Постанова

від 04.11.2019 по справі 818/785/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 листопада 2019 року

Київ

справа №818/785/15

адміністративне провадження №К/9901/8477/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року (головуючий суддя Кононенко З.О., судді: Бондар В.О., Калитка О.М.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Шосткинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги та рішення,

В С Т А Н О В И В:

В березні 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, позивач) звернувся до суду з позовом до Шосткинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення від 12 лютого 2015 року №0001341701 (форми "Р"), яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 117 606 грн., в тому числі за основним платежем - 78 404 грн., за штрафними санкціями - 39 202 грн.; вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0001351701, якою встановлено недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 10 423,97 грн.; рішення №0001361701 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого платником єдиного внеску у розмірі 1 221,31 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Підприємець вказував на протиправність винесених Інспекцією податкового повідомлення-рішення, вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій, оскільки як податок на додану вартість (далі - ПДВ), так і єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) ним нараховувались і сплачувались у відповідності до вимог чинного законодавства, а правильність здійснення такого нарахування підтверджується наданими суду (та посадовим особам контролюючого органу під час проведення перевірки) доказами.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року позов задоволено частково: визнано частково протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0001351701 від 12 лютого 2015 року в частині нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 6 845,71 грн.; визнано частково протиправним та скасовано рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0001361701 від 12 лютого 2015 року в частині нарахування штрафних санкцій на суму 536,74 грн.; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0001341701 від 12 лютого 2015 року про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 117 606 грн., із них 78 404 грн. - основний платіж і 39 202 грн.- штрафні (фінансові) санкції.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001341701 від 12 лютого 2015 року про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 117 606 грн., із них 78 404 грн. - основний платіж і 39 202 грн. - штрафні (фінансові) санкції скасовано та ухвалено в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено; в іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Задовольняючи позов в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001341701 від 12 лютого 2015 року, суд першої інстанції не погодився із викладеним в акті перевірки висновком про заниження позивачем податкового зобов`язання з ПДВ на суму 78 404 грн., оскільки в акті перевірки відсутні будь-які посилання на первинні бухгалтерські документи, а сума 382 076 грн. (вартість залишків товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ), використання яких в господарській діяльності позивачем не підтверджено) встановлена контролюючим органом арифметичним шляхом.

Апеляційний же суд, відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, зазначив, що розбіжність між даними платника щодо залишків ТМЦ, відображених у Книзі обліку доходів і витрат, та даними перевірки на суму 382 076 грн. посадовими особами Інспекції встановлена на підставі наданих позивачем та досліджених під час проведення перевірки доказів, а тому, зважаючи на виявлення відсутності залишків товарів (в зв`язку з чим вони, як наслідок, не можуть бути використані в межах господарської діяльності позивача), Підприємець повинен був здійснити нарахування податкових зобов`язань з ПДВ.

При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що рішення суду першої інстанції в частині визнання частково протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0001351701 від 12 лютого 2015 року (на суму 6 845,71 грн.) і рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 12 лютого 2015 року №0001361701 (на суму 536,74 грн.) прийняті за правильно встановлених обставин справи й з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не погоджуючись з прийнятим апеляційним судом рішенням, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Мотивуючи касаційну скаргу, Підприємець вказував, що розрахунок податкового зобов`язання з ПДВ відповідачем здійснено виключно арифметичним шляхом на підставі даних Книги обліку доходів і витрат, а висновки акту перевірки зроблені на підставі власних розрахунків податкового органу; крім того зазначав, що Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року №481 затверджено нову форму Книги обліку доходів і витрат, яку позивач як підприємець повинен був вести з 2014 року та яка не передбачала проведення інвентаризації залишків товарів на початок і кінець року й відображення цих даних в книзі.

Отже фактично Підприємцем оскаржується судове рішення Харківського апеляційного адміністративного суду лише в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001341701 від 12 лютого 2015 року.

В запереченнях на касаційну скаргу Інспекція проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке вона просила залишити без змін, - законним та обґрунтованим.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до наступного висновку.

Судами встановлено, що в період з 28 листопада по 18 грудня 2014 року посадовими особами Інспекції проведено документальну планову виїзну перевірку Підприємця щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт від 25 грудня 2014 року №1349/18-17-17- 0103-2707315930, в якому, в свою чергу, зафіксовано порушення платником податків вимог пункту 138.1 статті 138, пунктів 177.2, 177.4, 177.10 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), частини 1 статті 209, частини 1 статті 220, частини 1 статті 236, частини 3 статті 640, частини 2 статті 799 Цивільного кодексу України; пункту 2 частини 1 статті 7, пункту 11 статті 8 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (зі змінами та доповненнями); підпункту 47.1.3 пункту 47.1 статті 47, пункту 51.1 статті 51, пункту 187.1 статті 187, пункту 189.1 статті 189, пункту 198.5 статті 198 ПК України.

На підставі акту перевірки 12 лютого 2015 року відповідачем прийнято: податкове повідомлення-рішення №0001341701 (форми "Р"), яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 117 606,00 грн., в тому числі за основним платежем - 78 404,00 грн., за штрафними санкціями - 39 202,00 грн.; вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0001351701, якою нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 10 423,97 грн.; рішення №0001361701 про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого платником єдиного внеску у розмірі 1 221,53 грн.

Підпунктами 16.1.2 та 16.1.12 пункту 16.1 статті 16 ПК України закріплено обов`язок платника податків вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; забезпечувати збереження документів, пов`язаних з виконанням податкового обов`язку, протягом строків, установлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

За змістом пункту 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.

В перевіряємий посадовими особами відповідача період діяла форма Книги обліку доходів і витрат, затверджена Наказом ДПА України від 24 грудня 2010 року №1025, в якій у графах 2 та 11 передбачалось відображення суми нереалізованих товарних запасів, сировини, матеріалів тощо на початок та кінець звітного періоду (року), яка виводиться у грошовій формі, виходячи із ціни їх придбання.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно підпункту г пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

За змістом підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання (пункт 189.1 статті 189 ПК України).

Отже, за змістом наведених норм, платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України, за товарами, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Як зазначив апеляційний суд, в ході проведення перевірки встановлено, що позивачем в період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року придбано товарів згідно податкових накладних, наданих на перевірку, та даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобов`язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів, на загальну суму 14 518 027 грн. (у т. ч. ПДВ - 2 419 671 грн.), а реалізовано товарів згідно даних податкової декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік за цінами придбання на суму 11 716 280 грн. (без ПДВ), відтак залишок ТМЦ станом на 31 грудня 2013 року за цінами придбання за даними перевірки мав становити 382076 грн. без ПДВ (20% ПДВ - 76 415,20 грн.), однак в наданій на перевірку Книзі обліку доходів і витрат Підприємця в графах 2 та 11 відсутні записи про наявність залишків ТМЦ.

02 грудня 2014 року позивачу направлено запит №10709/17-0103 щодо надання інформації про наявність залишків ТМЦ станом на 01 січня 2011 року, 01 січня 2012 року, 01 січня 2013 року та 01 січня 2014 року, проте станом на дату складання акту перевірки інформація або пояснення щодо залишків товарів від платника не надходило, а тому станом на 31 грудня 2013 року перевіркою встановлено розбіжність між даними платника щодо залишків ТМЦ та даними перевірки на суму 382 076 грн.

Не було надано позивачем доказів на спростування встановленої під час проведення перевірки розбіжності й під час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Відтак, враховуючи, що при проведенні перевірки встановлено відсутність залишків товарів, у зв`язку з чим вони не можуть бути використані позивачем в межах господарської діяльності, останній повинен здійснити нарахування податкових зобов`язань з ПДВ.

За наведеного, суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Інспекції №0001341701 від 12 лютого 2015 року про збільшення Підприємцю грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 117 606 грн., із них 78 404 грн. - основний платіж і 39 202 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують в цілому мотивів, покладених судом в основу оскаржуваного рішення, й не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених судами обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Що ж, зокрема, до посилань Підприємця на затвердження Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року №481 нової форми Книги обліку доходів і витрат, яка не передбачала проведення інвентаризації залишків товарів на початок і кінець року й відображення в ній цих даних, то, як він же сам зазначає, Книгу обліку доходів і витрат такої форми позивач повинен був вести з 2014 року, а перевірка його діяльності контролюючим органом здійснювалась за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду