Постанова

від 08.10.2019 по справі 0440/6905/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08 жовтня 2019 року м. Дніпросправа № 0440/6905/18

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

судді-доповідача Чумака С.Ю.,

суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 0440/6905/18 (суддя І інстанції - Кадникова Г.В.)

за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Верхньодніпровської районної Державної адміністрації Дніпропетровської області (відповідач-1) та Державної казначейської служби України (відповідач-2) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ, РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ, ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України (далі - ДКС України, відповідач-2) у вигляді відмови провести розрахунок заборгованості за допомогою на оздоровлення за 2011 рік згідно з постановою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2011 року у справі №2-а-1511/2011 в повному обсязі ОСОБА_1 як особі, на яку розповсюджується дія Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції 2011 року;

- зобов`язати ДКС України вчинити дії по уточненню суми заборгованості, перерахунку та виплаті ОСОБА_1 недоплаченої суми заборгованості за допомогою на оздоровлення за 2011 рік в повному обсязі згідно з постановою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2011 року у справі № 2-а-1511/2011 як особі на яку розповсюджується дія п. 3 ч. 4, ч. 7 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції 2011 року;

- визнати протиправною бездіяльність ДКС України у вигляді відмови провести розрахунок заборгованості за допомогою на оздоровлення за 2012 рік згідно з постановою від 4 липня 2013 року Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у справі №406/1529/2012 в повному обсязі ОСОБА_1 як особі на яку розповсюджується дія Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції 2012 року;

- зобов`язати ДКС України вчинити дії по уточненню суми заборгованості, перерахунку та виплаті ОСОБА_1 в повному обсязі недоплаченої суми заборгованості за допомогою на оздоровлення за 2012 рік згідно з постановою від 4 липня 2013 року Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у справі №406/1529/2012 як особі на яку розповсюджується дія п. 3 ч. 4, ч. 7 ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції 2012 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати це рішення та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги серед іншого зазначає, що відповідачем - ДКС України відмовлено у вчиненні дій по уточненню суми заборгованості при її виплаті в 2018 році з посиланням на те, що всі обов`язки по виплаті позивачу коштів на виконання судових рішень ним виконано в повному обсязі. Апелянт зазначає, що виплата заборгованості йому проведена у 2018 році, проте із розрахунку мінімальної заробітної плати за 2015 рік, що суперечить як чинному законодавству, так і рішенню суду.

Від відповідачів відзиву на апеляційну скаргу на адресу суду не надходило.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ВИЗНАЧЕНІ ВІДПОВІДНО ДО НИХ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильскої катастрофи 2-ої категорії та учасником ліквідації аварії на ЧАЕС у 1987 році, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 7).

Відповідно до статті 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі - Закон України № 796-XII) має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5-ти мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Згідно з нормами чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, така виплата здійснювалась Управлінням праці та соціального захисту населення Верхньодніпровської районної Державної адміністрації Дніпропетровської області (далі - УПСЗН Верхньодніпровської РДА Дніпропетровської області).

З огляду на те, що проведення виплат здійснювалось в неналежному розмірі, позивач звернувся з позовом до суду про проведення перерахунку та виплаті ОСОБА_1 невиплаченої суми щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2011 рік.

Постановою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2011 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року, в адміністративній справі № 2-а-1511/2011 позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Верхньодніпровської державної адміністрації Дніпропетровської області перерахувати та виплатити позивачу невиплачену суму за щорічною разовою грошовою допомогою на оздоровлення, як особі яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії за 2011 рік в розмірі п`яти мінімальних заробітних плат, де згідно з ч. 7 ст. 48 Закону № 796 розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати, з урахуванням раніше виплачених сум (а.с. 8-9).

На підставі вказаної постанови 23 грудня 2013 року видано виконавчий лист № 2-а-1511/2011.

Також позивач звернувся до суду у 2012 році з вимогами провести перерахунок та виплатити йому невиплачені суми щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2011 рік.

4 липня 2013 року постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, якою скасовано постанову Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2012 року, у справі № 406/1529/2012 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Верхньодніпровської державної адміністрації Дніпропетровської області здійснити перерахунок та виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення за 2012 рік, відповідно до ст. 48 Закону № 796 в розмірі п`яти мінімальних заробітних плат, за урахуванням виплачених сум. (а.с. 10-11).

Згідно із зазначеною постановою 17 лютого 2014 року видано виконавчий лист № 406/1529/2012.

1 січня 2013 року набрав чинності Закон України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , яким встановлено, що виконання судових рішень суб`єктами владних повноважень відносно фізичних осіб здійснюється органом державного казначейства, а саме - Державною казначейською службою України.

Отже, нарахування коштів здійснюється Управлінням соціального захисту населення, а виплата - ДКС України.

Відповідно до зазначених вище постанов суду, якими задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , відповідач-1 повинен був здійснити нарахування та виплату недоплаченої суми допомоги на оздоровлення, виходячи з розміру 5-ти мінімальних заробітних плат, які визначаються станом на час виплати.

1 липня 2015 року на виконання зазначених вище судових рішень відповідачем-1 складені довідки, в яких, виходячи із мінімальної заробітної плати станом на час складення довідок у 1218 гривень, зазначено, що до виплати позивачу нараховано 5990 гривень за 2011 рік та 5990 гривень за 2012 рік. (а.с. 14, 15).

У червні 2018 року відповідачем-2 перераховано позивачу кошти згідно з виконавчими листами у справах № 2-а-1511/2011 та № 406/1526/2012 на його особистий рахунок у загальній сумі 11980 гривень. (а.с. 16-17).

10 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Голови Державної казначейської служби України, в якій просив прийняти рішення та провести перерахунок з виплатою заборгованості за виконавчим документом, оскільки 25 та 26 червня 2018 року він отримав кошти, нараховані на особистий рахунок в загальній сумі 11980 грн, на виконання рішень суду у справах №2-а-1511/2011 та № 406/1526/2012, виданих Верхньодніпровським районним судом Дніпропетровської області на виконання вимог Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , проте виплачена сума не відповідає рішенню суду та вимогам ст. 48 Закону № 796 з огляду на те, що на момент виплати заборгованості у 2018 році розмір мінімальної заробітної плати становив 3723 грн, відповідно до Закону України Про державний бюджет України на 2018 рік. Розмір виплати на момент перерахунку коштів повинен складати 37030 грн, недоплата складає 25050 грн. Також у заяві зазначив, що внаслідок неповної виплати, рішення суду по даному виконавчому документу виконаним вважати не можна.

10 серпня 2018 року Державною казначейською службою України листом за № 5-13/997-13223 повідомлено позивача про те, що згідно з довідками боржника за виконавчими листами Управління праці та соціального захисту населення Верхньодніпровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, від 01.07.2015 за № 25 та № 26, суми, що підлягали виплаті становили 5990 грн та 5990 грн за кожен рік. Казначейством на виконання виконавчих листів Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 23.12.2013 у справах № 2-а-1511/2011 та № 406/1526/2012 здійснено перерахування коштів на користь ОСОБА_1 у сумі 5990 грн та 5990 грн згідно з платіжними дорученнями від 22.06.2018 за № 130448 та № 130452. Отже, відповідач-2 вважав свій обов`язок виконаним. (а.с.13-15).

Вважаючи такі дії Державної казначейської служби України протиправними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Державною казначейською службою України в повному обсязі виплачено позивачу суми боргу, які зазначені у відповідних довідках. Одночасно, суд першої інстанції зазначив, що здійснення нарахувань виплат за судовими рішеннями відноситься до компетенції УПСЗН Верхньодніпровської РДА Дніпропетровської області і ДКС України такі дії самостійно вчинювати не може.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ СПІРНІ ПРАВОВІДНОСИНИ, ТА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст. 48 Закону України № 796-XII (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) щорічна допомога на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-категорії виплачується в розмірі п`яти мінімальних заробітних плат.

Відповідно до зазначеної статті розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Закон України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень від 5 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон України № 4901-VI) встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно зі статтею 3 Закону України № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З огляду на зазначені норми чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виплату коштів за виконавчими документами здійснює саме Державна казначейська служба України, а здійснення нарахувань виплат за судовими рішеннями відноситься до компетенції боржника, а саме УПСЗН Верхньодніпровської РДА Дніпропетровської області.

Проте, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши норми чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, колегія суддів приходить висновку, що права та інтереси ОСОБА_1 дійсно порушені внаслідок виплати йому не в повному обсязі щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 48 Закону України № 796-XII, оскільки при виплаті суми допомоги на оздоровлення у 2018 році така допомога повинна була обчислюватись із розміру мінімальної заробітної плати станом саме на момент виплати, тобто на 22 червня 2018 року, а не станом на 1 липня 2015 року, коли відповідачем-1 видані довідки про суму заборгованості.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Проте, по суті виплата коштів на виконання рішень суду відповідачем-2 не здійснювалась біля трьох років.

Отже, порушення прав позивача виникло у зв`язку з несвоєчасною виплатою йому заборгованості відповідачем-2.

Оскільки відповідачі у справі є органами державної влади, то по суті держава має борг перед позивачем, який підлягає виплаті відповідно до норм чинного законодавства України. Невиплата такого боргу призвела до порушень прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 .

Разом з тим, як зазначалось вище, ДКС України не може самостійно усунути порушення норм законодавства, оскільки не має повноважень по обчисленню та нарахуванню сум щорічної допомоги на оздоровлення. Такі повноваження належать УПСЗН Верхньодніпровської РДА в Дніпропетровській області.

Суд першої інстанції, встановивши такі обставини, відмовив у позові.

Проте, частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене та на приписи статті 55 Конституції України, в якій закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, суд першої інстанції, встановивши порушення прав та інтересів позивача, повинен був вийти за межі позовних вимог для обрання ефективного способу захисту прав, свобод та інтересів позивача, а не обмежуватись висновком, що органи казначейства не мають права самостійно здійснювати нарахування.

Отже, адміністративний суд, встановивши порушення прав та інтересів особи з боку державних органів, повинен самостійно визначити правильний та ефективний спосіб захисту позивача, не зважаючи на те, чи правильно обрано спосіб захисту самим позивачем. Обов`язок адміністративного суду полягає у необхідності захистити особу від порушень з боку державних органів.

З огляду на вказане, колегія суддів приходить висновку про необхідність визнання протиправною бездіяльності відповідача-2 щодо несвоєчасної виплати позивачу допомоги на оздоровлення за 2011-2012 роки відповідно до постанов Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2011 року у справі № 2-а-1511/2011 та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2013 року у справі № 406/1529/2012 та зобов`язання відповідача-1 нарахувати та здійснити такі виплати.

Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій по ненарахуванню та невиплаті в повному обсязі сум заборгованості за допомогою на оздоровлення та зобов`язання вчинити таку виплату Державну казначейську службу України, не зазначивши при цьому обов`язку УПСЗН Верхньодніпровської РДА Дніпропетровської області провести розрахунок та нарахування таких виплат, що призвело до неможливості задоволення адміністративного позову у зв`язку з відсутністю повноважень у ДКС України для виконання такого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового захисту стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Питання ефективного способу захисту неодноразово розглядалось Європейським судом з прав людини, який, зокрема у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, у якій би формі вони не забезпечувалися у національному правовому полі. Суд також підкреслив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Суд апеляційної інстанції вважає, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Верхньодніпровської районної державної адміністрації у Дніпропетровській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 недоплаченої суми допомоги на оздоровлення за 2011-2012 роки, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на 22 червня 2018 року, оскільки саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним в розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, враховуючи викладене вище та з метою обрання ефективного способу захисту порушеного права позивача, апеляційний суд вважає за необхідне застосувати положення ч. 2 ст. 9 КАС України та вийти за межі позовних вимог ОСОБА_1 при задоволенні адміністративного позову.

ВИСНОВОК АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Оскільки справа відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України відноситься до категорії незначних, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 0440/6905/18 скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Верхньодніпровської районної Державної адміністрації Дніпропетровської області, Державної казначейської служби України задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 - 2012 роки відповідно до постанов Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2011 року у справі № 2-а-1511/2011 та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2013 року у справі № 406/1529/2012.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Верхньодніпровської районної Державної адміністрації Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 03192261) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2011 - 2012 роки відповідно до постанов Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2011 року у справі № 2-а-1511/2011 та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2013 року у справі № 406/1529/2012, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на 22 червня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С.Ю. Чумак

суддя С.В. Чабаненко

суддя І.В. Юрко