Рішення

від 25.10.2019 по справі 358/1856/18

БОГУСЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

гСправа № 358/1856/18 Провадження № 2/358/179/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2019 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Кіхтенка С .О.,

за участі секретаря судових засідань Симоненко О.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуслав цивільну справу за уточненим цивільним позовом ОСОБА_2 до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства Іванівське код ЄДРПОУ: 32023102 про витребування двох земельних ділянок з незаконного володіння, суд,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, який був уточнений, і остаточно позивач просить суд ухвалити рішення, яким витребувати з незаконного володіння приватного орендного сільськогосподарського підприємства Іванівське належні позивачу на праві власності дві земельні ділянки: земельну ділянку, площею 2,1968 га, з кадастровим номером: 3220681088:02:004:0035, належну позивачу на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 284843, виданого 11.09.2006 року Богуславською РДА та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 00023 та земельну ділянку, площею 2,979 га, з кадастровим номером: 3220681088:02:003:0001, належну позивачу на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 746646, виданого 17.12.2009 року Богуславською РДА та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010993701484, що розташовані на території Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та скасувати державну реєстрацію права оренди обох земельних ділянок, що зареєстровані Державним реєстратором Куліковою Ольгою Євгеніївною в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 23 травня 2017 року, як не укладені з позивачем, не підписані позивачем та не зареєстровані у передбаченому законом порядку.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що вона є власником обох вказаних земельних ділянок на підставі вказаних державних актів і такі незаконно вибули з її володіння і розпорядження по вині відповідача -приватного орендного сільськогосподарського підприємства Іванівське , оскільки від імені позивача 15.08.2013 року було укладено і кимось підписано з відповідачем два договори оренди вказаних земельних ділянок про передачу таких в оренду відповідачу, що були зареєстровані 23.05.2017 року КП Центр розвитку інвестицій Васильківського району .

Позивач вказує, що відповідно до ст. 18,20 Закону України Про оренду землі , у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, станом на 29.12.2012 року укладений договір оренди землі підлягав державній реєстрації договір оренди землі набрав чинності після його державної реєстрації.

На період укладання договорів оренди, затверджений ПКМУ №2073 від 25.12.1998 року договір оренди повинен був бути посвідчений підписом уповноваженої особи і печаткою уповноваженого органу державної влади або місцевого самоврядування, а також підтверджений занесенням відповідного запису до книги записів державної реєстрації договорів оренди землі. Таким чином, державна реєстрація договору оренди землі не була проведена, а тому оскаржуваний договір оренди від 29.12.2012 року не може вважатися таким, що набрав законної сили та є укладеним.

Про вказану оренду землі позивачу стало відомо у вересні 2018 року, коли представник відповідача запросив позивача отримати орендну плату за оренду вказаних земельних ділянок і з цього часу позивач дізналася, що вказана земля перебуває в оренді відповідача, а оскільки ніяких договорів оренди з таким вона не підписувала, державна реєстрація вказаних договорів не була проведена, тому оскаржувані договори не можуть вважатися такими що набрали чинності та є укладеними, а тому позивач просить суд ухвалити рішення, яким витребувати у відповідача вказані земельні ділянки.

Представник позивачки ОСОБА_1 в судове засідання з`явилась, вимоги підтримала та промила їх задовольнити.

Відповідач ПОСП Іванівське свого представника на судові засідання 05.09.2019 року та 07.10.2019 року не направив, причину не повідомив, про час і місце розгляду був повідомлений належним чином.

Суд, розглянувши позов в межах заявлених позовних вимог, дослідивши докази у справі, які мають юридичне значення для розгляду цивільної справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, вважає, що уточнений позов необхідно задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до роз`яснень, даних у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року Про судове рішення у цивільній справі , правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, і суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно положень, викладених у ст.ст.13,81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 12 ЦПК України, передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до ст.76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно із ч.1ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом положень статей 210,638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір підлягає державній реєстрації лишу у випадках, встановлених законом.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною (п. в ч.3 ст. 152 ЗК України).

Відповідно до ст.13-17 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі - це договір з усіма істотними умовами, які є обов`язкові для сторін, за яким орендодавець за своєю волею за плату передає орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку в відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства, який укладається у письмовій формі та набирає чинності з моменту державної реєстрації.

За правилами ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон № 161-XIV Про оренду землі ( далі - Закон №161-ХІУ).

Відповідно до ст. 1,6 Закону № 161-XIV оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності, яке набувається на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст.13,14,16,17,18 закону України Про оренду землі ( далі-Закон №161-ХІУ), договір оренди землі-це договір, за яким орендодавець за своєю волею за плату передає орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку в відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства, який укладається у письмовій формі та набирає чинності з моменту державної реєстрації.

Згідно зі ст. 2 Закону України від 01.07.2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру.

У постанові Верховного Суду у справі № 575/476/16-ц від 07.11.2018 (провадження № 14-306цс18) Велика Палата вказала, що реєстрацією є запис, фіксація фактів або явищ з метою обліку та надання їм статусу офіційно визнаних актів, внесення до списку або книги обліку, а моментом вчинення правочину слід вважати момент, коли сторони свого часу досягли згоди з усіх істотних умов, тобто на момент підписання договору його сторонами.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України, як передбачено у ч.1 ст. 215 ЦК України.

Згідно із ст.202,203,207 ЦК України правочином, який не суперечить вимогам Закону, є дія особи, спрямована на набуття, зміні або припинення цивільних прав та обов`язків, при вільному волевиявленні і це повинно відповідати внутрішній волі учасника правочину, з настанням наслідків, що обумовлені у договорі, вчиняється у письмовій формі та підписується сторонами.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України, як передбачено у ч.1 ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.215,216 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України та який не створює юридичних наслідків, крім наслідків, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Статтею 236 ЦК України визначено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення і відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до роз`яснень, даних у п.8,28 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , що відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною ( сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК України саме на момент вчинення правочину. Судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину ( ст.205-210,640 ЦК України).

Згідно ст.317,319,319,321,391 ЦК України право власності є непорушним і власник своїм майном розпоряджається на свій розсуд та вправ вимагати усунення будь-яких перешкод у його володінні та при порушенні підлягає захисту.

У постанові Верховного Суду 10.04. 2019 року у справі № 587/2135/16-ц (провадження № 14-74 цс 19) Велика Палата вказала, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд має встановити наявність обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог - зазначити у судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам права не відповідає оскаржений правочин.

Відповідно до роз`яснень, даних у п.8,28 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів не дійсними, що відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною ( сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК України, а саме на момент вчинення правочину. Судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину ( ст.205-210,640 ЦК України). Не може бути вказаний недійсним правочин, який не вчинено. А перебіг позовної не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України від дня, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ст.210 та 640 ЦК України не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Але у правовій позиції Верховного Суду України у справі № 6-99цс13 від 18.09.2013, яка повинна ураховуватися судом при застосуванні таких же норм права до спірних правовідносин, відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, Суд зробив висновок, що оспорювання недійсним договору оренди земельної ділянки й витребування спірної земельної ділянки із чужого незаконного володіння, без визнання цього договору оренди землі недійсним, не ґрунтується на вимогах, встановлених ст.210, 640 ЦК України , ст. 125 ЗК України і ст. 18 Закону України Про оренду землі .

З огляду на висновки ЄСПЛ у рішеннях від 20.01.2012 у справі Рисовський проти України та від 24.06.2003 у справі Стретч проти Сполученого Королівства , особа, яка подала документи для реєстрації договору оренди землі, а згодом отримала належно оформлений його примірник з відміткою про державну реєстрацію, не могла знати або передбачати несумлінність поведінки відповідної посадової особи державного органу, яка з невідомих причин, через недбалість належно не виконала посадові обов`язки та не внесла відомості у необхідні реєстри (поземельні книги) або, зловживаючи своїм службовим становищем, вчинила інші неправомірні дії.

З прийняттям зазначених нормативних актів повноваження щодо державної реєстрації прав на земельні ділянки та скасування державної реєстрації цих прав не розповсюджуються на компетенцію органів земельних ресурсів України.

Відповідно до статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлялося відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Положеннями ст. 2 Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, з 01.01.2013 року повноваженнями щодо проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень наділена Державна реєстраційна служба (Укрдержреєстр), яка веде єдиний державний реєстр речових майнових прав та обтяжень на нерухоме майно.

Згідно з ч.1 ст. 202 ЗК України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку (ч.2).

Порядок державної реєстрації договору оренди земельної ділянки станом на серпень 2013 регулювався постановою Кабінету Міністрів України від 09.09. 2009 № 1021 Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі.

Отже, реєстраційний напис на договорі оренди земельної ділянки є похідним від запису у Книзі записів. Державний реєстратор не був наділений правом проставити такий напис, допоки не зробив відповідний запис у Книзі записів за певним номером.

Тобто у Державному реєстрі земель повинен бути зроблено запис або у Державному земельному кадастрі (Книги записів і Поземельні книги), це свідчить про те, що така реєстрація відбулася).

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Таким чином, оскільки судом встановлено факт відсутності волевиявлення позивача (орендодавця) на укладення спірного договору оренди землі, оскільки такий позивачем не підписувався, що в судовому засіданні представник відповідача не заперечував а навпаки підтвердив даний фат, суд вважає що право позивача було порушено і таке підлягає захистові в обраний позивачем спосіб та вважає необхідним задовольнити позов.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема і витрати на професійну правничу допомогу ( ст.137 ЦПК).

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи , покладаються:

1) у разі задоволення позову - на позивача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та ураховуються інші обставини справи.

Таким чином, суд, з урахуванням викладеного вважає, що до стягнення підлягає 70 грн. 80 коп. сплаченого судового збору та 10 000 грн. 00 коп. за надання правової допомоги.

Керуючись ст.ст. 76 - 83, 141, 263 - 265, ч. 4 ст. 263 ЦПК України,

суд,

ВИРІШИВ:

Задовольнити уточнений позов.

Зобов`язати приватне орендне сільськогосподарське підприємство Іванівське , юридична адреса якого: вул. Миру, 20, с. Іванівка, Богуславського району Київської області, код в ЄДРПОУ 32023102, усунути порушення прав у володінні і користуванні двома земельними ділянками, витребувавши їх, які належать ОСОБА_2 , яка зареєстрована та проживаюча по АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , повернути ОСОБА_2 належні їй земельні ділянки: земельну ділянку, площею 2,1968 га, з кадастровим номером: 3220681088:02:004:0035, належну позивачу на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 284843, виданого 11.09.2006 року Богуславською РДА Київської області, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 00023; та земельну ділянку, площею 2,979 га, з кадастровим номером : 3220681088:02:003:0001, належну позивачу на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 746646, виданого 17.12.2009 року Богуславською РДА Київської області з реєстрацією в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010993701484, що розташовані на території Іванівської сільської ради Богуславського району Київської області, з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва

Дане рішення є підставою внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стягнути з приватного орендного сільськогосподарського підприємства Іванівське , юридична адреса якого: вул. Миру, 20, с. Іванівка, Богуславського району Київської області, ЄДРПУО 03753651, на користь ОСОБА_2 , паспорт серії НОМЕР_2 виданого Богуславським РВ ГУ МВС України в Київській від 11.11.2002 року, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , документально підтверджені судові витрати в сумі 704,80 грн. сплаченого судового збору та 10 000 (десять тисяч гривень) 00 коп. витрат за надання правової допомоги.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п/п 15.5) п/п 15 п. 1 Розділу XIII Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме через Богуславський районний суд Київської області.

Головуючий: суддя С. О. Кіхтенко