Постанова

від 06.11.2019 по справі 640/6493/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Каракашьян С.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2019 року Справа № 640/6493/19

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Лічевецького І.О., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

представників позивача Рахманова Є.В., Кириченка І.В.,

представника відповідача Фандикової Т.Є.,

представника третьої особи Цимбалюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Міністерства економічного розвитку та торгівлі України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 червня 2019 року у справі

за позовом Виробничо-комерційної фірми Кріопром

товариства з обмеженою відповідальністю

до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України

про визнання протиправним та скасування наказу,

визнання протиправною бездіяльності,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

Виробничо-комерційна фірма Кріопром товариство з обмеженою відповідальністю (далі - позивач) звернулася з позовом до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України (далі - відповідач), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Служба безпеки України про:

- визнання неправомірним і скасування наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 15.03.2019 р. № 408 в частині переведення на індивідуальний режим ліцензування ВКФ Кріопром ТОВ (п. 1 наказу і п. 1 додатку до наказу);

- визнання неправомірною бездіяльності Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо нездійснення заходів щодо розблокування зовнішньоекономічної діяльності ВКФ Кріопром ТОВ одночасно із закінченням строку дії санкції, застосованої до ВКФ Кріопром згідно з наказом від 30.10.2018 р. № 1581, і зобов`язання відповідача здійснити такі заходи.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 червня 2019 року адміністративний позов було задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства економічного розвитку та торгівлі України Про переведення суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності від 15.03.2019 р. № 408 в частині пункту 1 додатку до наказу.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що стаття 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , на підставі якої ВКФ Кріопром ТОВ переведено на індивідуальний режим ліцензування, втратила чинність на момент прийняття відповідачем оскаржуваного наказу, а тому такий наказ є протиправним.

Не погоджуючись з таким рішенням суду в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та ухвалити постанову про відмову в позові в повному обсязі, наполягаючи на тому, що санкція у вигляді тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності позивача, регламентована ст. 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність , була до нього застосована під час дії цієї норми, а переведення товариства на індивідуальний режим ліцензування є наслідком застосування такої санкції.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.08.2019 р. було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін та, зокрема, зазначає, що разом із втратою чинності ст. 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність було припинено повноваження відповідача щодо переведення суб`єктів господарювання на спеціальний режим ліцензування.

Третьою особою - СБУ також подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог - скасувати та відмовити в позові в повному обсязі, зазначаючи, зокрема, що позивачем здійснювалося постачання товарів військового призначення для потреб оборонно-промислового комплексу Російської Федерації, і що відповідачем правомірно прийнято оскаржуваний наказ.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Виробничо-комерційна фірма Кріопром товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ВКФ Кріопром ) є юридичною особою та суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності.

До Міністерства економічного розвитку і торгівлі України надійшло подання Служби безпеки України від 28.09.2018 р. вих. № 8/2/3-7981ДСК, в якому повідомлено про те, що ВКФ Кріопром вчиняє дії, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

30.10.2018 р. Міністерством економічного розвитку і торгівлі України видано наказ № 1581 Про застосування спеціальної санкції - тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності - до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України , яким до ВКФ Кріопром застосовано спеціальну санкцію у вигляді тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності.

15.03.2019 р. Міністерством економічного розвитку і торгівлі України видано наказ № 408 Про переведення суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності , відповідно до якого вирішено перевести на індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України, зазначених у додатку до цього наказу, на підставі ч. 6 ст. 37 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність .

Також оскаржуваним наказом було зупинено дію наказів Мінекономрозвитку від 30.10.2018 р. №№ 1581, 1587 і від 13.11.2018 р. № 1668 у частині застосування спеціальної санкції, а саме тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності, щодо суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності України, зазначених у додатку до наказу.

Відповідно до позиції № 1 у додатку до наказу № 408, його дія розповсюджувалась на позивача.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України Про зовнішньоекономічну діяльність від 16.04.1991 р. № 959-XII (далі - Закон № 959-XII), Про валюту і валютні операції від 21.06.2018 р. № 2473-VIII (далі - Закон № 2473-VIII).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ст. 37 Закону № 959-XII у редакції, чинній до 07.02.2019 р., було передбачено, що за порушення цього або пов`язаних з ним законів України до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції: тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов`язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки (ч. 1).

Санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, за поданням правоохоронних органів. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб`єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства (ч. 2).

Тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання цього Закону та/або пов`язаних з ним законів України, але не більше трьох місяців з дати винесення відповідного рішення центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Після тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності або іноземні суб`єкти господарської діяльності переводяться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, на індивідуальний режим ліцензування (ч. 8).

З 07.02.2019 р. на підставі Закону № 2473-VIII стаття 37 Закону № 959-XII втратила чинність.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

У рішенні від 09.02.1999 р. по справі № 1-7/99 Конституційним Судом України наведено тлумачення ст. 58 Конституції України, відповідно до якого до юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Отже, до 07.02.2019 р. Законом № 959-XII було передбачено можливість притягнення суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності до відповідальності за порушення законодавства України, зокрема у вигляді переведення їх на індивідуальний режим ліцензування, та повноваження Мінекономрозвитку застосовувати таку санкцію.

Однак, з 07.02.2019 р. стаття 37 Закону № 959-XII втратила чинність.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржуваний у цій справі наказ № 408 прийнятий відповідачем 15.03.2019 р. безпосередньо на підставі ст. 37 Закону № 959-XII /Т.1 а.с.11/, яка станом на вказану дату була нечинною. Жодної іншої законодавчої норми та/або обґрунтування прийняття відповідачем відповідного рішення в наказі не наведено.

Крім того, зазначеним наказом Мінекономрозвитку, зокрема, застосовано до позивача санкцію у вигляді переведення на індивідуальний режим ліцензування, тобто санкцію, що станом на 15.03.2019 р. не була передбачена Законом № 959-XII, та органом, який з 07.02.2019 р. не наділений відповідними повноваженнями.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного позивачем наказу № 408 в частині, що стосується ВКФ Кріопром .

При цьому, колегія суддів враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі Рисовський проти України , в якому Суд зазначив, що принцип належного урядування , зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Доводи апелянта про те, що санкція у вигляді тимчасового зупинення зовнішньоекономічної діяльності позивача, регламентована ст. 37 Закону № 959-XII, була до нього застосована під час дії цієї норми, а переведення товариства на індивідуальний режим ліцензування є наслідком застосування такої санкції, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки у даному випадку оскаржуваним наказом, прийнятим відповідачем на підставі нечинної норми законодавства, позивача притягнуто до відповідальності, яка на той час законодавством вже не була передбачена, що суперечить ст. 58 Конституції України та наведеним вище висновкам Конституційного Суду України у справі № 1-7/99.

Крім того, як відзначалося вище, Мінекономрозвитку на момент прийняття спірного наказу не був наділений відповідними повноваженнями щодо переведення суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності на індивідуальний режим ліцензування у такий спосіб.

Посилання представника позивача на те, що судом першої інстанції було скасовано весь наказ № 408, а не лише пункт 1 в частині щодо позивача, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції позов задоволено частково, зокрема визнано протиправним та скасовано оскаржуваний позивачем наказ в частині пункту 1 додатку до нього, тобто саме в частині, яка стосується позивача /Т.1 а.с.161/.

Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід… .

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга Міністерства економічного розвитку та торгівлі України підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 червня 2019 року - без змін.

Розподіл судових витрат.

При цьому, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст., 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства економічного розвитку та торгівлі України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 червня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 06 листопада 2019 року.

Головуючий суддя

Судді: