Постанова

від 06.11.2019 по справі 420/2174/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2019 р.м.ОдесаСправа № 420/2174/19 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Запорожана Д.В.,

суддів - Осіпова Ю.В., Танасогло Т.М.,

при секретарі Андрушкевич М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2019 року у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Факел» до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року СТОВ Агрофірма «Факел» звернулось до суду з позовом до ГУ Держпраці в Одеській області про скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 14.03.2019р. №ОД157/1613/АВ/П/ТД-ФО.

Свої позовні вимоги СТОВ Агрофірма «Факел» обґрунтувало незаконністю спірної постанови відповідача.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2019 року позов задоволено. Скасовано спірну постанову.

В апеляційній скарзі ГУ Держпраці в Одеській області просить скасувати вищенаведене рішення, як таке, що прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні даного позову.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з обґрунтованості даного позову та наявності підстав для його задоволення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено інспекційне відвідування СТОВ Агрофірма «Факел» , яке зареєстровано за адресою: Одеська область, Біляївський район, с. Великий Дальник, вул.Маяцька,19.

За наслідками інспекційного відвідування Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Факел» фахівцем контролюючого органу складено Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 20.02.2019р. №ОД/157/1663/АВ, у висновках котрого наголошено на використанні Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Факел» праці найманих працівників, зокрема, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , без належного оформлення трудових правовідносин, що призвело до порушення вимог ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами розгляду справи про накладення штрафу, на підставі Акта інспекційного відвідування №ОД/157/1663/АВ від 20.02.2019р., першим заступником начальника Головного управління Держпраці в Одеській області ОСОБА_12 С ОСОБА_13 В. 14.03.2019р. винесено Постанову №ОД157/1613/АВ/П/ТД-ФО про накладення штрафу уповноваженими особами на Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Факел» .

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено судами обох інстанцій, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Факел» (Замовник) та ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (Виконавці) укладено цивільно-правові договори від 06.02.2019р., від 07.02.2019р., за умовами яких Замовник доручає, а Виконавці беруть на себе зобов`язання виконати наступні роботи: упаковка овочів 265 сіток, протягом 5 днів. Виконавці виконують роботи на свій ризик, самостійно організовують виконання роботи, не підпадають під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не мають права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачують страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

На підтвердження виконання умов вищеозначених цивільно-правових договорів від 06.02.2019р., від 07.02.2019р. між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Факел» (Замовник) та ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (Виконавці), 11.02.2019р., та 12.02.2019р. підписано Акти на виконання робіт до цільно-правових договорів від 06.02.2019р. від 07.02.2019р., відповідно до яких Виконавцями виконано роботу, за яку останні отримали винагороду.

Згідно з ч.1 ст.1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статті 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

При цьому, Кодексом законів про працю України визначено правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Частиною 1 ст.2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

А, ч. 1 ст. 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до ст.24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Тобто, трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

За цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами не вчиняєтья.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, судовою колегією з`ясовано, що основною ознакою, яка відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою такого договору є отримання конкретного матеріального результату у визначеному сторонами обсязі.

Відтак, враховуючи системний аналіз цивільно-правових договорів від 06.02.2019р., від 07.02.2019р., укладених між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Факел» (Замовник) та ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (Виконавці), а також, зважаючи, що, серед іншого, окресленими правочинами передбачено, що сума оплати за виконані роботи залежить від їх обсягу, у даному випадку наявні саме цивільно-правові відносини.

Між тим, встановлення контролюючим органом факту вищеокреслених порушень лише на підставі письмових пояснень ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , окремо від інших документальних відомостей, на думку суду, не може слугувати безумовним, та належним доказом використання Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Факел» праці найманих працівників без належного оформлення трудових правовідносин.

До того ж, позивачем до суду надані нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_14 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_15 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , в яких, зокрема, вказаними особами зазначено, що між ними та СТОВ Агрофірма Факел укладено цивільно-правові договори, за умовами яких Виконавці прийняла на себе зобов`язання упаковувати овочі у кількості 265 сіток протягом п`яти днів, за обумовлену договором оплату робіт з пакування овочевої продукції. 08 лютого 2019року, перебуваючи у приміщенні складу СТОВ Агрофірма Факел за адресою: Одеська область, Біляївський район, с.Великий Дальник АДРЕСА_1 , з метою виконання умов зазначених цивільно-правових договорів, до складу увійшли декілька незнайомих осіб та нічого не пояснюючи розпочали знімати на відеокамеру телефону присутніх у приміщенні складу осіб, ставлячи при цьому запитання щодо прізвища ім`я та по батькові, а також місця проживання. Після проведення опитування присутніх у приміщенні складу осіб на відеокамеру телефону, дані особи повідомили, що вони є інспекторами, та якщо опитані мають бажання скоріше поїхати додому, то останні повинні написати пояснення з приводу їх знаходження на території складу СТОВ Агрофірма Факел . У іншому випадку вони викличуть поліцію для з`ясування особистостей вже у відділку поліції. Деякі з цих осіб власноручно написали від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_14 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_15 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 пояснення та запропонували їх підписати. Не читаючи написане, без роздумів опитані все підписали. Що конкретно писали під диктовку та підписували, вони не пам`ятають. У подальшому їм стало відомо про те, що написані від їх імені пояснення, містять інформацію про те, що вони працюють на СТОВ Агрофірма Факел , що не відповідає дійсності, оскільки вони ніколи не працевлаштовувались, та не працювали на СТОВ Агрофірма Факел , а виконували роботи з пакування овочевої продукції згідно цивільно-правових договорів, укладених на певний строк та на певний об`єм робіт.

Також, відповідно до наявних у матеріалах справи письмових пояснень від 09.02.2019р., наданих ОСОБА_16 , котрий представився як ОСОБА_9 , 08.02.2019р. він відвідував склад з сільськогосподарською продукцією агрофірми Факел , котра знаходиться в с.Дальник, з метою відібрання та купівлі 20кг. моркви для власних потреб.

Отже, з урахуванням наведеного, суд 1-ї інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем належними, та достатніми доказами не доведено наявність з боку Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Факел» окреслених у Акті інспекційного відвідування №ОД/157/1663/АВ від 20.02.2019р. порушень трудового законодавства.

Крім того, судом першої інстанції обґрунтовано відхиляються, та не приймаються до уваги посилання відповідача на наявність здійсненої в ході проведення інспекційного відвідування відеофіксації, як на безумовний доказ порушення позивачем вимог трудового законодавства, оскільки означений доказ, на думку суду, не є юридично спроможним, так як жодним чином не свідчить, та не підтверджує перебування окреслених у Акті інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 20.02.2019р. №ОД/157/1663/АВ, осіб у трудових відносинах з позивачем - Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Факел» .

Так, у якості доводу про порушення судом 1-ї інстанції норм процесуального права (частини 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України) , апелянт зазначив у скарзі про те, що суд не вірно дійшов до висновку, щодо відхилення посилань Відповідача на наявність відеофіксації.

На думку колегії суддів, зазначені доводи апелянта є безпідставними, оскільки апелянтом не вірно сприйнято висновок суду щодо означеного доказу, який, як встановлено судом, не є юридично спроможним засвідчити та підтвердити факт перебування зафільмованих осіб у трудових відносинах з позивачем.

Тобто, на противагу доводам апелянта про порушення судом процесуальних норм, передбачених ст. 72 КАС України, внаслідок відхилення посилань відповідача на наявність відеофіксації як доказу по справі, зазначений доказ судом всебічно досліджено та йому надана вмотивована оцінка, яка знайшла своє відображення у рішенні.

Не заслуговують на увагу суду також посилання Головного управління Держпраці в Одеській області на наявність у провадженні слідчого управління Головного управління Національної поліції у м.Києві кримінального провадження №12018100000000866, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.149 КК України, оскільки належним доказом на підтвердження вини особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.149 КК України, може бути, зокрема, обвинувальний вирок суду.

Разом з тим, заслуговує на увагу посилання Апелянта в апеляційній скарзі на застосування ним положень передбачених пунктом 13 Рекомендації про трудове правовідношення № 198, прийнятої Адміністративною радою Міжнародного бюро праці 31 травня 2006 року та керівництво зазначеними положеннями, при встановленні обставин порушення Товариством норм трудового законодавства.

Так, у пункті 13 Рекомендації 2006 року про трудове правовідношення зазначено:

Держави-члени повинні передбачити можливість визначення в своїх законодавчих і нормативних правових актах, або іншими засобами, конкретних ознак існування трудових правовідносин. До таких ознак могли б відноситися наступні елементи:

a) той факт, що робота: виконується відповідно до вказівок і під контролем іншої сторони; передбачає інтеграцію працівника в організаційну структуру підприємства; виконується виключно або головним чином в інтересах іншої особи; виконується особисто працівником; виконується відповідно за певним графіком або на робочому місці, яке вказується або узгоджується стороною, яка замовила її; має певну тривалість і має на увазі певну спадкоємність; вимагає присутності працівника; передбачає надання інструментів, матеріалів і механізмів стороною, яка замовила роботу;

b) періодична виплата винагороди працівникові; той факт, що ця винагорода є єдиним або основним джерелом доходів працівника; здійснення оплати праці в натуральному вираженні шляхом надання працівникові, наприклад, харчових продуктів, житла або транспортних засобів; визнання такте прав, як на щотижневі вихідні дні і щорічну відпустку; оплата стороною, яка замовила проведення робіт, поїздок, що здійснюються працівником з метою виконання роботи; або те, що працівник не несе фінансового ризику.

Однак, як вбачається з обставин та матеріалів справи, жодна з конкретних ознак існування трудових правовідносин, що викладені у пункті 13 Рекомендації 2006 року про трудове правовідношення, між Товариством та окресленими у Постанові про накладення штрафу від 14.03.2019р. № ОДІ57/1663/АВ/П/ТД - ФС особами, зі сторони контролюючого органу при здійсненні ним інспекційного відвідування Товариства, встановлення, підтвердження та відображення не знайшли.

Натомість, Апелянт в апеляційній скарзі зазначає та підтверджує встановлені судом 1 інстанції обставини, зокрема про те, що під час інспекційного відвідування йому Товариством були надані цивільно-правові договори (надалі - ЦПД) укладені між Товариством та наступними громадянами: ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_17 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 , ОСОБА_10 ; ОСОБА_11 .

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку стосовно того, що зазначені особи виконуючи відрядну працю на підставі укладених ЦПД, мали на меті саме отримання певного матеріального результату, а не процес організації трудової діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року по справі №820/1432/17.

Так, загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Окрім того, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду у постанові від 28.02.2019 року по справі №824/766/16-а зазначив про наступне.

Так, договори з громадянами на використання їх праці можуть укладатися за трудовим або цивільно - правовим договором.

Основною відмінністю договорів цивільно - правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України, а трудові - Кодексом законів про працю України.

Правова основа цивільно - правових договорів полягає у тому, що трудові відносини між сторонами за наслідком укладання договору не виникають.

Сторонами таких договорів є замовник і виконавець, а не працівник і роботодавець. За цивільно - правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом на роботу.

Колегія суддів також враховує правову позицію, висловлену у рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі Рисовський проти України , в якому Суд зазначив, що принцип належного урядування , зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Отже, судова колегія вважає, що суд дійшов правомірного висновку про те, що позовні вимоги СТОВ Агрофірма Факел правомірні, документально підтверджені, та обґрунтовані, базуються на положеннях чинного законодавства, а отже підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість даного позову та наявність підстав для його задоволення.

Частиною 1 ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів, вважає не суттєвими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2019 року у справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Факел» до Головного управління Держпраці в Одеській області про скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 14.03.2019р. №ОД157/1613/АВ/П/ТД-ФО - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст виготовлено 06.11.2019 року.

Головуючий Д.В. Запорожан

Судді: Ю.В. Осіпов

Т.М. Танасогло