Постанова

від 06.11.2019 по справі 917/1482/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2019 р. Справа № 917/1482/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В.І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Склярук О.І.

за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу другого відповідача (вх. №1610 П/1-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 02.04.2019 року (повний текст - 12.04.2019 року), ухвалене в приміщені вказаного суду суддею Іванко Л.А., у справі

за позовом Першого заступника прокурора Полтавської області, м.Полтава, в інтересах держави

в особі Кабінету Міністрів України, м. Київ,

до:

1) Виконавчого комітету Бутенківської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, с. Бутенки,

2) Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо - зернова корпорація України", м.Київ,

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство аграрної політики та продовольства України, м. Київ,

про визнання недійсними та скасування рішення виконавчого комітету та свідоцтв про право власності, визнання права власності

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 02.04.2019 року позов прокурора задовольнено повністю.

Визнано недійсним та скасовано рішення виконавчого комітету Бутенківської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області від 18.05.2012 № 47 Про оформлення права власності на цілісний майновий комплекс в селі Бутенки, вул. Полтавська, 62, Кобеляцького району, Полтавської області за Публічним акціонерним товариством Державна продовольчо-зернова корпорація України .

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії СAE № 028246 від 23.05.2012 про право приватної власності на цілісний майновий комплекс, що включає будівлі та споруди загальною площею 62560,9 кв.м. розташовані по вулиці Полтавська, 62, с. Бутенки, Кобеляцького району Полтавської області, видане виконавчим комітетом Бутенківської сільської ради Полтавської області публічному акціонерному товариству Державна продовольчо - зернова корпорація України (згідно з переліком, наведеним в резолютивній частині рішення)

Визнано недійсним та скасовано свідоцтво серії САЕ № 028245 від 23.05.2012 про право приватної власності на комплекс, що включає будівлі і споруди загальною площею 1047,6 кв. м., розташовані по вулиці Полтавська, 62, с. Бутенки, Кобеляцького району Полтавської області, видане виконавчим комітетом Бутенківської сільської ради Полтавської області публічному акціонерному товариству Державна продовольчо - зернова корпорація України (згідно з переліком, наведеним в резолютивній частині рішення).

Визнано за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України (код ЄДРПОУ 00019442) право власності на нерухоме майно - майнові комплекси, які розташовані по вулиці Полтавська, 62, село Бутенки, Кобеляцького району, Полтавської області загальною площею 63608,5 кв. м, що розташовані по вулиці Полтавська, 62, с. Бутенки, Кобеляцького району Полтавської області (згідно з переліком, наведеним в резолютивній частині рішення).

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо - зернова корпорація України" (01033, м.Київ, вул. Саксаганського, 1, ідент. код 37243279) на користь прокуратури Полтавської області (36020, м.Полтава, вул. 1100 - річчя Полтави, 7, ідент. код 02910060) 310993,00 грн. витрат з оплати судового збору.

Стягнуто з Виконавчого комітету Бутенківської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області (39213, Полтавська обл., Кобеляцький р-н, с.Бутенки, вул. Полтавська, 48, ідент. код 04383535) на користь прокуратури Полтавської області (36020, м.Полтава, вул. 1100 - річчя Полтави, 7, ідент. код 02910060) 310993,00 грн. витрат з оплати судового збору.

Другий відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник другого відповідача підтримав апеляційну скарги у повному обсязі, просив її задовольнити.

Прокурор та представник позивача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили залишити її без задоволення.

Представники третьої особи та першого відповідача в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах « Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, « Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції ), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Постановою КМ України №764 від 11.08.2010р. "Про заходи з утворення державного підприємства" утворено ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з віднесенням його до сфери управління Мінагрополітики. Відповідно до пункту 5 даної постанови статутний капітал державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" формується шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств ДАК "Хліб України", що ліквідується з подальшим утворенням на їх базі відокремлених підрозділів товариства, у тому числі і шляхом передачі цілісного майнового комплексу дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Кобеляцький комбінат хлібопродуктів".

Згідно акту приймання - передачі цілісного майнового комплексу від 20.01.2011р. №16 державному підприємству "Державна продовольчо-зернова корпорація України" передано цілісний майновий комплекс ДП ДАК "Хліб України" "Кобеляцький комбінат хлібопродуктів" до складу якого входить комплекс нежитлових будівель та споруд, розташованих по вул. Полтавська, 62, с.Бутенки Кобеляцького району Полтавської області (т.1.а.с.78-94).

В п.5.1 статуту ДП "Державна продовльчо-зернова корпорація України", затвердженого наказом Мінагрополітики від 08.09.2010р. №549, було передбачено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

Постановою Кабінету Міністрів України №593 від 06.06.2011р. "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010р. №764 "Про заходи з утворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" погоджено пропозицію Міністерства аграрної політики та продовольства України щодо перетворення державного підприємства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" повноваження з управління корпоративними правами якого здійснює зазначене Міністерство.

Установлено, що 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства Державна продовольчо - зернова корпорація України , які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України; державне публічне акціонерне товариство Державна продовольчо-зернова корпорація України не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача у заставу тощо. Також постановлено Міністерству аграрної політики та продовольства України здійснити в установленому порядку заходи, пов'язані з перетворенням державного підприємства Державна продовольчо - зернова корпорація України .

07.07.2011р. Міністерством аграрної політики та продовольства України прийнято наказ № 325, яким реорганізовано державне підприємство Державна продовольчо-зернова корпорація України шляхом його перетворення у публічне акціонерне товариство Державна продовольчо - зернова корпорація України . Згідно вищевказаного наказу установлено, що статутний капітал товариства формується на базі майна державного підприємства Державна продовольчо-зернова корпорація України (пункт 4 наказу).

Згідно пункту 4.3 статуту публічною акціонерного товариства Державна продовольчо - зернова корпорація України , затвердженого наказом Мінагрополітики України № 634 від 17.11.2011р., товариство є власником майна (у тому числі коштів, матеріальних та нематеріальних активів), переданого йому засновником та акціонерами як вклади до статутного капіталу товариства, або в інший не заборонений чинним законодавством спосіб.

Пунктом 1.4 Статуту ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" визначено, що засновником товариства є держава, в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами товариства відповідно до постанови КМУ від 06.06.2011 №593 "Про внесення зміни до постанови КМУ від 11.08.2010 №764 здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Згідно з п. 1.6 Статуту ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" товариство є правонаступником всіх прав і обов'язків державного підприємства "Державна продовольчо - зернова корпорація України.

Наказом голови правління ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" №180 від 18.11.2011 затверджено Положення про філію ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України Кобеляцький комбінат хлібопродуктів .

У результаті реорганізації державного підприємства Державна продовольчо-зернова корпорація України до переліку необоротних активів, що передавались як вклад (внесок) до статутного капіталу публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України увійшли об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресами: Полтавська область, Кобеляцький район, с.Бутенки, вул.Полтавська, 62.

Філія публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України Кобеляцький комбінат хлібопродуктів звернулася до виконавчого комітету Бутенківської сільської ради з заявою № 468 від 09.04.2012р. про оформлення права приватної власності на майновий комплекс будівель і споруд, що знаходяться за адресою: с.Бутенки, Кобеляцький район, Полтавська область, вул.Полтавська, 62 (т.1, а.с.48-49).

Виконавчим комітетом Бутенківської сільської ради прийнято рішення № 47 від 18.05.2012р. Про оформлення права власності на цілісний майновий комплекс в с. Бутенки, вул.Полтавська, 62, Кобеляцький район, Полтавська область за ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України . Згідно вказаного рішення виконком міської ради вирішив видати публічному акціонерному товариству Державна продовольчо - зернова корпорація України свідоцтво на право власності (із зазначенням форми власності - приватна) на вищезазначені нежитлові об'єкти (т. 1 a.c.46).

На виконання вказаного рішення виконавчим комітетом Бутенківської сільської ради 23.05.2012р. видано свідоцтва серії САЕ № 028245, серії САЕ № 028246 про право приватної власності на нерухоме майно, що розташовано по вул.Полтавська, 62, с.Бутенки, Кобеляцького району Полтавської області.

Право приватної власності ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України на вказані об'єкти нерухомого майна було зареєстровано в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується відповідними інформаційними довідками з цього Реєстру від 29.12.2016р. (т.1 а.с.105-112).

Прокурор у позові просить визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Бутенківської сільської ради № 47 від 18.05.2012р. Про оформлення права власності на цілісний майновий комплекс в с. Бутенки, вул.Полтавська, 62, Кобеляцький район, Полтавська область за ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України ; визнати недійсними та скасувати свідоцтво серії САЕ № 028245від 23.05.2012 про право приватної власності на майновий комплекс по вул.Полтавська, 62, с.Бутенки свідоцтво серії САЕ № 028246 від 25.05.2012 про право приватної власності на майновий комплекс по вул.Полтавська, 62, с.Бутенки; визнати за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України право власності на майнові комплекси, які розташовані: по вул.Полтавська,62, с.Бутенки площею 63628,5 кв.м.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що оспорювані рішення та свідоцтво про право власності видані за відсутності документів, що підтверджують зміну форми власності зазначеного майнового комплексу з державної на приватну форму власності.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, місцевий господарський суд зазначив, що рішення про зміну режиму спірного майна Кабінетом Міністрів України не приймалося, доказів в спростування цього відповідачами суду не надано. У зв'язку з цим матеріалами справи не підтверджено зміну форми власності спірного майна з державної на приватну. Тому, оспорюване рішення виконавчого комітету Бутенківської сільської ради, яким вирішено видати публічному акціонерному товариству Державна продовольчо-зернова корпорація України свідоцтво на право власності (із зазначенням форми власності - приватна) на спірні нежитлові об'єкти, в розумінні норми ч. 1 ст. 393 ЦК України, порушує інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України, а тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

В обґрунтування апеляційної скарги другий відповідач зазначає про те, що, на його думку, позов прокурором подано за межами строку позовної давності, а місцевим господарським судом було неправомірно відмовлено у задоволенні заяви другого відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Також, другий відповідач в апеляційній скарзі зазначає про те, що у даному випадку у прокурора не виникло право на представництво інтересів держави в суді.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною першою статті 141 Господарського кодексу України передбачено, що до державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємству або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності, а також майно, закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно. передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його у господарській діяльності.

Види майна, що може перебувати виключно у державній власності, відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, яке належить до основних фондів державних підприємств, установ і організацій, визначаються законом.

Відповідно до статті 145 Господарського кодексу України зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону або шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства чи майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду.

Статутом публічного акціонерного товариства Державна продовольчо-зернова корпорація України передбачено, що засновником товариства є держава в особі Кабінету міністрів України (пункт 1.4); акціонерами товариства є, у тому числі, держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію акцій товариства (пункт 7.1).

Відповідно до Закону України Про перелік об'єктів, права державної власності, що не підлягають приватизації Кобеляцький комбінат хлібопродуктів входить в Перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (додаток 1 Закону). В Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, вказаний об'єкт відсутній.

Частиною 2 статті 325 Цивільного кодексу України встановлено, що фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якою майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Зокрема, частиною 3 статті 86 Господарського кодексу України передбачено, що забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному) управлінні бюджетних установ. якщо інше не передбачено законом.

Отже, внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вклад до статутного (складеного) капіталу забороняється. І відповідно, юридичній особі не може належати це майно на праві приватної власності, якщо інше прямо не передбачено законом.

Відповідно до частини 2, частини 3 статті 1 Закону України Про акціонерні товариства діяльність державної керуючої холдингової компанії, державних холдингових компаній та державних акціонерних товариств, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами. Особливості створення акціонерних товариств у процесі приватизації та корпоратизації, їх правового статусу та діяльності у період до виконання плану приватизації (розміщення акцій) визначаються законодавством про приватизацію та корпоратизацію.

Ні Закон України Про акціонерні товариства , ні чинне законодавство про приватизацію та корпоратизацію не передбачають, що заборона щодо внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вклад до статутного (складеного) капіталу товариства не розповсюджується на випадки перетворення державних унітарних комерційних підприємств в акціонерні товариства, 100 відсотків акцій яких належить державі.

У публічному акціонерному товаристві Державна продовольчо-зернова корпорація України державна частка у статутному капіталі становить сто відсотків, а отже відповідно до частини 2 статті 22 Господарського кодексу України останнє є суб'єктом господарювання державного сектора економіки. Частина 5 цієї статті визначає, що держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління. Отже, ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України", як суб'єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки, здійснює свою діяльність на основі права господарського відання, а спірне майно, до виключення його з переліку, що не підлягає приватизації, та завершення процедури приватизації в установленому законодавством порядку залишається об'єктом права державної власності.

Згідно до статті 182 Цивільного кодексу України державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Статтею 326 ЦК України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Згідно з ч. 1 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України, згідно з положеннями ст. 116 Конституції України, забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

При цьому, відповідно до ч. 2 сі. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 115 ЦК України передбачено, що господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Статутний капітал Державного підприємства формувався шляхом передачі до нього цілісних майнових комплексів дочірніх підприємств Державної акціонерної компанії "Хліб України", що ліквідувалися, у тому, числі цілісного майнового комплексу Дочірнього підприємства Кобеляцький комбінат хлібопродуктів .

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" створено шляхом перетворення державного підприємств "Державна продовольчо-зернова корпорація України", товариство є правонаступником всіх прав та обов'язків останнього.

Пунктом 1.4 Статуту ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" визначено, що засновником товариства є держава, в особі Кабінету Міністрів України. Повноваження з управління корпоративними правами товариства відповідно до постанови КМУ від 06.06.2011 № 593 "Про внесення зміни до постанови КМУ від 11.08.2010 №764 здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Згідно з п. 1.6 Статуту ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" товариство є правонаступником всіх прав і обов'язків державного підприємства "Державна продовольчо- зернова корпорація України.

Згідно вимог Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 07.07.1999 Кобеляцький комбінат хлібопродуктів не підлягає приватизації, а у "Переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані", зазначене підприємство відсутнє. Таким чином, майно вказаного підприємства не могло бути приватизоване або корпоратизоване.

Нерухоме майно об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження (ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності").

При цьому, постановою Кабінету Міністрів Україні; від 06.06.2011 №593 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 №764" також встановлено, що державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не може вчиняти дії стосовно майна, переданого до його статутного капіталу наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача його до статутного капіталу інших господарських організацій, передача в заставу тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ГК України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Згідно з ч. 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (ч. 2 ст. 1-15 ГК України).

Частиною 3 ст. 145 ГК України передбачено, що правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

Рішення про зміну режиму майна Кабінетом Міністрів України не приймалося. Доказів в спростування цього відповідачами суду не надано. У зв'язку з цим матеріалами справи не підтверджено зміну форми власності з державної на приватну.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

За викладених обставин, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що оспорюване рішення виконавчого комітету Бутенківської сільської ради № 47 від 18.05.2012р. Про оформлення права власності на цілісний майновий комплекс в с. с.Бутенки, вул.Полтавська, 62, Кобеляцький район, Полтавська область за ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України яким вирішено видати публічному акціонерному товариству Державна продовольчо-зернова корпорація України свідоцтво на право власності (із зазначенням форми власності - приватна) на спірні нежитлові об'єкти, в розумінні норми ч. 1 ст. 393 ЦК України, порушує інтереси держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства аграрної політики та продовольства України, а тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, зокрема такий спосіб як відновлення становища, яке існувало до порушення.

Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсними свідоцтв про право власності. Окрім того, свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності (п. 3 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), а тому, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку, може бути предметом розгляду в господарських судах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 911/3396/14.

Оскільки судом визнано недійсним та скасовано оспорюване рішення виконавчого комітету Бутенківської сільської ради № 47 від 18.05.2012р. Про оформлення права власності на цілісний майновий комплекс в с. Бутенки, вул.Полтавська, 62, Кобеляцький район, Полтавська область за ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України , суд дійшов висновку, що з метою відновлення становища, яке існувало до порушення, також підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва серії CAЕ 028246 від 23.05.2012 про право приватної власності на цілісний майновий комплекс, розташований по вул.Полтавська, 62, с.Бутенки, Кобеляцького району Полтавської області, видане виконкомом Бутенківської сільської ради публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України"; та про визнання недійсним та скасування свідоцтва серії САЕ 028245 від 23.05.2012 про право приватної власності на комплекс, розташований по вул.Полтавська, 62, с.Бутенки, Кобеляцького району Полтавської області, видане виконкомом Бутенківської сільської ради публічному акціонерному товариству "Державна продовольчо-зернова корпорація України".

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги слід задовольнити повністю.

Щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

В аспекті тверджень апелянта про подання позовної заяви за межами строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 №вЂ� 9 перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Цивільним кодексом України встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на положення статті 261 Цивільного кодексу України, статті 29 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України Про прокуратуру перебіг строку позовної давності починається не з дня виявлення прокурором порушень законодавства під час здійснення перевірки, а з моменту коли орган в інтересах якого звертається прокурор довідався або міг довідатися про порушення своїх прав.

Зокрема, оскільки вимоги прокурора с похідними від вимог органу, який, на думку прокурора, мав відповідні повноваження щодо спірного майна, то й перебіг позовної давності мав розпочатися з моменту', коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган, а не прокурор.

Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі № 3-54гс 15, від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс 15, від 13.04.2016 № 3-224гс16.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, відображеної у постанові від 01.07.2015 у справі № 6-178цс 15, визначено, що перебіг строку позовної давності за позовами прокуратури, поданими в інтересах державних органів, органів місцевого самоврядування має рахуватись з часу коли відповідний орган довідався чи міг довідатись про порушення його прав чи особу, що їх порушила, а не з часу отримання таких даних прокуратурою.

Отже, закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме уповноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення.

Саме така правова позиція щодо правильності застосування вказаної норми закону міститься в постановах Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 6-2070цс16, від 20.08.2013 у справі № 3-18гс 1 3.

Кабінету Міністрів України та Міністерству аграрної політики та продовольства України про вказані порушення раніше не було відомо, оскільки спірне рішення про видачу свідоцтва про право приватної власності приймалось без їх участі. Органами державного контролю своєчасно не виявлено вказані порушення у межах строку загальної позовної давності, передбаченої статтею 257 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим Кабінет Міністрів України та Міністерство аграрної політики та продовольства України на захист порушених прав держави до суду не звертались.

Про наявні порушення вимог закону та необхідність їх захисту в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2016 році за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, установ та організацій, а саме виконавчого комітету Бутенківської сільської ради Полтавської області від 28.03.2016, Міністерства аграрної політики та продовольства України від 31. 05.2016, Кабінету Міністрів України від 20.09.2016, що є об'єктивними обставинами, пов'язаними зі складнощами своєчасного виявлення порушень законодавства у сфері державної власності та інтересів держави.

Як вбачається з матеріалів справи позивачу стало відомо про прийняття оскаржуваного рішення відповідачем-1 після звернення прокуратури Полтавської області із запитанням про обізнаність Кабінетом Міністрів України та Міністерством щодо зміни форми власності філією ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України Кобеляцький комбінат хлібопродуктів підтверджується листом Секретаріату Кабінету Міністрів України № 14723/0/2-16 від 20.09.2016, тому прокурором не був пропущений передбачений ст.257 Цивільного кодексу України строк, у межах якого він і звернувся до суду з вимогою про захист свого цивільного права.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави, колегія суддів зазначає наступне.

Держава Україна відповідно до частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України є учасником цивільних відносин та має право на захист свою цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (стаття 15 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено право особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідач - ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України неправомірно набув права власності на спірне нерухоме майно, наразі фактично не визнає та оспорює вказане право Держави, у зв'язку з чим виник даний спір.

Стаття 321 Цивільною кодексу України гарантує непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Після набуття чинності Законом України від 21.09.2006 Про управління об'єктами державної власності повноваження щодо управління державним майном відповідно до статей 4, 5 цього Закону здійснює Кабінет Міністрів України.

Незаконне оформлення права приватної власності на об'єкти нерухомого майна за відповідачем - ДП Державна продовольчо-зернова корпорація України та вибуття цих об'єктів з державної власності порушує інтереси держави у сфері реалізації прав власника об'єкта державної власності, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ним.

Виходячи із наведеного та положень статті 5 Закону України Про управління об'єктами державної власності , Кабінет Міністрів України наділений правами власника на державне майно.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764 Про заходи з утворення державного підприємства Державна продовольчо-зернова корпорація України Міністерство аграрної політики та продовольства України здійснює повноваження з управління корпоративними правами держави щодо ДАК Хліб України .

Отже, власником спірного нерухомого майна є держава в особі Кабінету Міністрів України, а органом, уповноваженим на управління корпоративними правами ДАК Хліб України , є Міністерство аграрної політики та продовольства України, у зв'язку із чим спірне майно підлягає поверненню у власність держави в особі Кабінету Міністрів України.

Таким чином, позовні вимоги про визнання за державою Україна в особі Кабінету Міністрів України права власності на нерухоме майно - майнові комплекси, які розташовані: по вул.Полтавська, 62, с.Бутенки, Кобеляцького району Полтавської області площею 63608,5 кв.м. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно статті 37 Закону України Про Кабінет Міністрів України Кабінет Міністрів України може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення його повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статтею 28 Закону України Про центральні органи виконавчої влади визначено, що Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Разом з цим, а ні Кабінетом Міністрів України, а ні Міністерством аграрної політики та промисловості України на даний час не вжито заходів до усунення порушень законодавства, що призвели до вибуття з державної власності нежитлових об'єктів по вул.Полтавська, 62, с.Бутенки, Кобеляцького району Полтавської області .

Згідно частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

Враховуючи, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2018 року у справі №822/238/15, адміністративне провадження №К/9901/53795/18 (ЄДРСРУ № 76701362) та від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17) .

Підстави представництва Прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому, колегія суддів звертає окрему увагу на те, що сам факт не звернення позивача та/або третьої особи до суду із відповідним позовом свідчить про те, що вказані органи державної влади неналежно виконують свої повноваження щодо захисту інтересів держави, у зв`язку із чим у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту цих інтересів та звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18.

Отже, звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави є обґрунтованим.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що посилання ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на ст. 115 ЦК України та ст. 85 ГК України відхиляються, оскільки, як вже зазначалось, у цих статтях закріплена загальна норма про те, що господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески. Це правило застосовується, якщо інше не передбачено законом. Зокрема, відповідно ч. 3 ст. 86 та ч. 5 ст. 22 ГК України та ч. 2 ст. 328 ЦК України у приватній власності суб'єкта господарювання державного сектора не можуть бути об'єкти державної власності, які не підлягають приватизації. Такі об'єкти, навіть якщо вони внесені до статутного капіталу державного акціонерного товариства, залишаються державною власністю, а у товариство щодо цього майна існує лише право господарського відання.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 02.04.2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 11.11.2019

Головуючий суддя В.І. Сіверін

Суддя О.І. Терещенко

Суддя О.І. Склярук