Постанова

від 11.11.2019 по справі 910/5647/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2019 р. Справа№ 910/5647/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Краков"

на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2019 року (26.07.2019 року)

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2019 року

у справі № 910/5647/19 (суддя: Котков О.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Андрушкевича Сергія Олександровича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Краков"

про стягнення 124 230,05 грн

без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва від Фізичної особи-підприємця Андрушкевича Сергія Олександровича (далі - позивач) надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Краков" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за разовим договором-заявкою на надання транспортно-експедиторських послуг № 0312 від 03.12.2018 року в сумі 124 230,05 грн з них: основного боргу - 121 660,50 грн, 3% річних - 866,30 грн та інфляційних втрат - 1 703,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за разовим договором-заявкою на надання транспортно-експедиторських послуг № 0312 від 03.12.2018 року, зокрема, у визначені договором строки не здійснив в повному обсязі оплату вартості наданих позивачем послуг з перевезення позивачем вантажу, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Господарський суд міста Києва частково задовольнив позов Фізичної особи-підприємця Андрушкевича Сергія Олександровича своїм рішенням від 09.07.2019 року (повний текст складено - 26.07.2019 року) та присудив до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Краков" на користь Фізичної особи-підприємця Андрушкевича Сергія Олександровича грошові кошти: основного боргу - 121 660,50 грн, 3% річних - 864,52 грн, інфляційних втрат - 1703,25 грн, в іншій частині позову - відмовив.

19.07.2019 року через відділ діловодства суду від представника Фізичної особи-підприємця Андрушкевича Сергія Олександровича - адвоката Зеленої Р.В. надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу, в якій заявник просив суд стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 7500,00 грн.

Господарський суд міста Києва задовольнив заяву про стягнення витрат на правничу допомогу та присудив до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Краков" на користь Фізичної особи-підприємця Андрушкевича Сергія Олександровича витрати на правничу допомогу - 7500,00 грн додатковим рішенням від 26.07.2019 року.

Не погодившись з прийнятими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Краков" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2019 року та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2019 року у даній справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, зокрема ст. ст. 86, 236 Господарського процесуального кодексу України.

Також, скаржник зазначив, що разовий договір-заявка №0312/5 від 03.12.2018 року не є самостійним договором, а є договором про внесення змін в частині умов оплати, визначених разовим договором-заявкою №0312 від 03.12.2018 року.

Таким чином, відповідачем було повністю оплачено послуги перевезення позивача згідно разового договору-заявки №0312 від 03.12.2018 року та з урахуванням змін, внесеним разовим договором-заявкою №0312/5 від 03.12.2018 року.

Також, скаржник вказав, що він не отримував від позивача рахунок фактуру №СФ000671 від 13.12.2018 року.

Разом з цим скаржник зазначив, що враховуючи безпідставність задоволення позовних вимог, ухвалене судом першої інстанції додаткове рішення підлягає скасуванню.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2019 року справу № 910/5647/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Краков" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2019 року та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2019 року у справі № 910/5647/19 та призначив її розгляд у порядку письмового провадження без повідомлення учасників своєю ухвалою від 22.08.2019 року.

06.09.2019 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників справи.

Північний апеляційний господарський суд відмовив в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Краков" про розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Краков" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2019 року та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2019 року у справі № 910/5647/19 з повідомленням (викликом) учасників справи своєю ухвалою від 15.10.2019 року.

10.09.2019 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого, останній просив апеляційний суд залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2019 року та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2019 року у справі №910/5647/19.

Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що обидва договори укладено в один день 03.12.2018 року, з урахуванням чого стверджувати, що разовим договором-заявкою №0312/5 як таким, що укладено пізніше разового договору-заявки №0312, внесено зміни до останнього, не можна. Разовий договір-заявка №0312 та разовий договір-заявка №0312/5 є двома окремими самостійними договорами. Тобто, висновок суду першої інстанції щодо предмету розгляду у даній справі, правової природи правовідносин, що склалися між сторонами є абсолютно вірними і правомірними.

27.09.2019 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якої, зокрема, відповідач зазначив, що висновки суду першої інстанції та доводи позивача про те, що разовий договір-заявка №0312/5 є самостійним договором, а не договором про внесення змін до разового договору-заявки №0312 є невірними та призвели до неправильного вирішення справи.

Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2019 року, у зв`язку з перебуванням судді Ткаченко Б.О., на лікарняному, було сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/5647/19 нову колегію суддів у складі: головуючого судді: Суліма В.В., суддів: Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Північний апеляційний господарський суд прийняв апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Краков" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2019 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2019 року у справі № 910/5647/19 до провадження у складі нової колегії суддів: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М., своєю ухвалою від 22.10.2019 року.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2019 року та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2019 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Краков" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

03.12.2018 року між Фізичною особою-підприємцем Андрушкевичем Сергієм Олександровичем (перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Краков" (експедитор) було укладено разовий договір-заявку № 0312 про надання транспортно-експедиторських послуг (далі - договір-заявка), відповідно до умов якого експедитор зобов`язався надати вантаж, готовий до перевезення, необхідні документи на нього та своєчасно оплатити вартість перевезення за рахунок коштів замовника а перевізник зобов`язався надати відповідачу послуги автомобільного перевезення вантажу в міжнародному сполученні за маршрутом: м. Куп`янськ, Харківська обл. - м. Алмати (Казахстан), транспортний засіб DAF, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 / НОМЕР_2 . Вартість перевезення: 250 273,00 грн Б/Г. Оплата 50% - по факту замитнення, 40% - 1-2 дні по розвантаженню, 10% - одразу після отримання оригіналів документів.

13.12.2018 року позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-000671 на суму 250 273,00 грн на оплату послуг перевезення вантажів по маршруту: м. Куп`янськ, Харківська обл. (Україна) - м. Алмата (Казахстан) згідно з договором-заявкою № 0312 від 03.12.2018 року.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач на виконання умов договору-заявки № 0312 від 03.12.2018 року надав послуги по перевезенню вантажу в міжнародному сполученні за маршрутом: м. Куп`янськ, Харківська обл. - м. Алмати (Казахстан), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною № 656296 (CMR) (копія наявна в матеріалах справи).

Позивач здійснив дане перевезення вчасно, вантаж отримано одержувачем без зауважень, про що свідчить відтиск печатки вантажоодержувача в графі 24 CMR - "вантаж отримано".

Відповідач в свою чергу за надані послуги розрахувався лише частково, що підтверджується банківськими виписками від 19.12.2018 року на суму 125136,50 грн та від 12.02.2019 року на суму 3476,00 грн, відтак, відповідач, за розрахунками позивача, має заборгованість за договором в розмірі 121660,50 грн.

18.02.2019 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 5 про сплату заборгованості за надані послуги за договором-заявкою № 0312 від 03.12.2018 року в розмірі 121660,50 грн. Факт направлення претензії підтверджується описом вкладення від 18.02.2019 року та накладною № 6100140762721. Проте, вказане поштове відправлення № 6100140762721 не було отримане відповідачем, що підтверджується відміткою у довідці відділення поштового зв`язку на відповідному конверті "за закінченням встановленого строку зберігання".

Відповідно до п. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до 1 ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Закон України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 року № 363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, визначають товарно-транспорту накладну як обов`язковий документ, що має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до п.п. 1, 11.1 даних Правил, товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конвенції "Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правомірно прийняв, товарно-транспортну накладну № 656296 (CMR), як належний та допустимий доказ виконання позивачем зобов`язань за договором-заявкою № 0312 від 03.12.2018 року.

Згідно зі ст. 909 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 916 Цивільного кодексу України, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

В ст. 920 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 121660,50 грн та настання строку виконання обов`язку щодо сплати підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не були спростовані відповідачем.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності у відповідача письмових зауважень щодо наданих йому позивачем послуг за договором-заявкою № 0312 від 03.12.2018 року.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи 01.02.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП "Краков" та Закритим акціонерним товариством "Куп`янський молочноконсервний комбінат" було укладено договір-доручення № 01-АМ, предметом якого є організація транспортно-експедиційного обслуговування перевезень в прямому і змішаному сполученні, а також порядок розрахунків за такі перевезення.

Згідно заявки на перевезення № 96 від 03.12.2018 року ПАТ "Куп`янський молочноконсервний комбінат" було замовлено у відповідача перевезення вантажу: масло вершкове, у кількості 20 т брутто, за маршрутом: м. Куп`янськ (Україна) - м. Алмата (Казахстан).

03.12.2018 року між позивачем (перевізник), відповідачем (експедитор-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комінвестбуд", (експедитор-2), було укладено разовий договір-заявку № 0312/5 на надання транспортно-експедиторських послуг на перевезення за маршрутом: м. Куп`янськ (Україна) - м. Алмати (Казахстан), транспортний засіб DAF, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 / НОМЕР_2 . Перевезенню підлягав вантаж: масло вершкове, у кількості 20 т брутто. Договір-заявка має одну й ту саму правову природу і стосується одних і тих самих правовідносин з договором-заявкою № 0312 між Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП "Краков" та ФОП Андрушкевич С.О.

За умовами разового договору-заявки № 0312/5 від 03.12.2018 року експедитор-1 перераховує експедитору-2 часткову оплату за перевезення у розмірі 121660,50 грн, в свою чергу експедитор-2 зобов`язується перераховувати вищевказану суму перевізнику в рахунок часткової оплати. Винагорода експедитора складає 2800,00 грн підлягає оплаті тільки після виконання за цим договором-заявкою всіх зобов`язань експедитором-2.

Згідно рахунку № 13/12 від 13.12.2018 року платіжним дорученням № 562 від 13.12.2018 року відповідачем було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю "Комінвестбуд", як експедитору-2 часткову оплату за перевезення у розмірі 121 660,50 грн.

Так, за твердженням скаржника, викладені вище обставини свідчать про виконання відповідачем зобов`язань по оплаті послуг з перевезення за разовим договором-заявкою № 0312/5 від 03.12.2018 року на суму 250 273,00 грн в повному обсязі, оскільки договір-заявка № 0312/5 від 03.12.2018 року має одну й ту саму правову природу і стосується одних і тих самих правовідносин з договором-заявкою № 0312.

Проте, колегія суддів не приймає як наладжені викладені вище твердження скаржника, з огляду на наступне.

Аналогічність характеристик вантажу та умов перевезень не свідчать, що разовий договір -заявка №0312/5 є договором про внесення змін до разового договору-заявки №0312.

Так, предметом договору перевезення (транспортно-експедиторських послуг) виступають транспортні послуги, а предметом перевезення - конкретний вантаж. Такий договір в аспекті ст. 909 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України є двостороннім, містить нерозривний зв`язок двох зобов`язань, кожна із сторін договору має права і несе обов`язки, є оплатним і реальним, оскільки вважається укладеним з моменту прийняття вантажу перевізником від відправника.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідачем платіжними дорученнями № 580 від 19.12.2018 року на суму 125136,50 грн та № 64 від 12.02.2019 року на суму 3476,00 грн було частково оплачено виставлений позивачем рахунок-фактури № СФ-000671 від 13.13.2018 року на суму 250273,00 грн на оплату послуг перевезення вантажу по маршруту: м. Куп`янськ, Харківська обл. (Україна) - м. Алмата (Казахстан) за договором-заявкою № 0312 від 03.12.2018 року.

При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що він не отримував від позивача рахунок фактуру №СФ000671 від 13.12.2018 року, як безпідставне та таке, що спростовується матеріалами справи.

Надане відповідачем платіжне доручення № 562 від 13.12.2018 року на суму 121660,50 грн підтверджує факт сплати коштів згідно рахунку № 13/12 від 13.12.2018 року на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Комінвестбуд", як експедитору-2, в якості часткової оплати за перевезення у розмірі 121 660,50 грн за разовим договором-заявкою № 0312/5 від 03.12.2018 року.

При цьому, враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є стягнення заборгованості за разовим договором-заявкою на надання транспортно-експедиторських послуг № 0312 від 03.12.2018 року, укладеним між позивачем та відповідачем, яким встановлено чіткий порядок оплати за здійснене за ним перевезення вантажу на суму 250 273,00 грн, а разовим договором-заявкою № 0312/5 від 03.12.2018 року визначено порядок часткової оплати за перевезення у розмірі 121660,50 грн між відповідачем, як експедитором-1, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комінвестбуд", як експедитором-2, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що встановлення обставин виконання договору-заявкою №0312/5 від 03.12.2018 року не входить до предмету доказування у даній справі.

Водночас, колегія суддів приймає до уваги, що в даному випадку аналогічним є предмет договору - транспорті послуги та предмет перевезення - вантаж, проте, ціна та порядок здійснення розрахунків є відмінними. Крім того, відмінними є сторони договору та обсяг їх обов`язків.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідач контррозрахунку заявленої до стягнення суми основного боргу ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надав.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором-заявкою № 0312 від 03.12.2018 року в розмірі 121660,50 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів відзначає наступне.

Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних та інфляційних втрат є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Колегія суддів перевіривши розрахунок інфляційних втрат позивача, встановила, що він виконаний арифметично вірно, відтак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача 1703,25 грн інфляційних втрат.

При перевірці розрахунку 3% річних, з урахуванням здійсненої 12.02.2019 року часткової оплати, в межах визначеного позивачем періоду, колегія суддів дійшла висновку, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь відповідача становить 864,52 грн, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 1,78 грн позивачу належить відмовити.

З огляду на викладе, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Щодо додаткового судового рішення, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Аналогічна правова позиція міститься в у постановах Верховного Суду від 05.01.2019 року у справі № 906/194/18, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.06.2019 року через відділ діловодства суду першої інстанції від представника Фізичної особи-підприємця Андрушкевича Сергія Олександровича - адвоката Зеленої Р.В. надійшла заява б/н від 14.06.2019 року "Про намір стягнення витрат на правничу допомогу", в якій заявник вказує, що докази на підтвердження розміру витрат, понесених позивачем на правову допомогу будуть надані протягом п`яти днів з моменту винесення рішення у справі.

19.07.2019 року через відділ діловодства суду від представника Фізичної особи-підприємця Андрушкевича Сергія Олександровича - адвоката Зеленої Р.В. надійшла заява б/н від 15.07.2019 року "Про стягнення витрат на правничу допомогу", в якій заявник просив суд першої інстанції стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 7500,00 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення (ч. 2 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, визначено, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Положеннями ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначалось вище, частиною 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з тим, на переконання колегії суддів, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Наведена правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 року у справі №910/2170/18.

В якості доказу надання юридичних послуг та понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7500,00 грн, до матеріалів справи долучено договір про надання правової допомоги від 16.04.2019 року № А027-ЗП, ордер на надання правової допомоги серія ЗП № 099909 від 04.06.2019 року, актами приймання-передачі наданих послуг від 26.04.2019 року, від 04.06.2019 року, від 14.06.2019 року та від 09.07.2019 року, загальна сума яких становить 7500,00 грн, платіжні доручення № 1286 від 03.05.2019 року на суму 3000,00 грн, № 1370 від 14.06.2019 року на суму 1500,00 грн, № 1411 від 10.07.2019 року на суму 1500,00 грн та № 1412 від 10.07.2019 року на суму 1500,00 грн.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що відповідач не подавав до суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо покладення по відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 7500,00 грн.

Разом з тим, скаржник не надав суду доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні та додатковому рішенні.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення та додаткового рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Краков" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2019 року та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2019 року у справі №910/5647/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2019 року та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2019 року у справі №910/5647/19 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/5647/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун