Рішення

від 30.10.2019 по справі 120/3204/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

30 жовтня 2019 р. Справа № 120/3204/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Слободонюка М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Лояніча В.О.

представника позивача: адвоката Захарченка О.В.

представника відповідача: Бурки М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Головного управління ДПС у Вінницькій області

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області, за вимогами якого просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.06.2019 року № 0091218-5106-0218, № 0091217-5106-0218, № 0091219-5106-0218, якими визначено суму податкового зобов`язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за податковий період 2018 року в загальному розмірі 81 492,75 грн.

В обґрунтування позову позивачем зазначено про помилковість висновків контролюючого органу щодо порушення ним вимог підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України. Так, позивач зазначає, що займається виробництвом сільськогосподарської продукції (вирощування зернових культур) та здійснює її подальшу реалізацією, тобто є сільськогосподарським товаровиробником. Поряд із цим, нежитлові приміщення, які належать йому на праві приватної власності, використовуються ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності в межах створеного ним селянського фермерського господарства, що виключає нарахування відповідного податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно. Відтак, такі об`єкти нерухомого майна не є об`єктами оподаткування відповідно до підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Ухвалою суду від 09.10.2019 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

30.10.2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 51224/19), в якому останній просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зокрема, зазначив, що формування податкових повідомлень-рішень від 10.06.2019 року № 0091218-5106-0218, № 0091217-5106-0218, № 0091219-5106-0218 на загальну суму 81 492,75 грн. за об`єкти нежитлової нерухомості проводились за допомогою програмного забезпечення АІС "Податковий блок", системи "Облік платежів" режиму "Плата, за нерухомість", на підставі наявних відомостей про об`єкти оподаткування, в автоматичному режимі за 2018 рік. Так, згідно наявної інформації в ІС "Податковий блок" ОСОБА_1 має у власності три об`єкти нежитлових будівель, які знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , комплекс будівель, загальною площею 3061,90 м. кв., розмір частки у праві спільної власності 1/1;

2) АДРЕСА_2 комплекс будівель, загальною площею 9733,20 м. кв., розмір частки у праві спільної власності 1/1;

3) АДРЕСА_3 , нежитлова будівля, загальною площею 338,30 м. кв., розмір частки у праві спільної власності 1/1.

Нарахування податку на нерухоме майно проводилось виходячи з того, що, відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України, ОСОБА_1 є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки є власником об`єктів нежитлової нерухомості, що підтверджено даними з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно № 124736843 від 22.05.2018 року, № 124744700 від 22.05.2018 року, № 124748050 від 22.05.2018 року. В даному випадку базою оподаткування були загальні площі нежитлових будівель 9733,2 кв.м., 3061,90 кв.м., 338,3 кв.м. Відтак, відповідач вважає, що оскаржувані податкові-повідомлення-рішення є правомірними, а тому не підлягають скасуванню.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.

30.10.2019 року у судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини та норми, викладені у позовній заяві, а представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Протокольною ухвалою суду від 30.10.2019 року в порядку статті 52 КАС України було проведено заміну відповідача - Головне управління ДФС у Вінницькій області на його правонаступника - Головне управління ДПС України у Вінницькій області.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 згідно рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 03.09.2010 року по справі №2-321 набув право власності на нерухоме майно майнового комплексу будівель та споруд загальною вартістю 1357394 грн., що знаходиться по АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

Наразі, право власності ОСОБА_1 на відповідні об`єкти нерухомості підтверджується копіями витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно, які знаходиться за адресою:

- АДРЕСА_1 , комплекс будівель та споруд, загальною площею 3061,90 м. кв. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1557492405237);

- АДРЕСА_2 , комплекс будівель та споруд, загальною площею 9733,20 м. кв. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1557585205237)

- АДРЕСА_3 , нежитлова будівля (приміщення складу), загальною площею 338,30 м. кв. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1557634705237).

Рішенням Соболівської сільської ради Теплицького району Вінницької області від 24.01.2017року № 413 "Про встановлення місцевих податків і зборів та затвердження Порядків їх справляння" (17 сесія 7 скликання) встановлені ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб. Відповідно до пп. 7.1 п. 7 Порядку обчислення суми податку справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки - обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у порядку встановленому ст. 266.7.1-266.7.3 Податкового кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що при визначенні ставки податку по об`єкту нерухомості коефіцієнт ставки податку брався у розмірі 0,5 % мінімальної заробітної плати. Ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, станом на 01.01.2018 рік становила 18,62 грн. за 1 кв.м бази оподаткування (0,5 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року).

Матеріали справи підтверджують, що 02.07.1999 року за рішенням ОСОБА_1 було створено Селянське (фермерське) господарство Герасименка Володимира Іларіоновича (код ЄДРПОУ 30165520). Відповідно до Статуту селянського фермерського господарства Герасименка В.І. , ОСОБА_1 є головою та засновником даного господарства.

08.09.2014 року ОСОБА_1 , як засновником СФГ Герасименка В.І. та власником вищезазначеного нерухомого майна, було прийнято рішення про збільшення статутного фонду СФГ Герасименка В.І. за рахунок внесення до його складу комплексу будівель та споруд, що є його приватною власністю згідно рішення Теплицького районного суду Вінницької області №2-231 від 03.09.2010 року, на суму 1357394 грн., та внесення відповідних змін до Статуту господарства.

08.09.2017 року дані зміну були зареєстровані державним реєстратором Теплицької РДА, що підтверджується витягом зі Статуту СФГ Герасименка В.І. , в пункті 4.2 якого зазначено, що статутний фонд СФГ складається в тому числі із власного майна ОСОБА_1 , зокрема майнового комплексу будівель та споруд на суму 1357394 грн. Вказане майно передане позивачем згідно акту приймання-передачі від 08.09.2014 року.

10.06.2019 року Головним управлінням ДФС у Вінницькій області винесено податкові повідомлення-рішення, відповідно до яких ОСОБА_1 визначено суми податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за податковий період - 2018 рік, а саме: № 0091218-5106-0218 на суму 60394,51 грн., № 0091217-5106-0218 на суму 2099,15 грн., № 0091219-5106-0218 на суму 18999,09 грн.

26.07.2019 року листом-відповіддю за № 17268/3/02-32-51-06 на адвокатський запит, ГУ ДФС у Вінницькій області повідомило, що згадані вище податкові повідомлення-рішення прийняті в розрізі наступного нерухомого майна, належного позивачу, а саме:

- комплекс, загальною площею 3061,90 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (сформовано податкове повідомлення-рішення від 10.06.2019 року за № 0091219-5106-0218 в сумі 18999,09 грн.);

- комплекс, загальною площею 9733,20 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (сформовано податкове повідомлення-рішення від 10.06.2019 року за № 0091218-5106-0218 в сумі 60394,51 грн.);

- нежитлова будівля, загальною площею 338,3 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (сформовано податкове повідомлення-рішення від 10.06.2019 року за № 0091217-5106-0218 в сумі 2099,15 грн.).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, внормовано приписами статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Підпунктом 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

За правилами абз. ж підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Саме на зазначену норму позивач посилається як на підставу протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Разом з тим, доводи відповідача зводяться до того, що позивач не є сільськогосподарським товаровиробником в розумінні пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, а тому зобов`язаний сплачувати вказаний податок як фізична особа - власник нежитлового нерухомого майна.

Відповідно до положень підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Отже, визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовуються виключно для цілей глави розділу XIV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", що прямо визначено самим підпунктом 14.1.235пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Таким чином, до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки відноситься до розділу XII "Податок на майно".

При цьому згідно зі статтею 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" від 23.09.2008 N 575-VI, виробниками сільськогосподарської продукції визнаються юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарську худобу і птицю.

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу; інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про відсутність суперечності щодо змісту поняття "сільськогосподарський товаровиробник" у Законі України "Про сільськогосподарський перепис" та Податковому кодексі України, оскільки визначення підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України має чітко обмежену сферу застосування, отже, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів в силу приписів пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Таким чином, відповідно до абзацу "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Із цього слідує, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення його від сплати є одночасна сукупність наступних умов: 1) використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; 2) особа має бути сільськогосподарським товаровиробником.

Так, матеріали справи містять докази фактичного здійснення позивачем сільськогосподарської діяльності та використання безпосередньо у такій діяльності вищевказаних об`єктів нерухомого майна.

Як встановлено судом та зазначено раніше, позивачу на праві власності належать об`єкти нерухомості, зокрема: комплекс, загальною площею 3061,90 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 9733,20 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та нежитлова будівля, загальною площею 338,3 кв. м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 об`єктами класифікації в ДК БС є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів. До будівель відносяться: житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти тощо.

Так, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 року № 507, зазначені будівлі, які належать на праві приватної власності позивачу, відносяться до групи "Будівлі нежитлові інші" (код 127), клас "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства" (код 1271), який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін.

При цьому, будівлі для тваринництва мають код 1271.1, будівлі для зберігання зерна мають код 1271.3, будівлі сільськогосподарського призначення інші мають код 1271.9.

Таким чином, суд погоджується із доводами позивача про те, що будівлі, які належать йому на праві приватної власності, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та використовуються ним в тому числі в межах господарської діяльності СФГ Герасименка В.І. , як частина статутного фонду господарства.

З огляду на викладене, оскільки об`єкти нежитлової нерухомості, що належать позивачу, призначені та використовуються у сільськогосподарській діяльності, відтак не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розумінні положень пункту "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року по справі №814/2040/16 та від 04 грудня 2018 року у справі № 649/593/16-а.

Крім того, при розгляді даної справи судом враховується також та обставина, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.12.2018 року по справі № 0240/3575/18-а, яке набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов`язань за ті ж самі об`єкти нерухомого майна лише за попередній податковий період - 2017 року. Відтак, встановлені судом при розгляді зазначеної справи обставини згідно ч. 4 ст. 78 КАС України є доведеними та можуть не доказуватися при розгляді даної справи.

При цьому, виходячи із спірних правовідносинах необхідно врахувати рішення Європейського суду з прав людини у справах Сєрков проти України (заява N 39766/05), Щокін проти України (заяви N 23759/03 та N 37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 3.02.2006 N 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, з огляду на вищенаведені положення норм чинного законодавства та практику Європейського Суду з прав людини, суд дійшов висновку про те, що у позивача не виникло обов`язку по сплаті податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, оскільки позивач фактично є сільськогосподарським товаровиробником в межах селянського фермерського господарства.

Як зазначено у частині другій статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

З урахуванням наведеного у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не виконано покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача. Відповідно, заявлений позивачем адміністративний позов належить задовольнити.

У зв`язку із задоволенням позову, відповідно до ст. 139 КАС України понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в сумі 814,93 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.72, 73, 74, 75, 76, 77, 90, 39, 241, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області від 10.06.2019 року № 0091218-5106-0218, від 10.06.2019 року № 0091217-5106-0218, від 10.06.2019 року № 0091219-5106-0218.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 814,93 грн. (вісімсот чотирнадцять гривень 93 копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_6 );

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 43142454, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницьке область, 21028).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович