Постанова

від 22.01.2020 по справі 910/5027/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" січня 2020 р. Справа№ 910/5027/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Петраш С.А.

від відповідача: Заміховський М.М.

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД"

на рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2019 (повне рішення складено та підписано 06.11.2019)

у справі №910/5027/19 (суддя Приходько І.В.)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД"

до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "АВАРІС"

про розірвання договору поруки №4А15116И/П від 25.10.2016

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

В квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД" (далі за тестом - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" (далі за текстом - відповідач) про розірвання з 03.11.2016 договору поруки №4А15116И/П від 25.10.2016.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем в порушення умов договору поруки №4А15116И/П від 25.10.2016 не було передано позивачу належним чином завірених копій документів, які підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, внаслідок чого позивач фактично був позбавлений можливості використовувати необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржника, що призвело до суттєвого погіршення його фінансово-майнового стану.

Матеріально-правовою підставою позову зазначені ст.ст. 15, 16, 509, 525, 526, 610, 612, 626, 627, 638, 651 Цивільного кодексу України (далі за тестом - ЦК України), ст.ст. 19, 64 Конституції України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі №910/5027/19 в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у позові суд виходив з необґрунтованості та недоведеності належними та допустимими засобами доказування розміру заборгованості за кредитним договором, заподіяння позивачу шкоди та наявності правових підстав для розірвання договору з дати, що передує зверненню до суду з даним позовом. Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано посиланням на ст.ст. 11, 15, 16, 202, 203, 509, 546, 553, 554, 556, 626, 627, 628, 651, 652, 653,1048, 1054, 1049, ЦК України та ст.ст. 20, 181, 188 ГК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Позивач в апеляційній скарзі не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з огляду на таке.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки належному виконанню позивачем договірних зобов`язань і не врахував положення п.10 договору поруки та положення ч.1 ст. 517, 556, п.1 ч.1 ст.611 ЦК України.

Відповідачем не були виконані зобов`язання в частині передання позивачу належним чином засвідчених копій документів, що підтверджують обов`язки боржників за кредитним договором №4А15116И від 16.12.2015, що призвело до неможливості використання прав вимог до боржників у якості можливого забезпечення в тому числі і зобов`язань самого позивача та суттєвого погіршення його фінансово-майнового стану.

Факт непередання відповідачем кредитного договору та інших документів позивач вважає істотним порушенням, внаслідок якого він позбавлений можливості вимагати від третьої особи повернення (сплати) коштів, сплачених позивачем за договором поруки.

Суд не врахував, що позивачу заподіяна шкода, яка полягає в тому, що позивач був позбавлений того на що він розраховував при укладенні договору, а саме на отримання прибутку від реалізації заставного майна. Водночас, розмір шкоди судом не досліджувався взагалі.

Отже, скаржник вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував усі обставини, які мають значення для справи та неправильно визначив характер спірних правовідносин.

На підставі викладеного, скаржник просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі №910/5027/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Узагальнений доводи та заперечення інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на апеляційну скаргу).

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача та третьої особи на адресу суду не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та явка представників сторін.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2019 справу №910/5027/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Демидова А.М. , Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 в зазначеному складі суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" на рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі №910/5027/19, призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 22.01.2020.

В судовому засіданні 22.01.2020 представник скаржника підтримав апеляційну скаргу і просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В судовому засіданні 22.01.2020 представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги і просив суд залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін, як законне та обґрунтоване.

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанцій, визначення відповідно до них правовідносин.

25.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" (далі - "Поручитель") та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (далі - "Кредитор") укладено договір поруки №4А15116И/П (далі - договір).

За умовами цього договору:

- предметом договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "АВАРІС" (далі - Боржник) своїх зобов`язань за кредитним договором: №4А15116И від 16.12.2015, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору;

- поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору (п.2 договору);

- поручитель з умовами Кредитного договору ознайомлений (п. 3 договору);

- у випадку невиконання боржником зобов`язань за Кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору (п. 4 договору);

- у випадку невиконання боржником пункту 1 договору поруки кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (п. 5 договору);

- сторони дійшли згоди, що поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 договору поруки (п. 6 договору поруки);

- до поручителя, що виконав обов`язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов`язання (п. 8 договору);

- кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за Кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором (п. 10 договору);

- договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (п. 11 договору);

- договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого Центру Сертифікації Ключів Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.06.2016, укладеної сторонами (п. 17 договору);

- строк в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором становить 5 (п`ять) років (п.12 договору);

Звертаючись з позовом про розірвання договору поруки позивач посилається на те, що відповідачем в порушення його умов не було передано позивачу належним чином завірених копій документів, які підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, внаслідок чого позивач фактично був позбавлений можливості використовувати необхідні документи для стягнення грошових коштів з боржника, що призвело до суттєвого погіршення його фінансово-майнового стану.

На підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором позивач надав суду копії відповідних платіжних доручень № 889 від 26.10.2016 на суму 4 305 119 314, 05 грн. та № 357 від 26.10.2016 на суму 644 960 596, 77 грн. (а.с.34-35).

Отже, причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності правових підстав для розірвання з 03.11.2016 договору поруки №4А15116И/П від 25.10.2016

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника третьою особою.

За приписами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 556 ЦК України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. До поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Правовий аналіз ч. 2 ст. 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов`язання. Цей висновок узгоджується з положенням ч. 1 ст. 512 ЦК України, яка передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов`язанні внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем). Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-466цс15, від 07.10.2015 у справі № 6-932цс15, постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 907/759/17, від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20809/17, від 19.02.2019 у справі № 910/4427/18.

При цьому у разі повного виконання обов`язку боржника новий кредитор має право вимагати від первісного кредитора виконання обов`язку з передачі документів, які підтверджують вимоги до боржника.

Разом з цим, відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

За положенням ч.1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачено п. 14 договору поруки дострокове розірвання договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20932/17 від 02.10.2018 у справі № 910/21033/17 від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 19.02.2019 у справі №910/4427/18.

Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13.

При цьому саме лише невиконання первісним кредитором обов`язку з передачі документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором, не свідчить про відсутність у нового кредитора права вимоги до боржника, з огляду на що посилання скаржника на доцільність застосування до спірних правовідносин ч.2 ст. 517 ЦК України суд відхиляє.

Доказів того, що непередання відповідачем документів, які підтверджують право вимоги до боржника, перешкоджає позивачу у стягненні з боржника сплачених коштів суду не надані.

З огляду на наведене посилання скаржника на доведеність тієї обставини, що невиконання відповідачем умов договору щодо передачі кредитного договору та інших документів є істотним порушенням, внаслідок якого він не отримав те, на що розраховував при укладенні договору, а також можливості вимагати від третьої особи повернення коштів, сплачених позивачем за договором, є безпідставними.

Отже колегія суддів вважає, що саме виконання позивачем свого обов`язку перед відповідачем є тим юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення цивільних прав та обов`язків між позивачем як новим кредитором та ТОВ "АВАРІС" (боржник), при цьому виникнення цих цивільних прав та обов`язків не обумовлено настанням такої обставини як вручення позивачу документів, тому відсутні підстави вважати, що невиконання відповідачем обов`язку передати документи є істотним порушенням договору, внаслідок якого позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні цього договору.

Враховуючи наведене, доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не застосував до спірних правовідносин ч. 2 ст. 651 ЦК України, а також не надав оцінки тій обставині, що відповідно до ч. 3 ст. 556 ЦК України та ст. 554 ЦК України, позивач має право на зворотну вимогу до боржника у тій частці, яку він виконав за борговими зобов`язаннями ТОВ "АВАРІС" перед відповідачем за кредитним договором в сумі 644 960 596, 77 грн. необґрунтовані.

Доводи скаржника про наявність в матеріалах справи доказів на підтвердження шкоди, ненадання судом першої інстанції оцінки недобросовісності відповідача щодо невиконання ним своїх зобов`язань за договором поруки, недослідження обсягу основного зобов`язання, за виконання якого поручився позивач, суть порушення та розмір заборгованості, не з`ясування виконання кредитних зобов`язань та обсягу виконання не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.

Крім того, позивач у розгляді даної справи наполягав, у тому числі в апеляційній скарзі, на розірванні договору поруки від 25.10.2016 з 03.11.2016 (дати, до якої, за доводами позивача, відповідач (Банк) мав передати йому належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором).

Проте задоволення зазначеної вимоги у будь-якому разі не є можливим з огляду на положення ч.3 ст.653 ЦК України та ч.5 ст. 188 ГК України, які пов`язують розірвання договору в судовому порядку і припинення зобов`язань за ним саме з моментом набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ч. ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно не обґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Доводи скаржника про порушення судами наведеної норми з посиланням на незазначення мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, суд визнає необґрунтованими, оскільки не мотивовані посиланням на конкретні істотні для вирішення справи доводи, яким не була надана оцінка судом першої інстанції.

При цьому в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до п.п. 5, 6 ч.1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність. Згідно з статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Статтею 180 ГК України визначено істотні умови господарського договору.

Так, посилаючись на те, що наведені норми підлягали застосуванню до спірних правовідносин, однак не були застосовані судом першої інстанції, скаржник обґрунтування необхідності їх застосування у цьому спорі не навів, як і не зазначив, яким чином застосування цих норм вплинуло б на кваліфікацію правовідносин сторін у цій справі та прийняття оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим наведені доводи відхиляються як необґрунтовані.

За наведених мотивів доводи скаржника про те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, та не врахував положення ч. 1 ст. 517, ч.1 ст. 556, п.1 ч.1 ст. 611 ЦК України, ст. 20 ГК України, тим самим позбавивши позивача процесуальних прав, передбачених ч.1 ст. 2, ч.1 ст. 46 ГПК України; всупереч ст. 236 ГПК України суд не дослідив повно та всебічно усі обставини справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, не встановив характер спірних правовідносин; а також на те, що всупереч ч.2 ст. 182 ГПК України суд не здійснив всіх необхідних дій для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.

Колегія суддів також враховує судові рішення Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 910/5001/19, від 24.12.2019 у справі № 910/5016/19, які ухвалені за результатами розгляду аналогічних спорів між тими ж сторонами.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за підсумками розгляду апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає і судові витрати за її подання покладаються судом на скаржника відповідно до вимог зазначеної статті.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОФА ЛТД" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 30.10.2019 у справі №910/5027/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/5027/19 повернути господарському суду міста Києва.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 27.01.2020.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко