Постанова

від 04.11.2019 по справі 260/1438/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/8952/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довгої О.І.,

судді Запотічного І.І.

судді Макарика В.Я.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

за участю:

представник позивача ОСОБА_1 .А.

представник відповідача Крупа-Газуда М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року (головуючий суддя Ващиліна Р.О., м. Ужгород, 12:20:49) у справі № 260/1438/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сіо-К до Головного управління ДФС в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

21 грудня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Сіо-К (далі - позивач, товариство, ТзОВ Сіо-К) звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Закарпатській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Закарпатській області), в якій, просило :

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Закарпатській області від 27 вересня 2018 року №0190821312 на збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 5953,25 грн. частково в сумі 2720,09 грн. (в тому числі: основний борг 1768,81 грн., штраф 442,20 грн. і пеня 509,08 грн.);

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Закарпатській області від 27 вересня 2018 року №0190831312 на збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на 469,71 грн. частково в сумі 226,59 грн. (в тому числі: основний борг 147,40 грн., штраф 36,85 грн. і пеня 42,34 грн.);

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Закарпатській області від 28 вересня 2018 року №0006811404 на збільшення суми грошового зобов`язання по пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 2603218,11 грн. повністю.

В обґрунтування вимог позову товариство покликалось на те, що за результатами проведеної податкової перевірки контролюючим органом зроблено висновки про порушення ТзОВ Сіо-К податкового законодавства та прийнято оскаржені податкові повідомлення-рішення, з якими воно не погоджується.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Закарпатській області від 27 вересня 2018 року №0190821312 в частині збільшення суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 2720,09 грн. (в тому числі, 1768,81 грн. основного зобов`язання, 442,20 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) і 509,08 грн. пені); визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Закарпатській області від 27 вересня 2018 року №0190831312 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на 226,59 грн. (в тому числі, 147,40 грн. основного зобов`язання, 36,85 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) і 42,34 грн. пені); визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Закарпатській області від 28 вересня 2018 року №0006811404, яким застосовано пеню за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 2603218,11 грн.; стягнуто із Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення і прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач покликається на те, що прийняті на підставі проведеної податкової перевірки податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на законодавчих вимогах, а тому є правомірними і скасуванню не підлягають. Зокрема, апелянт зазначає, що позивач порушив строки зарахування валютної виручки за експортований товар, встановлені Законом України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті , без отримання відповідного висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, однак суд першої інстанції, ігноруючи постанови Національного банку України, помилково вирішив спірні відносини на користь позивача. Крім того, апелянт вважає законним включення до загального місячного оподатковуваного доходу найманих працівників суми коштів на відшкодування витрат, понесених такими на господарські потреби підприємства, оскільки здійснені не за рахунок їх попередньої видачі під звіт.

Представник особи, яка подала апеляційну скаргу в судовому засіданні вимог апеляційної скарги підтримує з мотивів викладених у ній.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечує, з мотивів викладених у відзиві, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, ознайомившись із доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення - без змін, зважаючи на наступне.

Не погодившись із рішеннями відповідача позивач звернулась до суду.

З матеріалів справи судом встановлено, що у період з 30 липня 2018 року по 10 вересня 2018 року посадовими особами Головного управління ДФС у Закарпатській області проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Сіо-К щодо дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 31.03.2018, а також своєчасної сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за такий же період.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт №981/07-16/14-01/22101670 від 14 вересня 2018 року, в якому відповідач зафіксував порушення ТзОВ Сіо-К податкового та валютного законодавства, зокрема:

- пп. е пп. 164.2.17 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п. 173.3 ст. 173, п. 176.2 ст. 176, пп. 170.9.1, пп. 170.9.2, пп. 170.9.3 п. 170.9 ст. 170, пп. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Податкового кодексу України (у редакції, станом на 31.12.2016 р.), внаслідок чого до бюджету не сплачено податку на доходи з фізичних осіб в загальній сумі 3787,04 грн., в тому числі за травень 2016 р. в сумі 3269,00 грн. та за вересень 2016 р. в сумі 518,04 грн.;

- п. 163.1 ст. 163, пп. 164.2.11, пп. е пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п. 171.2 ст. 171, п. 173.3 ст. 173, п. 176.2 ст. 176, п. 170.9.2, пп. 170.9.3 п. 170.9 ст. 170, пп. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 пп. 1.2 - 1.6 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (у редакції, станом на 31.12.2016 р.), внаслідок чого перевіркою встановлено не утримання і не сплату до бюджету військового збору в загальній сумі 298,53 грн., в тому числі за травень 2016 р. в сумі 255,36 грн. та за вересень 2016 р. в сумі 43,17 грн.;

- ст. 1 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР, а саме неповернення валютної виручки в законодавчо встановлені терміни.

На підставі акту перевірки та зафіксованих порушень, відповідач прийняв низку податкових повідомлень-рішень.

- №0190821312 від 27.09.2018 р., яким за порушення пп. е пп. 164.2.17 п. 164.2, п. 164.5 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п. 173.3 ст. 173, п. 176.2 ст. 176, пп. 170.9.1, пп. 170.9.2, пп. 170.9.3 п. 170.9 ст. 170, пп. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Податкового кодексу України ТзОВ Сіо-К збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі податку на доходи фізичних осіб, пені на суму 5953,25 грн., в тому числі 3787,04 грн. за основним платежем, 1076,27 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та 1089,94 грн. пені;

- №0190831312 від 27.09.2018 р., яким за порушення п. 163.1 ст. 163, пп. 164.2.11, пп. е пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п. 171.2 ст. 171, п. 173.3 ст. 173, п. 176.2 ст. 176, п. 170.9.2, пп. 170.9.3 п. 170.9 ст. 170, пп. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 пп. 1.2 - 1.6 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України ТзОВ Сіо-К збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з військового збору, пені на суму 469,71 грн., в тому числі 298,53 грн. за основним платежем, 85,43 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та 85,75 грн. пені;

- №0006811404 від 28.09. 2018 р., яким за порушення ст. 1 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті до ТзОВ Сіо-К застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), у тому числі за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності на суму 2603218,11 грн..

Не погоджуючись з рішеннями контролюючого органу, прийнятими за результатами проведеної перевірки, ТОВ Сіо-К скористалося правом на їх адміністративне оскарження. Однак рішенням Державної фіскальної служби України №39646/6/99-99-11-04-02-25 від 07.12.2018 р. податкові повідомлення-рішення №0190821312 від 27.09.2018 р., №0190831312 від 27.09.2018 р. та №0006811404 від 28.09.2018 р. залишено без змін, а скаргу - без задоволення. Відтак, вважаючи дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з позовом в суд.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач безпідставно прийняв спірні податкові рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суд першої інстанції, зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 12 травня 2016 року Телеско Леонардо (директор ТзОВ Сіо-К ) за власних коштів придбав набір інструментів та молоток, загальною вартістю 6948,70 грн., що підтверджується розрахунковою квитанцією №237785. Надалі, ОСОБА_2 склав звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт №120 від 12.05.2016р., затверджений керівником та бухгалтером підприємства. Видатковим касовим ордером №160 від 13 травня 2016 року ОСОБА_3 , на підставі авансового звіту №120 від 12.05.2016р, видано 6948,70 грн.

Крім того, 29 вересня 2016 року ОСОБА_4 (експерт з виробничих питань ТзОВ Сіо-К ) за рахунок власних коштів придбав насос, бак для насоса та шланг, загальною вартістю 2878,00 грн., що підтверджується накладною №29. Надалі, ОСОБА_4 склав звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт №303 від 29.09.2016 р., затверджений керівником та головним бухгалтером підприємства. Видатковим касовим ордером №392 від 30 вересня 2016 року ОСОБА_4 , на підставі авансового звіту №303, від 29.09.2016 р. видано 2878,00 грн.

У зв`язку з тим, що фізичними особами-найманими працівниками придбання товарів здійснювалося не за рахунок попередньо виданих юридичною особою - роботодавцем коштів під звіт, а за рахунок власних коштів, контролюючий орган дійшов висновку, що такі кошти повинні включатися до їх загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як інші доходи та оподатковуватися податком на доходи фізичних осіб та військовим збором на загальних підставах.

Наведені обставини зумовили прийняття відповідачем 27 вересня 2018 року податкового повідомлення-рішення №0190821312.

Разом з тим, згідно пп. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регламентується нормами розділу ІV ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Так, нормами пп. 164.2.11 п. 164.2 ст. 164 ПК України передбачалось, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 цього Кодексу. Однак, відповідно до пп. 165.1.11. п. 165.1 ст. 165 ПК України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із п. 170.9 ст. 170 цього Кодексу, а також суми компенсаційних виплат в іноземній валюті, що виплачуються відповідно до закону працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження. При цьому, пп.. б пп. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 ПК України встановлено, що податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме, під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

Відповідно до пп. б пп. 170.9.2 п. 170.9 ст. 170 ПК України, звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, подається за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, до закінчення п`ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, що видала кошти під звіт. За наявності надміру витрачених коштів їх сума повертається платником податку в касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх видала, до або під час подання зазначеного звіту.

Таким чином, визначальною умовою для віднесення коштів, отриманих платником податку під звіт, до складу його загального оподатковуваного доходу є факт надмірного використання коштів.

Поряд з цим, слід зазначити, що норми ПК України не забороняють працівникам здійснювати придбання товарно-матеріальних цінностей для господарських потреб за власний рахунок з подальшою компенсацією таких витрат роботодавцем. Необхідною умовою для проведення такого відшкодування, відповідно до положень податкового законодавства, є подання протягом 5 днів звіту встановленої форми.

Згідно ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Матеріалами справи підтверджується , та не заперечується сторонами, що з метою отримання компенсації понесених витрат працівниками у строки, встановлені пп. б пп. 170.9.2 п. 170.9 ст. 170 ПК України, було подано звіт за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 28.09.2015 р. №841. Доцільність та обґрунтованість здійснених працівником витрат у зазначених розмірах була підтверджена керівником підприємства шляхом затвердження поданих звітів. Використання придбаних товарно-матеріальних цінностей в господарській діяльності позивача, а також правильність відображення таких витрат в бухгалтерському обліку контролюючим органом не заперечується.

Тому, враховуючи викладене, у разі дотримання вищенаведених вимог щодо підтвердження роботодавцем доцільності та обґрунтованості здійснених працівником витрат у зв`язку з виконанням дорученої йому роботи (трудової функції) виплачена сума компенсації за придбані товари (роботи, послуги) за рахунок власних коштів на користь роботодавця не є доходом для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором, а відтак податкове повідомлення-рішення №0190821312 та №0190831312 від 27.09.2018 р. в частині збільшення суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 2720,09 грн. та з військового збору на 226,59 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

Поряд з цим, 28.09.2018р. відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення №0006811404 з врахуванням наступних обставин.

05 січня 2015 року між ТзОВ Сіо-К (постачальник) та компанією Піароттолегно С.п.А (покупець) було укладено договір поставки товару №01-СІО-К, згідно з умовами якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцеві матеріальні цінності, а саме, пиломатеріали букові, пиломатеріали дубові та пиломатеріали ясеневі (обрізні, необрізні та напівобрізні); дрова паливні твердолистяних порід/букові/необроблені, довжина 33 см, товщина 8-16 см, більше 16 см розколоті; щит меблевий дубовий та буковий 1, 2, 3-го сорту, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та сплатити за нього відповідну суму.

Відповідно до п. 2.3 вказаного договору, моментом переходу права власності на товар, що є предметом цього договору, від постачальника до покупця є момент замитнення даного товару в пункті митного контролю, та відліковується з дати оформлення вантажно-митної декларації.

Пунктом 3.1 укладеного між сторонами договору визначено, що покупець сплачує на банківських рахунок постачальника вартість поставлених товарів, визначену відповідно до п. 1.4 договору, не пізніше ніж через 15 днів після поставки товарів.

Згідно п. 7.1 вказаного договору встановлено, що будь-які спори, що виникають з приводу цього договору, вирішуються шляхом переговорів. Якщо шляхом переговорів сторони не дійдуть згоди протягом 20 днів від моменту переговорів, то усі спори, що виникатимуть у процесі виконання даного договору, буде вирішувати відповідний суд за місцезнаходженням постачальника (п. 7.2 договору).

Договори аналогічного змісту були укладені між вищезазначеними сторонами також 05 січня 2016 року та 05 січня 2017 року.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов вищевказаних договорів за період з 01.01.2015 р. по 31.03.2018 р. ТОВ Сіо-К було поставлено компанії Піароттолегно С.п.А товар, загальною вартістю 10214345,46 євро. Проводячи перевірку, відповідач дійшов висновку про несвоєчасне зарахування валютної виручки на поточний рахунок резидента при виконанні зовнішньоекономічного контракту за переліком, наведеним в додатку 3 до акту перевірки, оскільки позивач не отримував висновку Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо продовження строків розрахунків за експортною зовнішньоекономічною операцією та не зверталось до судових органів з позовом про стягнення з нерезидента заборгованості в іноземній валюті.

Разом з тим, ст. 1 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті №185/94-ВР від 23.09.1994р. визначено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

При цьому, Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Згідно із ст. 4 Закону порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

В контексті доводів апелянта слід вказати, що законодавець положеннями ч. 4 ст. 2 Закону надав право Національному банку України встановлювати інші строки ніж ті, що встановлені цим Законом, але такі можливості НБУ обмежені строком в шість місяців, що свідчить про необхідність використання цього повноваження, як виключної міри, на період фінансової стабілізації.

Постановою №270 від 12.05.2014 р. Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов`язкового продажу надходжень в іноземній валюті Національний банк України використав право, надане ст. 1 Закону, та установив, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону, здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів. П. 7 вказаної постанови передбачено, що така набирає чинності з 20 травня 2014 року та діє до 20 серпня 2014 року.

Разом з тим, в подальшому своїми рішеннями Національний банк України продовжував строк дії обмежень, передбачених ст.1 Закону, в тому числі, Постановою №758 від 01.12.2014 р. - до 90 днів з 03.12.2014 р. до 03.03.2015 р., Постановою №160 від 03.03.2015 р. - до 90 днів з 04.03.2015 р. до 03.06.2015 р., Постановою №354 від 03.06.2015 р. - до 90 днів з 04.06.2015 р. до 03.09.2015 р., Постановою №581 від 03.09.2015 р. - до 90 днів з 04.09.2015 р. до 04.12.2015 р., Постановою №863 від 04.12.2015 р. - до 90 днів з 05.12.2015 р. до 04.03.2016 р., Постановою №140 від 03.03.2016 р. - до 90 днів з 05.03.2016 р. до 08.06.2016 р., Постановою №342 від 07.06.2016 р. - до 120 днів з 09.06.2016 р. до 14.09.2016 р., Постановою 14.09.2016 р. № 386 - до 120 днів з 15.09.2016 р. до 15.12.2016 р., Постановою від 13.12.2016 р. №410 - до 120 днів з 16.12.2016 р. до 16.06.2017 р.

Вказані обмеження скасовані постановою Національного банку України №41 від 25.05.2017 р.

Таким чином, Національним банком України безперервно обмежені строки, передбачені ст. 1 Закону до 90 та 120 днів протягом більше ніж двох років, що суперечить нормі цього Закону, яка встановлює строк 180 днів та не передбачає можливість обмеження цього строку більше ніж на шість місяців.

Норми ст. 2 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність декларують застосування суб`єктами господарської діяльності України та іноземні суб`єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі, принципу верховенства закону, який полягає у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України та забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.

Статтею 5 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність заборонено втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб`єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші від встановлених в цьому Законі, є обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності і як таке забороняється.

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. П. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Враховуючи зазначені обставини, суд вважає, що податковий орган при застосуванні до суб`єктів господарювання пені має керуватися граничними строками, передбаченими Законом, а не Постановами НБУ, якими фактично змінена норма Закону на 2 роки.

Досліджуючи строки проведення розрахунків між ТзОВ Сіо-К та компанією Піароттолегно С.п.А за укладеними договорами поставки товарів судом першої інстанції вірно зазначено, що такі проведені в межах строку, передбаченого ст. 1 Закону. Тому, позивач не був зобов`язаний отримувати висновок центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з. ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи апеляційної скарги, на переконання колегії суддів, не спростовують висновків суду, та в повній мірі відповідають позиції відповідача, викладеній у відзиві до адміністративного позову, яка в цілому суперечить чинному законодавству та спростовується наявними у матеріалах справи доказами. Суд наголошує, що відповідач не надав жодних нових доказів на спростування висновків суду першої інстанції, та по суті не обґрунтував в чому, на його переконання, такі висновки є неправильними та невідповідними закону, а лиш повторно зазначив в апеляційній скарзі доводи, які досліджувались судом першої інстанції та ним відхилені.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв оскаржене рішення з додержанням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року у справі № 260/1438/18 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та підлягає касаційному оскарженню на протязі 30 днів з дня проголошення.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний В. Я. Макарик Повне судове рішення складено 06 листопада 2019 року.