Рішення

від 30.10.2019 по справі 910/5027/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.10.2019Справа № 910/5027/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД",

до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК"

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "АВАРІС"

про розірвання договору поруки №4А15116И/П від 25.10.2016,

за участю представників:

від позивача: Петраш С.А.

від відповідача: Гелеверя Р.В.

від третьої особи: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" (далі - відповідач) про розірвання з 03.11.2016 договору поруки №4А15116И/П від 25.10.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення умов договору поруки №4А15116И/П від 25.10.2016 не було передано позивачу належним чином завірених копій документів, які підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, внаслідок чого позивач фактично був позбавлений можливості використовувати необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржника, що призвело до суттєвого погіршення його фінансово-майнового стану.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 (після усунення позивачем недоліків позовної заяви) відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального провадження та призначено підготовче засідання у справі на 03.07.2019.

У підготовчому засіданні 03.07.2019 оголошено перерву до 05.08.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, залучено до участі у справу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, підготовче засідання відкладено на 02.09.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2019 враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.09.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2019 розгляд справи по суті відкладено на 30.10.2019.

У судовому засіданні 30.10.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 30.10.2019 заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

У судове засідання 30.10.2019 представник третьої особи не з`явився, заяв та клопотань не надав. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, направленням на адресу місцезнаходження учасника справи ухвали суду.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

25.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" (далі - "Позичальник") та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - "Банк") був укладений кредитний договір № 4С16102 за умовами якого Банк зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 350 000 000,00 грн. з ціллю фінансування поточної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, у визначених цим договором розмірах та терміни.

На виконання зобов`язань за кредитним договором № 4С16102 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" (далі - "Поручитель") та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - "Кредитор") 25.10.2016 був укладений договір поруки №4А15116И/П предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "АВАРІС" своїх зобов`язань за кредитним договором: №4А15116И від 16.12.2015, а саме, з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору (п. 1 договору).

Пунктом 2 даного договору передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

Поручитель з умовами Кредитного договору ознайомлений (п. 3 договору).

Згідно п. 4 договору у випадку невиконання боржником зобов`язань за Кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

У випадку невиконання боржником пункту 1 договору поруки кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (п. 5 договору).

Сторони дійшли згоди, що поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 договору поруки (п. 6 договору).

Відповідно до п. 7 договору вказано, що у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 договору поруки, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за Кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "ПриватБанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

До поручителя, що виконав обов`язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов`язання (п. 8 договору).

Пунктом 9 даного договору передбачено, що у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за Кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в пункті 5 договору поруки, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

Згідно з п. 10 договору кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (п. 11 договору).

Пунктом 17 передбачено, що цей договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого Центру Сертифікації Ключів Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.06.2016, укладеної сторонами.

Позивач стверджує, що ним були виконані зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАРІС" за кредитним договором №4А15116И від 16.12.2015, перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", а саме: з повернення кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом у розмірі 644 960 596,77 грн.

Також позивач зазначає, що на аналогічних умовах, 25.10.2016 сторонами укладено договори поруки № 4Б15111И/П, № 4Ф15102И/П, №4Т14209И/П, № 4К14363И/П, № 4М14367И/П, № 4С13268И/П, № 4О15080И/П, № 4Т12029И/П, № 4В13010И/П та № 4Я13815И/П, по яким позивач також виконав зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування на загальну суму 3 660 158 717,28 грн.

Позивач зазначає, що хоча в тексті договору і не міститься посилань на взаємопов`язаність Кредитного договору № 4С16102 від 25.10.2016 та вищевказаних договорів поруки, однак, це підтверджується, тим що розділ 2 Кредитного договору встановлює зобов`язання Банку надати кредит у розмірі 4 350 000 000 грн. шляхом перерахування кредитних коштів на підставі розрахункових документів Товариству з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд". Тобто, отримання кредиту передбачає поступово поповнення рахунку позичальника грошовими коштами.

На думку позивача, відкриття банком кредитної лінії та поповнення одним платежем всієї суми у розмірі 4 305 119 314,05 грн., свідчить про обізнаність відповідача про подальше використання позивачем грошових коштів, а саме - сплата за договорами поруки, що укладені між Товариством та Банком, загальна сума за якими складає 4 305 119 314,05 грн.

За переконанням позивача, укладенню вищезазначених договорів поруки та істотною умовою їх укладення взагалі, передувало надання до Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" відомостей, щодо існування в Акціонерному товаристві Комерційного банку "Приватбанк" сукупних залогових прав, що забезпечують права вимоги за кредитним зобов`язанням Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАРІС" у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, а саме, угоди про наявні майнові права на отримання товару на загальну суму 2 521 853 000 грн. позивач зазначає, що загальна сума забезпечення виконання зобов`язань по всім договорам поруки становила 12 261 126 000,00 грн.

Крім того, як вказує позивач, суттєвою умовою, що передувало укладенню договорів поруки з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" стало надання відомостей про існування договорів застави з боку третіх осіб, які надали в якості засобу щодо виконання низкою юридичних осіб по укладеним договорам поруки № 4А15116И/П, № 4Б15111И/П, № 4Ф15102И/П, № 4К14363И/П, № 4М14367И/П, № 4015080И/П, № 4С13268И/П, № 4Т14209И/П, № 4Т12029И/П № 4В13010И/П та № 4Я13815И/П від 25.10.2016 своїх зобов`язань за кредитними договорами шляхом надання в заставу корпоративних прав на загальну суму 4 040 457 013,00 грн. Також надання позивачу відомостей щодо багатократного забезпечення виконання боржниками своїх зобов`язань, а саме: при загальній сумі зобов`язань в 4 305 119 314, 05 грн. - загальна сума забезпечення зобов`язань складала 16 301 583 013,00 грн.

На переконання позивача, суттєвість положення договорів поруки полягає саме в тому, що до Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" мають перейти саме всі права, а для переходу саме всіх прав мають бути надані від відповідача до позивача належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, які до теперішнього часу не надані.

Відтак, як про це вказує позивач Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" повинно було передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" до 03.11.2016 належним чином завірені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором №4А15116И від 16.12.2015, однак, такі документи передані не були.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує, що невиконання Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" свого зобов`язання за договором поруки №4А15116И/П від 25.10.2016, укладеним із Товариством з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" щодо передачі прав вимог до боржників не дало змоги використовувати ці права у якості можливого забезпечення в тому числі і зобов`язань самого позивача і призвело до суттєвого погіршення його фінансово-майнового стану, тобто, до спричинення з боку відповідача суттєвої шкоди позивачу. Наведені обставини, які, на думку позивача, свідчать про істотне порушення відповідачем умов оскаржуваного договору та підтверджують завдання позивачу суттєвої шкоди, стали підставою для звернення останнього до суду з позовом про розірвання договору поруки.

Як у відзиві на позовну заяву, так і безпосередньо у судових засідання відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи, що позивач не доводить належними та допустимими доказами власні вимоги, а також не обґрунтовує одночасної наявності чотирьох умов визначених в ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як встановлено судом, з метою виконання зобов`язань за кредитним договором № 4С16102 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" (далі - "Поручитель") та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - "Кредитор") 25.10.2016 був укладений договір поруки №4А15116И/П предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "АВАРІС" своїх зобов`язань за кредитним договором: №4А15116И від 16.12.2015, а саме, з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Разом з тим, ч. 1-2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Так, частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно із ч. 1-2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1 та 2 ст. 554 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Позаяк, умовами договору поруки визначено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Разом із позовною заявою позивач надав платіжне доручення № 357 від 26.10.2016, з цільового призначення якого вбачається сплата коштів згідно договору поруки №4А15116И/П на суму 644 960 596,77 грн.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом має довести обставини на які посилається у позові щодо виконання замість боржника зобов`язання за Кредитним договором, погашення всієї заборгованості, зокрема зі сплати кредиту та відсотків, за Кредитним договором.

Разом з цим, суд вказує про те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що 26.10.2016 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАРІС" перед Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" за Кредитним договором становила саме 644 960 596,77 грн.

У письмових поясненнях по суті спору відповідач зазначив, що не заперечує отримання коштів згідно наданого позивачем платіжного доручення та зарахування їх на виконання зобов`язань за договором поруки. Однак, за відсутності належних та допустимих доказів в підтвердження дійсного розміру заборгованості за Кредитним договором та того, що за рахунок коштів в розмірі 644 960 596,77 грн. було в повному обсязі погашено заборгованість за боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "АВАРІС" за Кредитним договором, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту виконання зобов`язання боржника за вказаним кредитним договором в повному обсязі.

Крім того, суд вважає за необхідне вказати, що позивачем документально не підтверджено, яким чином визначено, що саме така сума має бути сплачена за боржника.

В свою чергу, зі змісту договору поруки неможливо встановити суму заборгованості за Кредитним договором.

Суд погоджується з доводами відповідача, що позивачем також не підтверджено належними засобами доказування яким чином порушення договору поруки, які нібито були допущені відповідачем, позбавили Товариство з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд"права на отримання від боржника коштів, відповідно до виконаного позивачем за договором поруки зобов`язання боржника.

Так, в контексті вищенаведеного твердження суд вважає за необхідне зазначити, що із приписів ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов`язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Тобто, законом безпосередньо закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов`язку за боржника. Підтвердженням цього є також норма ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, якою встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов`язанні, серед яких передбачено і виконання обов`язку боржника поручителем. Оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов`язанні після виконання ним обов`язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно. При цьому слід мати на увазі, що обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Відтак, оскільки позивач, як він вважає, виконав вимоги договору поруки, а згідно ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. При цьому, спеціальний порядок передачі прав від кредитора до поручителя Цивільним кодексом України не передбачений, з чого можна зробити висновок про їх автоматичний перехід від кредитора до поручителя в момент виконання останнім обов`язку боржника.

При цьому, суд зазначає про необґрунтованість доводів позивача в частині твердження про неможливість реалізації ним своїх прав поручителя на стягнення відповідних коштів/майна з боржника, оскільки доказів того, що позивачем вчинялися фактичні спроби реалізації таких прав матеріали справи не містять.

Так, частиною 1 ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 188 Господарського кодексу України регламентується порядок зміни та розірвання господарських договорів. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

В той час, жодних документальних доказів звернення позивача до відповідача з пропозицією про розірвання договору поруки суду надано не було.

У свою чергу ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Суд зауважує, що однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною нього договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

За загальними положеннями ЦПК України обов`язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати."

З урахуванням вищенаведеної правової позиції необхідно зазначити, що жодну з наведених у ній обставин позивач не обґрунтовує та відповідно не доводить належними та допустимим доказами.

Так, суд вказує, що позивачем не наведено жодного обґрунтування в чому саме полягає завдана йому шкода, який її розмір, який причинно-наслідковий зв`язок існує між такою шкодою та порушеннями умов договору поруки (що мали місце виключно на переконання позивача), або хоча б того, яким саме чином позивач зазнав такої шкоди, з огляду на відсутність з його боку будь-яких спроб фактично "отримати очікуване ним за договором".

Що стосується посилань позивача щодо очікування ним досягнення позитивного господарського результату, який мав, на думку позивача, полягати у отриманні ним, як поручителем, що виконав кредитні зобов`язання, від боржника коштів/майна у обсязі більшому, ніж витрати позивача на виконання відповідних кредитних зобов`язань за боржника.

В той час, суд наголошує на тому, що такі очікування позивача не обґрунтовані жодними об`єктивними факторами, а навпаки - суперечать як самій, визначеній ст. 553-557 Цивільного кодексу України, правовій природі договору поруки, яка є способом забезпечення виконання основного зобов`язання та метою якої є саме забезпечення виконання боржником зобов`язання, а не отримання поручителем прибутку, так і відповідним нормам Глави 49 Цивільного кодексу України та Закону України "Про заставу" та Закону України "Про іпотеку", виходячи з яких, позивач в будь якому випадку не мав би правових підстав претендувати на отримання за рахунок забезпечень коштів/майна в обсязі більшому, ніж обсяг реальних та законних вимог за відповідними зобов`язаннями боржника.

Іншою передбаченою законом підставою для розірвання договору є істотна зміна обставин, визначена статтею 652 Цивільним кодексом України.

Так, частиною 1 ст. 652 Цивільного кодексу України закріплено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Частиною 2 ст. 652 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не лише з наявністю самого факту істотної зміни обставин (якого в межах даної справи позивачем доведено не було), а і з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Проте, позивач не лише жодним чином не доводить належними та допустимими засобами доказування, а навіть, й не обґрунтовує наявності чотирьох умов визначених в ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Крім того, у своєму позові позивач просив суд розірвати спірний договір поруки з 3 листопада 2016 року.

За змістом частини 3 статті 653 ЦК України договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Відповідно до частини 5 статті 188 ГК України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Проте, позивачем у встановленому законом порядку не було обґрунтовано правових підстав розірвання спірного договору з дати, що передує зверненню до суду з даним позовом, прийняття рішення у даній справі та набрання ним законної сили.

Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що до господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами належними та допустимими доказами, поданими у відповідності до приписів чинного процесуального законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Враховуючи наведене, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не є обґрунтованими та доведеними, у зв`язку з чим позов не підлягає задоволенню.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 06.11.2019.

Суддя І.В. Приходько