Рішення

від 06.11.2019 по справі 906/557/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2019 р. м. Житомир Справа № 906/557/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.

секретар судового засідання: Гекалюк О.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Оніщук О.В., адвокат, ордер серія АА №1004343 від 17.09.2019,

від відповідача: Ясинецька Н.М., представник за довіреністю від 11.07.2019, адвокат.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м.Київ) в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Приватного підприємства "Торгово-Промислова Компанія "Медвейс" (м.Житомир)

про виселення та стягнення 217899,10грн.

Судове засідання проводилось в режимі відеоконференції з Подільським районним судом м. Києва.

В судовому засіданні 22.10.2019 оголошувалась перерва до 06.11.2019.

У провадженні Господарського суду Житомирської області перебуває справа за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" до Приватного підприємства "Торгово-Промислова Компанія "Медвейс" про:

- стягнення з Приватного підприємства "Торгово-Промислова Компанія "Медвейс" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" 207498,09грн неустойки та 10401,01грн витрат на утримання орендованого майна;

- виселення Приватного підприємства "Торгово-Промислова компанія "Медвейс" з орендованого нерухомого майна, зокрема з частини будівлі складу №2 з рампами корисною площею 420,0кв.м, що знаходиться за адресою м.Житомир, майдан Привокзальний, 2.

Розгляд даної справи в підготовчому провадженні неодноразово відкладався. Зокрема, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 06.08.2019 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 02.09.2019.

У підготовчому засіданні 02.09.2019 оголошувалась перерва до 27.09.2019.

В судовому засіданні 27.09.2019 судом прийнято до розгляду заяву позивача від 24.09.2019 про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з Приватного підприємства "Торгово-Промислова Компанія "Медвейс" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" 207498,09грн неустойки, 10401,01грн витрат на утримання орендованого майна, понесені судові витрати та повернути позивачеві судовий збір у сумі 1921,00грн та ухвалено розгляд справи здійснювати в межах зменшених позовних вимог; закрито підготовче провадження та призначено справу №906/557/19 до судового розгляду по суті на 22.10.2019.

При розгляді справи по суті, в судовому засіданні 22.10.2019 оголошувалась перерва до 06.11.2019.

Представник позивача в судових засіданнях під час розгляду справи по суті позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви від 24.09.2019 про зменшення позовних вимог, просила позов задовольнити. Заперечила, щодо доводів відповідача з підстав наведених у відповідях на відзив від 16.08.2019 (т.2, а.с.16-18), додаткових поясненнях від 24.09.2019 (т.2, а.с.108-113).

Представник відповідача в судових засіданнях під час розгляду справи по суті проти позову заперечила, просила у позові відмовити з підстав, наведених у відзиві від 20.06.2019 на позов (т.1, а.с.206-214), запереченнях від 12.09.2019 (т.2, а.с.50-54).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що 17.08.2006 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області (орендодавець) та Приватним підприємством "Торгово-промислова Компанія "Медвейс" (позивач/орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №512 (далі-договір оренди) (т.1, а.с.22-25).

Відповідно до п.1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - частину будівлі складу № 2 з рампами корисною площею 420,0кв.м (надалі-майно), що знаходиться на балансі станції Житомир Південно-Західної залізниці за адресою: м.Житомир, вул. Товаровантажна, 12. Вартість майна визначена згідно зі звітом про оцінку майна, виконаним ТОВ багатопрофільною фірмою "Консул Лтд" станом на 01.04.2006р, і становить 218309,00грн (Двісті вісімнадцять тисяч триста дев`ять грн. 00 копійок). Майно не підлягає приватизації та передачі в суборенду.

Згідно з пунктом 1.2 договору, майно передається в оренду для розміщення складу.

Пунктом 2.4 договору передбачено, що у разі припинення цього договору майно повертається орендарем балансоутримувачу за участю орендодавця, або підприємству, вказаному орендодавцем. Орендар повертає майно аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Згідно з пунктом 2.5 договору, обов`язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні.

Цей договір укладено строком на 364 дні, що діє з 17.08.2006 до 15.08.2007 включно (пункт 10.1 договору).

17.08.2006 за актом приймання-передачі орендованого державного майна, орендодавець та балансоутримувач передали, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - частину будівлі складу №2 з рампами корисною площею 420,0кв.м (надалі-майно), що знаходиться на балансі станції Житомир Південно-Західної залізниці за адресою: м.Житомир, вул.Товаровантажна, 12. Майно знаходиться в задовільному стані і придатне для експлуатації (т.1, а.с.27).

Постановою Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2014 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" утворено Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування.

Державна реєстрація Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців здійснена 21.10.2015.

Згідно з п.2 вказаної Постанови статутний капітал товариства формується шляхом внесення до нього, серед іншого, майна Укрзалізниці, підприємств, зазначених у додатку №1, крім майна, яке закріплюється за товариством на праві господарського відання згідно із Законом України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", та іншого майна, яке відповідно до законодавства не може бути включене до статутного капіталу.

Відповідно до зведеного переліку майна Державного територіально-галузевого об`єднання "Південно-Західна залізниця", що затверджений Міністром інфраструктури України, назва активу - частина будівлі складу №2 з рампами площею 1052,30кв.м., інвентарний номер 010019, за адресою: Житомирська область, м. Житомир, майдан Привокзальний, 2 внесено до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця" (загальна площа складу №2 відповідно до зведеного переліку майна складає 1052,30 з них: орендар ПП ТПК "Медвейс" - площа орендованої частини складу № - 420,00кв.м. (т.1, а.с.85-86,197-198).

За змістом ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, визначеного у вказаній статті.

З огляду на входження майна до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця" - товариства, яке створене внаслідок проведеної корпоратизації підприємств залізничного транспорту та ДАЗТ "Укрзалізниця", в силу ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Фонд державного майна та його територіальні відділення втратили право виступати орендодавцями щодо майна новоутвореного товариства.

У разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця (ч.1 ст.770 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі зміни власника майна, переданого в оренду, до нового власника переходять права і обов`язки за договором оренди.

У період з 13.03.2007 по 10.08.2015 сторонами укладено додаткові договори №№1-12 до договору оренди №512, якими продовжувалась дія договору, змінювався розмір орендної плати та інші умови договору (т.1, а.с.29-41).

01.02.2016 між сторонами було укладено додатковий договір (т.1,а.с.42), яким внесені наступні зміни до договору оренди:

- орендодавцем майна за договором оренди №512 від 17.08.2006 є ПАТ "Укрзалізниця". Найменування балансоутримувача змінено на структурний підрозділ виробничий підрозділ Коростенська дирекція залізничних перевезень регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Українська залізниця";

- орендна плата за базовий місяць розрахунку - листопад 2015 року - становить 7606,58 грн. без ПДВ.;

- орендна плата за перший місяць оренди - грудень 2015 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс(и) інфляції за наступний місяць;

- орендна плата 100% перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця. Одержувач коштів - Виробничий підрозділ Коростенська дирекція залізничних перевезень Регіональної філії "Південно-Західна Залізниця" ПАТ "Укрзалізниця";

- договір діє з 01 грудня 2015 року по 31 березня 2016 року включно.

Інші умови договору, не порушені даним додатковим договором, залишені без змін.

01.02.2016 за актом приймання-передачі ПАТ "Українська залізниця" передало, а Приватне підприємство "Торгово-промислова Компанія "Медвейс" прийняло в строкове платне користування нерухоме майно - частину будівлі складу №2 з рампами, що знаходяться за адресою: Житомир, майдан Привокзальний, 2 площею 420,0кв.м, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 30 червня 2015р і становить за незалежною оцінкою 601644,00грн (т.1, а.с.43).

У подальшому, у період з 11.04.2016 по 30.01.2018 сторони уклали ряд додаткових договорів до договору оренди нерухомого майна від 17.08.2006 №512, якими продовжували строк дії договору та узгоджували розмір орендної плати (т.1, а.с.45-56).

Також, 11.05.2018 між ПАТ "Укрзалізниця" та ПП "Торгово-промислова Компанія "Медвейс" укладено додатковий договір, яким пункт 10.1 договору викладено в наступній редакції: "Цей договір діє з 01 квітня 2018 року по 30 червня 2018 року включно без подальшого продовження"(т.1, а.с.49).

Вищевказаний договір, додаткові договори та акти приймання-передання підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

За додатковою угодою від 11.05.2018 договір було продовжено на три календарні місяці.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач вказує, що сторони домовилися про закінчення орендних відносин з 01.07.2018. Зазначає, що відповідачу направлялись листи Виробничого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень від 18.04.2018 №ДН-4/01-4/592, від 18.07.2018 №ДН-4-01-4/1151, від 31.08.2018 №ДН-4-01-4/1419, №ДНКМ-4/266 від 06.09.2018, №ДН-4-01-4/116 від 28.01.2019 та Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" від 26.04.2018 №НЗР-5/430, посилаючись на надіслання яких відповідачу, а також умови укладеної між сторонами додаткової угоди від 11.05.2018, позивач вказує про повідомлення відповідача про припинення договірних відносин.

Посилаючись на наведене та положення ст.785 ЦК України, ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення майна після закінчення дії договору №512, позивач нарахував неустойку в розмірі подвійної орендної плати за період з 01.07.2018 по 30.03.2019 у розмірі 207498,09грн, яку просить стягнути з відповідача на свою користь. Крім того, позивачем заявлено про стягнення з ПП "Торгово-Промислова Компанія "Медвейс" відшкодування витрат на утримання майна за договором №ПЗ/ДН-4-146805/НЮ від 23.12.2014 про відшкодування витрат балансоутримувачана утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю за період з 01.07.2018 по 30.04.2019 у розмірі 10401,01 грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.04.2019 у справі №906/995/18 було встановлено факт продовження дії договору оренди №512 від 17.06.2006 на новий строк на тих самих умовах. Також вказує, що у зв`язку з продовженням дії договору та сплатою відповідачем орендної плати, відсутні підстави для стягнення неустойки за період з липня 2018 по березень 2019, оскільки відповідачем своєчасно сплачувались орендні платежі за договором оренди №512. Крім того, відповідач зазначає, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна в сумі 10401,01грн за період з 01.07.2018 по 30.04.2019 є безпідставними, оскільки сторонами не погоджувалося віднесення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки до витрат, пов`язаних з утриманням та обслуговуванням орендованого майна. Сплата балансоутримувачем податків не є експлуатаційними витратами на утримання орендованого майна, не є платою за надання комунальних послуг орендарю або компенсацією за користування земельною ділянкою під об`єктом оренди.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд враховує вищенаведене, а також таке.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди, правовідносини за яким регулюються Главою 58 Цивільного кодексу України, параграфом 5 Глави 29 Господарського кодексу України та Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

За приписами ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка узгоджується з ст.759 Цивільного кодексу України, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з статтею 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено. Аналогічні приписи містяться у частині 2 статті 291 Господарського кодексу України.

Слід зазначити, що питання про визнання договору оренди нерухомого майна№512 від 17.08.2006 продовженим було предметом розгляду у справі №906/995/18 за позовом Приватного підприємства "Торгово-Промислова Компанія "Медвейс" до Акціонерного товариства "Українська залізниця".

Позивач, посилаючись на вказане рішення, зазначає про відмову в задоволенні позовних вимог ПП "Торгово-Промислова Компанія "Медвейс", що надає право АТ "Українська залізниця" витребувати у боржника річ та вимагати її передання відповідно до умов зобов`язання.

Відповідач вказує, що рішенням суду достеменно встановлено факт пролонгації договору на новий строк на таких самих умовах.

Так, рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.04.2019 у справі №906/995/18 було відмовлено у задоволенні позову Приватного підприємства "Торгово-Промислова Компанія "Медвейс" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про продовження строку договору оренди, оскільки вимога позивача визнати продовженим строк договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №512 від 17.08.2006 на тих самих умовах строком до 31.12.2018 включно, є неефективним правовим засобом захисту права позивача.

Водночас, при розгляді справи №906/995/18, суд застосував положення ст.284 ГК України та 764 ЦК України, ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", умови п.10.4 договору №512 та встановив недоведеність відповідачем існування заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди на дату закінчення строку договору і протягом місяця після закінчення цього строку, у зв`язку з чим дійшов висновку, що договір оренди №512 від 17.08.2006 є продовженим на новий строк на тих самих умовах, відповідно до 30.09.2018 та до 31.12.2018.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Судом також враховується, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" №28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII).

Судом у справі №906/995/18 досліджено і надано оцінку листам Виробничого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень та Регіональної філії "Південно-Західна залізниця". Так, суд не розцінив лист Виробничого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень від 18.04.2018 №ДН-4/01-4/592 та лист Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" від 26.04.2018р за №НЗР-5/430 від 26.04.2018 №НЗР-5/450, як підставу для припинення дії договору №890 від 10.06.2009, оскільки по-перше, з напису на листі від 18.04.2018 "Отримав 19.04.2018 підпис" неможливо вставити особу яка його вчинила, так як ні прізвища, ні посади вказаний напис не містить; по-друге, вказані листи направлялись орендарю під час дії договору оренди, а не упродовж одного місяця після його закінчення, тому навіть достеменне встановлення факту їх отримання позивачем не впливає на спірні відносини.

Дослідивши лист Виробничого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень від 18.07.2018 №ДН-4-01-4/1151 в якому останній вимагав від позивача терміново повернути балансоутримувачу орендоване майна, відповідно до умов договору оренди, шляхом підписання відповідного акту приймання-передачі (повернення) суд не розцінив його як належне повідомлення орендаря про припинення договору оренди майна (заперечення щодо його продовження), з тих підстав, що лист містить невірну адресу позивача, а з повідомлення про вручення поштового відправленнянеможливо встановити на яку саме адресу направлялось таке відправлення (адреса взагалі не вказана). Крім іншого судом враховано, що даний лист адресований від імені балансоутримувача, а не орендодавця. До того ж, відповідачем не надано доказів того, що саме направлялося Виробничим підрозділом Коростенської дистанції електропостачання позивачу, оскільки опису вкладення до вказаного поштового відправлення матеріали справи не містять.

Щодо листа Виробничого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень від 31.08.2018 №ДН-4-01-4/1419 про закінчення договору та необхідності повернення майна, то суд врахував, що вказаний лист було направлено після 31.07.2018, тобто після поновлення договору. До того ж вказаний лист було направлено на адресу вул.Вокзальна, 23а, м.Житомир, 10001, а не адресу позивача - вул.Вокзальна, 20, кв.32, м.Житомир, 10001.

У справі №906/995/18 судом також були відхилені доводи АТ "Українська залізниця" щодо повідомлення про припинення договірних відносин на спільній нараді з орендарями по ст.Житомир на підтвердження чого до справи додавався протокол спільної наради від 19.07.2018 та нотаріально посвідчена заява начальника сектору майнових і земельних ресурсів у Виробничому підрозділі Коростенська дирекція залізничних перевезень - Прохоренка Ю.О., з огляду на те, що протокол спільної наради з орендарями по ст.Житомир є внутрішнім документом позивача, який жодним чином засвідчує факт присутності на нараді уповноваженої особи ПП ТПК "Медвейс" та повідомлення про закінчення терміну дії саме договору оренди №512 від 17.08.2006.

Суд у рішенні від 11.04.2019 у справі №906/995/18 дійшов висновку, що за поданими доказами, АТ "Українська залізниця" як орендодавець за договором №512 від 17.08.2006 не довів надіслання (вручення) ним позивачу як орендарю листів упродовж одного місяця після закінчення терміну дії договору (30.06.2018); позивач після цієї дати продовжував і наразі продовжує користуватись майном, а отже і наслідків у вигляді припинення дії договору оренди договору №512 від 17.08.2006 з 01.07.2018 не відбулося; договір оренди №512 від 17.08.2006 є продовженим на новий строк на тих самих умовах, відповідно до 30.09.2018 та до 31.12.2018.

Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця упродовж одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна норма міститься в ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди упродовж одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Отже, Закон визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах без проведення конкурсу. При цьому, для такого автоматичного продовження договору оренди державного та комунального майна передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії.

Істотне значення має факт направлення такого повідомлення в межах місячного строку після закінчення терміну дії договору, а також зміст самого повідомлення, яке обов`язково повинно бути спрямоване на припинення або зміну умов договору оренди, як і форма вираження волевиявлення орендодавця.

У додатковому договорі від 11.05.2018, укладеному між ПАТ "Укрзалізниця" та ПП "Торгово-промислова Компанія "Медвейс" сторони погодили викласти п.10.1 договору №512 в наступній редакції: "Цей договір діє з 01 квітня 2018 року по 30 червня 2018 року включно без подальшого продовження"

Водночас у п.10.6. договору №512 сторони також погодили, що якщо орендар продовжує користуватись майном після закінчення строку договору оренди то за відсутності заперечень орендодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, встановлений цим договором.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Однак, права на пролонгацію договору оренди сторона позбавлена бути не може, оскільки воно гарантовано імперативно нормою закону (частиною 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"). Вказану правову позицію висловлено у п.16 постанови Верховного Суду від 29.01.2018 у справі №910/321/18.

В матеріали справи також міститься лист Виробничого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень від 06.09.2018 №ДНКМ-У266, в якому останній повідомляв відповідача про готовність в будь-який час прийняти майно з оренди як балансоутримувач та підписати акти приймання-передачі (повернення) з оренди за договором №512 від 17.08.2006, термін якого закінчився 30.06.2018. Вказаний лист містить напис: "лист отримав 07.09.2018 Данилюк, підпис" (т.1,а.с.83). При цьому, доказів того, що ОСОБА_1 станом на 07.09.2018 був уповноваженою особою відповідача матеріали справи не містять, а його зміст свідчить лише про готовність прийняти майно з оренди та підписати акт повернення майна з оренди за договором №512 від 17.08.2006, термін якого закінчився 30.06.2018. До того ж лист підписано від імені балансоутримувача, а не орендодавця.

Щодо листа Виробничого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень від 28.01.2019 №ДН-4-01-4/116 про припинення договірних відносин та повернення майна (т.1, а.с.84), то суд враховує, що вказаний лист адресований директору ПП ТПК "Медвейс" Швецю О.Я. та містить напис "Отримав Швець 29.01. підпис".

Представник відповідача заперечила факт отримання відповідачем вказаного листа посилаючись на те, що 16.01.2019 за рішенням засновника ПП ТПК "Медвейс" ОСОБА_2 було припинено повноваження ОСОБА_3 на посаді директора за заявою від 15.01.2019 за угодою сторін (т.1, а.с.215).

Так, 15.01.2019 наказом про звільнення №1 було звільнено ОСОБА_3 з посади директора "ТПК Медвейс" (т.2, а.с.2).

Судом також враховується, що державну реєстрацію змін керівника ПП ТПК "Медвейс" було здійснено 18.01.2019, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1, а.с.216).

З огляду на наведене, суд не розцінює лист Виробничого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень від 28.01.2019 №ДН-4-01-4/116 як належне повідомлення орендаря про припинення договору оренди майна (заперечення щодо його продовження).

Таким чином, за результатами аналізу поданих доказів, умов укладеного між сторонами договору оренди та норм чинного законодавства, які регулюють спірні відносини, доводи позивача про те, що договір оренди припинено з 01.07.2018 у зв`язку з закінченням строку його дії, не знайшли свого підтвердження, оскільки досліджені судом листи, які за твердженням позивача були надіслані відповідачу, не є доказами, які б свідчили про повідомлення відповідача про припинення дії договору.

Позивач у відповіді на відзив посилається на те, що в аналогічній справі у постанові Верховного Суду №906/741/18 від 29.05.2019 висловлено позицію про те, що в означеній справі суди першої та апеляційної інстанцій припустилися помилку щодо необхідності направлення позивачем листів про припинення дії договору лише протягом одного місяця після закінчення строку дії договору. Такі листи можуть бути направлені і значно раніше. Також суд зазначив, що подальша сплата орендних платежів після припинення терміну дії договору оренди не є безумовною підставою для продовження дії договору.

Однак, у даному випадку рішення Господарського суду Житомирської області від 11.04.2019 у справі №906/995/18 набрало законної сили 31.05.2019 після повернення апеляційної скарги Північно-західним апеляційним господарським судом. Відповідно обставини, встановлені рішенням суду у справі №906/995/18, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Враховуючи встановлені у рішенні Господарського суду Житомирської області від 11.04.2019 у справі №906/995/18 обставини стосовно продовження дії договору №512 від 17.08.2006 до 30.09.2018 та до 31.12.2018, а також недоведення позивачем обставин щодо повідомлення орендаря про припинення договору оренди майна (заперечення щодо його продовження) після 31.12.2018, суд доходить висновку, що договір оренди №512 від 17.08.2006 був продовжений до 31.03.2019 та до 30.06.2019 відповідно.

Згідно частини 2 статті 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до п.2.4. договору оренди нерухомого майна №512 від 17.08.2006 у разі припинення цього договору майно повертається орендарем балансоутримувачу за участю орендодавця, або підприємству, вказаному орендодавцем. Орендар повертає майно аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю за цим договором. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Судом встановлено, що 01.07.2019 згідно з актом приймання-передачі (повернення) з оренди нерухомого майна до договору оренди нерухомого майна від 17.08.2006 №512, відповідачем було повернуто балансоутримувачу частину будівлі складу №2 з рампами корисною площею 420,0кв.м., що знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Товаровантажна, 12 та знаходиться на балансі виробничого підрозділу Коростенська дирекція залізничних перевезень регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди №512 (т.1, а.с.242).

У пункті 4 акта приймання-передачі майна зазначено, що майно звільнене 01.07.2019.

Пунктом 5 вказаного акта від 01.07.2019 передбачено про наявність заборгованості по сплаті неустойки та відшкодуванню витрат балансоутримувача з 01.07.2018 по фактичний день вивільнення.

При цьому, директором ПП ТПК "Медвейс" Данилюком О.В. було здійснено напис на акті: "із пунктом 5 даного акту ПП ТПК "Медвейс" не згодне, будь-яку заборгованість не визнає".

Представники сторін в судових засіданнях під час розгляду справи по суті підтвердили, що відповідачем у повному обсязі сплачено орендні платежі за час користування орендованим майном.

Згідно з ч.1 ст.75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги АТ "Укрзалізниця" зазначає, що у зв`язку з невиконанням обов`язку повернення майна після припинення строку договору, яке відповідач виконав лише 01.07.2019, позивач нарахував неустойку в розмірі подвійної орендної плати за період з 01.07.2018 по 30.03.2019 у розмірі 207498,09грн.

В матеріалах справи містяться копії рахунків-фактур про нарахування неустойки за орендну плату: №565 від 28.08.2018 за липень 2018, №590 від 30.08.2018 за серпень 2018, №746 від 17.10.2018 за вересень 2018, №820 від 14.11.2018 за жовтень 2018, №863 від 10.12.2018 за листопад 2018, №5 від 11.01.2019 за грудень 2018, №77 від 08.02.2019 за січень 2019, №114 від 14.03.2019 за лютий 2019, №153 від 12.04.2019 за березень 2019 (т.1, а.с.121-129).

Так, з розрахунку-розшифровки заборгованості неустойки №ДНФ-4/110 від 14.05.2019 (т.1,а.с.181-186) наданого позивачем вбачається, що позивач починаючи з липня 2018 року нараховував відповідачу неустойку в розмірі подвійної орендної плати та орендну плату, рахунки стосовно яких надсилав відповідачу для проведення оплати. При цьому, орендар сплачував щомісячно лише орендну плату, що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи (т.1, а.с.161-169).

Таким чином, судом встановлено, що позивач здійснював нарахування відповідачу як орендної плати за користування об`єктом оренди за договором оренди нерухомого майна від 17.08.2006 №512, так і одночасно неустойки в розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення його повернення з 01.07.2018 по 30.03.2019.

Згідно із статтею 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Частиною 1 статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Отже, неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Судом досліджено та встановлено, що об`єкт оренди було повернуто відповідачем за актом приймання-передачі 01.07.2019.

При цьому, ПП ТПК "Медвейс" за період з 01.07.2018 по 01.07.2019 користувалось об`єктом оренди за договором оренди нерухомого майна від 17.08.2006 №512 та сплачувало орендну плату, що не заперечується представниками сторін.

Пунктом 2.6 договору оренди нерухомого майна №512 від 17.08.2006 (в редакції додаткового договору №3 від 14.08.2009) сторони погодили, що якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.

Передбачена ч.2 ст.785 ЦК України неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією в розумінні 230 ГК України, то одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 у справі №910/12949/16 та постанові від 17.12.2018 у справі №906/1037/16.

Проте сторонами за взаємною згодою визначено саме такі умови договору (п. п.2.6 договору) щодо стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за невиконання орендарем обов`язку щодо повернення майна, нарахованої відповідно до положень договору оренди та приписів ч.2 ст.785 ЦК України, що є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору.

Однак, як встановлено судом, у даному випадку договір оренди №512 від 17.08.2009 є продовженим до 30.06.2019, тому в задоволенні вимог про стягнення неустойки у сумі 217899,10грн необхідно відмовити.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Приватного підприємства "Торгово-Промислова Компанія "Медвейс" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" 10401,01грн витрат на утримання орендованого майна судом враховується таке.

Судом встановлено, що на виконання умов п.5.8 договору оренди нерухомого майна №512 від 17.08.2006 сторонами було укладено договір №ПЗ/ДН-4-146805/НЮ від 23.12.2014 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю (т.1, а.с.58-59).

За умовами договору №ПЗ/ДН-4-146805/НЮ від 23.12.2014 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю балансоутримувач - Державне територіально-галузеве об`єднання "Північно-Західна залізниця" - забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі складу №2 з рампами, за адресою: м. Житомир, майдан Привокзальний, 2, а орендар - Приватне підприємство "Торгово-Промислова компанія "Медвейс" - бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі.

У період з 2015 по 2018 року між сторонами було укладено додаткові договори №№2-11 до договору №ПЗ/ДН-4-146805/НЮ від 23.12.2014 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, якими продовжувалась дія договору, змінювалась вартість наданих послуг та інші умови договору (т.1, а.с.60-72).

Так, додатковою угодою №6 від 21.11.2016 внесено зміни до п.2.2.3 розділу 2 договору до договору №ПЗ/ДН-4-146805/НЮ від 23.12.2014, за яким, зокрема, орієнтовна вартість наданих послуг відповідно до розрахунку (додаток 1), що є невід`ємною частиною договору, становить 418,70 грн за місяць з ПДВ.

В додатку №1 до додаткової угоди №6 від 21.11.2016 - розрахунку витрат визначено витрати балансоутримувача на утримання нерухомого майна за 420кв.м. -298,20грн та загальновиробничі витрати в розмірі 98,81грн. Всього: 418,70грн (т.1, а.с.67 на звороті).

В подальшому розрахунок витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна (Додаток №1) не змінювався.

Додатковою угодою №11 від 24.04.2018 до договору №ПЗ/ДН-4-146805/НЮ від 23.12.2014 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю погоджено викласти п.7.1 розділу 7 договору №ПЗ/ДН-4-146805/НЮ від 23.12.2014 в наступній редакції: договір набирає чинності з моменту підписання. Умови даного договору застосовуються до відносин, які склалися з 01.10.2014 року та діють до 30.06.2018 - моменту закінчення договору оренди від 17.08.2006 №512 (т.1, а.с.72).

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині позивач вказує, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу витрати балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна за період з 01.07.2018 по 30.04.2019 у розмірі 10401,01грн на підставі рахунків-фактур та розрахунків витрат по утриманню орендованого приміщення на станції Житомир для відшкодування орендарем (т.1, а.с.130-149).

В матеріалах справи наявні рахунки-фактури щодо сплати витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, а саме: №497 від 09.07.2018 за липень 2018 року (т.1, а.с.148), №660 від 29.08.2018 за серпень 2018 року (т.1, а.с.146), №720 від 17.09.2018 за вересень 2018 (т.1, а.с.144), №741 від 17.10.2018 за жовтень 2018 (т.1, а.с. 142), №787 від 14.11.2018 за листопад 2018 (т.1, а.с.140), №839 від 10.12.2018 за грудень 2018 (т.1, а.с. 138), №24 від 14.01.2019 за січень 2019 (т.1, а.с. 136), №55 від 08.02.2019 за лютий 2019 (т.1, а.с.134), №122 від 14.03.2019 за березень 2019 (т.1, а.с.132), №166 від 12.04.2019 за квітень 2019 (т.1,а.с.130).

З вказаних рахунків вбачається, що позивачем до витрат на утримання орендованого майна включались: загальновиробничі витрати, вивіз сміття, відшкодування податку на землю, відшкодування витрат податку на нерухоме майно.

Представник відповідача зазначала, що балансоутримувач безпідставно нараховував суму відшкодування податку на нерухоме майно, адже договором не передбачено обов`язку орендаря відшкодовувати витрати по сплаті будь-яких податків і зборів, крім умови про компенсування балансоутримувачу плати за користування земельною ділянкою.

Представник позивача стверджував, що орендар повинен компенсувати усі витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна.

При дослідженні розрахунків за договором №ПЗ/ДН-4-146805/НЮ від 23.12.2014 суд з`ясував, що відповідач сплачував витрати, які зазначені у рахунках, за винятком відшкодування податку на нерухоме майно.

Таким чином, позивачем фактично заявлено вимоги про компенсацію позивачу витрат у вигляді податку на нерухоме майно.

Стаття 265 Податкового кодексу України визначає, що податок на майно, складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку, плати за землю.

Згідно ч.1 ст.796 ЦК України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець.

Відповідно до ст.797 ЦК України плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Отже, компенсація податку на нерухоме майно сплачується орендарем у складі орендної плати або як відшкодування таких витрат орендодавця.

За приписами ст.266.1. Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (ст. 266.5.1. Податкового кодексу України).

Нарахування проводяться на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (ст. 266.6.1.ПК України).

Згідно з ст.266.7.5 ПК України платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і до 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта/об`єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації (ст. 266.10.1. Податкового кодексу України).

Житомирською міською радою затверджено ставки податку на нерухоме майно для юридичних осіб за нежитлову нерухомість у 2018 році в серединній частині міста, серед яких майдан Привокзальний, 2 у розмірі 1,0% до мінімальної заробітної плати 3723грн (37,23грн за 1 кв. м).

На 2019 рік Житомирською міською радою затверджено ставки податку на нерухоме майно для юридичних осіб за нежитлову нерухомість в серединній частині міста, зокрема, майдан Привокзальний, 2 у розмірі 0,75% до мінімальної заробітної плати 4173грн (31,30грн за 1 кв. м). При цьому встановлено пільгу від сум податкових зобов`язань з 01.01.2019 на 2019 рік для юридичних осіб в розмірі 20 відсотків.

Як вбачається із п. 3 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (в редакції чинній на момент укладання договору оренди) до плати за оренду індивідуально визначеного майна не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладених угод зобов`язуються надавати орендарю державне підприємство, організація, господарське товариство, на балансі яких перебуває це майно.

Договірні відносини регулюються Цивільним кодексом і не стосуються питань, що належать до компетенції Податкового кодексу. Компенсація орендарем розміру податку, який сплачує орендодавець як платник податку, не означає делегування орендарю повноважень платника податку.

Пунктом 2.1.2 договору №ПЗ/ДН-4-146805/НЮ від 23.12.2014 передбачено, що балансоутримувач будівлі зобов`язаний забезпечити інформування орендаря про зміну витрат на утримання орендованого майна та тарифів на послуги.

Відповідно до пункту 2.2.4 договору №ПЗ/ДН-4-146805/НЮ від 23.12.2014, розмір плати переглядається щоквартально в разі зміни цін, тарифів та фактичних балансоутримувача шляхом укладання додаткової угоди.

Таким чином, умовами договору сторони погодили, що орендар сплачує саме компенсацію витрат на утримання орендованого майна та тарифів на послуги на підставі укладеної між сторонами додаткової угоди.

В наявних у матеріалах справи додаткових угодах відсутні положення щодо відшкодування (компенсації) АТ "Укрзалізниці" податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

Згідно з роз`ясненнями ДФС України складовою частиною господарської діяльності з нерухомим майном є як придбання власником такого майна певних товарів та отримання низки послуг, пов`язаних з необхідністю утримання такого майна (теплова та електрична енергія, природний газ, послуги з водопостачання, водовідведення, охорони, інших супутніх товарів/послуг тощо (далі - комунальні послуги та енергоносії), сплата податків, пов`язаних з рухомим/нерухомим майном (транспортний податок, земельний податок, орендна плата за землю, податок на нерухоме майно), так і перенесення вартості таких витрат на вартість готової продукції чи послуг, у тому числі і формування з урахуванням таких витрат розміру орендної плати за рухоме/нерухоме майно (в такому випадку перераховані витрати будуть визнані такими, що використані орендодавцем в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності).

З огляду на викладене, у вартості орендної плати за рухоме/нерухоме майно орендар має здійснювати економічне відшкодування (компенсацію) всіх елементів витрат, пов`язаних з послугами з надання майна в оренду, у тому числі й таких складових, як земельний податок, орендна плата за землю, податок на нерухоме майно чи транспортний податок.

При цьому судом враховується, що всі роз`яснення ДФС України мають індивідуальний характер і можуть використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Сплата балансоутримувачем податків, зокрема, податку на нерухоме майно, не є експлуатаційними витратами балансоутримувача на утримання орендованого майна, не є платою за надання комунальних послуг орендарю або компенсацією за користування земельною ділянкою під об`єктом оренди, а є для власника нерухомого майна обов`язковим платежем, сплата якого передбачена податковим законодавством.

Відшкодування орендарем витрат орендаря по сплаті податку на нерухоме майно має бути врегульовано відповідним договором (чи міститися в договорі оренди, іншому договорі) укладеним між орендарем та орендодавцем щодо відшкодування таких витрат. Також орендарем має бути доведено факт сплати такого податку.

Відсутність відповідного договору (чи відсутність в договорі оренди, іншому договорі, відповідної умови про таке відшкодування), в якому має бути визначено розмір, порядок та строки відшкодування, виключає настання у орендаря обов`язку з відшкодування витрат балансоутримувача щодо сплати податку на нерухоме майно.

Відповідно до положень статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у встановлених договором або актом цивільного законодавства межах, особа не може бути примушеною до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Оскільки, в укладеному між сторонами договорі відсутні умови щодо відшкодування відповідачем витрат балансоутримувачу на сплату податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, відсутня норма законодавства, яка передбачає безумовне зобов`язання орендаря здійснювати таке відшкодування, у відповідача у спірний період не виникло зобов`язань щодо компенсації позивачу витрат на сплату податку на нерухоме майно. Наведені обставини виключають існування заборгованості відповідача перед позивачем з відшкодування сум податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки в наведеній в позові сумі.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів понесення позивачем витрат щодо сплати податку на нерухоме майно, компенсація яких ним заявлена до стягнення з відповідача.

Позивачем, за поданими доказами, не доведено погодження сторонами включення до розрахунку витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна (додаток №1 до додаткової угоди №6 від 21.11.2016) відшкодування сум податку на нерухоме майно.

Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищенаведене, позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підстави своїх вимог щодо стягнення з Приватного підприємства "Торгово-Промислова Компанія "Медвейс" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" 207498,09грн неустойки та 10401,01грн витрат на утримання орендованого майна, у зв`язку з чим позовні вимоги є недоведеними та безпідставними, а тому суд відмовляє в їх задоволенні.

Судові витрати, відповідно до ст.129 ГПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вул.Тверська, буд.5, ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (01601, м.Київ, вул.Лисенка, буд.6, ідентифікаційний код 40081221) до Приватного підприємства "Торгово-Промислова Компанія "Медвейс" (10001, Житомирська область, м.Житомир, вул.Вокзальна, буд.20, кв.32; ідентифікаційний код 31739051) про стягнення 217899,10грн, - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 08.11.19

Суддя Кравець С.Г.

Друк:

1 - в справу,

2,3 - позивачу за двома адресами:

- ПАТ "Українська залізниця" (03680, м.Київ, вулиця Тверська, буд.5)(рек. з пов.),

- Регіональна філія "Південно-Західна Залізниця" (01601, м.Київ, вулиця Лисенко, буд.6) (рек. з пов.),

4 - відповідачу (рек. з пов.).