Рішення

від 11.11.2019 по справі 520/10711/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2019 р. Справа № 520/10711/19

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шевченко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківський області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 починаючи з 01 січня 2018 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківський області поновити виплату раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії та здійснити виплату заборгованості за час затримки виплати, починаючи з 01 січня 2018 року з одночасним нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходу;

- в порядку статті 371 КАС України допустити рішення суду до негайного виконання;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківський області подати до суду місячний строк з дати набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в місці його постійного проживання він був вимушений переїхати до Харківської області, отримав довідку внутрішньо переміщеної особи та став на пенсійний облік в управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова. Проте, відповідач з 01.01.2018 року припинив виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 КАС України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача до канцелярії суду надано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 зазначив, що виплата позивачу пенсії була призупинена з 01.06.2018 року, оскільки було встановлено факт відсутності позивача за фактичним місцем проживання (перебування).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Оцінивши повідомлені позивачем обставини, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та є пенсіонером за віком.

Згідно довідки № 4088 від 17.05.2017 року, позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу. Контактна адреса позивача як внутрішньо переміщеної особи є: АДРЕСА_2 .

Позивач перебуваєте на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримував пенсію, як переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Згідно протоколу засідання комісії по здійсненню перевірки правомірності взяття на облік ВПО у Балаклійському районі та призначення відповідних соціальних виплат від 28.11.2017 року № 41, з 01.01.2018 року пенсійним органом припинено позивачу нарахування та виплату пенсії, оскільки було встановлено факт відсутності позивача за фактичним місцем проживання (перебування) згідно з актом обстеження матеріально - побутових умов проживання.

Листом від 25.07.2019 року № 958/02.4-20 Балаклійського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) ГУПФУ в Харківській області на заяву позивача від 26.06.2019 року повідомлено, що з 01.01.2018 року виплата пенсії припинена на підставі відомостей з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб від 01.12.2017, наданих структурних підрозділом з питань соціального захисту населення та протоколу від 28.11.2017 № 41 засідання комісії по здійсненню перевірки правомірності взяття на облік внутрішньо переміщених осіб у Балаклійському районі та призначення їм відповідних соціальних виплат, як особі яка не проживає на території Балаклійського району.

Також зазначено, що позивачу необхідно особисто звернутися до Балаклійського відділу з заявою та документами, необхідними для поновлення нарахування та виплати пенсії.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії з січня 2018 року, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом для захисту своїх порушених прав та інтересів.

Дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 (Пз/9901/20/18).

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Питання виплати пенсій врегульовані положеннями ст. 47 Закону № 1058-IV, якою визначено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Варто зазначити, що вищезазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

З матеріалів справи вбачається, що пенсійним органом відповідного рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу не приймалося.

Слід зазначити, що протокол засідання комісії по здійсненню перевірки правомірності взяття на облік ВПО у Балаклійському районі та призначення відповідних соціальних виплат від 28.11.2017 року № 41, в якому зазначено про припинення нарахування та виплати позивачу пенсії з 01.01.2018 року, не в розумінні Закону України № 1058-ІV рішенням про припинення нарахування та виплати пенсії.

Як встановлено судом, підставою припинення виплати пенсії з січня 2018 року позивачу на підставі не підтвердження позивачем фактичного місце проживання / перебування.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанову Кабінету Міністрів України, суд вважає безпідставним, оскільки Закон № 1058-IV має вищу юридичну силу.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постанові від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17).

Суд зазначає, що в п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05.11.2014 року "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509.

Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Згідно п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року (далі - Порядок № 509), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Відповідно до положень ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) (в редакції, яка діяла на момент припинення позивачу виплати пенсії), підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання. Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об`єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.

У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів.

Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутнє рішення про скасування дії довідки позивача органом, який її видав.

Таким чином, довідка позивача про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи не є скасованою та є чинною. Доказів протилежного представником відповідача до суду не надано.

У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу.

У цьому рішенні Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Водночас, як встановлено судом, припинення виплати пенсії позивачу відбулося без прийняття будь-якого відповідного рішення відповідачем лише на підставі того, що позивачем не підтверджене фактичне місце проживання позивача, тобто, право на отримання пенсії, а не соціальної послуги (виплати, допомоги) стало залежним від місця проживання позивача, який є громадянином України.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Таким чином, відповідач не приймаючи рішення відповідно до ч.1 ст. 49 Закону України № 1058-ІV з січня 2018 року припинив нарахування та виплату пенсії позивачу. Відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження наявності рішення та законних підстав для припинення нарахування та виплати пенсії позивачу.

Згідно довідки ГУПФУ в Харківській області від 30.10.2019 року № 3844/04.7.-20 за січень 2018 року позивачу було нараховано та виплачено пенсію у розмірі 2 823,36 грн.

Згідно ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18 від 03 травня 2018 року (провадження №Пз/9901/20/18), залишеної без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року (провадження № 11-644асі18).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним, а також те, що за січень 2018 року позивачу було нараховано та виплачено пенсію у розмірі 2 823,36 грн. згідно довідки ГУПФУ в Харківській області від 30.10.2019 року № 3844/04.7.-20, отже позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частині визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківський області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківський області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року.

З приводу вимоги позивача про зобов`язання ГУПФУ в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003 року (далі за текстом - Закон № 1058-ІV), яка регламентує виплату пенсій за минулий час, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ від 19.10.2000 року (далі за текстом - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до положень ст. ст. 1 та 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно положень п.2 та 3 Порядку № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, серед яких, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

У п.4 Порядку закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 вказаного вище Закону).

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1 - 3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19 грудня 2011 року (справа № 6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17) та від 18 липня 2018 року (справа № 490/6755/15-а).

Оскільки пенсійним органом протиправно припинено нарахування та виплату позивачу пенсію з лютого 2018 року та порушено строки її виплати, отже пенсійний орган зобов`язаний здійснити нарахування та виплату позивачу компенсацію втрати частини пенсії з 01.02.2018 року відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відтак позовні вимоги позивача в цій частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про звернення рішення суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 371 КАС України передбачено негайне виконання рішення суду щодо присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення за даним позовом шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківський області подати до суду місячний строк з дати набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду відповідно до ст. 382 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов`язковості судових рішень та відсутності об`єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Питання про розподіл судових витрат у зв`язку зі звільненням позивача від сплати судового збору не вирішується.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-263, 293, 295, п.п.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса реєстрації як ВПО: АДРЕСА_2 ; адреса фактичного перебування: АДРЕСА_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, адреса: майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківський області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 починаючи з 01 лютого 2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківський області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківський області здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів (пенсії) ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) пенсії у межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Шевченко О.В.