви з доданими до неї документами на адресу суду та відповідача (загальна вартість таких послуг 2 000,00 грн.) не потребує наявності професійних правничих знань.

Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Металлпромсталь на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 по справі № 910/6678/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва 29.07.2019 по справі № 910/6678/19 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6678/19.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець