Ухвала

від 04.11.2019 по справі 160/10632/19

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

04 листопада 2019 р. Справа № 160/10632/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Лозицька І.О., перевіривши матеріали позовної заяви Дніпропетровської обласної ради до державного реєстратора відділу реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Логвінової Людмили Іванівни про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

30.10.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась Дніпропетровська обласна рада з позовом до державного реєстратора відділу реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Логвінової Людмили Іванівни, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора відділу реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Логвінової Людмили Іванівни про відмову у державній реєстрації прав та обтяжень від 06.05.2019 року № 46739422.

В обґрунтування своїх позовних вимог Дніпропетровська обласна рада зазначила, що 25.04.2019 року нею була подана заява про реєстрацію права комунальної власності на будівлі закладу охорони здоров`я - аптечного складу з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: пр. Богдана Хмельницького, 171, м. Дніпро, 49000. Проте, за результатами розгляду вказаної заяви державним реєстратором було прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та обтяжень від 06.05.2019 року № 46739422. За поясненнями позивача, вказане рішення мотивоване тим, що за адресою: пр. Богдана Хмельницького, 171, м. Дніпро, 49000, вже зареєстроване право власності на виробничу будівлю лікарських засобів за юридичною особою, відмінною від позивача. Не погодившись з таким рішенням відповідача та зазначаючи, що за виказаною адресою дійсно зареєстроване право власності на будівлю літ. Б-1, площею 1331,6 кв. м., будівлю літ. К-1, площею 311 кв. м. за ТОВ Фармацевтична фабрика Дніпро , у власність якого ці будівлі перейшли від ТОВ Медлев за договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 05.11.2018 року, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом. У свою чергу, як зазначив позивач, ТОВ Медлев придбав ці будівлі у Дніпропетровської обласної ради за договором купівлі-продажу від 11.07.2018 року.

За твердженнями позивача, приймаючи оскаржуване рішення № 46739422, відповідач в порушення ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , не встановив відповідність заявлених Дніпропетровською обласною радою прав і поданих нею документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, що призвело до прийняття протиправного рішення.

Суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі, виходить з наступного.

У відповідності до вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За змістом п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій, або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Відповідно до п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі, делегованих повноважень.

Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції, є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Натомість, однією з визначальних ознак приватноправових відносин, є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим, участь суб`єкта владних повноважень, є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак, не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень, є публічно-правовим.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач зазначає, що оскаржуване рішення було прийняте, з огляду на те, що на будівлю закладу охорони здоров`я - аптечного складу вже зареєстроване право власності за іншою юридичною особою. Тобто, позивач фактично не погоджується з тим, що на ту саму будівлю вже зареєстроване право власності за ТОВ Фармацевтична фабрика Дніпро , з чого вбачаються риси спору про право власності на будівлю закладу охорони здоров`я - аптечного закладу.

Суд зазначає, що спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Тому, спір між сторонами в адміністративній справі має приватноправовий характер, бо стосується майнового права позивача.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про оскарження рішення відповідача щодо відмови у реєстрації прав та їх обтяжень на будівлі закладу охорони здоров`я - аптечного закладу, спрямовані на захист права власності позивача на вказані будівлі.

З урахуванням цього, суд приходить до висновку, що спірні правовідносини мають приватноправовий характер.

Така правова позиція узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в постановах від 16.05.2018 року у справі № 337/2535/2017, від 23.05.2018 року у справі № 914/2006/17, від 04.09.2018 року у справі № 823/2042/16, від 02.10.2018 року у справі № 911/488/18, від 28.11.2018 року у справі № 490/5986/17-ц, а також, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.02.2019 року, справа № П/811/1884/17, адміністративне провадження № К/9901/55051/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року, справа № 522/7636/14-ц.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду з поміж іншого, зокрема, відзначає, що однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінській дії суб`єктів владних повноважень.

Крім того, суд, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у зазначених вище постановах, зазначає, що відповідно до положень ч. 1, ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також, для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України Про судоустрій і статус суддів , місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Також суду зазначає, що господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами: по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства; по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.

У випадку, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративної юрисдикції України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень, є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції суб`єкт повинен здійснювати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. Між сторонами у спірних правовідносинах відсутні правовідносини щодо адміністрування та підпорядкування. Натомість характер спірних правовідносин свідчить про наявність спору між Дніпропетровською обласною радою та ТОВ Фармацевтична фабрика Дніпро щодо права власності на один і той же об`єкт нерухомості. Тож, такий спір має приватноправовий характер та, з огляду на суб`єктний склад, підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Суд, беручи до уваги те, що спір між сторонами має приватноправовий характер та фактично стосується права власності на будівлі, приходить до висновку, що цю позовну заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у відкритті провадження за вказаною позовною заявою, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

Крім того, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2016 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом встановленим законом , національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

За таких обставин, суд вважає за необхідне, відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі та роз`яснити позивачу, що спір між сторонами має приватноправовий характер, а тому, з огляду на суб`єктний склад, такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Керуючись статтями 6, 7, 170, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою Дніпропетровської обласної ради до державного реєстратора відділу реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Логвінової Людмили Іванівни про визнання протиправним та скасування рішення.

Копію ухвали разом з позовною заявою та доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до ч. 5 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду, через суд першої інстанції, у порядку та у строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили у порядку та у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька