Рішення

від 06.11.2019 по справі 910/12014/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.11.2019Справа № 910/12014/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УТМК" (01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 55)

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5)

про стягнення 150 007,71 грн

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УТМК" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 150 007,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок порушення відповідачем строків щодо оплати поставленого згідно з договором поставки №ПВРЗ (ВМТП-18.695) товару, у позивача виникло право щодо нарахування пені у розмірі 88 776,12 грн, 3 % річних у розмірі 14 796,02 грн та інфляційних втрат у розмірі 46 435,57 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.09.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/12014/19 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

01.10.2019 через загальний відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на невиконання позивачем умов договору в частині надання повного пакету документів, які є умовою для здійснення відповідачем оплати відповідної партії товару. Крім того, відповідач заперечив проти вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

17.10.2019 до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач в повному обсязі заперечив проти доводів відповідача та зазначив, що факт підписання уповноваженим представником відповідача видаткових накладних та товарно-транспортних накладних свідчить про прийняття відповідачем поставлених позивачем партій товару без зауважень та заперечень по кількості та якості. Факт здійснення відповідачем часткових оплат свідчить про те, що відповідачем були отримані від позивача усі необхідні документи, передбачені п. 4.2. договору.

22.10.2019 від позивача надійшло клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до якого останній просив суд стягнути з відповідача на свою користь 10 000,00 грн витрат на правову допомогу.

За приписами ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

26 жовтня 2018 року між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (надалі- відповідач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УТМК" (надалі- позивач, постачальник) було укладено договір поставки №ПВРЗ(ВМТП-18.695)ю (надалі - договір), відповідно до умов якого, постачальник зобов`язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію (товар), відповідно до специфікації №1 (Додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідно до умов даного договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.3 договору, кількість і асортимент товару передбачається у Специфікації №1, яка додається до даного договору (Додаток №1).

Згідно з п.3.1 договору, покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною вказаною у Специфікації №1.

Пунктом 3.4 договору сторони погодили, що ціна цього договору становить 3 698 124,00 грн з урахуванням ПДВ 20% - 616 354,00 грн.

У п. 4.2 договору визначено, що покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, документів якості на поставлений товар.

Згідно з п. 5.1.1 договору, постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP, відповідно до ІНКОТЕРМС 2010. Товар поставляється транспортом постачальника за рахунок постачальника на склад покупця не пізніше 10 календарних днів з дня направлення повідомлення, передбаченого п.5.1.2 договору.

Відповідно до п.5.1.4 договору датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником видаткової накладної, яка готується постачальником та надається разом з товаром покупцю.

Прийом товару здійснюється покупцем відповідно до Інструкції №П-6 від 15.06.1965 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості" та Інструкції №П-7 від 25.04.1966 "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості" при наявності товарно-супровідних документів: товарно-транспортної накладної, податкової накладної, видаткової накладної на кожну партію товару та документів якості на поставлений товар (п. 5.2.1 договору).

Відповідно до п.7.3 договору, покупець за даним договором, у разі порушення строків оплати, сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми неоплаченої вартості товару.

Пунктом 10.1 сторони погодили, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків - до повного виконання.

В Додатку №1 до договору (Специфікація №1) сторони погодили найменування товару, код товару за класифікатором, ГОСТ, кількість, ціну товару.

На виконання умов зазначеного договору позивач передав відповідачеві товар, обумовлений договором на загальну суму 2 765 553,60 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних №114 від 02.11.2018 на суму 2 411 820,00 грн та №116 від 05.11.2018 на суму 353 733,60 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було також виставлено відповідачу рахунки на оплату поставленого товару №120 від 02.11.2018 на суму 2 411 820,00 грн та №122 від 05.11.2018 на суму 353 733,60 грн, які були оплачені останнім із порушенням обумовлених договором строків, що підтверджується копіями банківських виписок по рахунку позивача.

Отже, спір у справі виник у зв`язку із несвоєчасною, на думку позивача, оплатою відповідачем поставленого на підставі договору №ПВРЗ(ВМТП-18.695)ю від 26.10.2018 товару, що стало підставою для нарахування відповідачу пені у розмірі 88 776,12 грн, інфляційних втрат у розмірі 46 435,57 грн та 3 % річних у розмірі 14 796,02 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи, а саме, видатковими накладними №114 від 02.11.2018 та №116 від 05.11.2018 та товарно-транспортними накладними від 02.11.2018, від 05.11.2018, підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару згідно договору на загальну суму 2 765 553,60 грн. Вказані накладні були підписані уповноваженими представниками обох сторін. Доказів щодо наявності спорів стосовно якості або кількості поставленого позивачем товару матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що відповідачем було повністю оплачено поставлений товар, зокрема, за рахунком №120 від 02.11.2018 на суму 2 411 820,00 грн - 31.10.2018, за рахунком №122 від 05.11.2018 на суму 353 733,60 грн - 17.12.2018, однак, з простроченням строків оплати передбачених п. 4.2. договору, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, за умовами п. 4.2. договору встановлено, що покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, документів якості на поставлений товар.

Відповідач заперечуючи стосовно несвоєчасності оплати за поставлений товар зазначає, що умови п. 4.2 договору встановлюють строк оплати товару при умові отримання замовником, зокрема, документів якості на поставлений товар, в той час позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу надання відповідачу таких документів.

Суд не погоджується з вищевказаними доводами відповідача, виходячи з наступного.

За приписами статті 689 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Суд відзначає, що за умовами п. 5.1.4 договору датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником акту прийому-передачі товару, який готується постачальником та надається разом з товаром покупцю.

Наявні у матеріалах справи видаткові накладні та товарно-транспортними накладні від 02.11.2018 та від 05.11.2018 підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств, при цьому, жодних заперечень стосовно якості та кількості отриманого товару в матеріалах справи не міститься.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Отже, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема статті 9 названого Закону та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 06.06.2019 у справі №906/953/17.

Більш того, відповідач жодного разу не звертався до позивача з вимогами передати документи якості на поставлений товар для виконання своїх грошових зобов`язань, а повна сплата ним вартості поставленого товару свідчить про наявність у нього повного пакету документів переданих на виконання п. 4.2 договору.

Згідно з приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 81 Господарського процесуального кодексу України будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Як визначено приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

З огляду на викладене, врахувавши розподіл обов`язків доказування, суд приходить до висновку про те, що відповідачем не спростовано факту виконання позивачем умов п. 4.2 договору щодо надання повного пакету документів.

Таким чином, твердження відповідача про неотримання документів якості на поставлений товар судом не приймається до уваги.

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, п. 4.2 договору та з огляду на зареєстровані податкові накладні від 19.11.2018 на суму 2 411 820,00 грн та від 28.11.2018 на суму 353 733,60 грн, відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання з 20.11.2018 та з 29.11.2018 відповідно.

Згідно з статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Так, за несвоєчасну оплату поставленого позивачем товару відповідачу було нараховано пеню у розмірі 88 776,12 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Пунктом 7.3 договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми пені, суд дійшов висновку, що розрахунок останньої є арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягаю задоволенню в повному обсязі, а саме у розмірі 88 776,12 грн.

Крім того, за прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 14 796,02 грн та інфляційні втрати у розмірі 46 435,57 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд встановив, що останній є арифметично вірним та обґрунтованим, а тому позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "УТМК" в повному обсязі, з покладенням на відповідача судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 250,12 грн.

Що стосується судових витрат на правову допомогу у сумі 10 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Згідно із ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до частини 3 статті ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження здійснених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, останнім надано: копію договору про надання правничої допомоги №22-ЮО від 19.02.2019, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "УТМК" та адвокатським об`єднанням "ПРАВО ГРУПП"; копію додаткової угоди №02/09/19 від 02.09.2019 до договору про надання правничої допомоги №22-ЮО від 19.02.2019; копію ордеру серії КС №413414 від 22.07.2019; копію акту приймання-передачі наданих послуг №5 від 10.09.2019; платіжне доручення №146 від 12.09.2019 на суму 10 000,00 грн.

За змістом частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи заперечення відповідача, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне зменшити заявлену суму за надання правничої допомоги позивачу у справі №910/12014/19 до 5000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УТМК" (01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 55, ідентифікаційний код 39284872) пеню у розмірі 88 776 (вісімдесят вісім тисяч сімсот сімдесят шість) грн 12 коп. 3 % річних у розмірі 14 796 (чотирнадцять тисяч сімсот дев`яносто шість) грн 02 коп., інфляційні втрати у розмірі 46 435 (сорок шість тисяч чотириста тридцять п`ять) грн 57 коп., витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 250 (дві тисячі двісті п`ятдесят) грн 12 коп. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 06.11.2019

Суддя Л. Г. Пукшин