Постанова

від 23.12.2020 по справі 472/786/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 472/786/18

провадження № 61-22145св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - приватне акціонерне товариство Миколаївське ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу приватного акціонерного товариства Миколаївське на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 травня 2019 року у складі судді Тустановського А. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Галущенка О. І., Лисенка П. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного акціонерного товариства Миколаївське (далі - ПрАТ Миколаївське ) про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

На обґрунтування своїх вимог зазначала, що на підставі державного акту від 04 березня 2004 року серії ЯА № 065483 вона є власником земельної ділянки з кадастровим номером 4821780600:01:000:0109, загальною площею 3,85 га ріллі, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

15 березня 2007 року між нею та сільськогосподарським закритим акціонерним товариством Миколаївське (далі - СЗАТ Миколаївське ), правонаступником якого є ПрАТ Миколаївське , укладений договір оренди землі № 192, за умовами якого передала у користування СЗАТ Миколаївське вищезазначену землю на 5 років зі сплатою щорічної орендної плати в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки землі, що складає 723,00 грн. Договір зареєстрований у Веселинівському реєстраційному офісі Центр державного земельного кадастру 06 червня 2008 року за № 040801000965.

15 квітня 2008 року між ними укладено договір № 1 про внесення змін до договору оренди землі від 15 березня 2007 року, яким збільшено строк його дії з 5 до 10 років. В іншій частині умови договору оренди залишені без змін. Вказаний договір зареєстрований у Веселинівському реєстраційному відділі ДП Центр державного земельного кадастру 10 серпня 2009 року за № 040901000866.

Оскільки договір оренди набув чинності з моменту його державної реєстрації 06 червня 2008 року і його дія спливає 06 червня 2018 року, вона більш ніж за два місяці до закінчення строку дії договору надіслала відповідачу письмову вимогу, в якій просила виплатити заборгованість з орендної плати та повернути земельну ділянку після закінчення строку оренди.

Посилаючись на те, що відповідач продовжує користуватись належною їй земельною ділянкою після спливу дії договору оренди землі, ОСОБА_1 просила:

- усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом заборони ПрАТ Миколаївське проводити аграрні роботи на ній;

- зобов`язати ПрАТ Миколаївське звільнити земельну ділянку від посівів та врожаю;

- зобов`язати відповідача внести зміни до запису Державного реєстру речових прав в частині строку оренди.

У листопаді 2018 року ПрАТ Миколаївське звернулось до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави.

Свої вимоги товариство мотивувало тим, що за умовами договору оренди орендна плата визначена у розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки землі. Між тим, за період дії договору оренди землі орендодавцем отримано від товариства орендної плати у значно більшому розмірі, а тому ПрАТ Миколаївське просило стягнути з ОСОБА_1 11 088,33 грн, отриманих без достатньої правової підстави.

Окрім того, товариство зазначало, що оскільки договір № 1 про внесення змін до договору оренди землі зареєстровано лише 10 серпня 2009 року, саме з цієї дати починається відлік строку дії договору, тому товариство правомірно користується спірною земельною ділянкою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, з кадастровим номером 4821780600:01:000:0109, загальною площею 3,87 га, шляхом заборони ПрАТ Миколаївське проводити аграрні роботи на даній земельній ділянці та зобов`язання ПрАТ Миколаївське звільнити ділянку від свого майна (посівів, врожаю).

В частині зобов`язання ПрАТ Миколаївське внести зміни до Державного реєстру речових прав відмовлено.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ПрАТ Миколаївське до ОСОБА_1 про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави, відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що ПрАТ Миколаївське безпідставно користується належною позивачеві земельної ділянки, оскільки строк дії укладеного між сторонами договору оренди закінчився.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову, суд виходив із того, що товариство не надало належних доказів безпідставності набуття чи збереження ОСОБА_1 майна. Орендна плата виплачувалась ОСОБА_1 відповідно до умов договору оренди землі, добровільно, з боку останньої відсутня будь-яка неправомірна поведінка з метою заволодіння чи безпідставного утримання орендної плати. Судом не встановлено фактів звернення ПрАТ Миколаївське з вимогами до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів з орендної плати.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 травня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року ПрАТ Миколаївське подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про відмову у обсязі в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Суди не врахували доводи товариства з приводу того, що земельна ділянка фактично звільнена орендарем після закінчення строку дії договору оренди й ПрАТ Миколаївське не проводить жодних робіт на ній.

Оскільки орендна плата ОСОБА_1 виплачувалась достроково в порядку, передбаченому статтею 531 ЦК України, й остання не виявила бажання продовжити договірні правовідносини, тому сума переплати є безпідставно отриманою й підлягає поверненню орендарю, починаючи з часу закінчення строку дії оренди (06 червня 2018 року), відповідно до положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_1 подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, які ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

ПрАТ Миколаївське не навело конкретних підстав безпідставного набуття чи збереження майна за статтею 1212 ЦК України. Орендна плата виплачена ПрАТ Миколаївське орендодавцю, починаючи з 2013 року, добровільно, за відсутності рахункової помилки, що відповідно до статті 1215 ЦК України виключає повернення цих коштів товариству.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Веселинівського районного суду Миколаївської області справу № 472/786/18.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 4821780600:01:000:0109, загальною площею 3,85 га ріллі, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в межах території Катеринівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

На підставі договору оренди землі від 15 березня 2007 року № 192 ОСОБА_1 передала вищезазначену земельну ділянку в оренду СЗАТ Миколаївське , правонаступником якого є ПрАТ Миколаївське , в строкове платне користування терміном на 5 років зі сплатою щорічної орендної плати в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки землі, що складає 723,00 грн.

Договір оренди земельної ділянки зареєстрований у Веселинівському реєстраційному офісі Центр державного земельного кадастру , про що у Державному реєстрі земель 06 червня 2008 року вчинено запис № 040801000965.

Згідно з пунктом 43 договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Відповідно до пункту 38 дія договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

У пункті 21 договору визначено, що після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

15 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та СЗАТ Миколаївське , правонаступником якого є ПрАТ Миколаївське , укладено договір № 1 про внесення змін до договору оренди землі від 15 березня 2007 року № 192, відповідно до якого сторони дійшли згоди щодо збільшення строку договору з 5 до 10 років. Всі інші положення договору залишилися незмінними. Договір № 1 зареєстрований 10 серпня 2009 року у Веселинівському реєстраційному відділі ДП Центр державного земельного кадастру за № 040901000866.

Вимогою від 12 лютого 2018 року ОСОБА_1 повідомила орендаря ПрАТ Миколаївське про закінчення 06 червня 2018 року дії договору оренди землі. Зазначена вимога отримана товариством 02 березня 2018 року.

У листі від 08 червня 2018 року ОСОБА_1 повідомила орендаря про те, що строк дії укладеного між ними договору оренди землі закінчився 06 червня 2018 року, поновлювати договірні відносини вона не бажає та вимагала повернути їй спірну земельну ділянку.

Згідно з листом начальника слідчого відділення Веселинівського відділу поліції Вознесенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області від 13 березня 2019 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено заяву ОСОБА_1 за від 02 серпня 2018 року № 12018150180000325 про самоуправство з боку ПрАТ Миколаївське , триває досудове розслідування кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356 КК України.

У зв`язку з невиконанням ПрАТ Миколаївське вимог про звільнення землі, позивачка звернулась до суду за захистом порушеного права.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги приватного акціонерного товариства Миколаївське на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 травня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частина друга статті 124 ЗК України у редакції, чинній на час підписання договору оренди та додаткового договору, передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

У частині другій статті 125 ЗК України визначено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Вимога про те, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону, передбачена у частині другій статті 126 ЗК України.

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV Про оренду землі (далі - Закон № 161-XIV) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

У статті 13 Закону № 161-XIV надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально (стаття 14 Закону № 161-XIV).

Згідно зі статтею 18 Закону № 161-XIV договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону № 161-XIV передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Якщо моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19).

Суди під час розгляду справи встановили, що строк дії спірного договору оренди землі від 15 березня 2007 року почався після його державної реєстрації 06 червня 2008 року та, з урахуванням змін, внесених до нього, сплив 06 червня 2018 року. Орендодавець повідомила орендаря про відсутність наміру щодо продовження договору оренди належної їй земельної ділянки, надіславши відповідний лист з проханням звільнити орендовану земельну ділянку.

За таких обставин права орендаря на користування земельною ділянкою припинились у зв`язку з закінченням строку договору, на який його було укладено, та відсутності домовленості про його продовження на змінених умовах (частина перша статті 31, частина четверта статті 33 Закону України Про оренду землі ).

Встановивши, що відповідач продовжує користуватися належною на праві власності позивачці земельною ділянкою, чим порушує законні права та інтереси останньої, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги ПрАТ Миколаївське про те, що земельна ділянка фактично звільнена орендарем після закінчення строку дії договору оренди, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені обставини були предметом перевірки судами попередніх інстанцій та не знайшли свого підтвердження.

Що стосується зустрічного позову, колегія суддів виходить з такого.

Обґрунтовуючи підстави зустрічного позову, ПрАТ Миколаївське посилалось на те, що за період дії договору орендодавцем отримано орендної плати на 11 088,33 грн більше, ніж належало до сплати за цим договором. Таким чином орендар вважає, що зазначена сума переплати є коштами, які орендодавець отримала безпідставно, а тому повинна повернути їх товариству відповідно до вимог частини першої статті 1212 ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.

Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Встановивши, що відсутні умови для виникнення кондикційного зобов`язання, оскільки грошові кошти ПрАТ Миколаївське перераховані ОСОБА_1 на підставі договору оренди землі від 15 березня 2007 року, суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову ПрАТ Миколаївське , суди правильно виходили з того, що сплата орендної плати в більшому розмірі не надає права орендарю на повернення цих сум у розумінні статті 1215 ЦК України.

Аргументи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400 , 401 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства Миколаївське залишити без задоволення.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 травня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун