Постанова

від 05.11.2019 по справі 904/395/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2019 року м.Дніпро Справа № 904/395/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузнецова В.О.,

суддів: Вечірка І.О., Чус О.В.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Березинка" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2019 (повний текст складено 02.05.2019, суддя Первушин Ю.Ю.) у справі

за позовом акціонерного товариства "Родовід Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Шевченко Андрія Миколайовича, м.Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Березинка", м.Дніпро

про стягнення заборгованості за договором оренди № 2-ДП від 01.03.2018 в сумі 1003196,98 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Акціонерне товариство "Родовід Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Шевченко Андрія Миколайовича звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Березинка" про стягнення заборгованості за договором оренди №2-ДП від 01.03.2018 в розмірі 1003196 грн. 98 коп., яка складається з суми основного боргу в розмірі 500052 грн. 12 коп., суми пені в розмірі 24 770 грн. 52 коп., суми інфляційної складової в розмірі 3 074 грн. 73 коп., суми штрафу в розмірі 473 235 грн. 40 коп., 3% річних в розмірі 2064 грн. 21 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди №2-ДП від 01.03.2018, в частині повної та своєчасної орендної оплати.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2019 позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Березинка" на користь акціонерного товариства "Родовід Банк" суму основного боргу в розмірі 500 052 грн. 12 коп., суму пені в розмірі 24 770 грн. 52 коп., суми інфляційної складової в розмірі 3 074 грн. 73 коп., суми штрафу в розмірі 473 235 грн. 40 коп., 3% річних в розмірі 2 064 грн. 21 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 15 047,95 грн.

Зазначене рішення мотивовано посиланням на наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи.

Не погодившись із даним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Березинка" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов частково та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Березинка" на користь акціонерного товариства "Родовід Банк" суму основного боргу у розмірі 169 999,99 грн., в іншій частині позовних вимог - відмовити.

2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Скаржник зазначає, що товариством з обмеженою відповідальністю "Березинка" частково погашено заборгованість за договором оренди нежитлового приміщення №2-ДП від 01.03.2018, заборгованість становить 169 999,99 грн. Повному погашенню заборгованості заважає арешт, накладений на рахунок товариства.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Березинка" не було повідомлено про розгляд даної справи господарським судом та прийняття оскаржуваного рішення.

На думку апелянта, сума штрафу у розмірі 473 235,40 грн., яка нарахована відповідно до п.п.8,1,8.2 договору оренди, нарахована безпідставно, тому не підлягає задоволенню. Позивачем не надано жодних доказів понесення збитків або можливе погіршення фінансового стану чи ускладнення в господарській діяльності для кредитора.

Крім того, скаржник зазначає, що позивач стягує з відповідача пеню, яка також є різновидом штрафних санкцій.

2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду залишити без змін.

Позивач зазначає, що товариство з обмеженою відповідальністю "Березинка" систематично порушувало умов договору оренди, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 500 052,12 грн.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч.2 ст.231 Господарського кодексу України.

Відповідач належним чином повідомлявся судом про дату та час судового засідання, але в судове засідання не з`являвся.

3. Апеляційне провадження.

3.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2019 для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді Кузнецова В.О., суддів Чус О.В., Вечірка І.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.08.2019 відкрито апеляційне провадження у справі, розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 17.09.2019.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.09.2019 задоволено клопотання акціонерного товариства "Родовід Банк" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

17.09.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 24.10.2019.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.09.2019 повідомлено учасників справи, що у зв`язку з запланованим на 24.10.2019 відрядженням судді Вечірка І.О., судове засідання у даній справі відбудеться 15.10.2019.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.09.2019 задоволено клопотання акціонерного товариства "Родовід Банк" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

15.10.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 22.10.2019, зобов`язано позивача надати додаткові докази.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2019 задоволено клопотання акціонерного товариства "Родовід Банк" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

22.10.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 29.10.2019.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2019, у зв`язку з відрядженням судді Вечірка І.О. у період з 29.10.2019 по 31.10.2019, розгляд справи відкладено до 05.11.2019, задоволено клопотання акціонерного товариства "Родовід Банк" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

05.11.2019 судове засідання проведено в режимі відеоконференції за участю учасників справи, які надали відповідні пояснення.

05.11.2019 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

3.2. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

01.03.2018 між публічним акціонерним товариством "Родовід Банк" (далі-позивач/орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Березинка" (далі-відповідач/орендар) укладено договір №2-ДП оренди нежитлового приміщення (далі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору оренди орендодавець зобов`язується передати орендареві у платне строкове користування частину нежитлової будівлі загальною площею 1882,8 (одна тисяча вісімсот вісімдесят дві цілі та вісім десятих) квадратних метрів, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Старокозацька (Комсомольська), будинок 40 б (у подальшому іменується - приміщення), а орендар зобов`язується прийняти від орендодавця приміщення у строкове платне користування, а саме - в оренду, і сплачувати банку плату за оренду приміщення в порядку і розмірі, визначених цим договором.

Згідно з п.2.1. договору передача приміщення орендодавцем в оренду орендареві здійснюється на підставі акта приймання-передачі приміщення в оренду, який підписується представниками (уповноваженими особами) сторін 01.03.2018.

Відповідно до п.2.3. договору у день закінчення встановленого цим договором строку оренди, або дострокового його розірвання, орендар зобов`язаний передати орендодавцеві приміщення, за актом приймання-передачі приміщення із оренди, який підписується представниками (уповноваженими особами) сторін.

Відповідно до п.2.4. договору орендар при припиненні дії цього договору повинен повернути орендодавцеві приміщення у стані, не гіршому від стану, в якому воно було прийнято орендарем в оренду з урахуванням нормального зносу.

Згідно з п. 3.2. договору розмір місячної орендної плати за цим договором становить 225 936,00грн. в т.ч. ПДВ на місяць.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем самостійно щомісячно, починаючи з дати підписання акту приймання-передачі приміщення в оренду, в розмірі, який передбачений цим договором в термін не пізніше 20 (двадцятого) числа календарного місяця, за який вона вноситься, на підставі цього договору.

Пунктом 3.6. договору оренди визначено, що відшкодування банку спожитих орендарем комунальних послуг та експлуатаційних витрат, пов`язаних з утриманням приміщення та місць загального користування, що споживаються орендарем та його відвідувачами буде здійснюватися за рахунками, що виписуються банком, які є одночасно актами відшкодування витрат.

Розмір спожитих орендарем комунальних послуг та експлуатаційних витрат, пов`язаних з утриманням орендованого приміщення та місць загального користування встановлюється на підставі відповідних розрахунків в порядку, встановленому згідно додатку №2 договору оренди.

Рахунки для відшкодування банку спожитих орендарем комунальних послуг та експлуатаційних витрат, пов`язаних з утриманням приміщення та місць загального користування орендодавець надсилає на електронну адресу банку, що зазначена у розділі 1.1. цього договору та передає працівникам (представникам) орендаря не пізніше 13 числа календарного місяця, наступного за тим календарним місяцем, за який здійснюється відшкодування.

Судом встановлено, що позивач на виконання умов договору 01.03.2018 передав в оренду відповідачу приміщення, що підтверджується актом приймання - передачі (арк.с. 29).

Цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 30 листопада 2019 включно (п.5.1 договору).

Дія договору може бути достроково припинена з підстав, встановлених законом та цим договором.

Як свідчить з матеріалів справи, 05.12.2018 уповноваженою особою ФГВФО АТ "Родовід Банк" у зв`язку із невиконанням відповідачем умов договору оренди від 01.03.2018 направлена директору ТОВ "Березинка" вимога №19-11-б.б/7780 від 05.12.2018 про погашення заборгованості (арк.с. 30).

Вищевказана вимога відповідачем залишена без відповіді, наявна заборгованість не сплачена.

3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення у судовому засіданні присутніх учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та наданих заперечень, дослідивши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.

Положенням статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої - третьої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша ст.509 Цивільного кодексу України).

Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (ст.174 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За своєю правовою природою, укладений між сторонами договір є договором оренди нежитлового приміщення, що є одним із видів договорів оренди.

Відповідно до ст.793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Згідно ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Оскільки договір оренди є двостороннім правочином, то у орендодавця є обов`язок передати майно у користування орендареві, що кореспондує право орендаря вимагати передання йому об`єкта в користування, а у орендаря існує обов`язок вносити орендну плату та використовувати об`єкт оренди за його призначенням відповідно до умов договору, що відповідно кореспондує право орендодавця вимагати сплати орендної плати. Обидва ці зобов`язання взаємно обумовлюють один одного та є взаємопов`язаними.

У частині першій статті 762 Цивільного кодексу України зазначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За приписами ст.ст.525,526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача суми основної заборгованості за договором оренди - 500 052,12 грн., а також пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за несвоєчасне погашення заборгованості по оренді у розмірі - 24 770,52 грн., інфляційних втрат у розмірі 3 074,73 грн., суми штрафу - 473 235,40 грн, 3% річних - 2 064,21 грн.

У поданій апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що ним частково сплачена заборгованість за договором оренди. Товариство з обмеженою відповідальністю "Березинка" не було належним чином повідомлено про розгляд господарським судом даної справи, а тому не мало можливості надати докази в підтвердження часткової сплати заборгованості за спірним договором.

Відповідно з положеннями частин першої, другої статті 196 Господарського процесуального кодексу України розгляд судом господарської справи відбувається в судовому засіданні з обов`язковим повідомленням учасників справи.

Суд у відповідності до приписів частин першої, третьої, четвертої статті 120 Господарського процесуального кодексу України викликає учасників справи у судове засідання шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Цей термін може бути скорочений судом у випадку, коли цього вимагає терміновість вчинення відповідної процесуальної дії (огляд доказів, що швидко псуються, неможливість захисту прав особи у випадку зволікання тощо).

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (частина сьома статті 120 Господарського процесуального кодексу України).

За правилами, передбаченими нормою статті 242 Господарського процесуального кодексу України, суд надсилає судові рішення учасникам справи в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса в особи відсутня.

Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (частина шоста статті 242 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, про належне повідомлення особи про час і місце розгляду справи у даному випадку може свідчити лише відмітка у поштовому повідомленні про вручення судової повістки або про відмову в її триманні.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду від 11.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 05.03.2019. Копія зазначеної ухвали 13.02.2019 надіслана товариству з обмеженою відповідальністю "Березинка" за адресою: м.Дніпро, вул.Староказацька, 40-Б. Проте, поштове відправлення було повернуто на адресу суду першої інстанції із вказівкою причини повернення "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення".

Ухвалою господарського суду від 05.03.2019 розгляд справи відкладено до 19.03.2019. Копія цієї ухвали надіслана на адресу відповідача 12.03.2019, але було повернуто на адресу суду з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Ухвала господарського суду від 19.03.2019 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду та ухвала господарського суду від 02.04.2019 про відкладення розгляду справи, надіслані на адресу товариства з обмеженою відповідальністю "Березинка", також були повернуті суду першої інстанції з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення за закінченням терміну зберігання чи інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення не є доказом належного інформування учасника справи про час і місце розгляду справи (близький за змістом висновок викладений у пункті 31 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі №127/2871/16-ц, у пунктах 47-48 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №752/11896/17 від 12 грудня 2018 року).

Отже, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд не виконав належно зазначений процесуальний обов`язок з інформування відповідача про час та місце розгляду справи.

Статтею 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Сторони користуються рівними процесуальними правами (частина перша статті 46 Господарського процесуального кодексу України).

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі Надточій проти України (заява N7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Окрім того, Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на усне слухання . Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Ухвалюючи рішення у справі, господарський суд першої інстанції зазначені вимоги законодавства до уваги не взяв, розглянувши справу за відсутності відповідача, щодо якого відсутні докази належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи на 18 квітня 2019 року, суд не звернув уваги на те, що конституційне право на участь у судовому розгляді не може бути формальним, не забезпечив учаснику справи можливості надати докази та навести свої доводи по суті позову, чим допустив порушення норм процесуального законодавства.

Колегія суддів також враховує, що матеріалами справи не доведено, що відповідач знав про надходження на його адресу рекомендованого листа з суду та свідомо не отримував його.

Приймаючи до уваги, що відповідач не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи судом першої інстанції, колегія суддів приймає до уваги надані відповідачем докази часткового погашення заборгованості за спірним договором.

Згідно розрахунку позивача, наданого до позовної заяви, який здійснено станом на 27.12.2018, сума основної заборгованості відповідача за спірним договором становить 500 052,12 грн., яка складається із суми орендної плати за жовтень-грудень 2018 року (219 623,40 грн., 238 612,00 грн. та 241 952,57 грн. відповідно), послуг по обслуговуванню та утриманню приміщення за грудень 2018 року - 9 414,00 грн., послуг охорони за грудень 2018 року - 12 963,36 грн., пені за несвоєчасну сплату за оренду приміщення за 03.2018 - 1 052,30 грн., пені за несвоєчасну сплату за оренду приміщення за останній місяць - 1 473,23 грн., пені за несвоєчасну доплату за оренду приміщення за 08.2018 - 9,59 грн., пеня за несвоєчасну часткову оплату за оренду приміщення за 10.2018 - 887,67 грн., з урахуванням сплаченого гарантійного платежу за останній місяць оренди - 225 936,00 грн.)

З урахуванням п.3.2 договору, розмір орендної плати за договором за жовтень 2018 року становить - 234 623,40 грн., за листопад 2018 року - 238 611,99 грн., за грудень 2018 року - 241 952,56 грн.

Надана відповідачем виписка з банківського рахунку за період з 01.12.2018 по 01.05.2019 свідчить про те, що товариством з обмеженою відповідальністю "Березинка" сплачено на користь позивача плату за оренду приміщення за договором № 2-ДП від 01.03.2018, зокрема, 19.12.2018 - 15 000,00 грн., 05.02.2019 - 19 623,40 грн., 15.02.2019 - 20 000,00 грн., 20.02.2019 - 10 000,00 грн., 27.02.2019 - 20 000,00 грн., 04.03.2019 - 150 000,00 грн., 06.03.2019 - 38 612,00 грн., 01.04.2019 - 20 000,00 грн., 11.04.2019 - 10 000,00 грн., а всього 303 235,40 грн.

Дослідивши розрахунок наданий позивачем до позовної заяви, колегія суддів приходить до висновку, що сплачену відповідачем 19.12.2018 суму заборгованості у розмірі 15 000,00 грн., позивачем враховано при здійсненні розрахунку орендної плати за жовтень 2018 року (234 623,40 (орендна плата за жовтень 2018 року) - 15 000 = 219 623,40 (сума орендної плати за жовтень 2018 року, зазначена позивачем у розрахунку).

Отже, після звернення позивача до суду з даним позовом, відповідачем сплачено заборгованість з орендної плати у розмірі 288 235,40 грн.

Таким чином заборгованість з орендної плати становить 186 016,57 грн. (219 623,40 (сума орендної плати за жовтень 2018 року, зазначена позивачем у розрахунку) + 238 612,00 (орендна плата за листопад 2018 року) + 241 952,57 (орендна плата за грудень 2018 року) - 225 936,00 (гарантійний платіж за останній місяць) - 288 235,40 (сплачена відповідачем заборгованість).

Крім того, 05.02.2019 відповідачем сплачено послуги з утримання приміщення у розмірі 9 414,00 грн., а 15.02.2019 послуги з охорони у розмірі 12 963,36 грн., що не заперечується позивачем.

З урахуванням наведеного, сума основної заборгованості відповідача перед позивачем складає 186 016,57 грн., що є підставою для задоволення позовних вимог у наведеній частині.

Колегія суддів вважає, що позивачем помилково включено до розрахунку суми основної заборгованості за договором пеню за несвоєчасну сплату за оренду приміщення за 03.2018 у розмірі 1 052,30 грн., пеню за несвоєчасну сплату за оренду приміщення за останній місяць - 1 473,23 грн., пеню за несвоєчасну доплату за оренду приміщення за 08.2018 - 9,59 грн., пеню за несвоєчасну часткову оплату за оренду приміщення за 10.2018 - 887,67 грн., оскільки пеня за своєю правовою природою не є грошовою заборгованістю за договором, а є видом штрафних санкцій, які боржник має сплатити кредиторові у разі невиконання/неналежного виконання зобов`язання, якщо така відповідальність передбачена договором або Законом.

Таким чином, приймаючи до уваги, що заявлені позивачем вимоги про сплату відповідачем пені за несвоєчасну сплату за оренду приміщення за 03.2018, пені за несвоєчасну сплату за оренду приміщення за останній місяць, пені за несвоєчасну доплату за оренду приміщення за 08.2018, пені за несвоєчасну часткову оплату за оренду приміщення за 10.2018, хоча й мають грошовий характер, але за своєю природою не є основним зобов`язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов`язання, який спрямований на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником, колегія суддів приходить до висновку про відмову у стягненні основного боргу у розмірі 3 422,79 грн.

Крім того, позивачем не надано обгрунтованого розрахунку нарахованої суми пені.

Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав покладений на нього договором обов`язок своєчасної сплати орендної плати і тому вважається боржником, що прострочив у розумінні ст.612 Цивільного кодексу України.

В силу частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною першою статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою ст.549 Цивільного кодексу України, частиною шостою ст.231 Господарського кодексу України та статтями 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою ст.231 Господарського кодексу України.

У спірному договорі сторони погодили відповідальність у вигляді пені та штрафу за порушення господарського зобов`язання, що не оспорюється сторонами.

Суд апеляційної інстанції враховує, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до п.п.8.1.,8.2. договору, позивачем нараховано відповідачу пеню в розмірі 24770,52 грн. за період 21.10.2018 по 26.12.2018 та штраф в розмірі 473 235,40 грн.

Перевіривши арифметичний розрахунок нарахованої позивачем суми пені у розмірі 24 770,52 грн., колегія суддів вважає його вірним.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача суми штрафу у розмірі 473 235,40 грн., колегія суддів враховує таке.

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, право суду щодо зменшення розміру неустойки розширено: розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи, тощо.

Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та засадах господарського судочинства, визначених статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від якого колегія суддів не вважає за необхідне відступати при розгляді даної справи.

Суд апеляційної інстанції вважає, що хоча відповідачем порушено 3.3 договору в частині строку внесення орендної плати, проте відповідач вживає заходи щодо погашення заборгованості, термін прострочення оплати є незначним.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ст.3, частини третьої ст.509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З урахуванням наведеного, суд колегія суддів приходить до висновку про зменшення суми штрафу до 30% та стягнення з відповідача штрафу у розмірі 141 970,62 грн.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на його важкий фінансовий стан, оскільки судом враховується не тільки фінансовий стан сторін, а й ступінь виконання боржником зобов`язань за договором (зокрема, вжиття заходів з погашення заборгованості) та незначний термін прострочення оплати товару.

Згідно із ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 2064,21 грн. за період з 21.10.2018 по 26.12.2018 та інфляційні втрати в розмірі 3074,73 грн. за період з 21.10.2018 по 26.12.2018.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення позивачем 3% річних та інфляційних втрат за прострочення орендної плати, з урахуванням визначених позивачем періодів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 2064,21 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3074,73 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів не приймає до уваги надані відповідачем акти претензії про неналежне надання або ненадання послуг щодо теплопостачання та електропостачання у спірний період, оскільки зазначені докази стосуються правовідносин, які виникли між ТОВ "Березинка" та ТОВ "Софт Кул" за договором суборенди нежитлового приміщення за адресою: м.Дніпро, вул.Староказацька, 40б від 01.03.2018 за №01/03/18-СК4О.

Норма права, закріплена в частині шостій ст.762 Цивільного кодексу України, визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Обставини, зазначені у даній статті можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією як орендодавця, так і орендаря.

У даному випадку, відповідачем не надано належних та допустимих доказів повідомлення орендодавця - ПАТ "Родовід Банк" про неналежне надання або ненадання послуг щодо теплопостачання та електропостачання у спірний період, що унеможливило б використовувати відповідачем спірне приміщення відповідно до умов договору оренди.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2019 у справі №904/3122/19, яким, на думку заявника, встановлено преюдиційні факти, а саме: відсутність підписаних позивачем та відповідачем актів з надання послуг оренди, встановлено неможливість використання приміщення за призначенням, відповідно до актів-претензій про неналежне надання або ненадання послуг (підписані відповідачем та суборендарем) щодо теплопостачання та електропостачання за спірний період.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою та другою ст.241 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У базі даних "Діловодство спеціалізованого суду" міститься інформація про те, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2019 у справі №904/3122/19 оскаржено в апеляційному порядку публічним акціонерним товариством "Родовід Банк".

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2019 у справі №904/3122/19, розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 14.11.2019.

Таким чином, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2019 у справі №904/3122/19 не набрало законної сили, а тому факти, встановлені цим рішенням, не мають преюдиційне значення для вирішення спору у справі, що переглядається.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

3.4. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду, ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, що є підставою для скасування рішення суду та часткового задоволення апеляційної скарги.

3.5. Розподіл судових витрат.

Відповідно до п.3 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що згідно п.п.4 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання апеляційної скарги на рішення суду розмір судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви скарги.

Пунктом 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч.4 ст.6 Закону України "Про судовий збір" якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

У даному випадку розмір оскаржуваної суми становить 833 196,99 грн., а тому за подання апеляційної скарги підлягала сплаті сума судового збору у розмірі 18 746,93 грн.

При поданні апеляційної скарги товариством з обмеженою відповідальністю "Березинка" сплачено судовий збір у розмірі 22 571,94 грн., тобто у більшому розмірі, ніж встановлено Законом. Переплата становить 3 825,01 грн.

Таким чином, здійснюючи розрахунок суми судового збору за подання апеляційної скарги, яка підлягає розподілу між сторонами, колегія суддів враховує суму судового збору, яка підлягала сплаті за подання апеляційної скарги - 18 746,93 грн.

При цьому, колегія суддів звертає увагу скаржника, що відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись ст.ст.269,275,277,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Березинка" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2019 у справі №904/395/19 скасувати.

Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Березинка" (53442, Дніпропетровська область, Солонянський район, смт.Новопокрова, вул.Дружби,4, код ЄДРПОУ 35496144) на користь акціонерного товариства "Родовід Банк" (04070, м.Київ, вулиця Петра Сагайдачного, 17, код ЄДРПОУ 14349442) суму основного боргу в розмірі 186 016,57 грн., грн., суму пені в розмірі 24 770,52 грн, суми інфляційної складової в розмірі 3074,73 грн., суму штрафу в розмірі 141 970,62 грн., 3% річних в розмірі 2 064,21 грн. та витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 5 367,60 грн. В решті позову відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства "Родовід Банк" (04070, м.Київ, вулиця Петра Сагайдачного,17, код ЄДРПОУ 14349442) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Березинка" (53442, Дніпропетровська область, Солонянський район, смт.Новопокрова, вул.Дружби,4, код ЄДРПОУ 35496144) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 8 051,81 грн.

Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Постанова складена у повному обсязі 11.11.2019.

Головуючий суддя В.О.Кузнецов

Суддя І.О.Вечірко

Суддя О.В.Чус