Постанова

від 07.11.2019 по справі 140/759/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/6881/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Святецького В.В.,Шинкар Т.І.

за участі секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.,

позивач: ОСОБА_1 .

відповідач: Нівчик А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну Головного управління ДФС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у справі № 140/759/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги -

суддя в 1-й інстанції - Валюх В.М.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення - не зазначено,-

В С Т А Н О В И В:

20.03.2019 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області , відповідач), в якому просила визнат протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Волинській області від 05.02.2019 № Ф-845-51.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) в сумі 18276,72 грн. є протиправною, та такою, що винесена безпідставно та підлягає скасуванню, оскільки підприємницькою діяльністю з моменту державної реєстрації не займалася, доходів не отримувала, з травня 2014 року працювала менеджером з міжнародних перевезень у ТзОВ Вотранс Логістик , з 29.02.2016 по даний час перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 05 лютого 2019 № Ф-845-51.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДФС у Волинській області оскаржило його в апеляційному порядку, покликаючись на неповне з"ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, відтак відповідачем правомірно прийнято оскаржену вимогу.

ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм процесуального та матеріального права. Звертає увагу суду на те, що протягом 2017-2018 років у встановленому порядку отримувала щомісячну допомогу по догляду за дитиною, на яку нараховується та з якої сплачувався єдиний внесок, вказаний період включений до її страхового стажу, при цьому підприємницьку діяльність не здійснювала та доходів не отримувала, а відтак вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення їй оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 27.09.2012 по 15.03.2019 була зареєстрована фізичною особою - підприємцем, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 08.04.2019 № 1005216284.

Окрім того, з 23.05.2014 позивач працює менеджером з міжнародних перевезень ТзОВ Вотранс Логістик , з 29.02.2016 перебуває у відпустці по догляду за дитиною та отримує з 01.05.2016 по даний час щомісячну одноразову допомогу при народженні 2-х дітей, що підтверджується довідкою ТзОВ Вотранс Логістик від 18.03.2019, записами у трудовій книжці, довідками Управління соціального захисту населення Ківерцівської райдержадміністрації Волинської області від 18.03.2019 № 624, від 18.03.2019 № № 625-628 (а. с. 17-20), свідоцтвами про народження дітей.

05.02.2019 ГУ ДФС у Волинській області сформувало та скерувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-845-51, у якій повідомило про наявність у ОСОБА_1 станом на 31.01.2019 заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 18276,72 грн., яку вимагало сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги.

Із інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , у ній відбулося нарахування єдиного внеску в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 09.02.2018 в розмірі 8448,00 грн., 19.04.2018 в розмірі 2457,18 грн., 19.07.2018 в розмірі 2457,18 грн., 19.10.2018 в розмірі 2457,18 грн., 21.01.2019 в розмірі 2457,18 грн., а також відображена станом на 31.01.2019 заборгованість у загальному розмірі 18276,72 грн..

Позивач, не погоджуючись із вимогою ГУ ДФС у Волинській області, оскаржила її до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що допомога по догляду за дитиною є допомогою по тимчасовій непрацездатності, яка надається застрахованим особам (у т.ч. підприємцям) у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу). Тобто, застрахована особа може не здійснювати підприємницьку діяльність у випадку догляду за дитиною віком до трьох років, при цьому, самостійно не сплачує єдиний внесок, а отримує щомісячну допомогу по догляду за дитиною, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок.

Колегія суддів не погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції оскільки такі не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими, виходячи з наступного.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб"єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування (далі також - Закон № 2464).

У відповідності до частини 1 статті 2 Закону № 2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов"язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з ч.4 ст.4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов"язкового державного соціального страхування.

У відповідності до абз.2 ч.1 ст.5 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Як передбачено абз.7 ч.1 ст.5 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п"ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб-підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абз.3 ч.8 ст.9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449.

Необхідно зазначити, що положеннями п. 1 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов"язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з абз.2 п.2 Розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Відповідно до п.3 Розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

При цьому, орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

- платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

- платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

За вимогами пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.

Зміст вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені з урахуванням норм законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством чи за цивільно-правовими договорами.

Згідно з абз.1 п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування , базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються положеннями Закону про оплату праці, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Крім того, платниками єдиного внеску, як зазначено у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від того, чи є такі особи найманими працівниками.

Згідно з п.2 ч.1 ст.7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування базою нарахування єдиного внеску, зокрема, для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню ПДФО. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування . При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе як фізичні особи-підприємці.

Разом з тим, відповідно до положень ч.4 п.1 Розділу ІІ Інструкції №449, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування , та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Дані положення також респондуються із ч. 4 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

Проте, як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі, жодних доказів існування обставин, визначених ч.4 п.1 Розділу ІІ Інструкції №449 позивачем на надано.

Частиною 4 статті 8 Закону №2464 встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Пунктом 3 частини 1 статті 14 Закону № 2464 на органи доходів і зборів покладено обов"язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною 1 статті 3 Закону № 2464 збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов"язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов"язків.

Єдиний внесок на загальнообов"язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов"язкового державного соціального страхування в обов"язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов"язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

Застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI є платниками єдиного внеску.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов"язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-УІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі - Закон № 1774) внесено низку змін до Закону № 2464, які набули чинності з 01 січня 2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Починаючи з 1 січня 2017 року фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримали дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов`язані сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році не менше 704 грн. за місяць, у 2018 - не менше 819,06 грн. за місяць. Граничний термін перерахування єдиного внеску за 2017 рік - 9 лютого 2018 року та від цього року внесок сплачується щокварталу по строку 19 квітня 2018 року, 19 липня 2018 року, 19 жовтня 2018 року, 19 січня 2019 року та за поданим звітом за 2018 рік (по строку 9 лютого 2019 року) - в день подання такого звіту. Звільнення від сплати єдиного внеску за себе передбачено: у 2017 році для ФОП, якщо вони є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу; у 2018 році для ФОП, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягай віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування , та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

З 2017 року у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону № 2464 в редакції Закону № 1774).

Так, згідно з абзацом 7 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв"язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини.

Із індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов"язкового державного соціального страхування (форма ОК-7), протягом 2017 - 2018 р. р. на суми допомоги по догляду за дитиною, що виплачувалася позивачу, Управлінням соціального захисту населення Ківерцівської районної державної адміністрації (ідентифікаційний код 03192032) нараховувався єдиний внесок та вказаний період включено до страхового стажу позивача

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що вказані обставини щодо нарахування та сплати єдиного внеску на суми одержуваної позивачем щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не позбавляють її обов"язку щодо сплати єдиного внеску, як фізична особа - підприємець, так як Закон №2464 не передбачає підстав для звільнення позивача від сплати такого внеску.

В свою чергу, основною підставою протиправності дій відповідача та прийнятої вимоги, на яку вказує позивач, є перебування з 2014 року у декретній відпустці, відпустці по догляду за дитиною, а отже неможливості здійснювати підприємницьку діяльності, проте колегія суддів щодо таких доводів позивача зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 27.09.2012 по 15.03.2019 та станом на 2017-2018 роки ОСОБА_1 мала статус платника єдиного податку. Перебування позивача з 2014 року у декретній відпустці, відпустці по догляду за дитиною, а отже неможливості здійснювати підприємницьку діяльності, колегія суддів також ставиться критично, оскільки свідоцтва про народження підтверджують народження дітей та ніяким чином не позбавляють позивача на право зайняття підприємницькою діяльністю.

Окрім того, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підприємницьку діяльність позивачкою припинено 15.03.2019.

Згідно з ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу вимоги від 05.02.2019 № Ф-845-51 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 18276,72 грн..

Колегія суддів приходить до висновку, що дії відповідача вчинені згідно норм законодавства, а оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є правомірною.

Крім того, ЄСПЛ у п.36 по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року).

Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а тому, відповідно до ст.317 КАС України, оскаржене рішення суду слід скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області задовольнити.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 травня 2019 року у справі № 140/759/19- скасувати прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді В. В. Святецький Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 07 листопада 2019 року.