Рішення

від 01.11.2019 по справі 915/999/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2019 року Справа № 915/999/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області,

головуючий суддя Давченко Т.М.

за участі секретаря Говоріної А.Е.

та представника позивача - Валентової К.В., дов. від 04.01.2019 № 30/02.02.01-22/07.06/14/19;

від відповідача та третіх осіб представники не з?явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 915/999/19

за позовом Миколаївської міської ради,

вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001;

до товариства з обмеженою відповідальністю "Сан-Николас",

просп. Героїв України, 20/12, м. Миколаїв, 54025;

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) товариство з обмеженою відповідальністю "Оберегова",

вул. Океанівська (Артема), 1-А, кім. 99, м. Миколаїв, 54052;

вул. Панікахи, 2, м. Дніпро, Дніпропетровська обл., 49041;

2) ОСОБА_1 ,

АДРЕСА_1 ;

про зобов??язання знести об?єкт самочинного будівництва та скасування запису про право власності

В С Т А Н О В И В:

Миколаївська міська рада звернулася до товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Сан-Николас" з позовом, в якому просить:

"1. Зобов?язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Сан-Николас" (код ЄДРПОУ 42694275) знести об?єкт самочинного будівництва - торговельний комплекс по просп. Героїв України, 20/12 у м. Миколаєві загальною площею 336 кв.м.

2. Скасувати запис про право власності № 29604925 від 18.12.2018 на торговельний комплекс по просп. Героїв України, 20/12 у м. Миколаєві , загальною площею 336 кв.м. (реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 1263113148101) за Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан-Николас" (код ЄДРПОУ 42694275).

3. Судові витрати стягнути з відповідачів на користь позивача через виконавчий комітет Миколаївської міської ради (р/р 35411001027733, ЄДРПОУ 04056612, ГУДКСУ у Миколаївській області, МФО 826013)".

Позов обґрунтовано тим, що відповідач, згідно запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 18.12.2018 № 29604925, є власником указаного вище об?єкта нерухомості, збудованого товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Оберегова" під час дії укладених останнім з Миколаївською міською радою договорів про встановлення особистих строкових сервітутів щодо семи земельних ділянок загальною площею 180 кв.м. по вул. Обереговій ріг просп. Героїв України у м. Миколаєві , без достатніх правових підстав.

У зв?язку з таким позивач вважає спірне нерухоме майно самочинним будівництвом, яке, в порядку ч. 2 ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", має бути знесеним відповідачем, а відповідний запис про право власності - таким, що підлягає скасуванню в порядку ч. 2 ст. 376 ЦК України.

За такими вимогами ухвалою від 13.05.2019 відкрито провадження в даній справі, а ухвалою від 10.06.2019 залучено до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ТОВ "Оберегова" та ОСОБА_1 .

ТОВ "Сан-Николас" у відзиві від 20.06.2019 позов не визнало, вважаючи його необґрунтованим та безпідставним, так як: 1) Миколаївською міською радою не доведено належними та допустимими доказами того, що спірний об?єкт нерухомості є самочинним будівництвом; 2) відповідач не є особою, якою здійснене самочинне будівництво, а тому відсутні визначені ч. 4 ст. 376 ЦК України підстави для зобов??язання ТОВ "Сан-Николас" за свій рахунок або своїми силами зносити відповідний об?єкт нерухомості; 3) позивачем не доведено наявності передбачених законодавством підстав для позбавлення ТОВ "Сан-Николас" права власності на спірне нерухоме майно.

Від відповідача та третіх осіб, належним чином повідомлених про час та місце проведення судового засідання, представники не з`явилися, при цьому треті особи не скористалися правом подання у встановлений судом строк пояснень щодо позову та/або інших заяв по суті справи.

Вислухавши представника позивача, яка підтримала позов з викладених у ньому підстав, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради (власником) на підставі рішення останнього від 09.12.2016 № 1146 року укладено з ТОВ "Оберегова" (сервітуаріем) 7 договорів від 26.12.2016 №№445, 446, 447, 448, 449, 450, 451 про встановлення особистих строкових сервітутів (далі - договори) (с.а. 32-33, 37-38, 42-43, 47-48, 52-53, 57-58), згідно умов яких власником встановлено сервітуарію особисті строкові сервітути відносно семи земельних ділянок загальною площею 180 кв.м по вул. Обереговій ріг пр. Героїв України у місті Миколаєві для розміщення групи пересувних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на підставі розробленої технічної документації строком на 1 рік з дати реєстрації цього договору (до 26.12.2017) (п.п. 1.1, 2.1, 4.1 договорів).

На земельних ділянках не дозволяється діяльність, яка не пов?язана з розміщенням пересувних тимчасових споруд (п.п. 4.2 договорів).

Після закінчення строку дії договорів сервітуарій має право на продовження строку його дії; у цьому разі сервітуарій повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору звернутись письмово до власника земельних ділянок з клопотанням щодо продовження строку його дії; підставою для продовження строку дії договору буде відповідне рішення виконкому міської ради. Продовження строку договору оформлюється додатковою угодою (договором про зміни). У разі порушення строку звернення до власника земельної ділянки з питання продовження (поновлення) договору або нездійснення плати у строк, визначений договором, його дія припиняється з дати закінчення строку дії договору, на який його було укладено, наслідком чого буде звільнення земельної ділянки від споруд (п.п. 2.2 договорів).

У разі закінчення строку дії договору, його припинення або розірвання, сервітуарій зобов?язаний звільнити земельну ділянку від пересувних тимчасових споруд та привести її у стан, не гірший порівняно з тим, в якому вона була до розміщення споруд (п.п. 5.1 договорів).

Відповідно до пунктів 7.4 договорів сервітуарій зобов?язався, зокрема, дотримуватися умов встановлення сервітутів, визначених договорами; розміщувати пересувні тимчасові споруди відповідно до паспортів; використовувати пересувні тимчасові споруди відповідно до умов договорів; у разі не продовження власником строку дії договорів, привести земельні ділянки у стан, придатний для використання за призначенням без відшкодування міською радою втрат замовника, у тому числі вартості майна.

Викладене кореспондується і з положеннями п.п. 9.8 договорів, згідно яких у разі припинення, розірвання договору або не продовження строку його дії сервітуарій зобов?язаний демонтувати пересувні тимчасові споруди та повернути власнику земельну ділянку на умовах, визначених договором. У разі невиконання сервітуарієм обов?язку щодо демонтування пересувних тимчасових споруд та умов повернення земельної ділянки сервітуарій зобов?язаний відшкодувати власнику завдані збитки.

На виконання умов договору Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради передано зазначені вище земельні ділянки ТОВ "Оберегова" згідно актів приймання-передачі від 26.12.2016 (а.с. 34, 39, 44, 49, 54, 59, 64).

За твердженнями позивача, не спростованими відповідачем, строк дії договорів не продовжувався і закінчився 26.12.2017, в порядку п.п. 2.2 договорів (у зв?язку з неподанням сервітуарієм власнику земельних ділянок клопотання про продовження строку дії договорів), однак у порушення умов договорів, ТОВ "Оберегова" не повернула земельні ділянки власнику.

Натомість, як вбачається із змісту позовної заяви, а також поданих позивачем листа юридичного департаменту Миколаївської міської ради від 08.04.2019 № 66/02.06.01-04/19-2 та Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна від 12.04.2019 № 163335557, на земельних ділянках, відносно яких ТОВ "Оберегова" були встановлені сервітути, останнім збудовано об?єкт нерухомості ? торговельний комплекс загальною площею 336 кв.м., і 29.05.2017 державним нотаріусом Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори зареєстровано за ТОВ "Оберегова" право власності на цей об?єкт (а.с. 19-20, 92).

Після скасування державним реєстратором цієї реєстраційної дії відомості про право власності ТОВ "Оберегова" на спірне нерухоме майно знову внесені до реєстру 24.09.2018 на підставі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.07.2018 у справі № 814/1114/18.

У подальшому на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 22.11.2018 № 1 та протоколу загальних зборів ТОВ "Оберегова" від тієї ж дати за № 18/11-2 право власності на торговельний комплекс зареєстроване 30.11.2018 за громадянином ОСОБА_1 ; згодом, 18.12.2018, на підставі акту приймання-передачі від 12.12.2018 № 1 та рішення від тієї ж дати за № 2, право власності на торговельний комплекс зареєстроване за ТОВ "Сан-Николас" (рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Новоодеської міської ради Миколаївської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.12.2018 № 44779734, номер запису про право власності 29604925).

Відповідач у відзиві пояснив, що його право власності на спірне нерухоме майно виникло, згідно положень пп. 1 ч. 1 ст. 115 ЦК України, ст. 13 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", внаслідок внесення учасником товариства майна у статутний капітал ТОВ "Сан-Николас".

Позивач зазначає, що, на даний час ТОВ "Сан-Николас" фактично користується земельними ділянками, відносно яких для ТОВ "Оберегова" були встановлені сервітути, строк дії яких закінчився; будь-яких договорів щодо цих земельних ділянок ні Миколаївською міською радою, ні Виконавчим комітетом останньої не укладалося.

У зв?язку з викладеними обставинами позивач вважає порушеними свої права, як власника спірних земельних ділянок, збудований ТОВ "Оберегова" торговельний комплекс ? самочинним будівництвом, яке підлягає знесенню відповідачем, а запис про право власності відповідача на цей торговельний комплекс ? таким, що має бути скасованим.

Відповідно до ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є об?єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють, у тому числі, органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб?єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 2 Закону України "Про охорону земель" визначено, що об?єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивач зазначає, що використання земель комунальної власності усупереч умов договорів та незаконне будівництво об`єктів нерухомості порушує інтереси держави щодо реалізації принципу забезпечення раціонального використання та охорони земель, як основного національного багатства, так як призводить до неможливості використання земельної ділянки за цільовим призначенням; таке завдає значної шкоди земельним ресурсам держави та перешкоджає законному розпоряднику вільно розпоряджатися землями.

Земельним законодавством передбачено, що зміст права земельного сервітуту становить право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками); земельні сервітути можуть бути постійними і строковими; встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею; земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений (ст. 98 ЗК України).

Землекористувачі зобов?язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки (ч. 1 ст. 96 ЗК України).

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов?язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (ст. 152 ЗК України).

Згідно ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов?язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов?язана відшкодувати витрати, пов?язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Згідно ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", у разі виявлення факту самочинного будівництва об?єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об?єкта та компенсацію витрат, пов?язаних з таким знесенням. За рішенням суду самочинно збудований об?єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов?язаних із знесенням об?єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво. У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об?єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством. Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об?єкта здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України, позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом.

Таких висновків дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 458/1173/14-ц.

Окрім іншого, аналіз наведених вище положень законодавства дозволяє дійти висновку про те, що знесення самочинно збудованих об`єктів за рішенням суду має здійснюватися особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Разом із тим, не зважаючи на те, що, за твердженнями Миколаївської міської ради, спірний об?єкт нерухомості збудовано ТОВ "Оберегова", відповідачем за даним позовом визначено ТОВ "Сан-Николас".

Ураховуючи викладене, суд визнає, що ТОВ "Сан-Николас" не може бути відповідачем за вимогою про зобов?язання знести спірний об?єкт будівництва (торговельний комплекс), а тому в частині цієї вимоги позов не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги Миколаївської міської ради про скасування запису про право власності ТОВ "Сан-Николас" на спірне нерухоме майно, суд приходить до такого.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі ? державна реєстрація прав) ? офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

реєстраційна дія ? державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав.

Державний реєстр прав на нерухоме майно містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об?єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об?єкти та суб?єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав на нерухоме майно у процесі проведення таких реєстраційних (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Разом із тим, державній реєстрації підлягає заявлене право, державна реєстрація якого здійснюється суб?єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, установлених законом.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об?єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, зокрема, інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно (п. 14 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

В постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04.12.2018 у справі № 915/1377/17 (провадження 12-191гс18) у справі про скасування запису про право власності про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (самочинно збудований торговельний комплекс) висловлено правову позицію, відповідно до якої спір про скасування запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим, а тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб?єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за таким позовом має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

При цьому, направляючи зазначену справу для подальшого розгляду (п. 5.25 постанови), Верховний Суд указав, що, визначивши відповідачем у справі особу, яка є стороною спору про цивільне право, позивач обрав способи захисту свого порушеного права, які, відповідно до наданого ним обґрунтування, вважає належними та ефективними у межах наявного спору. Відповідні доводи та обґрунтування підлягають перевірці щодо кожного із заявлених способів захисту під час вирішення судом спору по суті.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов?язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Аналогічні положення щодо способів захисту прав передбачені статтею 20 ГК України.

Миколаївською міською радою в позовній заяві зазначено, що нею не ставиться питання про порушення реєстратором порядку, що визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а порушується питання про захист права територіальної громади в особі Миколаївської міської ради на земельну ділянку, заснованого на приписах ст. 376 ЦК України, шляхом скасування запису про право власності відповідача на спірний об?єкт нерухомості.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту права та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити з його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення ? гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

В даному випадку Миколаївською міською радою ставиться питання про скасування запису про право власності ТОВ "Сан-Николас" на спірний об?єкт нерухомого майна, право власності на яке, відповідно до даних Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна від 12.04.2019 № 163335557, набуте товариством на підставі акту приймання-передачі від 12.12.2018 № 1 та рішення від тієї ж дати за № 2.

При цьому, Миколаївською міською радою не ставиться питання дотримання або недотримання реєстратором порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, як і питання скасування відповідного рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Новоодеської міської ради Миколаївської області від 21.12.2018 № 44779734 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, і відповідні питання не були предметом судового розгляду.

Натомість, позивач порушує питання захисту права територіальної громади в особі Миколаївської міської ради на спірну земельну ділянку.

Відтак, зазначені вище документи на час розгляду даної справи в судовому порядку не скасовані і є чинними.

Скасування запису про право власності відповідача на нерухоме майно за умов наявних у нього правовстановлюючих документів на це майно суперечить приписам ст.ст. 321, 376 ЦК України.

Під час розгляду спорів про скасування запису про право власності на об?єкт нерухомого майна з`ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття юридичною особою (відповідачем) права власності на відповідний об?єкт нерухомого майна.

Разом із тим, без скасування самого права власності на об?єкт нерухомого майна (правовстановлюючих документів на об?єкт нерухомого майна) позовні вимоги про скасування запису про право власності на це майно не можуть бути задоволені; крім того, наявність судового рішення про скасування запису про право власності на нерухоме майно та наявність чинного рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень створить правову невизначеність.

За приписами ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом (ч. 1 ст. 81 ГПК України).

Ураховуючи те, що обставини правомірності або неправомірності введення спірного об?єкта нерухомості до експлуатації та оформлення на нього права власності спочатку третіх осіб, а потім і відповідача, не є предметом розгляду даної справи; що сторони свої вимоги та заперечення не обґрунтовують відповідними обставинами та не подають жодних доказів на підтвердження вказаного, суд позбавлений можливості надати правову оцінку твердженням позивача та обставинам щодо здійснення самочинного будівництва та проведення подальших реєстраційних дій.

Скасування державної реєстрації права власності відповідача без вирішення питання правомірності оформлення цього права власності не дозволяє остаточно вирішити спір між сторонами, а тому не виконується основне завдання судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 по справі № 823/2042/16, від 04.04.2018 по справі № 817/1048/16).

За таких обставин, у задоволені позову Миколаївської міської ради належить відмовити повністю.

Вирішуючи питання про судові витрати у справі, суд виходить з того, що, згідно зі ст. 129 ГПК України, у разі відмови у позові, судовий збір підлягає покладенню на позивача.

У судовому засіданні 01.11.2019, згідно з ч. 1 ст. 240 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-238 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Миколаївської міської ради відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 05.11.2019.

Суддя Т.М. Давченко