Постанова

від 20.02.2020 по справі 520/10711/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2020 р. Справа № 520/10711/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 року (суддя Шевченко О.В.; м. Харків) по справі № 520/10711/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі за текстом також - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просив суд:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 починаючи з 01 січня 2018 року;

- зобов`язати відповідача поновити виплату раніше призначеної ОСОБА_1 пенсії та здійснити виплату заборгованості за час затримки виплати, починаючи з 01 січня 2018 року з одночасним нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходу;

- в порядку статті 371 КАС України допустити рішення суду до негайного виконання;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківський області подати до суду місячний строк з дати набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в місці його постійного проживання він був вимушений переїхати до Харківської області, отримав довідку внутрішньо переміщеної особи та став на пенсійний облік в управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова. Проте, відповідач з 01.01.2018 року припинив виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення.

Заперечуючи проти позову відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 зазначив, що виплата позивачу пенсії була призупинена з 01.02.2018 року, оскільки було встановлено факт відсутності позивача за фактичним місцем проживання (перебування).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківський області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 починаючи з 01 лютого 2018 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківський області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківський області здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів (пенсії) ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає, що виплату пенсії позивачу припинено з 01.02.2018 року на підставі відомостей з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб від 01.12.2018 року, наданих структурним підрозділом з питань соціального захисту населення та Протоколу від 28.11.2017 № 41 засідання комісії по здійсненню перевірки правомірності взяття на облік внутрішньо переміщених осіб у Балаклійському районі та призначення їм відповідних соціальних виплат, як особі, яка не проживає на території Балаклійського району. Відтак, припиняючи виплату пенсії позивачу, головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області діяло на виконання вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", "Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування", який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365, у межах повноважень та у спосіб, передбачений діючим законодавством України. Щодо зобов`язання ГУПФУ в Харківській області здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів (пенсії) відповідач зазначає, що це зобов`язання звернене на майбутнє та є передчасними, оскільки компенсація втрати частини доходів може бути нарахована лише на ту частину заборгованості за відповідний період.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зі змісту апеляційної скарги встановлено, що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , тому оскаржене судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції лише в цій частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та є пенсіонером за віком.

Згідно довідки № 4088 від 17.05.2017 року, позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу. Контактна адреса позивача як внутрішньо переміщеної особи є: АДРЕСА_2 .

Позивач перебуваєте на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримував пенсію, як переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Згідно протоколу засідання комісії по здійсненню перевірки правомірності взяття на облік ВПО у Балаклійському районі та призначення відповідних соціальних виплат від 28.11.2017 року № 41, вирішено припинити соціальні виплати 566 внутрішньо переміщеним особам, які згідно з актами обстеження матеріально-побутових умов проживання не проживають на території Балаклійського району. В Єдиній інформаційній базі внутрішньо переміщених осіб проставити їм ознаку "не перебування за фактичним місцем проживання". Згідно Списку № 2, серед осіб, яким припинено соціальні виплати є ОСОБА_1 (а.с. 27-31).

Листом від 25.07.2019 року № 958/02.4-20 Балаклійського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) ГУПФУ в Харківській області на звернення позивача від 26.06.2019 року повідомлено, що з 01.01.2018 року виплата пенсії припинена на підставі відомостей з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб від 01.12.2017, наданих структурних підрозділом з питань соціального захисту населення та протоколу від 28.11.2017 № 41 засідання комісії по здійсненню перевірки правомірності взяття на облік внутрішньо переміщених осіб у Балаклійському районі та призначення їм відповідних соціальних виплат, як особі яка не проживає на території Балаклійського району.

Також зазначено, що позивачу необхідно особисто звернутися до Балаклійського відділу з заявою та документами, необхідними для поновлення нарахування та виплати пенсії.

Згідно із довідкою про фактично нараховану та фактично виплачену пенсію ОСОБА_1 за період з 1 січня 2018 року по 31 січня 2018 року, за вказаний період позивачу нараховано та виплачено пенсії у розмірі 2823,36 грн. (а.с. 26).

Не погодившись з діями відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що припинення виплати пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV та дійшов висновку, що оскільки за січень 2018 року позивачу було нараховано та виплачено пенсію у розмірі 2 823,36 грн., отже позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частині визнання неправомірними дій відповідача щодо припинення пенсійних виплат з 01 лютого 2018 року та зобов`язання поновити нарахування та виплату пенсії позивачу починаючи з цієї дати.

Враховуючи, що пенсійним органом протиправно припинено нарахування та виплату позивачу пенсію з лютого 2018 року та порушено строки її виплати, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини пенсії з 01.02.2018 року відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до положень ч.3 статті 4 Закону №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно ч. 2 статті 46 цього Закону нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання виплати пенсій врегульовані положеннями статті 47 Закону №1058-IV, якою визначено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що вищезазначеними правовими положеннями вказаний перелік, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

При цьому, п. 5 ч. 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що за приписами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняттям органом Пенсійного фонду відповідного рішення, і лише за наявності підстав, передбачених статтею 49 цього Закону.

Рішення щодо припинення виплати позивачу пенсії відповідачем не приймалось.

З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 7 цього закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05 листопада 2014 року № 637 встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України .

Згідно п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01 жовтня 2014 року (в редакції Постанови КМ № 352 від 08 червня 2016 року) (далі Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту.

У даному випадку, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 від 17.05.2017 № 4088 є чинною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Відповідно до положень статті 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20 жовтня 2014 року №1706-VII (далі по тексту - Закон №1706-VII) (в редакції, яка діяла на момент припинення позивачу виплати пенсії), підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:

1) подала заяву про відмову від довідки;

2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину;

3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;

4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;

5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання. Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об`єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.

У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів.

Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутнє рішення про скасування дії довідки позивача органом, який її видав.

У рішенні Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків, чи не обумовлене), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд зазначив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства . Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Щокін проти України (Заяви №23759/03 та №37943/06) від 14 жовтня 2010 року, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у пункті 33 цього рішення).

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У рішенні у справі Пічкур проти України , яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.

У цьому рішенні Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Як свідчить аналіз положень Закону №1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Водночас, як встановлено судом, припинення виплати пенсії позивачу відбулося без прийняття відповідачем будь-якого відповідного рішення.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пенсійний орган, без прийнятого рішення, відповідно до ч.1 статті 49 Закону України №1058-ІV, протиправно призупинив виплату пенсії позивачу з лютого 2018 року.

Крім того, відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження наявності рішення та законних підстав для призупинення виплати пенсії позивачу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 від 03 травня 2018 року (провадження № Пз/9901/20/18), залишеної без змін постановою Великої палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року (провадження № 11-644асі18).

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що припинення виплати пенсії позивачу було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, крім того, з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Отже, позовні вимоги позивача в частині визнання неправомірними дій ГУПФУ в Харківський області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківський області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

З приводу вимоги позивача про зобов`язання ГУПФУ в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV, яка регламентує виплату пенсій за минулий час, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III (далі по тексту - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

При цьому, як встановлено ст. 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі- компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Статтями 3, 4 даного Закону передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Аналогічні приписи містяться і у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Таким чином, для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, якого немає, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам. Отже, ці позовні вимоги є передчасними.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року № 522/5664/17, від 27 липня 2018 року № 815/459/18, від 25 жовтня 2018 року №420/1410/17, від 24.05.2019 по справі № 805/532/17-а, від 04.07.2019 по справі № 823/628/17.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківський області здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів (пенсії) ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, з прийняттям в цій частині нового судового рішення по відмову у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 по справі № 520/10711/19 - скасувати в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківський області здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів (пенсії) ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Прийняти в цій частині постанову, якою у задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2019 по справі № 520/10711/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді (підпис) (підпис) Т.С. Перцова В.Б. Русанова