Постанова

від 04.11.2019 по справі 472/786/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

04.11.19

22-ц/812/1523/19

Єдиний унікальний номер судової справи 472/786/18

Номер провадження 22-ц/812/1523/19

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

04 листопада 2019 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

з секретарем судового засідання Гавор В.Б. ,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Головатюка С.А.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства Миколаївське рішення , яке ухвалено Веселинівським районним судом Миколаївської області 28 травня 2019 року , під головуванням судді Тустановського А.О. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі

за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Миколаївське про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

та за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства Миколаївське до ОСОБА_1 про стягнення коштів отриманих без достатньої правової підстави ,

УСТАНОВИЛА :

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства Миколаївське (далі - ПрАТ Миколаївське ) про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 на підставі державного акту Серія ЯА №065483 від 04 березня 2004 року є власником земельної ділянки із кадастровим номером 4821780600:01:000:0109, загальною площею 3.85 га ріллі, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

15 березня 2007 року між позивачем та Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством Миколаївське (далі - СЗАТ Миколаївське ), правонаступником якого є ПрАТ Миколаївське , укладено договір оренди землі №192, який зареєстровано у Веселинівському реєстраційному офісі Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 06 червня 2008 року за №040801000965, за умовами якого ОСОБА_1 передала у користування СЗАТ Миколаївське вищезазначену землю на 5 років, зі сплатою щорічної орендної плати в розмірі 1 .5% від нормативної грошової оцінки землі, що складає 723 грн.

15 квітня 2008 року між сторонами укладено Договір №1 про внесення змін до договору оренди землі від 15 березня 2007 року, яким збільшено строк дії даного договору з 5 до 10 років. В іншій частині умови договору оренди залишені без змін. Вказаний договір №1 зареєстрований у Веселинівському реєстраційному відділі ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10 серпня 2009 року за №040901000866.

Вважаючи, що договір оренди набув чинності з моменту його державної реєстрації 06 червня 2008 року, а тому його дія спливає 06 червня 2018 року, ОСОБА_1 більш ніж за два місяці до закінчення строку дії договору надіслала відповідачу письмову вимогу, в якій просила виплатити заборгованість по орендній платі та повернути земельну ділянку після закінчення строку оренди.

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що відповідач продовжує користуватись належною позивачу земельною ділянкою після спливу дії договору оренди землі, ОСОБА_1 просила усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, шляхом заборони ПрАТ Миколаївське проводити аграрні роботи на ній, зобов`язати останнє звільнити земельну ділянку від посівів та врожаю, та зобов`язати відповідача внести зміни до запису Державного реєстру речових прав в частині строку оренди.

У листопаді 2018 року ПрАТ Миколаївське звернулось до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів отриманих без достатньої правової підстави.

В обґрунтування вимог товариство зазначало, що за умовами договору оренди орендна плата визначена у розмірі 1.5% від нормативної грошової оцінки землі. Між тим, за період дії договору оренди землі орендодавцем отримано від товариства орендної плати в значно більшому розмірі, а тому ПрАТ Миколаївське просило стягнути на його користь з ОСОБА_1 11 088 грн. 33 коп., отриманих без достатньої правової підстави.

Окрім того, товариство зазначало, що оскільки договір №1 про внесення змін до договору оренди землі зареєстровано лише 10 серпня 2009 року, то саме з цієї дати починається відлік строку дії договору, а тому товариство правомірно користується спірною земельною ділянкою.

Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2018 року первісний та зустрічний позови об`єднано в одне провадження.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Вирішено усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, із кадастровим номером: 4821780600:01:000:0109, загальною площею 3.87 га, шляхом заборони ПрАТ Миколаївське проводити аграрні роботи на даній земельній ділянці та зобов`язання ПрАТ Миколаївське звільнити ділянку від свого майна (посівів, врожаю).

В частині зобов`язання ПрАТ Миколаївське внести зміни до Державного реєстру речових прав відмовлено.

Стягнуто з ПрАТ Миколаївське на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 352 грн. 40 коп.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ПрАТ Миколаївське до ОСОБА_1 про стягнення коштів отриманих без достатньої правової підстави відмовлено.

В апеляційній скарзі ПрАТ Миколаївське , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов ПрАТ Миколаївське задовольнити.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі, з огляду на наступне.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 396 ЦК України визначено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень Глави 29 цього Кодексу .

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом способів.

Передбачений ст.391 ЦК України спосіб захисту (усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном) підлягає застосуванню і у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

З матеріалів справи та Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно убачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки із кадастровим номером 4821780600:01:000:0109, загальною площею 3.85 га ріллі, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області (том 1 а.с.15).

15 березня 2007 року між ОСОБА_1 та СЗАТ Миколаївське , правонаступником якого є ПрАТ Миколаївське , укладено у простій письмовій формі договір оренди землі №192, який зареєстровано у Веселинівському реєстраційному офісі Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 06 червня 2008 року за №040801000965, відповідно до умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку площею 3.85 га ріллі, у тому числі 3.64 га зрошувальної, яка розташована в межах території Катеринівської сільської ради строком на 5 років, зі сплатою щорічної орендної плати в розмірі 1 .5% від нормативної грошової оцінки землі, що складає 723 грн. (том 1 а.с.5-6).

15 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та СЗАТ Миколаївське , правонаступником якого є ПрАТ Миколаївське , укладено Договір №1 про внесення змін до договору оренди землі №192 від 15 березня 2007 року, відповідно до якого сторони дійшли згоди щодо збільшення строку договору з 5 до 10 років. Всі інші положення договору залишилися незмінними. Вказаний договір №1 зареєстрований 10 серпня 2009 року у Веселинівському реєстраційному відділі ДП Центр ДЗК за № 040901000866 (том 1 а.с.8).

Наказом №1 від 07 липня 2011 року змінено найменування товариства з СЗАТ Миколаївське на ПрАТ Миколаївське , та 07 червня 2012 року відбулась державна реєстрація вказаних змін (том 1 а.с.131,133).

Згідно із ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч.1 ст.210 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно ч.2 ст.125 ЗК України (в редакції чинній на момент укладення реєстрації спірного договору), право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Таким чином, оскільки договір оренди земельної ділянки підлягає обов`язковій державній реєстрації, то саме з моменту її проведення такий договір набирає чинності, а в сторін виникають відповідні права та обов`язки з оренди земельної ділянки.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16 та постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 532/384/16-ц.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

За змістом ст.ст.18,20 цього Закону, в редакції чинній на момент укладення договору, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Отже, строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року в справі № 702/764/16-ц.

Згідно з п.43 Договору оренди №192 від 15 березня 2007 року цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договором №1 від 15 квітня 2008 року внесені змін до договору оренди землі щодо строку на який його укладено з 5 років до 10 років. Інші умови договору залишено без змін.

Отже, строк дії спірного договору оренди земельної ділянки почався після його державної реєстрації, а саме 06 червня 2008 року. Договір оренди землі, з урахуванням внесених змін до нього, був укладений строком на 10 років, тому строк його дії сплив 06 червня 2018 року.

Відповідно до ч.1 ст.31 Закону України Про оренду землі однією з підстав припинення договору оренди є закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічне положення закріплено у п.37 договору оренди землі.

Згідно з ст.34 Закону України Про оренду землі у разі припинення або розірвання договору оренди земельної ділянки орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Пунктом 21 укладеного договору оренди землі передбачено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому від одержав її в оренду.

Земельна ділянка позивача була передана орендарю за актом приймання-передачі земельної ділянки, що підтверджується матеріалами справи (том 1 а.с.7).

Згідно ст.76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Стаття 78 ЦПК України вказує на те, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до матеріалів справи, відповідач будь-яких доказів про пролонгацію договору оренди або про повернення земельної ділянки орендодавцю після закінчення строку дії договору - 06 червня 2018 року суду не надав і ці обставини ним належними та допустимими доказами не спростовано.

Більш того, протягом всього часу розгляду справи відповідач не визнавав позов і висловлював свою правову позицію про закінчення строку дії договору 10 серпня 2019 року.

Зважаючи на викладене, відповідач продовжує утримувати земельну ділянку позивача у своєму користуванні, чим порушує законні права та інтереси останнього.

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог щодо усунення перешкод у користуванні земельної ділянки та її повернення позивачу.

Щодо зустрічних позовних вимог ПрАТ Миколаївське , то слід зазначити наступне.

Так, звертаючись до суду з зустрічним позовом, ПрАТ Миколаївське просило стягнути з ОСОБА_1 надмірно виплачені кошти, оскільки за підрахунком товариства, за період дії договору орендодавцем отримано орендної плати на 11 088 грн. 33 коп. більше ніж належало до сплати за договором. Таким чином орендар вважає, що зазначена сума переплати є коштами, які орендодавець отримала безпідставно, а тому повинна повернути їх товариству відповідно до вимог ч.1 ст.1212 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна.

Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

З огляду на положення ст.ст.11,202,509,626 ЦК України достатньою підставою для набуття (збереження) майна може бути укладений між відповідними особами договір. Отож набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів), що виключає можливість застосування до відповідних правовідносин положень ст.1212 ЦК України.

Із змісту заявлених зустрічних вимог про стягнення переплаченої за період 2013-2017 роки орендної плати та згідно з дослідженими матеріалами справи вбачається, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі договору оренди земельної ділянки №192 від 15 березня 2007 року, яким регламентовано порядок, умови, строки нарахування та виплати орендної плати. Вказане виключає застосування правового механізму до стягнення надмірно виплаченої товариством орендної плати на підставі ст.1212 ЦК України.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст.1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст.1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Положення Глави 83 Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі №6-122цс14, відповідно до змісту ст.1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст.1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Таким чином, наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред`явлення позову в порядку ст.1212 ЦК України. В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права.

Орендна плата виплачена ПрАТ Миколаївське орендодавцю, починаючи з 2013 року, добровільно, за відсутності рахункової помилки, що відповідно до ст.1215 ЦК України виключає повернення товариству цих коштів.

Відповідно до п.п.9,10,13 договору оренди землі від 15 березня 2007 року орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі - 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Розмір орендної плати переглядається щорічно у випадках, зазначених у даному пункті.

Нарахування ПрАТ Миколаївське ОСОБА_1 орендної плати за 2013-2017 роки в розмірі 3% та 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки не суперечить положенням Указу Президента України Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) від 02 лютого 2002 року, з відповідними змінами від 19 серпня 2008 року № 725/2008, яким визнано одним із пріоритетним завдань забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки та поступового збільшення цієї плати, ст.21 Закону України Про оренду землі та пункту 13 договору оренди землі.

Крім того, з боку ОСОБА_1 відсутня будь-яка неправомірна поведінка з метою заволодіння чи безпідставного утримання майна - орендної плати, та навпаки, ПрАТ Миколаївське виконало свої договірні зобов`язання щодо її виплати.

Отже на думку колегії суддів, рішення суду першої інстанції містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам статей ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановивши обставини справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Разом тим, інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням відповідача як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку. До того ж, такі доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Миколаївське - залишити без задоволення.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 травня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

П.П. Лисенко

Повний текст судового рішення

складено 05 листопада 2019 року