Рішення

від 22.10.2019 по справі 910/11703/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.10.2019Справа № 910/11703/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Агро"

до 1. Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "СОІЛ Компані ЛТД"

3. Державного підприємства "Херсонський морський торгівельний порт"

про визнання договорів недійсними та зобов`язання вчинити дії

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача Нестеришин Т.С. (адвокат);

від відповідача-1 не з`явилися;

від відповідача-2 не з`явилися;

від відповідача-3 Динюк І.Р. (адвокат).

В судовому засіданні 22.10.2019 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представників позивача та відповідача-3, що повне рішення буде складено 05.11.2019 року.

СУТЬ СПОРУ:

28 серпня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Агро" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 31.07.2019 року до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "СОІЛ Компані ЛТД" (відповідач-2), Державного підприємства "Херсонський морський торгівельний порт" (відповідач-3), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу Активів № 4 від 18 квітня 2019 року, укладений між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, як продавцем, і Товариством з обмеженою відповідальністю "СОІЛ Компані ЛТД", як покупцем щодо купівлі-продажу карбаміду в біг-бегах у кількості 4092 біг-бег (шт.) вагою 3087.295 тон., що зберігається на складі Державного підприємства "Херсонський морський торгівельний порт";

- зобов`язати кожного окремо - Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Товариство з обмеженою відповідальністю "СОІЛ Компані ЛТД", Державне підприємство "Херсонський морський торговельний порт" вчинити дії з повернення карбаміду вагою 3000 тон в біг-бегах, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "ВВ Агро" на підставі договорів № 01.10/19-2 від 2 січня 2019 року та № 01.10/19-1 від 2 січня 2019 року та перебуває на складах Державного підприємства "Херсонський морський торгівельний порт".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем-1 було здійснено продаж належного позивачу на праві власності майна - карбаміду вагою 4000 тон в біг-бегах, за оскаржуваним договором, з порушенням вимог ст.ст. 203, 655, 658 Цивільного кодексу України, ст. 1, 19, 21 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", п.п. 2, 22 Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2017 року № 719, за відсутності належних повноважень на продаж вказаного майна, тобто, за відсутності необхідної правоздатності у відповідача-1 на вчинення дій з реалізації належного позивачу майна та укладення оскаржуваного договору, за заниженими цінами, без відома позивача, як власника майна тощо, чим позбавлено позивача права власності на належне йому майно, що є підставою для визнання його недійсним на підставі ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи № 910/11703/19 здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.10.2019 року.

23.09.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшов відзив № 7026/7.2.4-22-19/7 від 20.09.2019 року, в якому відповідач-1 проти позовних вимог заперечив, мотивуючи це тим, що відповідачем-1 здійснено заходи щодо реалізації активів, на виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 01.02.2019 року у справі № 757/4813/19-к. З метою виконання вказаної ухвали були здійснено оцінку активів, за результатами якої визначено ринкову вартість активів; 11.04.2019 року проведено електронні торги щодо продажу активів, за результатами проведення яких визначено переможця - ТОВ СОІЛ Компані ЛТД ; 18.04.2019 року між агентством та ТОВ СОІЛ Компані ЛТД укладено договір купівлі-продажу активів № 4. Вказані обставини виключають порушення відповідачем-1 законодавства під час здійснення заходів з реалізації активів.

23.09.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача-3 надійшов відзив № 18-11/4/343 від 19.09.2019 року, в якому відповідач-3 зазначив, що на території ДП Херсонський морський торговельний порт перебував карбамід (ДСТУ 7312:2013 марка Б вищий сорт) загальною вагою 3226,845 тон, який надійшов на підприємство баржами СНКВ-05 та СНКВ-04 від ТОВ Всеукраїнська Енерго Компанія по договору з ТОВ Рембудавіа . 27.05.2019 року на адресу підприємства надійшла постанова головного державного виконавця Суворовського районного управління юстиції у Херсонській області Островського Б.Л. про відкриття виконавчого провадження ВП № 59213860 по виконанню ухвали Печерського районного суду міста Києва № 757/21031/19 від 24.05.2019 року, тому підприємством у відповідності з укладеним договором про перевантаження вантажів безперешкодно було забезпечено передачу ТОВ СОІЛ Компані ЛТД карбаміду в біг-бегах у кількості 4092 біг-бег (шт.) вагою 3087,295 тон., про що 12.06.2019 року здійснено повідомлено головного державного виконавця Суворовського районного управління юстиції у Херсонській області Островського Б.Л. 21.06.2019 року головним державним виконавцем Суворовського районного управління юстиції у Херсонській області Островським Б.Л. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з виконанням рішення суду. Отже, ДП Херсонський морський торговельний порт не має на своїй території та складських приміщеннях карбамід вагою 3000 тон в біг-бегах. що належить ТОВ "ВВ Агро" на підставі договорів № 01.10/19-2 від 02.01.2019 року та № 01.10/19-1 від 02.01.2019 року.

Суд відмічає, що в підготовчому засіданні 01.10.2019 року було розглянуте клопотання б/н від 31.07.2019 року Про витребування доказів Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Агро".

Вказане клопотання відхилене як безпідставне.

Відхиляючи наведене клопотання, суд виходив з того, що відповідно до ст.ст. 80, 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Дослідивши зміст заявленого клопотання, суд дійшов висновку, що для повного та об`єктивного розгляду справи № 910/11703/19 у суду відсутня необхідність витребовувати зазначені у вказаному клопотанні документи, тому клопотання позивача про витребування доказів задоволенню не підлягає.

Також, в підготовчому засіданні 01.10.2019 року було розглянуте клопотання № 7375/7.2.1-22-19/7 від 27.09.2019 року Про об`єднання справ Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Відхиляючи наведене клопотання суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 173 Господарського процесуального кодексу України суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Об`єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Про об`єднання справ в одне провадження, роз`єднання позовних вимог, про відмову в об`єднанні справ в одне провадження, роз`єднанні позовних вимог суд постановляє ухвалу.

Вказане клопотання мотивоване тим, що в провадженні Господарського суду міста Києва перебувають справи № 910/11703/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Агро" до 1. Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "СОІЛ Компані ЛТД", 3. Державного підприємства "Херсонський морський торгівельний порт" про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити дії та № 910/11704/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Агро" до 1. Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "СОІЛ Компані ЛТД", 3. Публічного акціонерного товариства "Одеський припортовий завод" про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити дії. Відповідач-1 зазначає, що вказані справи ідентичні за своїм змістом, підстави та предмет позову є ідентичними, що вказує на їх однорідність, у зв`язку з чим просить суд об`єднати вказані справи в одне провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Однак, суд звертає увагу, що підставами виникнення спірних правовідносин сторін є різні договори купівлі-продажу активів.

Водночас, ідентичний зміст позовних вимог не свідчить про їх тотожність, а тому в розумінні ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України дані справи не можуть вважатись пов`язаними поданими доказами, оскільки до кожної справи позивачем надано різні договори.

Крім того, суд зазначає, що нормою ч. 2 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду, а не обов`язок об`єднати в одне провадження декілька справ за клопотанням учасника справи за позовами.

В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 2 цього Кодексу завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Проте, виконання передбачених ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завдань щодо своєчасного вирішення судом спору та ефективного захисту порушених прав позивача буде значно ускладнено у разі об`єднання в одне провадження 9 справ та передання на розгляд таких справ одному судді Господарського суду міста Києва, оскільки в рамках однієї справи суд буде зобов`язаний дослідити 9 різних договорів, докази, надані сторонами на підтвердження своєї правової позиції, та надати їм відповідну правову оцінку, що унеможливить розгляд даної справи у визначений процесуальним законом строк.

Оскільки підставами виникнення спірних правовідносин сторін є господарські договори, кожен із яких, незважаючи на однаковий суб`єктний склад та правову природу, породжує різні взаємні права та обов`язки, які хоч і є подібними, але стосуються окремих предметів, врегульованих сторонами окремими договорами, суд дійшов висновку, що сумісний розгляд даних справ у разі їх об`єднання не лише суперечить приписам ст. 2 ГПК України, але й значно утруднить та сприятиме затягуванню учасниками судового процесу вирішення спору по суті, так як подані в обґрунтування позовних вимог та ті, що будуть подані учасниками справи, є окремими по вказаним договорам.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання про об`єднання в одне провадження справ № 910/11703/19 та № 910/11704/19.

Так, в підготовчому засіданні 01.10.2019 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/11703/19 до судового розгляду по суті на 22.10.2019 року.

В судовому засіданні 22.10.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-3, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.01.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВ Агро" (надалі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Всеукраїнська Енерго Компанія (надалі - продавець) укладено договір постачання карбаміду на внутрішній ринок України № 01.10/19-1 (надалі - договір-1), за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця карбамід, а покупець оплатити і прийняти продукцію на умовах EXW Правил ІНКОТЕРМС-2010 (п. 1 договору).

В п. 2.1. договору-1 визначено, що кількість продукції, переданої продавцем покупцю становить 1500 тон в біг-бегах.

Згідно з п. 4.3. договору, умови оплати - покупець здійснює оплату товару постачальнику у розмірі 80% вартості товару на протязі двох банківських днів з моменту отримання кожної партії продукції та підписання акту прийому передачі від продавця на покупця на кожну партію товару та 20% вартості товару після реєстрації постачальником податкової накладної. На підставі рахунку, виставленого продавцем, оплата здійснюється шляхом прямого банківського переказу на поточний рахунок продавця.

Додатковою угодою від 03.01.2019 року до договору-1 сторони дійшли згоди викласти п. 4.3. договору-1 у редакції, умови оплати - покупець здійснює оплату товару продавцю у розмірі 80% вартості товару протягом двох банківських після завантаження товару в повному обсязі на транспорт покупця, про який покупець зобов`язаний письмово повідомити продавця до моменту відвантаження товару, інші 20% вартості товару після реєстрації продавцем податкової накладної. Оплата здійснюється на підставі рахунку, виставленого продавцем, шляхом прямого банківського переказу на поточний рахунок продавця. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок продавця. Факт відвантаження підтверджується оформленим сторонами письмовим документом про відвантаження товару.

На підставі видаткової накладної № 1 від 02.01.2019 року продавець передав, а покупець прийняв товар - карбамід (марки Б) у кількості 1500 тон на загальну суму 14 251 500,00 грн. (копія видаткової накладної міститься в матеріалах справи).

02.01.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВ Агро" (надалі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Всеукраїнська Енерго Компанія (надалі - продавець) укладено договір постачання карбаміду на внутрішній ринок України № 01.10/19-2 (надалі - договір-2), за умовами якого продавець зобов`язується передати у власність покупця карбамід, а покупець оплатити і прийняти продукцію на умовах EXW Правил ІНКОТЕРМС-2010 (п. 1 договору).

В п. 2.1. договору-2 визначено, що кількість продукції, переданої продавцем покупцю становить 1500 тон в біг-бегах.

Згідно з п. 4.3. договору, умови оплати - покупець здійснює оплату товару постачальнику у розмірі 80% вартості товару на протязі двох банківських днів з моменту отримання кожної партії продукції та підписання акту прийому передачі від продавця на покупця на кожну партію товару та 20% вартості товару після реєстрації постачальником податкової накладної. На підставі рахунку, виставленого продавцем, оплата здійснюється шляхом прямого банківського переказу на поточний рахунок продавця.

Додатковою угодою від 03.01.2019 року до договору-1 сторони дійшли згоди викласти п. 4.3. договору-2 у редакції, умови оплати - покупець здійснює оплату товару продавцю у розмірі 80% вартості товару протягом двох банківських після завантаження товару в повному обсязі на транспорт покупця, про який покупець зобов`язаний письмово повідомити продавця до моменту відвантаження товару, інші 20% вартості товару після реєстрації продавцем податкової накладної. Оплата здійснюється на підставі рахунку, виставленого продавцем, шляхом прямого банківського переказу на поточний рахунок продавця. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок продавця. Факт відвантаження підтверджується оформленим сторонами письмовим документом про відвантаження товару.

На підставі видаткової накладної № 2 від 02.01.2019 року продавець передав, а покупець прийняв товар - карбамід (марки Б) у кількості 1500 тон на загальну суму 15 120 000,00 грн. (копія видаткової накладної міститься в матеріалах справи).

На твердження позивача, з моменту підписання видаткових накладних № 1 та видаткової накладної № 2 від 02.01.2019 року позивач набув право власності 3000 тон карбаміду.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 03.01.2019 року у справі № 757/175/19-к накладено арешт на виготовлений за договором укладеним між АТ Одеський припортовий завод та ТОВ Всеукраїнська Енерго Компанія карбамід в біг-бегах у кількості 4092 б/бег вагою 3087,295 тонн, який фактично знаходиться на складах ДП Херсонський морський торгівельний порт та прибув туди баржами СНКВ-05 та СНКВ-04 від ТОВ Всеукраїнська Енерго Компанія (ЄДРПОУ 37403140), встановивши заборону службовим особам та працівникам ТОВ Всеукраїнська Енерго Компанія , ТОВ Рембудавіа , Транс Коммодітіс НьюЙорк Інк. (Trans Commodities New York Inc.), АТ Одеський припортовий завод їх представникам та будь-яким іншим особам відчужувати, розпоряджатись та/або користуватись вищезазначеним майном.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01.02.2019 року у справі № 757/4813/19-к передано Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (код ЄДРПОУ - 41037901) в управління з метою реалізації у порядку та на умовах, визначених статтями 1, 9, 19-21 Закону України Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів , майно, а саме: карбамід в біг-бегах у кількості 4092 біг-бег (шт.) вагою 3087.295 тон, який фактично знаходиться на складах ДП Херсонський морський торгівельний порт та прибув туди баржами СНКВ-05 та СНКВ-04 від ТОВ Всеукраїнська Енерго Компанія (код ЄДРПОУ - 37403140), на яке ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03.01.2019 по справі №757/175/19-к, накладено арешт у кримінальному провадженні №42017000000004215 від 17.11.2017; зобов`язано Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (код ЄДРПОУ 41037901) забезпечити реєстрацію прав на управління та інших речових прав, що виникатимуть на підставі даної ухвали щодо передачі Національному агентству в управління майна, на яке накладено арешт, а саме: карбамід в біг-бегах у кількості 4092 біг-бег (шт.) вагою 3087.295 тон.

Позивач зазначає,що з вказаного обсягу майна - карбаміду у кількості 3087,295 тон, 3000 тон належить ТОВ ВВ Агро на підставі вищезазначених договорів № 01.10/19-1 та № 01.10/19-2 від 02.01.2019 року, укладених між ТОВ ВВ Агро та ТОВ Всеукраїнська Енерго Компанія .

Як вказує позивач, 11.04.2019 року Державним підприємством Сетам були проведені електронні торги (протокол електронних торгів № 398296), на яких було без інформування та погодження з ТОВ ВВ Агро , як власника майна, що реалізовувалось, реалізовано лот № 341347 - карбамід в біг-бегах у кількості 4092 біг-бег (шт.) вагою 3087.295 тн., що зберігається на складі ДП "Херсонський морський торгівельний порт" за ціною 5 484 017,04 грн.

Тобто, позивач стверджує, що належний йому карбамід було реалізовано за ціною 1776,32 грн. за одну тону карбаміду, що є у понад 5 разів нижче ринкової ціни на це майно, оскільки ТОВ ВВ Агро було придбано карбамід у ТОВ Всеукраїнська Енерго Компанія за 9501 грн. за одну тону карбаміду.

Згідно протоколу електронних торгів № 398296 від 17.04.2019 року переможцем електронних торгів визнано ТОВ СОІЛ Компані ЛТД .

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що 18 (або іншого числа) квітня 2019 року між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) та ТОВ СОІЛ Компані ЛТД укладено договір купівлі-продажу Активів № 4 - карбаміду в біг-бегах у кількості 4092 біг-бег (шт.) вагою 3087.295 тон, що зберігається на складі ДП "Херсонський морський торгівельний порт".

Проте, АРМА було здійснено продаж належного позивачу майна - карбаміду загальною вагою 3000 тон за відсутності належних на те правових підстав, тоді як позивач з моменту набуття права власності на вказаний карбамід неодноразово звертався до ДП Херсонський морський торгівельний порт з вимогами про забезпечення схоронності придбаного ТОВ ВВ Агро карбаміду, неперешкоджання ТОВ ВВ Агро у реалізації його права власності на набутий у власність карбамід.

На думку позивача, здійснення АРМА продажу належного йому майна - карбаміду вагою 3000 тон в біг-бегах, за оскаржуваним договором суперечить вимог ст.ст. 203, 655, 658 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 19, 21 Закону України Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів , п.п. 2, 22 Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2017 року № 719, за відсутності належних повноважень на продаж вказаного майна, тобто, за відсутності необхідної правоздатності в АРМА на вчинення дій з реалізації належного ТОВ ВВ Агро майна та укладення оскаржуваного договору.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Отже, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними роз`яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 року Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як вже було встановлено судом вище, 02.01.2019 року між позивачем, як покупцем, та ТОВ Всеукраїнська Енерго Компанія , як продавцем, укладено договори постачання карбаміду на внутрішній ринок України № 01.10/19-1 та № 01.10/19-2, за умовами яких продавець взяв на себе обов`язок передати у власність покупця карбамід, а покупець оплатити і прийняти продукцію на умовах EXW Правил ІНКОТЕРМС-2010 .

З наявних в матеріалах справи видаткових накладних № 1 та № 2 від 02.01.2019 року вбачається, що продавець передав, а покупець прийняв товар - карбамід (марки Б) у загальній кількості 3000 тон на загальну суму 29 371 500,00 грн.

За умовами вищезазначених договорів № 01.10/19-1 та № 01.10/19-2 від 02.01.2019 року (в редакції додаткових угод від 03.01.2019 року) покупець здійснює оплату товару продавцю у розмірі 80% вартості товару протягом двох банківських після завантаження товару в повному обсязі на транспорт покупця, про який покупець зобов`язаний письмово повідомити продавця до моменту відвантаження товару, інші 20% вартості товару після реєстрації продавцем податкової накладної. Оплата здійснюється на підставі рахунку, виставленого продавцем, шляхом прямого банківського переказу на поточний рахунок продавця. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок продавця.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 2 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ч. 3 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивач не надав доказів на підтвердження факту оплати товару - карбаміду (марки Б) у загальній кількості 3000 тон на загальну суму 29 371 500,00 грн., як-то: платіжні доручення, банківські виписки, тощо.

Згідно зі статтею 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді або в електронній формі. Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 8 наказу Міністерства фінансів України від 22.09.2014 року № 957, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2014 за №1235/26012 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної", податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу отримувача (покупця) цих товарів/послуг. У разі відмови постачальника (продавця) товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних отримувач (покупець) таких товарів/послуг має право в порядку, передбаченому пунктом 201.10 статті 201 розділу V Податкового кодексу України, додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника (продавця).

Більше того, виходячи з умов п. 4.3. договорів № 01.10/19-1 та № 01.10/19-2 від 02.01.2019 року (в редакції додаткових угод від 03.01.2019 року) остаточний розрахунок за товар повинен був бути здійснений позивачем після реєстрації продавцем податкової накладної, оскільки податкова накладна є підставою для відображення у бухгалтерському обліку підприємства факту вчинення господарської операції, згідно відповідного первинного документу, яка також позивачем надана не була.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що з наданих позивачем доказів не вбачається набуття позивачем права власності на товар - карбамід (марки Б) у загальній кількості 3000 тон і, як наслідок, не доведено факту вибуття зазначеного товару з володіння позивача за наслідками укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу Активів № 4.

Таким чином, судом встановлено, а позивачем не доведено, з урахуванням положень Цивільного кодексу України, наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Згідно ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Таким чином, майном у розумінні Цивільного кодексу є речі та майнові права і обов`язки.

Відповідно до ст. 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

За приписами ст. 184 Цивільного кодексу України речі можуть бути з родовими ознаками та з індивідуальними. Зазначеною нормою визначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов`язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді (наприклад, картиною), до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.

Також, судом не вбачається за можливе встановити, що предметом електронних торгів, оформлених протоколом № 398296 з продажу майна - карбаміду в біг-бегах у кількості 4092 біг-бег (шт.) вагою 3087,295 тон за лотом № 341347 був, зокрема, карбамід (марки Б), переданий позивачу згідно видаткових накладних № 1 та № 2 від 02.01.2019 року, що виключає можливість його ідентифікації та індивідуалізації.

Водночас, суд відмічає, що власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння шляхом звернення до суду з віндикаційним позовом.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачем прав позивача та охоронюваних законом інтересів, в аспекті ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, за викладених в позовній заяві обставин.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 05.11.2019р.

Суддя О.В. Котков