Рішення

від 04.11.2019 по справі 120/2925/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 листопада 2019 р. Справа № 120/2925/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Маслоід Олени Степанівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Дмитрука Віктора Володимировича

представника позивача: Гончара Олександра Івановича

представника відповідача: Кухрівського Олександра Васильовича

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 )

до: Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, б. 7, м. Вінниця, 21100)

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.04.2019 року № 1318381-5506-0214, № 1318379-5506-0214, № 1318377-5506-0214, № 1318375-5506-0214, № 1318373-5506-0214 та № 1318371-5506-0214.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ним з метою ведення фермерського господарства отримано в оренду земельні ділянки на території Жорницької сільської ради (за межами населеного пункту) Іллінецького району Вінницької області відповідно до укладених з Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області договорами оренди землі. 04.04.2019 року відповідачем винесені спірні податкові повідомлення-рішення, якими визначено суму податкового зобов`язання за платежем орендна плата з фізичних осіб. Разом з тим, позивач не погоджується із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, оскільки орендовані земельні ділянки фактично використовує юридична особа-фермерське господарство "КАІР", а фізична особа, яка їх отримала в оренду з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства здійснює на ній діяльність не особисто, а через створену ним юридичну особу-фермерське господарство, відповідно орендну плату за орендовану земельну ділянку сплачувало саме фермерське господарство "КАІР". Крім цього, за 2018 рік відповідачем позивачеві також була нарахована орендна плата відповідними податковими - повідомленнями - рішеннями, які скасовані судовому порядку і судове рішення, з урахуванням апеляційної інстанції, набрало законної сили. У даному випадку, вказаний факт є преюдиціальним. З урахуванням викладеного, позивач вказані податкові повідомлення-рішення вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню, у зв`язку з чим і звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 17.09.2019 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 10.10.2019 року.

07.10.2019 року за вх. № 48402 Головним управлінням ДПС у Вінницькій області через канцелярію суду подано клопотання про заміну відповідача правонаступником - на Головне управління ДПС у Вінницькій області.

Цього ж дня за вх. № 48404 Головним управлінням ДПС у Вінницькій області через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги та обставини, викладені у позовній заяві, не визнає та вказує, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об`єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду. Так, 17.10.2014 року між позивачем та Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій було укладено договори оренди землі для ведення фермерського господарства. Відповідач вказує, що оскільки відповідно до п. 288.2 ст. 288 ПК України платником орендної плати є орендар земельної ділянки, то фізична особа позивач (засновник фермерського господарства), що уклав договори оренди на земельні ділянки, в яких визначено цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства, сплачує орендну плату за вказані земельні ділянки. Фермерське господарства Каїр не є стороною договорів оренди землі, тому не є платником орендної плати. З огляду на вказане, відповідач оскаржувані податкові повідомлення-рішення вважає правомірними та такими, що не підлягають скасуванню.

09.10.2019 року за вх. № 48748 позивачем через канцелярію суду подано відповідь на відзив, у якому останній цитуючи правові позиції Верховного Суду доводив протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Цього ж дня за вх. № 48749 позивачем через канцелярію суду подано заяву, в якій останній повідомив, що не заперечує проти заміни відповідача на Головне управління ДПС у Вінницькій області. Додатково просив суд розгляд справи здійснювати за відсутності позивача та його представника.

У судове засідання 10.10.2019 року позивач не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, представник відповідача вважав за неможливе здійснювати розгляд справи за відсутності позивача чи його представника, тому просив суд відкласти судове засідання на іншу дату. Клопотання про заміну відповідача правонаступником - Головним управління ДПС у Вінницькій області підтримав та просив задовольнити.

Ухвалою від 10.10.2019 року клопотання Головного управління ДПС у Вінницькій області задоволено та здійснено заміну Головне управління ДФС у Вінницькій області на Головне управління ДПС у Вінницькій області, судове засідання відкладено на 24.10.2019 року.

24.10.2019 року за вх. № 50523 представником позивача надано до суду належним чином оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Сторони надали пояснення по суті спірних правовідносин, судове засідання відкладено на 04.11.2019 року.

04.11.2019 року за вх. № 51873 відповідачем надано до суду копію постанови Верховного Суду від 13.09.2019 року у справі № 120/4362/18-а.

У судовому засіданні 04.11.2019 року сторони надали пояснення щодо суті спірних правовідносин.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне.

17.10.2014 року між позивачем та Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області укладено договори оренди землі № 786, 787, 788, 789, 791 та 791, згідно яким останньому в оренду передавались земельна ділянка площею 14,1351 га за кадастровим номером 0521282400:03:000:0629, земельна ділянка площею 12,7480 га за кадастровим номером 0521282400:03:000:0626, земельна ділянка площею 9,0343 га за кадастровим номером 0521282400:03:000:0643, земельна ділянка площею 21,6310 га за кадастровим номером 0521282400:03:000:0633, земельна ділянка площею 10,6784 га за кадастровим номером 0521282400:03:000:0642, земельна ділянка площею 14,3475 га за кадастровим номером 0521282400:03:000:0628 відповідно. Договори оренди землі укладені строком на 25 років кожен.

25.11.2014 року позивачем створено та зареєстровано Фермерське господарство КАІР (код ЄДРПОУ 39510544), номер реєстраційного запису НОМЕР_1 .

25.11.2014 року актом передачі земельних ділянок позивачем було передано в користування вказані земельні ділянки Фермерському господарству КАІР .

04.04.2019 року відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення № 1318381-5506-0214, № 1318379-5506-0214, № 1318377-5506-0214, № 1318375-5506-0214, № 1318373-5506-0214 та № 1318371-5506-0214, якими позивачеві визначені податкові зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб.

02.07.2019 року позивач не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями звернувся зі скаргою до ДФС (ДПС) України. ДПС України за наслідками розгляду вказаної скарги 02.09.2019 року за вих. № /К/99-00-08-05-04 рішенням про результати розгляду скарги залишила без змін спірні податкові повідомлення-рішення від 04.04.2019 року.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про фермерське господарство (далі - ЗУ Про фермерське господарство ) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно ст. 4 ЗУ Про фермерське господарство головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в статуті особа.

Відповідно до ст. 7 ЗУ Про фермерське господарство надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Ст. 8 ЗУ Про фермерське господарство встановлено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Зі змісту положень ст. 12 ЗУ Про фермерське господарство вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством, входять до складу земель фермерського господарства.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовано Податковим кодексом України ( далі - ПК України).

Відповідно до ст. 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Ст. 23 ПК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, один об`єкт оподаткування може утворювати кілька баз оподаткування для різних податків. У випадках, передбачених цим Кодексом, конкретна вартісна, фізична або інша характеристика певного об`єкта оподаткування може бути базою оподаткування для різних податків.

Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Згідно ст. 37 ПК України підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов`язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку.

Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Відповідно до ст. 270 ПК України об`єктами оподаткування земельним податком є, зокрема, земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Системний аналіз наведених норм доводить, що об`єктом плати за землю є земельна ділянка, надана в користування з метою створення фермерського господарства, а майнові права на вказану земельну ділянку передані до складеного капіталу фермерського господарства, яке реалізуючи права землекористувача має обов`язок внесення плати за землю. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. З комплексного аналізу норм ст. 1 , 5 , 7 , 8 , 12 ЗУ Про фермерське господарство можна зробити висновок, що після укладення договору користування землею, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Аналогічна правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі № 814/1005/16.

В свою чергу, у подібних правовідносинах у постанові від 19.06.2018 року у справі № 804/16054/15 Верховний Суд висловив правову позицію, відповідно до якої визнав правомірним нарахування контролюючим органам фермерському господарству плати за землю, яка використовується на підставі договору оренди.

З матеріалів справи вбачається, що внаслідок укладення договорів оренди землі № 786, 787, 788, 789, 791 та 791 від 17.10.2014 року позивачем отримано земельні ділянки саме для ведення фермерського господарства.

Тобто, вказані дії стали передумовою для державної реєстрації фермерського господарства КАІР , адже позивач передав у користування земельні ділянки, якими він користується на праві оренди, фермерському господарству КАІР .

У даному випадку, відбулась фактична заміна землекористувача земельної ділянки та його обов`язки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації.

У судовому засіданні представник відповідача також не заперечував щодо фактичного використання фермерським господарством КАІР земельних ділянок.

За попередні періоди відсутність заборгованості щодо плати за вказані земельні ділянки була підтверджена сторонами у судовому засіданні.

За наведених обставин та приймаючи до уваги, що земельну ділянку фактично використовує саме юридична особа - фермерське господарство КАІР , а фізична особа, яка її отримала з цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства" здійснює на ній діяльність не особисто, а через створену ним юридичну особу, відповідно орендна плата підлягає сплаті фактичним землекористувачем - фермерським господарством.

Суд критично ставиться до тверджень відповідача щодо того, що фермерське господарство КАІР не є стороною договорів оренди, а тому не є платником орендної плати, оскільки отримання позивачем земельних ділянок здійснювалось з метою здійснення фермерської діяльності. Більш того, позивач і є засновником фермерського господарства КАІР та безпосередньо використовує надані йому земельні ділянки.

Більш того, суд акцентує увагу, у даному випадку, не була завдана шкода бюджету та ним не були недоотримані кошти, адже всі платежі зараховуються до єдиного казначейського рахунку та згодом органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, розподіляють зазначені кошти згідно з нормативами, визначеними БК України, та спрямовують такі розподілені суми до відповідних бюджетів. Таким чином, всі сплачені платниками податків кошти акумулюються на єдиному казначейському рахунку. Від так, у даному випадку не є суттєвим платник, визначальним є сам факт сплати податку.

Також суд вказує на презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 ПК України).

Між тим суд критично ставиться до тверджень позивача про преюдиціальність рішення стосовно нього у справі № 120/59/19-а, яким визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення, з огляду на таке. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Однак суд розглядаючи дану справу не може брати до уваги факти, встановлені у справі № 120/59/19-а, оскільки оскаржуваний період податкових повідомлень-рішень у цих справах є різним.

Суд за таких обставин, наголошує на сформованій практиці щодо вирішення спірних відносин такого характеру. Адже рішення у справі № 120/59-19-а, яким визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 18.09.2018 року, якими позивачеві визначено податкове зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб за 2018 рік, залишено в силі постановою Сьомого апеляційного суду від 24.09.2019 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень від 04.04.2019 року № 1318381-5506-0214, № 1318379-5506-0214, № 1318377-5506-0214, № 1318375-5506-0214, № 1318373-5506-0214 та № 1318371-5506-0214 та про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Що стосується вимоги позивача про скасування спірних податкових повідомлень-рішень, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв`язок визнання протиправним акту індивідуальної дії та його скасування у повному обсязі чи частково. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання акту індивідуальної дії протиправним, неминучим є його скасування в повному обсязі чи частково.

З огляду на те, що суд позовну вимогу про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень від 04.04.2019 року № 1318381-5506-0214, № 1318379-5506-0214, № 1318377-5506-0214, № 1318375-5506-0214, № 1318373-5506-0214 та № 1318371-5506-0214 задовольнив, відповідно позовна вимога щодо скасування цих податкових повідомлень-рішень також підлягає задоволенню, як похідна.

Задовольняючи позовні вимоги, суд також застосовує практику ЄСПЧ, зокрема, правову позицію, висловлену у справі Щокін проти України (заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14.10.2010, в якій ЄСПЧ дійшов висновку, що накладання органами державної влади на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку становило втручання в його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Таким чином, Суд має встановити, чи таке втручання було виправданим відповідно до вимог цього положення.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (рішення у справі Ятрідіс проти Греції (Jatridis v. Greece) [ВП], №31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).

Говорячи про закон , ст. 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (…), № 26449/95, пункт 54, від 09.11.1999. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).

Аналогічного висновку дійшла колегія Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 04.09.2018 року в справі № 814/1005/16.

Суд також зазначає, що у подібних правовідносинах у постанові від 19.06.2018 по справі № 804/16045/15 адміністративне провадження № К/9901/28759/18, Верховний Суд висловив правову позицію, відповідно до якої визнав правомірним нарахування контролюючим органом фермерському господарству плати за землю, яка використовується на підставі договору оренди, укладеного між районною державної адміністрацією та громадянином, який є засновником та керівником такого фермерського господарства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Підсумовуючи, суд зазначає, що закон прямо відносить до земель фермерського господарства землі, отримані його засновником для створення цього господарства та які фактично передані ним такому господарству й використовуються за цільовим призначенням. Таким чином, податкове зобов`язання з плати за землю повинен сплачувати фактичний землекористувач.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п. 56.2 ст. 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акту суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таким чином, в даному випадку, об`єктом плати за землю в спірних правовідносинах є земельні ділянки, надані у користування позивачеві з метою створення фермерського господарства, а майнові права на вказану земельну ділянку передані останнім до складеного капіталу Фермерського господарства Каір , яке реалізуючи права землекористувача, на переконання суду, має обов`язок внесення плати за землю.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у сумі 894 грн. 97 коп.

Керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України, Законом України Про фермерське господарство , Порядком надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1204 від 28.12.2015 року та ст. 2, 6, 9, 73- 78, 90, 245, 246, 255, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.04.2019 року № 1318381-5506-0214, № 1318379-5506-0214, № 1318377-5506-0214, № 1318375-5506-0214, № 1318373-5506-0214 та № 1318371-5506-0214.

Стягнути з Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, б. 7, м. Вінниця, 21100) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 894 грн. 97 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 )

Відповідач - Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, б. 7, м. Вінниця, 21100)

Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 06.11.2019 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна