Рішення

від 09.10.2019 по справі 481/549/17

НОВОБУЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 481/549/17

Провадж.№ 2/481/101/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2019 року Новобузький районний суд Миколаївської області

в складі: головуючої судді Ціпивко І.І.,

з участю секретаря судових засідань Філіпської Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Новий Буг Миколаївської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до селянського (фермерського) господарства "Васильєв М.О." про припинення дії договору оренди землі,

з участю учасників судового провадження сторін: позивача ОСОБА_1 , її представника адвоката Довгополого О.Б.. та представника відповідача адвоката Ляшенка М.Д.,

встановив:

Адвокат Довгополий О.Б., який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою, якою просить суд ухвалити рішення, яким: припинити дію договору оренди земельної ділянки від 01.11.2007 року (далі - Договір), який укладено між ОСОБА_1 та селянським (фермерським) господарством Васильєв М.О. (далі - СФГ Васильєв М.О. ), шляхом його дострокового розірвання; стягнути з відповідача на користь позивача, понесені нею судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач, покликається на те, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 13,60 га на території Новохристофорівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області. 01.11.2007 між сторонами укладено договір оренди землі, відповідно до якого позивач передала в оренду відповідачу, строком на 49 років, належну їй на праві власності земельну ділянку. Відповідно до пункту 9 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, готівкою, у розмірі 1646 грн. щорічно. У пункті 10 договору зазначено, що орендна плата вноситься щорічно до 31 грудня. СФГ Васильєв систематично не виконує належним чином умови договору, має заборгованість з орендної плати за 2014-2017 роки. У зв`язку з наведеним вимушені звертатись до суду з даним позовом.

Представником відповідача адвокатом Ляшенком М.Д. до суду подано письвоий відзив на позов, яким він просить суд у задоволенні позову ОСОБА_1 до селянського (фермерського) господарства "Васильєв М.О." про припинення дії договору оренди землі, відмовити у зв`язку з його безпідставністю. Свої заперечення мотивує тим, що ОСОБА_1 10 березня 2007 року отримала від керівника СФГ "Васильєв М.О." грошові кошти у сумі 50000 гривень, про що нею написано розписку. Такі кошти вона отримала в якості орендної плати наперід за оренду СФГ "Васильєв М.О." її земельної ділянки площею 13,60 га, що розташована на території Новохристофорівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області. Крім цього, нею було надано довіреність керівникам СФГ Васильєв М.О. від 05.11.2004 року на отримання ними орендної плати.

Ухвалою судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 31 жовтня 2018 року (головуючий суддя Ціпивко І.І.) дану справу прийнято до провадження у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну повноважень судді Уманської О.В.. Розгляд справи, з урахуванням вищезазначених обставин та клопотань сторін, постановлено проводити за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового провадження на 06 грудня 2018 року.

Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 28 березня 2019 року (головуючий суддя Ціпивко І.І.) закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства Васильєв М.О. про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки. Справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні повідомила, що їй належить на праві власності земельна ділянка площею 13,60 га на території Новохристофорівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області. Підтвердила, що 01.11.2007 між нею та СФГ "Васильєв М.О." укладено договір оренди землі, відповідно до якого вона передала в оренду відповідачу, строком на 49 років, належну їй на праві власності земельну ділянку. Відповідно до пунктів 9 та 10 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, готівкою, у розмірі 1646 грн. щорічно. Також підтвердила факт наявності розписки, даної нею про те, що гр. ОСОБА_2 їй надано у борг грошові кошти у сумі 50000 гривень. Такі кошти вона позичила для особистих потреб. Також підтвердила те, що у 2004 році дійсно надавала керівникам СФГ Васильєв М.О. нотаріально засвідчену довіреність на отримання ними орендної плати за користування її земельною ділянкою, проте термін такої давно закінчився, ще до укладення спірного договору.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, від них не відмовилася та наполягала на їх задоволені.

Представник позивача - адвокат Довгополий О.Б. у судовому засіданні позов підтримав повністю з підстав, що викладені у ньому, просив такий задовольнити.

Додатково зазначив, що його довірителька, всупереч укладеному договору, орендну плату не отримує з 2014 року. А розписку, яку вона писала орендарю свідчить про виникнення між ними зовсім інших договірних відносин (позики).

Представник відповідача - адвокат Лященко М.Д. у судовому засіданні позовні вимоги заперечив та просив відмовити у їх задоволенні, з підстав викладених в письмовому відзиві на позов.

Додатково зазначив, що при укладенні договору оренди, його довірителем було надано 50000 гривень, що становить суму платежів за весь договір оренди.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутніх учасників справи, давши належу оцінку доказам у справі, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі Плахтєєва та Плахтєєв проти України (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч.1 ст.81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз`яснень, суд, перевіривши порушення прав та обов`язків позивача у межах заявлених позовних вимог, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серія МК № 017933, який виданий Новохристофорівською сільською радою Новобузького району Миколаївської області 16 травня 2005 року на праві приватної власності ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 13,60 га на території Новохристофорівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області.

Судом встановлено, що 01.11.2007 року між ОСОБА_1 та СФГ Васильєв М.О. укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого позивач передала в оренду орендарю строком на 49 років належну їй на праві власності земельну ділянку площею 13,60 га, розташовану на території Новохристофорівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до пунктів 9, 10 договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, готівкою, у розмірі 1646 грн. щорічно.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають, змінюються і припиняються із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 названої статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори, зміст яких не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; за умови їх вчинення у формі, встановленій законом; особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; за їх вільного волевиявлення, відповідно до їх внутрішньої волі і спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (статті 203-204, 215, 626 ЦК України).

Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним (презумпція правомірності) і підлягає виконанню сторонами, відповідно до встановлених в ньому умов (стаття 204 ЦК України).

За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За загальним правилом він є укладеним з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими вважаються умови визначені в законі, або умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

За своєю характеристикою, істотні умови відображають природу договору, а тому відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов`язки, які покладаються на них за договором.

Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом, необхідні для даного виду або на погоджені яких наполягає хоча б одна сторона, то договір вважається укладеним і набуває обов`язкової сили для сторін.

Статтею 526 ЦК України встановлені загальні умови виконання зобов`язань та закріплено основний принцип виконання зобов`язань - принцип належного виконання, що стосується як суб`єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527 -545 ЦК України).

За її змістом належне виконання зобов`язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими звичайно застосовуваними вимогами.

Виконання зобов`язання, проведене належним чином - припиняє його.

За ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, чи розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків і моральної шкоди.

Відповідно до ст.ст. 651, 654 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі порушення сторонами цих умов, вони можуть слугувати розірванню договору у добровільному або судовому порядку.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

При цьому, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Зазначені вище положення у повній мірі стосуються і договорів оренди землі та регулюються нормами спеціального закону, яким є Закон України Про оренду землі .

Як зазначив Верховний суд у постанові від 24.05.2018 у справі №481/126/17, відповідно до положень статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 32 Закону України Про оренду землі встановлено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У пункті д частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Виходячи із аналізу наведених норм, саме систематична несплата орендної плати законодавством визначена як одна з підстав для дострокового розірвання договору оренди землі.

Вищевказана позиція Верховного Суду узгоджується із правовими висновками, яких дійшов Верховний Суд України у постановах від 12 грудня 2012 року у справі № 6-146цс12 та від 28 вересня 2016 року у справі № 6-977цс16.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного договору, його умови прописані у відповідності до вищевказаних норм. Так, зокрема, згідно з пунктом 35 Договір втрачає чинність у разі його припинення або розірвання.

Згідно з п. 36 підставою припинення Договору визначено систематичну несплату орендної плати.

Згідно з п. 37 підставою розірвання Договору є вимога однієї з сторін у разі невиконання другою стороною обов`язків передбачених договором.

Відповідно до пункту 37 Договору в разі відсутності взаємної згоди сторін щодо зміни умов цього договору, його дострокового розірвання на вимогу заінтересованої особи, ці питання вирішуються в судовому порядку /арк. справи 9-10/.

Заявляючи вимоги про розірвання договору, представник позивача, покликався на систематичність несплати відповідачем орендної плати з 2015 року.

Дослідженими судом обставинами та матеріалами справи встановлено, що позивач дотримав взятого за договором обов`язку і передала відповідачу в користування (оренду) земельну ділянку. Останній, як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, орендну плату з 2014 року не сплачував. Іншого відповідач належними та допустимими доказами не довів, хоча за ст. 81 ЦПК України, це є його обов`язком.

Більше того, при розгляді справи представник відповідача визнав відсутність щорічних орендних платежів на користь позивача з боку його довірителя. Разом з тим зазначив, що платіж за оренду належної позивачу земельної ділянки, останньому відповідачем було здійснено одноразово, ще до укладення договору оренди, в сумі 50000 гривень.

Дійсно, за ст. 531 ЦК України боржник має право виконати свій обов`язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту, проте факт такої сплати повинен бути доведеним належними та допустимими доказами.

Проте, беззаперечних доказів тому, що вказана грошова сума отримана орендодавцем особисто або через особу, яку вона уповноважила для виконання такої дії у справі немає. Не надані вони і суду під час судового розгляду.

Що ж до посилання представника відповідача на розписку, видану позивачем на підтвердження факту отримання ним від відповідача в позику 50 000 гривень, зі згодою у разі неповернення грошей, передати в оренду належну їй земельну ділянку, то навіть за доведеності воно не може братися до уваги по даній справі, бо є предметом інших договірних правовідносин, предметом виникнення яких є не спірний договір оренди землі, а договір позики.

Крім цього, судом встановлено, що вище згадана розписка дана позивачем 10 березня 2007 року, тобто задовго до укладання спірного договору оренди землі (01.11.2007 року), що свідчить про те, що будь-яких розрахунків із позивачем за договором не могло бути, так як такого не існувало. У випадку наявності між сторонами будь-яких домовленостей з приводу розрахунку орендної плати наперед (про що стверджує представник відповідача в судовом узасіданні), таке мало би бути відображено у самому договорі оренди земельної ділянки, чого зроблено не було, що спростовує заперечення представника відповідача щодо оплати орендної плати за договором.

Також судом критично оцінюється довіреність від 05.11.2004 року, яка видана позивачем ОСОБА_1 на імя керівників СФГ Васильєв М. О . ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка посвідчена нотаріально, та на яку представник відповідача посилається як на підставу своїх заперечень.

Так, згідно такої довіреності, позивач ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , серед іншого, і на отримання орендної плати від її імені.

Проте, судом встановлено, що вказана вище довіреність була укладена на три роки і термін її дії закінчився ще 05 листопада 2007 року, відтак спростовується твердження представника відповідача з приводу того, що підприємство і не повинно було виплачувати позивачу орендну плату за договором оренди.

Більше того, п.11 Договору визначено, що передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами. Таких актів на підтвердження чи спростування отримання орендодавцем орендної плати у бідь-якій іншій формі ніж грошовій, до суду не надано.

Встановивши наведені обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку про порушення відповідачем істотних умов договору оренди земельної ділянки щодо систематичної несплати орендної плати, а тому позовні вимоги позивача є підставними та підлягають до задоволення, шляхом розірвання вказаної угоди.

Крім того, відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача в користь позивачки слід стягнути сплачений останньою судовий збір в сумі 704,80 гривень.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 223, 229, 247, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов ОСОБА_1 до селянського (фермерського) господарства "Васильєв М.О." про припинення дії договору оренди землі задовольнити у повному обсязі.

Припинити дію договору оренди землельної ділянки від 01.11.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та селянським (фермерським) господарством Васильєв М.О. шляхом його дострокового розірвання.

Стягнути з селянського (фермерського) господарства Васильєв М.О. на користь ОСОБА_1 понесені останньою судові витрати в сумі 640 (шістсот сорок) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частин або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: селянське (фермерське) господарство "Васильєв М.О.", місце знаходження: 55601, Миколаївська область м. Новий Буг, площа Свободи, 37/4, код ЄДРПОУ 20901343.

Повне судове рішення складено 01.11.2019 ркоу.

Суддя І.І. Ціпивко