Постанова

від 12.11.2019 по справі 910/7037/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2019 р. Справа№ 910/7037/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Ткаченка Б.О.

Майданевича А.Г.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СКВ-ШАТЛ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 року (дата підписання повного тексту 02.08.2019 року)

у справі № 910/7037/19 (суддя: Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СБМУ "ПІДРЯД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКВ-ШАТЛ"

про стягнення 116 603,39 грн,

без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СБМУ "ПІДРЯД" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СКВ-ШАТЛ" (далі - відповідач) про стягнення з відповідач на корить позивача стягнення 116 603,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки нафтопродуктів № 28/03-14 від 28.03.2014 року. Так, позивачем було здійснено оплату товару за договором у загальному розмірі 25 884495,14 грн, а відповідачем в свою чергу було поставлено товару на суму 25 733134,66 грн та повернуто кошти за непоставлений товар у розмірі 34727,28 грн. За твердженнями позивача, відповідачем не було поставлено товар, попередньо оплачений позивачем за договором у повному обсязі та не повернуто здійснену за нього оплату у розмірі 116 603,39 грн, яку й просить стягнути з відповідача за даним позовом.

Господарський суд міста Києва частково задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СБМУ "ПІДРЯД" своїм рішенням від 02.08.2019 року та присудив до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СКВ-ШАТЛ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СБМУ "ПІДРЯД" борг у розмірі 112103,17 грн, в іншій частині позову - відмовив.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "СКВ-ШАТЛ" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 року у даній справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема ст.ст. 256, 267 Цивільного кодексу України.

Так, скаржник зазначив, що з періоду останньої поставки (серпень 2015 року) починається обчислення строку позовної давності щодо неповернення надмірно, на думку позивача, сплачених сум, що не було враховано судом першої інстанції.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2019 року справу № 910/7037/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СКВ-ШАТЛ" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 у справі № 910/7037/19, своєю ухвалою від 09.09.2019 року.

27.09.2019 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просив рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 року залишити без зміна, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СКВ-ШАТЛ" без задоволення.

Крім того, позивач у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що перебіг позовної давності по вимозі позивача про стягнення з відповідача надмірно перерахованих коштів, які було сплачено позивачем в якості попередньої оплати за нафтопродукти розпочався не в серпні 2015 року, коли мала місце остання поставка відповідачем нафтопродуктів, а з моменту отримання відповідачем листа №122 від 27.06.2017 року, на який посилається відповідач у своїх платіжних дорученнях як на підставу для повернення коштів.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "СКВ-ШАТЛ" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 28.03.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СБМУ "ПІДРЯД" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СКВ-ШАТЛ" (постачальник) було укладено договір поставки нафтопродуктів № 28/03-14 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передавати у власність покупця нафтопродукти, а покупець зобов`язується приймати ці нафтопродукти (далі - продукція) та повністю оплачувати їхню ціну (вартість).

Відповідно до п. 3.1 договору, постачальник може здійснювати поставку продукції на одній з таких умов: FCA (пункт (станція) відвантаження) або СРТ - (пункт (станція) призначення), або EXW - (місце зберігання) відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів INCOTERMS в редакції 2010 року. Конкретні умови поставки вказуються в заявці покупця та фіксуються в тексті відповідного додатку до цього договору та/або вказуються в документах постачальника що підтверджують поставку. При цьому фактичним вантажоотримувачем продукції може бути як сам покупець, так і вказані ним треті особи, які не є сторонами цього договору.

Згідно п.п. 4.9, 4.10 договору, постачальник вважається таким, що належно виконав свої зобов`язання щодо постачання продукції з моменту передачі продукції покупцю (представнику покупця) або транспортній організації, в залежності від умов поставки, вказаних у відповідній заявці покупця та/або додатку до цього договору. Факт передачі продукції підтверджується відповідними відмітками в накладній (залізничній, товаро-транспортній) та підписанням акту прийому-передачі. Датою поставки (передачі у власність) продукції (нафтопродуктів) вважається дата вказана в актах прийому-передачі продукції та/або видатковій накладній.

Право власності на продукцію переходить до покупця з дати поставки (передачі у власність) продукції. З моменту поставки покупець несе всі ризики випадкового знищення або пошкодження продукції (п. 4.9. договору).

Відповідно до п. 5.5 договору, оплата продукції здійснюється на умовах повної передоплати (авансу) продукції (партії продукції), якщо інше не встановлено у додатках до цього договору або не погоджено постачальником іншим чином.

Згідно з п. 6.7 договору, якщо після закінчення терміну (строку) поставки постачальник не виконав свої зобов`язання повністю або частково, покупець, що здійснив передоплату, має право вимагати повернення грошових коштів у сумі непоставленої продукції, а постачальник зобов`язаний на письмову вимогу покупця протягом 3 банківських днів повернути зазначені кошти.

Відповідно до п. 9.1 договору, останній набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами та діє до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов`язань за цим договором. Поставка (передача у власність) продукції за цим договором здійснюється протягом 1 (одного) року з моменту укладення цього договору. У випадку, якщо протягом 30 (тридцяти) календарних днів до моменту закінчення цього строку жодна із сторін не повідомить протилежну сторону про свою відмову від продовження цього строку, цей строк щоразу автоматично пролонговується (продовжується) ще на 1 (один) рік.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору у 2014-2015 р.р. позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти в якості авансу за нафтопродукти у загальному розмірі 25935495,14 грн, що підтверджується довідкою АТ "Укрсоцбанк".

Протягом 2014-2015 років відповідачем було поставлено позивачу, а останнім в свою чергу прийнято нафтопродукти, що підтверджується доданими до позову видатковим накладними № 83 від 04.04.2014 року, № 84 від 04.04.25014 року на суму 183 337,20 грн, № 85 від 07.04.2014 року, № 86 від 07.04.2014 року на суму 186080,40 грн, № 87 від 08.04.2014 року, № 88 від 08.04.2014 року, № 89 від 09.04.2014 року, № 90 від 09.04.2014 року, № 94 від 10.04.2014 року, № 95 від 10.04.2014 року, № 100 від 11.04.2014 року, № 103 від 14.04.2014 року, № 104 від 14.04.2014 року, № 105 від 15.04.2014 року, № 106 від 15.04.2014 року, № 109 від 16.04.2014 року, № 110 від 17.04.2014 року, № 111 від 17.04.2014 року, № 112 від 18.04.2014 року, № 113 від 18.04.2014 року, № 114 від 23.04.2014 року, № 120 від 07.05.2014 року, № 124 від 16.05.2014 року, № 130 від 21.05.2014 року, № 131 від 24.05.2014 року, № 132 від 28.05.2014 року, № 136 від 03.06.2014 року, № 141 від 10.06.2014 року, № 147 від 23.06.2014 року, № 153 від 17.07.2014 року, № 159 від 07.08.2014 року, № 164 від 30.08.2014 року, № 169 від 19.09.2014 року, № 175 від 02.10.2014 року, № 176 від 02.10.2014 року , № 177 від 04.10.2014 року, № 181 від 18.10.2014 року, № 182 від 22.10.2014 року, № 183 від 22.10.2014 року, № 185 від 29.10.2014 року, № 186 від 04.11.2014 року, № 188 від 10.11.2014 року, № 195 від 19.12.2014 року, № 8 від 11.02.2015 року, № 18 від 24.03.2015 року, № 26 від 27.04.2015 року, № 31 від 08.05.2015 року, № 34 від 28.05.2015 року, № 40 від 18.06.2015 року, № 44 від 25.06.2015 року, № 49 від 26.06.2015 року, № 52 від 03.08.2015 року, № 68 від 31.08.2015 року, а загалом на суму 25 733164,69 грн., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень.

Відповідач в свою чергу повернув відповідачу кошти за непоставлений товар за договором у загальному розмірі 90227,28 грн, що підтверджується довідкою АТ "Укрсоцбанк" (наявна в матеріалах справи).

Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, загалом відповідачем було поставлено товару та повернуто передплати позивачу у розмірі 25 823391,97 грн, в той час, як позивачем було здійснено попередню оплату товару вартістю 25935495,14 грн.

Таким чином, відповідачем не було поставлено оплачений позивачем за договором товар на суму 112103,17 грн.

Водночас, колегія суддів приймає до уваги, що у позові позивачем було невірно визначено загальну суму сплачених позивачем коштів, поставленого товару та повернутих відповідачем коштів. Відповідно до абз.2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до п. 6.7 договору, якщо після закінчення терміну (строку) поставки постачальник не виконав свої зобов`язання повністю або частково, покупець, що здійснив передоплату, має право вимагати повернення грошових коштів у сумі непоставленої продукції, а постачальник зобов`язаний на письмову вимогу покупця протягом 3 банківських днів повернути зазначені кошти.

24.04.2019 року позивачем було направлено відповідачу вимогу про сплату заборгованості у розмірі 116603,39 грн, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, накладною та фіскальним чеком.

Відповідач в свою чергу відповіді не надав суму боргу не сплатив.

Колегія погоджується з посиланням позивача, що твердження скаржника, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог щодо незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин строку позовної давності - є необгрунтованими, оскільки строк позовної давності розпочався не в серпні 2015 року, коли мала місце остання поставка відповідачем нафтопродуктів, а через 3 банківські дні з моменту отримання відповідачем листа №122 від 27.06.2017 року, на який посилається відповідач у своїх платіжних дорученнях як на підставу для повернення коштів.

При цьому, колегія суддів відзначає, що Цивільний кодекс України передбачає, що позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач був обізнаний щодо відкриття провадження у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "СБМУ "ПІДРЯД" , про що свідчить поштове повідомлення про вручення йому ухвали Господарського суду міста Києва від 18.06.2019 року (а.с.10).

Відтак, відповідач не був позбавлений ані можливості, ані скористатись своїм правом надати суду заяву про застосування строків позовної давності, що останнім зроблено не було.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в сумі 112103,17 грн (з урахуванням невірно визначеної позивачем загальної суму сплачених позивачем коштів, поставленого товару та повернутих відповідачем коштів).

Разом з тим, скаржник не надав суду доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СКВ-ШАТЛ" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2019 року у справі №910/7037/19 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/7037/19 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді Б.О. Ткаченко

А.Г. Майданевич