Рішення

від 05.11.2019 по справі 905/1561/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.11.2019 Справа № 905/1561/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор`євій М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство Крафт - електро» , м.Харків

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Старокраматорський машинобудівний завод» , м.Краматорськ, Донецька область

про стягнення 51325,12грн.

за участю представників :

від позивача: Коротенко В.М., директор

від відповідача: не з`явився

Суть справи:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство Крафт-електро» м.Харків, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача Приватного акціонерного товариства «Старокраматорський машинобудівний завод» , м.Краматорськ, Донецька область про стягнення 51325,12грн., з яких: 32560,00грн. - основний борг; 10434,72грн. - інфляційні; 5630,40грн. - пеня; 2700,00грн. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №89 від 11.03.16р. в частині повної та своєчасної оплати товару.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/1561/19.

Ухвалою суду від 28.08.19р. позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків, допущених при поданні до суду позовної заяви.

09.09.19р. до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду від 16.09.19р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1561/19; дану справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 09.10.19р.

02.10.19р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив №08/1298 від 27.09.19р. на позовну заяву, за змістом якого останнім визнано суму заборгованості в сумі 32560,00грн. При цьому. не погоджуючись із розрахунком суми пені та інфляційних втрат за період з 15.11.16р. по 21.08.19р., відповідачем у відзиві наведений власний розрахунок інфляційних втрат, відповідно до якого розмір таких нарахувань складає 10305,73грн. Також у наданому відзиві відповідач просить суд застосувати строки позовної давності в частині стягнення пені.

Ухвалою суду від 09.10.19р. відкладено судове засідання на 05.11.19р.

24.10.19р. до суду від позивача надійшли письмові доповнення до позовної заяви, а саме, щодо витрат на професійну правничу допомогу.

29.10.19р. до суду від відповідача надійшло клопотання №08/1312 від 24.10.19р. про розгляд справи без участі його представників за наявними матеріалами справи.

У судове засідання 05.11.19р. представник позивача з`явився та наполягав на задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги клопотання відповідача про розгляд справи без участі його представника, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд

ВСТАНОВИВ:

11.03.16р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство Крафт-електро» (постачальник) та Публічним акціонерним товариством «Старокраматорський машинобудівний завод» , яке змінило найменування на Приватне акціонерне товариство «Старокраматорський машинобудівний завод» (покупець) укладено договір поставки №89, згідно п.1.1 якого постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором поставити продукцію, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити продукцію.

Найменування, ціна, кількість, строк поставки та загальна вартість вказуються в специфікаціях, які додаються до договору і є його невід`ємною частиною (п.1.2 договору).

Згідно п.2.1 договору постачальник постачає продукцію на адресу покупця за договірними цінами, які вказуються в специфікаціях і є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 2.5 договору сторонами визначено порядок розрахунків: протягом 5-ти банківських днів з моменту відвантаження продукції.

Поставка продукції здійснюється на умовах FСА - склад перевізника м.Краматорськ згідно з Інкотермс-2010 . Постачання продукції здійснюється протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту підтвердження заявки. Датою поставки вважається дата, фактичної передачі продукції від перевізника покупцю (п.3.1, п.3.2, п.3.4 договору).

Разом з продукцією постачальник зобов`язаний надати покупцю: рахунок-фактури, видаткову накладну, паспорт (п.3.5 договору).

Відповідно до п.3.6 договору право власності на продукцію, що поставляється переходить до покупця в момент отримання продукції від перевізника, з наданням зазначених у п.3.5 документів.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2016р. (п.9.11 договору).

Договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

11.03.16р. сторонами підписано специфікацію №1 до договору №89 від 11.03.16р., відповідно до якої постачальник зобов`язався поставити покупцю: тиристор ТБ153-1000-22-А2М3Н4-УХЛ2, у кількості 4 шт., на суму 19680,00грн. з ПДВ.

Умови поставки: FСА - склад перевізника м.Краматорськ згідно з Інкотермс-2010 .

Умови оплати: протягом 5-ти банківських днів з моменту відвантаження продукції.

Термін поставки: протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту підтвердження заявки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу товар за видатковими накладними №265 від 13.10.16р. на суму 11280,00грн., №266 від 17.10.16р. на суму 28200,00грн., №283 від 08.11.16р. на суму 11280,00грн., всього на суму 50760,00грн.

При цьому, згідно вказаних видаткових накладних відповідачу поставлений товар тиристор ТБ143-630-22-А2М3-УХЛ2.

Видаткові накладні №265 від 13.10.16р. та №266 від 17.10.16р. підписані та скріплені печаткою з боку підприємства позивача та підписані представником відповідача.

Видаткова накладна №283 від 08.11.16р. підписана та скріплена печатками позивача і відповідача.

Щодо відсутності проставлення печатки відповідача на видаткових накладних №265 від 13.10.16р. та №266 від 17.10.16р., суд зазначає, що в силу п.2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку це є правом, а не обов`язком сторони господарської операції.

Повноваження осіб, які приймали та підписували видаткові накладні з боку покупця (відповідача), підтверджуються наявними в матеріалах справи довіреностями №2868 від 13.10.16р., №2883 від 17.10.16р., №3017 від 07.11.16р., виданими на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .В ОСОБА_3 на отримання від ТОВ НВП Крафт-електро цінностей - тиристор ТБ143-630-22-А2М3-УХЛ2 за договором №89 від 11.03.16р.

Товар був поставлений продавцем та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо найменування, кількості, недоліків та відсутності необхідних товаросупровідних документів. Будь-яких актів невідповідності з приводу поставленого товару сторони не надали. Таким чином, підписавши видаткові накладні відповідач погодився з найменуванням, кількістю і якістю поставленого товару.

Факт отримання товару за договором поставки №89 від 11.03.16р. відповідачем (покупцем) не спростовується. Отже, спір щодо отримання товару між сторонами відсутній.

27.10.16р. згідно наявної в матеріалах справи копії банківської виписки відповідачем сплачено суму 18200,00грн. за поставлений товар за договором №89 від 11.03.16р.

Таким чином, за твердженнями позивача, відповідач в порушення умов договору поставки №89 від 11.03.16р., поставлений товар у встановлений строк, у повному обсязі не сплатив, у зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість за вказаним договором в розмірі 32560,00грн., що стало підставою для звернення позивача до суду з відповідною позовною заявою.

Крім того, позивачем на підставі ст.625 ЦК України нараховані та пред`явлені до стягнення 3% річних в сумі 2700,00грн. та інфляційні втрати в сумі 10434,72грн., а також пеня в сумі 5630,40грн.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Внаслідок укладення договору поставки №89 від 11.03.16р. між сторонами згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як визначено положеннями ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується факт поставки товару (тиристор ТБ143-630-22-А2Мз-УХЛ2) на загальну суму 50760,00грн. по договору поставки №89 від 11.03.18р., який відповідачем у повному обсязі не оплачений.

Товар був поставлений продавцем та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків та відсутності необхідних товаросупровідних документів. Будь-яких актів невідповідності з приводу поставленого товару сторони не надали.

Отже факт здійснення поставки за видатковими накладними №265 від 13.10.16р., №266 від 17.10.16р. та №283 від 08.11.16р. у межах договору поставки №89 від 11.03.18р. є підтвердженим та сторонами не оспорюється.

Згідно п.2.5 договору №89 від 11.03.18р. оплата вартості продукції здійснюється протягом 5-ти банківських днів з моменту відвантаження продукції.

Відтак, приймаючи до уваги узгоджені стонами договору умови оплати товару, відповідач остаточно повинен був розрахуватись із позивачем за переданий останнім товар по видатковій накладній №265 від 13.10.16р. - 21.10.16р. (включно), по видатковій накладній №266 від 17.10.16р. - 24.10.16р. (включно), по видатковій накладній №283 від 08.11.16р. - 15.11.16р. (включно).

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково у сумі 18200,00грн., що підтверджується банківською випискою від 27.10.16р. При цьому, згідно усних пояснень представника позивача, наданих у судовому засіданні 09.10.19р., сплачені відповідачем грошові кошти були розподілені наступним чином: 11280,00грн. в рахунок повного погашення заборгованості по видатковій накладній №265 від 13.10.16р., решта грошових коштів в сумі 6920,00грн. в рахунок часткового погашення заборгованості по видатковій накладній №266 від 17.10.16р. Отже, залишок боргу становить 32560,00грн.

Доказів, що свідчать про сплату заборгованості за поставлений товар в повному обсязі у період розгляду або до початку розгляду справи суду не представлено.

Таким чином, за висновком суду відповідач свої зобов`язання за договором поставки №89 від 11.03.18р., щодо оплати поставленого товару у строки обумовлені сторонами договору, належним чином не виконав, а отже прострочив виконання зобов`язання, у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотного суду не надано.

На підставі викладеного, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором поставки №89 від 11.03.16р. в сумі 32560,00грн. обґрунтованими та доведеними.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно наданого розрахунку позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 3% річних у розмірі 2700,00грн. Вказані нарахування здійснено позивачем за загальний період з 15.11.16р. по 21.08.19р. на загальну суму боргу в розмірі 32560,00грн.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для здійснення відповідних нарахувань за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Оскільки останнім 5 банківським днем оплати товару по видатковій накладній №283 від 08.11.16р. є 15.11.16р., прострочка настає з 16.11.16р., відтак вказана дата є визначенням початкового періоду прострочки для нарахування 3% річних на суму заборгованості по видатковій накладній №283 від 08.11.16р. в розмірі 11280,00грн.

Здійснивши перерахунок 3% річних відповідно до норм чинного законодавства та умов договору, судом встановлено, що розмір цих вимог складає 2701,66грн., тоді як позивачем пред`явлено до стягнення 2700,00грн.

Враховуючи, що згідно ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають 3% річних в сумі 2700,00грн.

3% відсотки річних розраховані судом наступним чином:

1) по видатковій накладній №266 від 17.10.16р., строк оплати за якою настав 24.10.16, прострочка виникла з 25.10.16, враховуючи, що 27.10.16р. було здійснено погашення боргу в сумі 18200,00грн., з якої грошові кошти в розмірі 6920,00грн., за вирахуванням погашення боргу за попередньою видатковою накладною в сумі 11280,00грн., були спрямовані на погашення заборгованості за цією видатковою накладною,

- за період з 15.11.16р. по 21.08.19р. (визначений позивачем) на суму боргу 21280,00грн. (28200,00грн. - 6920,00грн.) 3% річних складають 1766,31грн.;

3) по видатковій накладній №283 від 08.11.16р., строк оплати за якою настав 15.11.16р., прострочка виникла з 16.11.16р., враховуючи, що погашення боргу за вказаною видатковою накладною не здійснювалась,

- за період з 16.11.16р. по 21.08.19р. на суму боргу 11280,00грн. 3% річних складають 935,35грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

За приписами ч.2 п.3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума боргу яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Даний висновок суду узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеній у Постанові від 07.08.2019 року у справі № 905/1302/18.

Згідно наданого розрахунку інфляційних втрат позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 10434,72грн. Вказані нарахування здійснено позивачем фактично за період листопад 2016р. - липень 2019р . на суму боргу в розмірі 32560,00грн., про що свідчать наведені у таблиці розрахунку дані. Проте у таблиці результатів розрахунку зазначено період 15.11.16р. - 21.08.19р.

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначений загальний період для таких нарахування, оскільки не враховано, що прострочка за видатковою накладною №283 від 08.11.16р. (з урахуванням заборгованості по якій позивачем здійснено розрахунок інфляції) настає з 16.11.16р., а тому наданий розрахунок є арифметично невірним.

Дослідивши і надавши правову оцінку як залишку заборгованості відповідача перед позивачем з урахуванням її часткового погашення, так і періоду, протягом якого мало місце невиконання відповідачем грошового зобов`язання, суд здійснивши перерахунок інфляційних витрат встановив, що дійсний розмір цих вимог становить загальну суму 10171,35грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань підлягають задоволенню частково у розмірі 10171,35грн.

Інфляційні витрати розраховані судом наступним чином:

1) на суму залишку заборгованості по видатковій накладній №266 від 17.10.16р. в сумі 21280,00грн., прострочка якої виникла з 25.10.16р., враховуючи визначений позивачем початок періоду таких нарахувань з листопада 2016 року,

- інфляційні витрати на залишок боргу в сумі 21280,00грн. за період листопад 2016 рік - липень 2019 рік складають 6819,74грн.

2) на суму заборгованості по видатковій накладній №283 від 08.11.16р. в сумі 11280,00грн., прострочка якої виникла з 16.11.16р.,

- інфляційні витрати на суму боргу в розмірі 11280,00грн. за період грудень 2016 рік - липень 2019 рік складають 3351,61грн.

Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат було здійснено за допомогою програмного забезпечення «Ліга Закон» .

Щодо вимоги про стягнення пені суд зазначає наступне:

Із змісту позовної заяви вбачається, що правовими підставами вимоги про стягнення пені позивач вказує ст.625 Цивільного кодексу України, яка регулює правові наслідки порушення зобов`язання та відповідальність за порушення грошового зобов`язання і на думку позивача є належною правовою підставою заявленої вимоги про стягнення пені.

За вимогами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст.230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом положень ч.4 ст.231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ст.ст.1, 3 Закону України Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Як встановлено судом, умовами п.6.1. договору №89 від 11.03.16р. визначено, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

При цьому, такого виду господарсько-правової відповідальності як сплата неустойки у вигляді пені та її розмір за порушення покупцем оплати вартості товару, сторони умовами договору №89 від 11.03.16р. не передбачили.

З наведених підстав, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за неналежне виконання умов договору в розмірі 5630,40грн. є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

У відзиві на позов відповідачем було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені.

Враховуючи висновок суду про безпідставність заявлення позивачем вимог про стягнення пені і як наслідок відмову у задоволенні цих вимог, клопотання відповідача про застосування строку позовної давності судом не розглядається.

Відповідно до ст.13Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.

Крім цього, у позові позивачем заявлено про віднесення на відповідача понесених витрат в сумі 8000,00грн. на послуги адвоката.

Відповідно до ч.1, п.п.1, 4 ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом до ч.1 ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно до положення ч.4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч.4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для відшкодування всієї суми гонорару та фактичних витрат має бути встановлено, що такі витрати були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст.126 Господарського процесуального кодексу України та у ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» . Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Принцип «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка, тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі « East/West Alliance Limited» проти України» ). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Господарський суд враховує результат розгляду спору, присутність представників сторін у судових засіданнях у приміщенні суду та/або у режимі відеоконференції, обсяги у зв`язку з цим наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у позовній заяві заявлено до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 8000,00грн.

В підтвердження витрат на правову допомогу адвоката, позивачем надано копію договору про юридичне обслуговування №1 від 25.03.2008р., копію додаткової угоди №б/н від 01.04.2018р. до договору про юридичне обслуговування №1 від 25.03.2008р., завдання-доручення від 04.07.2016р. до договору про юридичне обслуговування №1 від 25.03.2008р., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1321 від 07.09.2012р., копію витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, платіжне доручення №683 від 21.08.2019р. на суму 8000,00грн.

Згідно умов п.1.1. договору про юридичне обслуговування №1 від 25.03.2008р. у відповідності до даного договору Виконавець зобов`язується надати Замовнику юридичні послуги у вигляді правової допомоги з виниклих виробничих питань. До робіт та послуг, які може виконати Виконавець на користь Замовника відносяться:

- короткі юридичні консультації в усній або письмовій формі;

- повний правовий аналіз з висновком по діяльності Замовника ;

- представництво інтересів Замовника у судових, державних та недержавних органах, підприємствах, установах та організаціях;

- складання документів необхідних для здійснення господарської діяльності підприємства, у відповідності із законодавством.

Приведений перелік не є вичерпним та в кожному конкретному випадку узгоджується сторонами в додатковій угоді.

Відповідно до п.1.2 договору про юридичне обслуговування №1 від 25.03.2008р. Замовник має право замовляти роботи та послуги правового характеру, та зобов`язан сплатити отримані послуги на умовах та в порядку, обумовленому даним договором.

Згідно п.3.1. договору №1 від 25.03.2008р. виконані виконавцем роботи та послуги оплачуються замовником в розмірі 250,00грн. на місяць. У випадках передбачених в додаткових угодах або заявках складання акту приймання-передачі не обов`язково.

Відповідно до завдання-доручення від 04.07.2016р. до вказаного договору клієнт просить надати правову оцінку правовідносинам, які виникли між позивачем та відповідачем за договором №89 від 11.03.2016р., підготувати позовну заяву до господарського суду Донецької області, взяти участь в судових слуханнях, скласти і надати необхідні процесуальні документи в ході слухання справи, а також інші правові послуги, які будуть потрібні в ході розгляду справи. Робота по цій заявці вважається виконаною після прийняття судом першої інстанції процесуального документа (рішення чи ухвали) після якого розгляд в суді першої інстанції, щодо правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем закінчується.

Для виконання вищевказаної роботи замовник зобов`язується: виплатити адвокату протягом трьох днів з моменту укладання даної заявки винагороду в розмірі 8000,00грн.

Платіжним дорученням №683 від 21.08.2019р. замовником здійснено оплату юридичних послуг за вересень 2019р. в сумі 8000,00грн. згідно договору про юридичне обслуговування №1 від 25.03.2008р.

Згідно пояснень наданих в судовому засіданні позивачем, вказана оплата була здійснена саме на виконання умов завдання-доручення від 04.07.2016р.

Таким чином, суд приходить до висновку про фактичне понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 8000,00грн.

Проте, враховуючи ціну позову, рівень складності справи, висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, а також приймаючи до уваги принцип «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягають витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 4000,00грн.

Відповідно до ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 4000,00грн.

Керуючись ст.ст.12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 123, 129, 236-238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство Крафт-електро» , м.Харків, до Приватного акціонерного товариства «Старокраматорський машинобудівний завод» , м.Краматорськ, Донецька область, про стягнення 51325,12грн., з яких: 32560,00грн. - основний борг, 2700,00грн. - 3% річних, 10434,72грн. - інфляційні нарахування, 5630,40грн. - пеня, задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Старокраматорський машинобудівний завод» (84302, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Конрада Гампера, буд.2, код ЄДРПОУ 05763642) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство Крафт-електро» (61023, Харківська область, м.Харків, вул.Пушкінська буд. 104-Д, ЄДРПОУ 31799063) основний борг в сумі 32560,00грн., 3% річних в сумі 2700,00грн., інфляційні втрат в сумі 10043,15грн., судовий збір в сумі 1700,40грн. та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 4000,00грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області.

У судовому засіданні 05.11.19р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.11.19р.

Суддя М.О. Лейба