Постанова

від 12.11.2019 по справі 925/729/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2019 р. Справа№ 925/729/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Ткаченка Б.О.

Коротун О.М.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна районна аптека №30"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.07.2019 року (повний текс складено - 18.07.2019 року).

у справі № 925/729/19 (суддя: Довгань К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватфарм"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна районна аптека №30"

про стягнення 23 047, 35 грн.

без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ватфарм" (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна районна аптека №30" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 23047,35 грн заборгованості по договору №2712/1 від 27.12.2018 року з яких: 20 362,88 грн основного боргу, 1 450,44 грн пені, 1 025,47 грн 25% річних та 208,56 грн інфляційних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе грошові зобов`язання щодо оплати вартості придбаного та отриманого товару.

Господарський суд Черкаської області задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ватфарм" своїм рішенням від 11.07.2019 року (повний текс складено - 18.07.2019 року).

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Центральна районна аптека №30" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 11.07.2019 року у даній та ухвалити нове, яким частково задовольнити позов в частині стягнення суми основного боргу в сумі 20 362,88 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Черкаської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст. 233 Господарського кодексу України.

Так, скаржник просив при розгляді апеляційної скарги врахувати тяжке фінансове і матеріальне становище відповідача, що склалось, значний розмір загальної заборгованості контрагентів перед відповідачем та розмір поточних зобов`язань останнього, вжиття відповідачем усіх можливих заходів, направлених на своєчасне виконання свого обов`язку щодо оплати поставленого товару.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2019 року справу № 925/729/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Ткаченко Б.О., Коротун О.М.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна районна аптека №30" на рішення Господарського суду Черкаської області від 11.07.2019 року у справі № 925/729/19, своєю ухвалою від 09.09.2019 року.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Черкаської області від 11.07.2019 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна районна аптека №30" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

27.12.2018 року між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено договір № 2712/1 (далі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов`язався поставити продукцію ТМ "Мальва" виробником, якої він є та інші товари (далі - товар), а покупець зобов`язався прийняти та здійснити оплату на умовах цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач поставив відповідачу відповідну продукцію, що підтверджується видатковими накладними за період з 22.01.2019 по 26.02.2019 р.р., підписаними уповноваженими особами сторін та завірені печатками підприємств, а саме: СРН-00000359 від 22.01.2019 року на суму 542,15 грн; СРН-00000089 від 04.02.2019 року на суму 7532,96 грн; СРН-00000090 від 04.02.2019 року на суму 428,78 грн; СРН-00000213 від 12.02.2019 року на суму 4225,44 грн; СРН-00000214 від 12.02.2019 року на суму 263,15 грн; СРН-00000344 від 18.02.2019 року на суму 4699,58 грн; СРН-00000347 від 18.02.2019 року на суму 149,78 грн; СРН-00000429 від 26.02.2019 року на суму 2436,90 грн; СРН-00000430 від 26.02.2019 року на суму 84,14 грн.

Відповідно до п. 3.1 договору оплата товару здійснюється на умовах попередньої оплати або відстрочення платежу, термін (строк), на протязі якого поставлений товар повинен бути оплачений покупцем, про що вказується продавцем у видатковій накладній. Строк оплати є обов`язковим для покупця з моменту підписання видаткової накладної.

Згідно п. 6.1 договору сторони узгодили, що при порушенні терміну оплати покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочки платежу.

Так, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, поставлений позивачем товар відповідачем оплачений не був.

22.05.2019 року позивач направив відповідачу претензію №1 про сплату боргу. Зазначена претензія була отримана відповідачем 23.05.2019 року, що підтверджується підписом та печаткою відповідача на цій претензії.

Вище вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді.

Так, згідно акту звірки взаєморозрахунків, підписаним повноважними особами та скріпленим печатками сторін, станом на 24.05.2019 року сума боргу відповідача становила 20362,88 грн.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати, у тому числі, оплати товару.

Так, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції будь - яких доказів сплати відповідачем на користь позивача заборгованості в розмірі 20362,88 грн.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 20362,88 грн основного боргу.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, 25 % річних та інфляційних нарахувань, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Колегія суддів перевіривши розрахунок пені та штрафу погоджується з розрахунком позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 1450,44 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п.6.6 договору, у разі, якщо прострочення покупцем платежу за отриманий товар триває більш 3-х календарних днів з дня настання терміну платежу, продавець має право крім стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та пені, вимагати, покупець зобов`язаний сплатити 25% річних від простроченої суми заборгованості за весь період прострочення.

З огляду на викладене та перевіривши розрахунок річних та інфляційних нарахувань, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача за розрахунком позивача 1025,47 грн 25 % річних, а також 208,56 грн втрат внаслідок інфляції (за період з березня 2019 року по червень 2019 року).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Щодо твердження скаржника про врахування при розгляді апеляційної скарги тяжке фінансове і матеріальне становище відповідача, що склалось, значний розмір загальної заборгованості контрагентів перед відповідачем та розмір поточних зобов`язань останнього, вжиття відповідачем усіх можливих заходів, направлених на своєчасне виконання свого обов`язку щодо оплати поставленого товару, колегія суддів відзначає наступне.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

Разом з тим, судом повинно враховуватись: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшити розмір неустойки також передбачено частиною 3 статті 551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Проаналізувавши зазначені норми, слід дійти висновку, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити обставини, які мають істотне значення та які визначені в зазначеній нормі закону. Суд також має виходити з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

Водночас, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду.

За відсутності в законі переліку таких обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки, оскільки положеннями цивільного законодавства право суду щодо зменшення неустойки не обмежено встановленням певних обставин, а пов`язано із встановленням істотності цих обставин.

Крім того, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України) та принципах господарського судочинства відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.03.2019 року у справі №912/1703/18.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи, що скаржником не доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності підстав, з якими законодавець пов`язує можливість зменшення стягнення пені та 25% річних, суд першої інстанції обґрунтовано не зменшив розмір відповідних санкцій.

Водночас, колегія суддів приймає до уваги, що розмір штрафних санкцій, який підлягає стягненню з відповідача - 1025,47 грн 25 % річних, а також 208,56 грн втрат внаслідок інфляції не є надмірно великим, а тому стягнення з відповідача неустойки у вказаному розмірі відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Разом з тим, скаржник не надав суду доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центральна районна аптека №30" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 11.07.2019 року у справі №925/729/19 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №925/729/19 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді Б.О. Ткаченко

О.М. Коротун