Рішення

від 01.11.2019 по справі 911/1673/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2019 р. Справа № 911/1673/19

Господарський суд Київської області у складі судді Горбасенка П.В. за участі секретаря судового засідання Куракси Ю.І., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВК Белтім Полімери»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валмпак»

про стягнення 879 787, 31 грн

За участю представників:

від позивача: Никоноров Є.В.;

від відповідача: Гороховська А.О.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТВК Белтім Полімери» (далі - позивач) звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валмпак» (далі - відповідач) про стягнення 1 075 371,74 грн заборгованості, з яких: 682 576 грн основного боргу, 176 218,62 грн пені, 43 779,02 грн інфляційних втрат та 172 798,10 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору поставки № 300718 від 30.07.2018.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.07.2019 розгляд справи в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні призначено на 26.07.2019.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.07.2019 продовжено строк розгляду підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено розгляд справи в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні відкладено на 06.09.2019.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.09.2019 розгляд справи в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні відкладено на 20.09.2019.

16.09.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла заява б/н від 13.09.2019 (вх. 17603/19), згідно якої представник позивача просить суд збільшити розмір позовних вимог, а саме: стягнути з відповідача 595 000 грн основного боргу, 222 972,92 грн пені, 39 683,56 грн інфляційних втрат та 222 130,83 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, яка прийнята судом.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.09.2019 відкладено розгляд справи в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 27.09.2019.

27.09.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла заява б/н від 26.09.2019 (вх. № 18480/19), згідно якої представник позивача просить суд зменшити розмір позовних вимог в частині основного боргу, у зв`язку із добровільною сплатою відповідачем частини основного боргу, та стягнути з відповідача 395 000 грн суму основного боргу, 222 972, 92 грн пені, 39 683, 56 грн інфляційних втрат та 222 130,83 грн процентів за користування чужими коштами, яка прийнята судом.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.09.2019 закрито підготовче провадження у справі № 911/1673/19, призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 18.10.2019.

17.10.2019 до канцелярії Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява (вх. № 19810/19 від 17.10.2019), згідно якої останній відповідно до ст. 46 Господарського процесуального кодексу України відмовився від позову в частині стягнення 244 340 грн основного боргу та просив стягнути з відповідача 150 660 грн суму основного боргу, 222 972, 92 грн пені, 39 683,56 грн інфляційних втрат та 222 130,83 грн процентів за користування чужими коштами, яка прийнята судом.

У судовому засіданні 18.10.2019 оголошено перерву до 01.11.2019.

18.10.2019 до канцелярії Господарського суду Київської області від відповідача надійшла заява про погашення суми основного боргу, письмові пояснення щодо стягнення штрафних санкцій та клопотання про залучення доказів щодо погашення боргу (вх. № 198580/19 від 18.10.2019), згідно якої останній просив суд долучити до матеріалів справи докази, що підтверджують відсутність заборгованості у відповідача, а саме видаткові накладні до договору поставки № 300718 від 30.07.2018 та платіжні доручення про оплату за поставлений товар, поновивши строк на подачу доказів та відмовити у задоволенні позову.

Згідно ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Враховуючи те, що заявлені представником відповідача причини неподання у встановлений судом строк доказів (здійснення останнього платежу 07.10.2019 та відсутність фінансової можливості відповідача залучити адвоката для формування правової позиції у справі) не визнаються судом поважними, судом не приймаються надані суду видаткові накладні до договору поставки № 300718 від 30.07.2018 та платіжні доручення про оплату за поставлений товар.

01.11.2019 до канцелярії Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження, в частині стягнення основного бору (вх. № 20715/19 від 01.11.2019), згідно якого останній просив суд закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу, оскільки існування предмету спору в частині основного боргу припинилось 07.10.2019. На обґрунтування даного клопотання надано суду видаткові накладні та платіжні доручення.

Оскільки відповідачем видаткові накладні та платіжні, які додані до клопотання про закриття провадження у справі від 01.11.2019, подано до суду з пропуском встановленого судом строку на подачу доказів, вказані видаткові накладні та платіжні доручення не приймаються судом.

У судовому засіданні 01.11.2019 представник позивача повністю підтримав задоволення позовних вимог, представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог повністю.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши промови (заключні слова) представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

30.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТВК Белтім Полімери» (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Валмпак» (далі - Покупець) укладено договір поставки № 300718, за умовами якого постачальник зобов`язався передати, а покупець - прийняти та оплатити на умовах передбачених договором товар (партію товару) в кількості, асортименті та по цінах вказаних у специфікаціях та/або накладних на відпуск товару (далі - видаткова накладна).

Поставка товару (партії товару) здійснюється на протязі 3 робочих днів з моменту узгодження замовлення постачальником. Поставка товару здійснюється на умовах FCA м. Київ, склад постачальника. Сторони можуть узгодити інші умови поставки товару, узгодивши це в замовленні (п. 2.1.3. договору).

Згідно п.п. 3.1., 3.2. договору ціна за одиницю товару та вартість партії товару встановлюється при поставці кожної партії товару та вказується у видатковій накладній, яка підписується сторонами. Сума договору складається з суми вартості партій товару, поставлених постачальником на протязі строку дії договору.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2., 5.5., 5.7. договору розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати 100 % вартості у безготівковому порядку на рахунок постачальника. Партією товару вважається товар, поставлений по одній накладній (акту прийому передачі і тому подібне). Облік розрахунків ведеться окремо у розрізі кожного рахунка-фактури, що був виписаний на умовах договору. Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника. Поточні надходження грошових коштів від покупця зараховуються в рахунок погашення заборгованості з найбільш раннім терміном виникнення. Вказане покупцем призначення платежу при цьому не враховується.

Пунктом 10.1. договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2021 року.

Позивачем на підтвердження поставки відповідачу товару на суму 972 576 грн надано суду рахунок-фактуру № ТВ-0001623 від 03.12.2018 на суму 972 576 грн (а.с. 26) та видаткову накладну № ТВ-0001495 від 04.12.2018 на суму 972 576 грн (а.с. 27), підписану та скріплену печатками обох сторін договору.

Судом встановлено, що відповідач до відкриття провадження у справі (05.07.2019) сплатив на рахунок позивача 290 000 грн за поставлений на підставі видаткової накладної № ТВ-0001495 від 04.12.2018 згідно рахунку-фактури № ТВ-0001623, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою № 008-1/786 від 03.07.2019 (а.с. 29-30), у зв`язку з чим станом на момент відкриття провадження у справі (05.07.2019), основний борг відповідача перед позивачем за договором поставки № 300718 від 30.07.2018 складає 682 576 грн (972 576 грн - 290 000 грн).

Крім того, після відкриття провадження у справі (05.07.2019) відповідач сплатив позивачу 531 916 грн, що підтверджується наданими представником позивача банківськими виписками на загальну суму 87 576 грн (а.с. 49-51), платіжними дорученнями № 5051 від 13.09.2019 на суму 40 000 грн, № 5067 від 16.09.2019 на суму 40 000 грн, № 5082 від 17.09.2019 на суму 40 000 грн, № 5111 від 20.09.2019 на суму 40 000 грн, № 5126 від 24.09.2019 на суму 40 000 грн (а.с. 65-68), платіжним дорученням № 5153 від 27.09.2019 на суму 190 000 грн та платіжним дорученням № 5211 від 07.10.2019 на суму 54 340 грн (а.с. 81-82), внаслідок чого на момент ухвалення судового рішення борг відповідача перед позивачем за договором поставки № 300718 від 30.07.2018 склав 150 660 грн (682 576 грн - 531 916 грн).

Предметом позову, з урахуванням заяви позивача про відмову від позову в частині часткової сплати суми основного бору від 17.10.2019 (а.с. 79-80), є вимоги про стягнення 150 660 грн основного боргу, 222 972,92 грн пені, 39 683,56 грн інфляційних втрат та 222 130,83 грн процентів за користування чужими коштами.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як передбачено ст. 530 ЦК України , якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд встановив, що позивачем поставлено відповідачу товар на суму 972 576 грн, що підтверджується видатковою накладною № ТВ-0001495 від 04.12.2018 на суму 972 576 грн (а.с. 27), підписаною та скріпленою печатками обох сторін договору; відповідач до відкриття провадження у справі (05.07.2019) сплатив на рахунок позивача 290 000 грн за поставлений на підставі видаткової накладної № ТВ-0001495 від 04.12.2018 згідно рахунку-фактури № ТВ-0001623 товар, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою № 008-1/786 від 03.07.2019 (а.с. 29-30) , у зв`язку з чим станом на момент відкриття провадження у справі (05.07.2019), основний борг відповідача перед позивачем за договором поставки № 300718 від 30.07.2018 складає 682 576 грн (972 576 грн - 290 000 грн); після відкриття провадження у справі (05.07.2019) відповідач сплатив позивачу 531 916 грн, що підтверджується наданими представником позивача банківськими виписками на загальну суму 87 576 грн (а.с. 49-51), платіжними дорученнями № 5051 від 13.09.2019 на суму 40 000 грн, № 5067 від 16.09.2019 на суму 40 000 грн, № 5082 від 17.09.2019 на суму 40 000 грн, № 5111 від 20.09.2019 на суму 40 000 грн, № 5126 від 24.09.2019 на суму 40 000 грн (а.с. 65-68), платіжним дорученням № 5153 від 27.09.2019 на суму 190 000 грн та платіжним дорученням № 5211 від 07.10.2019 на суму 54 340 грн (а.с. 81-82), внаслідок чого на момент ухвалення судового рішення борг відповідача перед позивачем за договором поставки № 300718 від 30.07.2018 склав 150 660 грн (682 576 грн - 531 916 грн).

Крім того, згідно наданої позивачем заяви про відмову від позову в частині часткової сплати суми основного боргу, позивач на підставі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України відмовився від позову в частині стягнення 244 340 грн основного боргу у зв`язку з добровільною сплатою вказаної суми відповідачем.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Статтею 191 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Господарський суд, розглянувши заяву позивача про відмову в частині позовних вимог про стягнення 244 340 грн основного боргу встановив, що вона підписана представником позивача - адвокатом Никоноровим Є.В.; не суперечить вимогам чинного законодавства та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, приймає відмову від позову та на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України закриває провадження у справі в частині вимоги про стягнення 244 340 грн основного боргу.

Враховуючи те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення складає 150 660 грн, який не погашено, розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення з відповідача 150 660 грн сума основного боргу є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягає задоволенню.

Судом критично оцінюються доводи відповідача на те, що надані позивачем дані про погашення суми основного боргу відповідача є некоректними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки позивач не враховує всі платежі здійснені відповідачем з огляду на наступне.

Згідно п.п. 5.2., 5.7. договору облік розрахунків ведеться окремо у розрізі кожного рахунка-фактури, що був виписаний на умовах договору. Поточні надходження грошових коштів від покупця зараховуються в рахунок погашення заборгованості з найбільш раннім терміном виникнення. Вказане покупцем призначення платежу при цьому не враховується.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, а саме: банківської виписки № 008-1/786 від 03.07.2019 (а.с. 29-30), банківських виписок на загальну суму 87 576 грн (а.с. 49-51), платіжних доручень № 5051 від 13.09.2019 на суму 40 000 грн, № 5067 від 16.09.2019 на суму 40 000 грн, № 5082 від 17.09.2019 на суму 40 000 грн, № 5111 від 20.09.2019 на суму 40 000 грн, № 5126 від 24.09.2019 на суму 40 000 грн, № 5153 від 27.09.2019 на суму 190 000 грн та № 5211 від 07.10.2019 на суму 54 340 грн (а.с. а.с. 65-68, 81-82), відповідачем загалом сплачено на рахунок позивача 821 916 грн боргу за поставлений згідно договору поставки № 300718 від 30.07.2018 на підставі видаткової накладної № ТВ-0001495 від 04.12.2018 товар.

Надані представником відповідача видаткові накладні та платіжні доручення, на підтвердження поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 2 309 941,20 грн та здійснення відповідачем оплат на користь позивача на загальну суму 2 309 941,20 грн, не прийняті судом до розгляду, а відтак не можуть підтверджувати погашення відповідачем основного боргу за договором поставки № 300718 від 30.07.2018.

Клопотання представника відповідача про закриття провадження в частині стягнення основного боргу задоволено судом частково, оскільки належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України (долученими до матеріалів справи) сторонами не доведено суду повне погашення відповідачем боргу за поставлений на підставі видаткової накладної № ТВ-0001495 від 04.12.2018 згідно рахунку-фактури № ТВ-0001623 товар.

Позивачем у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки № 300718 від 30.07.2018 нараховано 222 972,92 грн пені за період з 05.12.2018 по 13.09.2019.

Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 7.2. договору сторонами погоджено, що в разі невиконання або неналежного виконання покупцем зобов`язань по оплаті за даним договором, він несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати.

Судом встановлено, що п. 7.2. договору поставки № 300718 від 30.07.2018, сторонами не визначено базу нарахування пені та не вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства.

Як слідує з викладеного у позові та заяві про зменшення позовних вимог від 13.09.2019 розрахунку сум пені, відповідна штрафна санкція нарахована позивачем на сукупну суму заборгованості.

З огляду наведеного, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 222 972,92 грн пені за період з 05.12.2018 по 13.09.2019, нарахованої на сукупну заборгованість, є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню судом.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання за договором поставки № 300718 від 30.07.2018, позивачем за період з 05.12.2018 по 13.09.2019 нараховано 39 683,56 грн інфляційних втрат та 222 130,83 грн 36 % річних за період з 10.12.2018 по 13.09.2019.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В разі прострочення плати більш ніж на 3 календарних дня покупець зобов`язаний сплатити постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36 % річних від вартості неоплаченого в строк товару (партії товару з дня настання терміну оплати товару (партії товару) до дня його фактичної оплати (п. 7.2. договору).

Суд встановив, що сторонами п. 7.2. договору встановлений обов`язок покупця сплатити постачальнику 36 % річних у випадку прострочення оплати поставленого товару згідно ст. 625 Цивільного кодексу України більш ніж на 3 календарні дні.

Враховуючи вищевикладене, а також періоди нарахування інфляційних втрат та 36 % річних, що вказані позивачем в поданих розрахунках інфляційних втрат та 36 % річних, арифметично вірний розмір інфляційних втрат, нарахованих за період з 05.12.2018 по 13.09.2019 та 36 % річних, нарахованих за період з 05.12.2018 по 13.09.2019 становить загалом 39 683,56 грн інфляційних втрат та 222 130,83 грн 36 % річних. Відтак, вимоги про стягнення 39 683,56 грн інфляційних втрат та 222 130,83 грн 36 % річних підлягають задоволенню судом.

Доводи представника відповідача відносно того, що позивачем неправомірно нараховуються 36 % річних на підставі ст. 536 ЦК України спростовуються змістом позовної заяви, згідно якої зазначені у п. 7.2. договору 36 % річних за своєю правовою природою є процентами, розмір яких встановлений в іншому розміру, ніж визначений згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Стосовно тверджень представника відповідача відносно того, що у позивача не виникло право на нарахування пені, інфляційних втрат та 36 % річних, оскільки у відповідача не виник обов`язок по сплаті відповідної суми боргу, спростовується змістом п. 5.1. договору поставки № 300718 від 30.07.2018, де визначено, що розрахунок здійснюється шляхом попередньої оплати 100 % вартості у безготівковому порядку на рахунок постачальника та змістом рахунку-фактури № ТВ-0001623 від 03.12.2018, згідно якого рахунок дійсний до сплати до 03.12.2018.

Усі інші твердження та доводи позивача та відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду.

Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та відповідача, які викладені останніми у позовній заяві та поясненні у судовому рішенні, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 150 660 грн основного боргу, 39 683,56 грн інфляційних втрат та 222 130,83 грн процентів за користування чужими коштами є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 233, 237-239, 240 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВК Белтім Полімери» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Валмпак» про стягнення 244 340 (двісті сорок чотири тисячі триста сорок гривень) 00 коп. основного боргу - закрити.

2. Решту позовних вимог задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Валмпак» (07400, Київська обл., місто Бровари, вул. Січових Стрільців, буд. 1; ідентифікаційний код 36058469) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТВК Белтім Полімери» (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 2А, офіс 601; ідентифікаційний код 41507787) 150 660 (сто п`ятдесят тисяч шістсот шістдесят гривень) 00 коп. основного боргу, 39 683 (тридцять дев`ять тисяч шістсот вісімдесят три гривні) 56 коп. інфляційних втрат та 222 130 (двісті двадцять дві тисячі сто тридцять гривень) 83 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами та 11 406 (одинадцять тисяч чотириста шість гривень) 04 коп. судового збору.

4. У задоволенні решти позову - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Північного апеляційного господарського суду або через Господарський суд Київської області до Північного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено: 06.11.2019.

Суддя П.В.Горбасенко