Постанова

від 31.10.2019 по справі 703/1650/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/821/488/19Головуючий по 1 інстанції Категорія: 304000000 Кирилюк Н. А. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2019 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: :

Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач)

Суддів Бородійчука В.Г., Карпенко О. В.

учасники справи:

позивач - Фермерське господарство Юрія-2006 ;

відповідач - ОСОБА_1 ;

особа, яка подає апеляційну скаргу - представник Фермерського господарства Юрія-2006 - адвокат Я. М. Павліш

розглянувши у м. Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Фермерського господарства Юрія-2006 - адвоката Я. М. Павліш на заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07 серпня 2019 року, постановленого під головуванням судді Кирилюк Н. А. у залі Смілянського міськрайонного суду Черкаської області 07 серпня 2019 року об 11 год. 50 хв., повний текст рішення складений 19 серпня 2019 року, у справі за позовом ФГ Юрія-2006 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, -

в с т а н о в и в :

16 квітня 2019 року ФГ Юрія-2006 звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Позивач в обґрунтування позовних вимог вказує , що 16 квітня 2016 року ФГ Юрія -2006 на виконання договору зворотної фінансової допомоги № 15/4/1 від 15 квітня 2016 року перерахував ОСОБА_1 200000 грн. Позивач стверджує, що сторонами в подальшому не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, на виконання якого було перераховано кошти, відповідно вважають, що договір є неукладеним.

ФК Юрія -2006 зазначає, що відповідач в добровільному порядку відмовляється повернути кошти, тому фермерське господарство просить про їх стягнення в примусовому порядку, також просить стягнути 80424 грн. 34 коп. інфляційних витрат та 3% річних у сумі 17918 грн.

Ухвалою від 15 травня 2019 року судом застосовано заходи забезпечення позову у вигляді заборони відчуження належної відповідачу ОСОБА_1 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07 серпня 2019 року відмовлено повністю у задоволенні позову Фермерського господарства "ЮРІЯ -2006" (код з ЄДРПОУ 34323864, Кіровоградська область, Маловисківський район, с. Мала Виска, проспект Григорія Красного, 172) про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 200000 гривень, процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 17981 грн., інфляційних витрат у розмірі 80424 грн. 34 коп., судових витрат у виді судового збору у сумі 4475 грн.15 коп., судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн.

Скасовано захід забезпечення позову, здійснений згідно ухвали Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15.05.2019 року у виді заборони відчуження 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ).

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник Фермерського господарства Юрія-2006 - адвокат Я. М. Павліш оскаржила рішення суду до суду апеляційної інстанції, подавши 13 вересня 2019 року апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, вказує, що з даним рішенням не погоджується, вважає його незаконним, необґрунтованим та винесеним з порушенням норм законодавства. В апеляційній скарзі зазначається, що головним та єдиним аргументом суду при ухваленні заочного рішення було те, що кошти в розмірі 200 000 грн. перераховано на виконання умов договору, який укладено не було. Однак, суд дійшов висновку про те, що договір між сторонами все ж таки було укладено, оскільки у платіжному дорученні № 268 від 16.04. 2016 року містяться конкретні реквізити договору, послався суд.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що з положення закону вбачається, що письмова форма обов`язкова для договору позики у випадках, коли позикодавець - юридична особа, а також в усіх випадках, якщо сума договору позики перевищує встановлений законом розмір.

Також скаржник не погоджується із висновками суду першої інстанції, яким в оскаржуваному рішенні судом встановлено обставину, що спірні кошти сплачено позивачем на виконання умов договору, відповідно такі кошти набуті відповідачем за достатньої правової підстави, а позивач вважає, що кошти набуто безпідставно. На думку скаржника, рішення прийнято при неналежному дослідженні доказів, неповному з`ясуванні обставин по справі, а тому висновки суду не відповідають нормам матеріального та процесуального права. Так, скаржник посилається, що суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що договір позики у випадках, коли позикодавець - юридична особа укладається в письмовій формі, судом не досліджено умов договору, обставин перерахування коштів позивачем ФГ Юрія 2006 за платіжним дорученням № 268 від 16.04. 2106 року в розмірі 200 000 грн. та відповідність такого перерахування умовам договору. В апеляційній скарзі скаржник посилається, що судом першої інстанції не взято до уваги доречні аргументи позивача, що договір зворотної фінансової допомоги № 154/1 від 15.04. 2016 року між сторонами укладено не було, у зв`язку із недосягнення істотних умов договору, тому вважають, що судом необгрунтовано було встановлено існування факту договірних відносин між сторонами, який не випливає із досліджених доказів.

На думку скаржника, саме лише посилання судом на норму закону не може вважатися належною мотивацією рішення, а ігнорування судом доречних аргументів сторони, вважають грубим порушенням права позивача на справедливий розгляд справи.

Враховуючи вище зазначені підстави та доводи, скаржник ФГ Юрія -2006 просить скасувати заочне рішення суду у даній справі, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Фермерського господарства Юрія-2006 задовольнити. Судові витрати покласти на відповідача.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Згідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі Axen v. Germany , заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року Varela Assalino contre le Portugal , заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц від 18.05.2018).

Враховуючи, характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з участю сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, але без їх участі у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши матеріали справи за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, що є предметом оскарження в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, що передбачено ч.1 ст. 13 ЦПК України.

Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд згідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України.

У відповідності до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Вирішуючи спір, та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог, дійшовши висновку, оскільки спірні кошти сплачено позивачем на виконання договору, відповідно, такі кошти набуто відповідачем за наявності правової підстави, а тому їх не може бути витребувано згідно з положеннями статті 1212 ЦК України як безпідставно набуте майно, на яку посилається позивач. Суд першої інстанції вважає, що договірний характер правовідносин, виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України.

Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні вимог про стягнення інфляційних витрат та 3% річних, оскільки суд вказав, що дані вимоги є похідними від вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів, тому за відсутності підстав для задоволення основної вимоги, у суду відсутні підстави для задоволення решти вимог щодо стягнення інфляційних витрат та 3 % річних за даних позивачем доказів.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 16 квітня 2016 року ФГ Юрія -2006 на виконання договору зворотної фінансової допомоги № 15/4/1 від 15 квітня 2016 року перерахувало ОСОБА_1 200000 грн., що підтверджується даними платіжного доручення № 268 від 16.04. 2016 року, з якого вбачається, що перерахована сума коштів 200000 гривень, а призначення платежу зворотня фінансова допомога ОСОБА_2 згідно договору від 15.04.2016 року № 15 /4/1 . Без ПДВ ( а. с. 7).

15 березня 2019 року позивача направив на адресу відповідача письмову вимогу про повернення коштів в розмірі 200000 гривень, посилаючись , що між сторонами зобов`язувались укласти договір зворотної фінансової допомоги, але його укладення не відбулось, як і не відбулось повернення коштів.

Звертаючись у квітні 2016 року в суд з даним позовом ФГ Юрія -2006 стверджує, що кошти було перераховано на виконання умов договору, який в подальшому укладено не було, посилаючись на положення ст. 1212 ЦК України, вказує на безпідставне володіння відповідачем коштами позивача в розмірі 200000 гривень з квітня 2016 року.

Отже, предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.

Статтею 1212 ЦК України врегульовано випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

За змістом частини 1 статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, i які не врегульовані іншими спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 ст. 11 ЦК України.

Частиною 2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Набуття однією із сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Згідно зі ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на безпосередній вимозі закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Вищевказане узгоджується з позицією Верховного Суду викладеній в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/822/17, провадження № 61-21998св18.

Таким чином, звертаючись в суд із позовом про стягнення безпідставно набутих коштів з відповідача ОСОБА_1 , позивач в якості доказів посилається на єдиний доказ, а саме платіжне доручення № 268 від 16 квітня 2016 року, з якого вбачається, що кошти перераховано ОСОБА_2 у розмірі 200000 гривень, що не відповідає ініціалам відповідача у позовній заяві. Також слід звернути увагу, що позивач добровільно перерахував вказані кошти згідно платіжного доручення на рахунок відповідача через послуги банку системи Приват -24 .

Судом встановлено, що спірні кошти перераховані позивачем на рахунок відповідача за власною ініціативою, з посиланням та договір у платіжному дорученні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що грошові кошти набуті в не заборонений цивільним законодавством спосіб , а враховуючи посилання на договір, такі кошти не можна визнати як безпідставно набуте майно.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сама по собі відсутність письмової форми договору між сторонами не свідчить про безпідставність отримання відповідачем грошових коштів.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що грошові кошти не можна визнати як безпідставно набуте майно, а питання виконання чи невиконання домовленості між сторонами не входить до предмету розгляду даної справи.

Отже, колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що до спірних відносин підлягають застосуванню норми ст. 1212 ЦК України.

Апеляційний суд звертає увагу, що у даному спорі позивач мав довести, що ним було перераховано кошти відповідачу помилково чи з інших причин, але не в породження виникнення правовідносин на підставі домовленостей, проте такі факти позивачем не доведено належними та допустимими доказами, а навпаки, у платіжному дорученні вказано згідно договору від 15.04. 2016 року.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із судом першої інстанції, який послався в рішенні, що за приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі, або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов.

Колегія суддів вважає, що посилання скаржника у апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не повно досліджено умови договору та не досліджено обставини перерахування позивачем ФГ Юрія 2006 за платіжним дорученням № 268 від 16.04. 2016 року коштів в розмірі 200 000 грн., відповідність такого перерахування умовам договору, є необґрунтованими, оскільки спростовуються висновками суду та доводами самого позивача при зверненні в суд із зазначеним позовом та під час розгляду справи, який посилається на безпідставне набуття коштів відповідачем, але в якості доказів позивач надає квитанцію № 268 від 16. 04. 2016 року, згідно якої ним особисто перераховано на рахунок відповідача кошти в розмірі 200 000, 00 грн. із зазначенням , що підставою платежу вказано договір зворотної фінансової допомоги від 15 квітня 2016 року № 15/4/1.

За вказаних обставин, вважати ініціативу позивача щодо перерахування коштів відповідачу як безпідставне та недобросовісне набуття останнім їх без достатньої правової підстави, суд не має правових підстав, враховуючи при цьому наявні у справі докази.

Таким чином, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача та вимог апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості, незаконності рішення суду, його ухвалення без встановлення дійсних обставин справи, з порушенням норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, є

необґрунтованими, не доведеними позивачем, так як не вказано, які саме норми процесуального права порушено, що дають апеляційному суду підстави для скасування оскаржуваного рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, були предметом розгляду суду першої інстанції, яким дана належна оцінка, не спростовують висновків суду, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати за подання апеляційної скарги залишити за особою, яка подавала скаргу, оскільки судом залишено без змін рішення суду першої інстанції, тому судові витрати за сплату судового збору та надання правової допомоги не підлягають стягненню з відповідача у зв`язку із відмовою у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375 , 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Фермерського господарства Юрія-2006 - адвоката Я. М. Павліш - залишити без задоволення.

Заочне рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 07 серпня 2019 року у справі за позовом ФГ Юрія-2006 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законом.

Головуючий Нерушак Л.В.

Судді Бородійчук В.Г.

Карпенко О.В.