Постанова

від 06.11.2019 по справі 485/1682/17

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

06.11.19

22-ц/812/1675/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 485/1682/17 Категорія 23

Провадження № 22-ц/812/1675/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2019 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Лівшенко О.С.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Дочірного підприємства Південне на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 12 серпня 2019 року, постановлене під головуванням судді Квєтка І.А. в приміщенні суду о 10 год. 09 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Південне" про визнання договору оренди землі недійсним та за зустрічною позовною заявою Дочірнього підприємства "Південне" до ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі дійсним,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП "Південне" про визнання договору оренди землі недійсним.

В обгрунтування своїх вимог посилався на те, що є власником земельної ділянки площею 4,1515 га ріллі з кадастровим номером 4825781200:06:000:0001 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Василівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області.

14 жовтня 2014 року між ним та ДП "Південне" було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 5 років. У вересні 2017 року позивач дізнався про те, що відповідачем 06.10.2015 року було укладено новий договір оренди його земельної ділянки, строк оренди в якому становить 15 років. Посилаючись на те, що договір оренди землі від 06 жовтня 2015 року з ДП "Південне" він не підписував, що цей договір не відповідає його внутрішній волі, просив визнати вказаний договір недійсним та стягнути з відповідача судові витрати.

У червні 2018 року відповідач ДП "Південне" звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі від 06.10.2015 року дійсним.

В обгрунтування своїх вимог зазначив, що у жовтні 2014 року до ДП "Південне" звернувся ОСОБА_1 з приводу одержання грошової суми у розмірі 1800 грн. для оформлення технічної документації на свій земельний пай, про що свідчить його розписка від 15.10.2014 року. Згідно вказаної розписки ОСОБА_1 повідомив про намір укласти договір оренди земельної ділянки з ДП "Південне" після оформлення відповідних документів. Таким чином, ОСОБА_1 мав намір укладення договору оренди. Право власності на земельну ділянку площею 4,1515 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва виникло у ОСОБА_1 лише 02.09.2015 року, після здійснення державної реєстрації.

Тому 06.10.2015 року між ОСОБА_1 та ДП "Південне" було укладено договір оренди спірної земельної ділянки терміном на 15 років та досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, про що свідчать підписи на вказаному договорі орендодавця та орендаря. Вказаний договір оренди землі зареєстрований 22 жовтня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (витяг від 24.10.2015 за №46257638). Оскільки договір оренди землі від 06.10.2015 року зареєстровано 22.10.2015 року, термін дії вказаного договору припиняється 22.10.2030 року.

Також посилався на те, що згідно відомостей ДП "Південне" про виплату грошей, ОСОБА_1 отримано кошти за 2015 рік у розмірі 2700 грн., за серпень 2016 року отримано 2500 грн., за вересень 2016 року - 2500 грн., за грудень 2017 року - 5800 грн. Прийняття ОСОБА_1 орендної плати дає підстави вважати про обізнаність ОСОБА_1 щодо існування орендних правовідносин між ним та ДП "Південне" та прийняття умов вказаного орендного договору.

Враховуючи викладене, просив визнати дійсним договір оренди землі від 06.10.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ДП "Південне".

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 12 серпня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 06 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та Дочірнім підприємством "Південне", зареєстрований державним реєстратором Снігурівського районного управління юстиції Миколаївської області 22 жовтня 2015 року. У задоволенні зустрічного позову Дочірнього підприємства "Південне" до ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі дійсним відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову та про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Позивач звернувся до суду з відзивом на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, вважаючи його законним та обгрунтованим.

В судовому засіданні позивач не визнав доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, вважаючи його законним та обгрунтованим.

Інші учасники процесу до судового засідання не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає.

Так, судом під час розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка загальною площею 4,1515 га ріллі з кадастровим номером 4825781200:06:000:0001 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Василівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4801205392014 від 22.12.2014 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.09.2015 року №43244111, згідно якого датою державної реєстрації є 02.09.2015 року, а підставою виникнення права власності - державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-МК №043271, виданий 04.02.2003 року Василівською сільською радою Снігурівського району Миколаївської області.

14 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ДП "Південне" було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 5 років та підписано акт приймання-передачі об"єкта оренді від 14.10.2014 року.

Згідно договору оренди земельної ділянки від 06 жовтня 2015 року ОСОБА_1 передав земельну ділянку в оренду ДП "Південне" строком на 15 років. 22 жовтня 2015 року даний договір зареєстровано реєстраційною службою Снігурівського районного управління юстиції Миколаївської області, про що надано Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №46257638 від 24 жовтня 2015 року.

Позивач стверджував, що спірний договір оренди землі від 06 жовтня 2015 року, укладений від його імені, підписаний не ним, а іншою особою, тобто укладений без його волевиявлення.

Ствердження позивача про не підписання договору оренди землі знайшло своє підтвердження у висновку судової почеркознавчої експертизи №71, виконаної експертом Миколаївського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру 19 квітня 2019 року, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Орендодавець" в договорі оренди землі від 06 жовтня 2015 року, сторонами якого зазначені ОСОБА_1 та ДП "Південне", виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Тому суд дійшов висновку, що відповідачем ДП "Південне" не доведено існування волевиявлення позивача ОСОБА_1 на укладення спірного договору оренди землі від 06.10.2015 року.

Доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 отримував орендну плату, писав розписку від 15.10.2014 року про отримання від ДП "Південне" 1800 грн. для оформлення технічної документації на земельну частку (пай) та зобов`язався укласти договір оренди землі з ДП "Південне" після оформлення відповідних документів, що свідчить про наявність його волевиявлення на укладення договору, суд визнав необґрунтованими, оскільки зазначене не підтверджує дійсність самого договору, який позивач не підписував, а відтак і не виражав свою волю на його укладення. Той факт, що позивач отримував орендну плату у період дії нових орендних відносин не свідчить про схвалення ним спірного правочину, оскільки термін дії первісного договору не закінчився, а про укладення нового договору позивачу не було відомо.

Також суд виходив з того, що наявність розписки про зобов`язання укласти договір оренди землі ще не свідчить про наявність волевиявлення сторони на укладення договору оренди земельної ділянки у належній формі та досягнення між сторонами згоди щодо всіх його істотних умов. Доказів того, що позивач уповноважив іншу особу підписати спірний договір суду не надано.

Проаналізувавши зазначені обставини у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню у повному обсязі , а в задоволенні зустрічного позову про визнання дійсним договору оренди спірної земельної ділянки від 06.10.2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ДП "Південне", слід відмовити.

Висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, в тому числі і зазначеному в тексті рішення.

Так, ч. 4 ст. 124 ЗК України передбачає, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Крім того, згідно ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, крім Закону України "Про оренду землі", регулюються також ЗК України, ЦК України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК правочин є недійсним, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У ч. 1 цієї ж статті зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК.

У разі непідписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у зв`язку з невідповідністю його вимогам частин 3 і 5 ст. 203 ЦК, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Встановлення згідно висновку експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України № 71 від 19 квітня 2019 року того, що підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Орендодавець" в договорі оренди землі від 06 жовтня 2015 року, сторонами якого зазначені ОСОБА_1 та ДП "Південне", виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, свідчить про відсутність волевиявлення позивача на укладення даного договору і, як наслідок, про відсутність досягнення сторонами домовленості щодо всіх істотних умов такого договору.

Крім того, слід також врахувати, що спірний договір оренди землі, копія якого надана відповідачем, не відповідає Типовому договору оренди землі, форма якого затверджена постановою КМ України від 03.03.2004 року № 220 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), а саме відповідно до п. 43 Типового договору оренди землі останній набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. В той час, як в п. 41 спірного договору оренди зазначено, що він набирає чинності після підписання сторонами. Також в договорі зазначено, що цей договір укладено у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, другий - в орендаря, третій - в органі, який провів його державну реєстрацію.

Аналіз наведених умов свідчить про те, що особа, за заявою якою була проведена державна реєстрація, повинна передати один примірник договору орендодавцю, якщо він не був присутній при реєстрації договору.

Згідно матеріалів справи рішення про державну реєстрацію спірного договору було прийнято державним реєстратором Снігурівського районного управління юстиції за заявою особи, яка діяла за довіреністю ДП "Південне". При цьому матеріали справи не містить відомостей про присутність орендодавця під час державної реєстрації. За таких обставин відповідач - ДП "Південне" після державної реєстрації спірного договору повинен був передати позивачу один примірник договору. Доказів передачі примірника спірного договору позивачу відповідач не надав. Позивач навпаки стверджує, що він не тільки не отримував примірник договору оренди від 06 жовтня 2015 року та не був присутній при його реєстрації, а взагалі не підписував його і нічого про нього не знав до 2017 року.

Не містять матеріали справи також достатньої кількості безспірних доказів вчинення позивачем дій, спрямованих на виникнення правовідносин з ДП "Південне" щодо оренди спірної земельної ділянки саме на умовах, зазначених в договорі оренди від 06 жовтня 2015 року.

Так, згідно ст. 15 Закону України Про оренду землі однією із істотних умов договору оренди землі є, зокрема, строк дії договору оренди.

Написання позивачем розписки в жовтні 2014р., в якій зазначено про намір укласти з відповідачем договір оренди земельної ділянки після оформлення технічної документації на земельний пай та отримання коштів для цього у розмірі 1800 грн., є доказом наявності у позивача наміру станом на жовтень 2014р. укласти з відповідачем договір оренди землі. Однак, дана розписка не є належним доказом домовленості сторін про всі істотні умови договору, зазначені в тексті договору оренди землі від 06 жовтня 2015 року, зокрема і щодо строку дії цього договору.

Як зазначив позивач, він мав намір укласти з відповідачем договір оренди, але строком на 5 років. Про це зазначено також в договорі поруки за 2014р. без дати, укладеному між ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_1 (боржник) та ДП Південне (поручитель), в п. 10 якого зазначено, що після отримання документа, підтверджуючого право власності боржника на земельну ділянку боржник зобов`язується укласти з поручителем договір оренди земельної ділянки строком не менше ніж 5 років. За цим договором відповідач також поручився перед ФОП за виконання боржником зобов`язання щодо сплати за виготовлення технічної документації на земельну ділянку.

Цей намір було реалізовано шляхом укладання договору оренди землі від 14.10.2014р. строком на 5 років між позивачем та ДП Південне та акту приймання-передачі об`єкта оренди від 14 жовтня 2014 року, які були підписані як позивачем, так і представником ДП Південне .

При цьому позивач посилався на те, що право власності на земельну ділянку у нього виникло ще в 2003р., що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю 11-МК № 043271, виданим Василівською сільською радою 04 лютого 2003 року. В 2014р. виготовлялася за пропозицією відповідача технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельноїх ділянки в натурі (на місцевості), що підтверджується договором №295 на створення (передачу) науково-технічної продукції від 15.10.2014р. та договором поруки за 2014р. без дати, укладеним між ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ДП Південне .

Наміру укладати договір оренди на 15 років, як це зазначено в договорі оренди від 06 жовтня 2015 року, у позивача не було і цей договір він не підписував. Укладання договору на такий строк не відповідає його внутрішній волі та не спрямоване на реальне настання правових наслідків, які він мав на увазі підписуючи розписку від 15.10.2014р., договір поруки та договір на створення науково-технічної продукції від 15 жовтня 2014 р. щодо строку дії договору.

Зазначені обставини свідчать про відсутність у позивача наміру укладання договору оренди з відповідачем сроком саме на 15 років, як це зазначено в договорі оренди від 06 жовтня 2015 року.

Позивач не заперечував факт отримання від відповідача коштів у якості орендної плати, однак пояснив, що вважав, що він отримує кошти за договором оренди від 14 жовтня 2014 року в період дії строку цього договору.

Більш того, отримання орендної плати в даному випадку може мати значення тільки для визначення часу обізнаності сторони правочину про його укладення з метою визначення строку позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, а не для визначення наявності чи відсутності схвалення стороною правочину, яка його не підписала.

Згідно ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Тобто, в даному випадку йде мова про правові наслідки, коли дії по укладенню правочину вчиняє не особа особисто, а від її імені ці дії вчиняє її представник.

Згідно ст. 14 Закону україни Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Відповідно до ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Наслідком непідписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, може бути визнання його за позовом цієї особи недійсним у зв`язку з невідповідністю його вимогам частин 3 і 5 ст. 203 ЦК України, які передбачають, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Аналіз зазначених норм права свідчить про відсутність підстав для застосування положень ч.1 ст. 8 ЦК України, згідно якої якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), оскільки зазначені правовідносини не є подібними за змістом, а правові наслідки вчинення цих дій за кожним із правочинів врегульовані законом, що виключає можливість застосування аналогії закону.

З урахуванням викладеного доводи апеляційної скарги про необхідність застосування в даному випадку аналогії закону є необгрунтованими.

Правомірно врахував суд під час ухвалення рішення також те, що матеріали справи свідчать про те, що позивач не уповноважував будь-кого на вчинення дій щодо укладення договору оренди з відповідачем взагалі. Тобто відсутнє, як представництво позивача, так і перевищення повноважень представником. А отже не може йти мова і про правові наслідки, передбачені ст. 241 ЦК України.

Не є підставою для скасування рішення суду також посилання відповідача на порушення судом норм процесуального права, зокрема ст.113 ЦПК України, через безпідставну з його точки зору відмову у призначенні у справі додаткової судової почеркознавчої експертизи, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст. 113 ЦПК України дійсно, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи (ч.1 ст.104 ЦПК Украхни).

При цьому згідно ст. 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов`язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: характер і ступінь ушкодження здоров`я; психічний стан особи; вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що призначення додаткової експертизи є правом, а не обов`язком суду і тільки у тому випадку, якщо попередній висновок експерта буде визнано неповним або неясним.

Як убачається з матеріалів справи судом під час розгляду справи було розглянуто клопотання про призначення додаткової експертизи у відповідності до норм процесуального права та постановлена ухвала про відмову у задоволенні клопотання про призначення додаткової судової почеркознавчої екпертизи, оскільки на думку суду висновок експерта містить докладний опис проведеного дослідження та обгрунтування, в ньому надано чіткий висновок з поставлених питань, які були узгоджені сторонами при її призначенні, він виконаний на підставі дослідження наданих вихідних даних, яких було достатньо експерту для надання категоричного висновку.

За такого відсутні підстави для висновку, що судом під час розгляду клопотання про призначення додаткової експертизи порушені норми саме процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з цього приводу фактично зводяться до не згоди відповідача з висновками судової почеркознавчої експертизи. Так, на вирішення додаткової експертизи, відповідач просив поставити, зокрема, наступні питання:

1) чи виконано рукописний підпис у договорі оренди землі від 06 жовтня 2015 року, сторонами якого зазначені орендодавець ОСОБА_1 та орендар Дочірнє підприємство Південне , в графі Орендодавець , під впливом збиваючих факторів (природних або штучних)? та

2) чи виконано підпис у зазначеному договорі оренди землі від 06 жовтня 2015 року в графі Орендодавець у незвичних умовах (наприклад, відсутність або обмеження зорового контролю, незвична поза, незвичне тримання приладу для писання, температурні навантаження, виконання підпису на нерівній та/або нетвердій поверхні тощо)?

Підставою для цього на думку відповідача є те, що експертом в описовій частині висновку експертизи зазначено, що у досліджуваному письмі виявлено наявність діагностичних ознак (незначне порушення координації рухів 1-ї групи: кутастість при виконанні дугових елементів (позн. 1 зображення 6, позн. 2 зображення 7); немотивована зупинка пишучого приладу (позн. З зображення 7), що свідчить про деяку незвичність письма у момент виконання підпису, тобто про вплив на його виконавця якихось збиваючих факторів (зовнішніх чи внутрішніх). Дані ознаки проявилися рівномірно у початковій та середній частинах підпису.

Відповідач вважав, що саме вплив збиваючих факторів (зовнішніх чи внутрішніх) на виконавця підпису у договорі оренди землі від 06 жовтня 2015 року у графі Орендодавець розділу підписи сторін міг вплинути на наявність розбіжностей у ньому із вільними та експериментальними зразками підписів позивача.

Проте матеріали справи не мітять доказів виконання підпису позивачем у таких умовах чи наявність якихось збиваючих факторів зовнішніх чи внутрішніх. На це сторони не посилалися під час розгляду справи та не надавали з цього приводу ніяких доказів.

Також на думку відповідача експертом не обґрунтовано та не враховано ступінь виробленості підпису, координацію рухів, темп виконання підпису, форму та напрямок рухів, ступінь та характер натиску рухів, не досліджені зразки підпису позивача, що містять схожі елементи букв та їх з`єднань. Приділивши детальну увагу відмінним ознакам, експерт повністю обійшов та залишив поза увагою питання про наявність співпадаючих ознак та їх вагомість.

Проте, в тексті висновку зазначено, що підпис є чітким, виконаним зі ступенем виробленості, вище середнього, координація рухів- середня, темп виконання підпису- середній, форма рухів - змішана, напрямок рухів-змішаний, ступінь і характер натиску рухів - середній і диференційований, напрямок лінії письма у рядку - горизонтальний, тобто дані фактори враховувалися експертом під час дослідження. Крім того експертом були враховані також відмінні ознаки.

На підставі чого експертом було зроблено висновок, що встановлені розбіжні ознаки є стійкими, численими, а також такими, що виходять за межі варіацій цих ознак у підписі ОСОБА_1 . Враховуючи наявність, характер прояву та локалізацію діагностичних ознак, експерт дійшов висновку, що дані розбіжності достатні для категоричного негативного висновку.

Отже висновок експертизи є повним та ясним, а тому суд правомірно відмовив відповідачу у призначенні саме додаткової судової почеркознавчої експертизи.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі як на підставу для скасування рішення суду на те, що не зважаючи на те, що за умовами ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу, рішення суду ґрунтується виключно на висновку експерта, без врахування факту схвалення двома сторонами умов договору оренди землі від 06.10.2015, чим порушено вимоги ст. 110 ЦПК України, ст. 218 ЦК України, є необгрунтованим, виходячи з наступного.

Статтею 110 ЦПК України дійсно передбачено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності , надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). При цьому відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Належним доказом виконання підпису особою є саме висновок експертизи і дані обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Тому суд правомірно для встановлення обставин справи врахував висновок судової порчеркознавчої експертизи, як належний доказ у справі, надавши йому правовий аналіз у сукупності з іншими доказами у справі.

Посилання апелянта на те, що це призвело до порушення вимог ст. 218 ЦК України є некоректним.

Так, ч.1 ст. 218 ЦК України передбачено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Саме заперечуючи проти факту вчинення правочину (договору оренди землі від 06.10.2015р.) позивач і посилався на висновок експертизи. Належних та допустимих письмових чи інших, зазначених в ч.1 ст. 218 ЦК України, доказів на спростування даного доказу відповідачем надано суду не було.

Відповідно до ч.2 ст. 218 ЦК України, якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Проте, обгрунтовуючи свої позовні вимоги за зустрічним позовом, відповідач не тільки не посилався на те, що між сторонами було укладено договір оренди землі в усній формі, а навпаки в категоричній формі стверджував, що договір оренди землі від 06.10.2015р. був укладений сторонами в письмовій формі та підписаний обома сторонами правочину.

За такого положення ч.2 ст. 218 ЦК України не підлягають застосуванню при вирішенню спору між сторонами.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням апелянтом як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким суд дав належну правову оцінку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при винесенні рішення про задоволення позовних вимог були належним чином оцінені подані сторонами докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

За таких обставин апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Дочірного підприємства Південне залишити без задоволення.

Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 12 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 07 листопада 2019 року