ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
місто Київ
06 листопада 2019 року справа №826/8756/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомДержавного підприємства "Центр охорони здоров`я тварин" (далі по тексту - позивач, ДП "Центр охорони здоров`я тварин") доГоловного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС) третя особаКиївська міська рада (далі по тексту - третя особа, КМР) провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01 грудня 2017 року №0190471209 та №0190461209 В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправним збільшення суми грошового зобов`язання із земельного податку у зв`язку із тим, що позивачем, як користувачем, правомірно визначено суму грошового зобов`язання за земельну ділянку, нормативну грошову оцінку якої проведено, у розмірі 1% від нормативної грошової оцінки, а пункт 5.6 Положення про плату за землю в м. Києві, на підставі якого позивачу донараховано земельний податок, скасовано.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/8756/18 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених в акті перевірки.
У відповіді на відзив позивачем зазначено, що нормами Податкового кодексу України не передбачено такого виду податку, як плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними та фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право оренди яких не оформлено в установленому порядку.
Із пояснень третьої особи вбачається, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу перебуває на стадії розробки, а, отже, у позивача відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку по вул. Жмеринській, 5 у Святошинському районі м. Києва, з урахуванням чого позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Позивачем у відповіді на пояснення КМР зазначено, що позивач до моменту оформлення прав на земельну ділянку не являється платником податку на землю, а вимоги відповідача щодо сплати позивачем податку на землю є неправомірними.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 01 грудня 2017 року №0190471209 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, за порушення пункту 274.1 статті 274, пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, пункту 5.4 рішення КМР від 23 червня 2011 року №242/5629 (у редакції рішення КМР від 28 січня 2015 року №58/923) "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" та відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України ДП "Центр охорони здоров`я тварин" збільшено суму грошового зобов`язання із земельного податку з юридичних осіб на 109 029,56 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 80 743,65 грн. та за штрафними санкціями - 20 185,91 грн.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 01 грудня 2017 року №0190461209 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 120.2 статті 120 Податкового кодексу України, за порушення пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України до ДП "Центр охорони здоров`я тварин" застосовано штрафні санкції у сумі 1 433,82 грн.
Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняте на підставі акта від 07 листопада 2017 року №13214/26-15-12-09-19/37100317 "Про результати камеральної перевірки уточнюючої податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2017 рік Державного підприємства "Центр охорони здоров`я тварин" (податковий номер 37100317) (далі по тексту - акт перевірки) з урахуванням рішення відповідача за результатами розгляду заперечень на акт перевірки від 29 листопада 2017 року №38960/10/26-15-12-09-18.
У висновку акта перевірки встановлено, що сума податкового зобов`язання по земельному податку з юридичних осіб, визначена за результатами подання уточнюючої податкової декларації з плати за землю за 2017 рік, є нижчою, ніж визначена за результатами камеральної перевірки, оскільки відсоткова ставка, застосована позивачем, не відповідає вимогам пункту 5.4 рішення КМР від 23 червня 2011 року №242/5629 (у редакції рішення КМР від 28 січня 2015 року №58/923) "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві"; позивач не виконав вимоги, передбачені абзацами третім-п`ятим пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України щодо умов самостійного внесення змін до податкової звітності.
Висновки акта перевірки мотивовані тим, що за результатами камеральної перевірки уточнюючої звітної податкової декларації за 2017 рік з плати за землю від 13 жовтня 2017 року №9213333469 встановлено заниження позивачем розміру ставки земельного податку на 2%, оскільки пунктом 5.4 рішення КМР від 23 червня 2011 року №242/5629 (у редакції рішення КМР від 28 січня 2015 року №58/923) "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" встановлено розмір ставки земельного податку - 3%, а позивачем згідно уточнюючої декларації від 13 жовтня 2017 року №9213333469 визначено 1%. Крім того, позивачем в порушення пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України самостійно не нараховано штраф у розмірі 1 433,82 грн. під час виявлення факту заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів згідно податкової декларації від 13 жовтня 2017 року №9213333469.
Рішенням ДФС України від 05 лютого 2018 року №3966/6/99-99-11-03-01-25 за наслідками розгляду скарги позивача на податкові повідомлення-рішення від 01 грудня 2017 року №0190461209 та 0190471209 залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу - без задоволення.
Відповідно до підпункту 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів; землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХІІІ Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.
В силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
За правилами пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Із аналізу даних норм чинного законодавства слідує, що у розумінні положень підпунктів Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем не заперечується наявність у нього обов`язку щодо своєчасного подання декларації на земельний податок та сплати такого податку. В межах даної справи позивачем оскаржується визначений податковим органом розмір грошового зобов`язання із земельного податку за 2017 рік 3%.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Підставою для нарахування земельного податку згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України є дані державного земельного кадастру.
На підставі статей 10, 265 Податкового кодексу України земельний податок є складовою частиною податку на майно та належить до місцевих податків.
Відповідно до підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Пунктом 274.1 статті 274 Податкового кодексу України визначено, що ставка земельного податку за земельні ділянки, оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3-х відсотків від їх нормативної грошової оцінки.
Згідно з пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Особливості оподаткування платою за землю встановлені статтею 284 Податкового кодексу України, якою передбачено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.
Органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923) із змінами та доповненнями "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" затверджено Положення про плату за землю в місті Києві, пунктом 5.1 якого встановлено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб та у постійному користуванні юридичних осіб державної та комунальної форми власності, коло яких визначено статтею 92 Земельного кодексу України, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5.3-5.6 цього Положення.
Пунктом 5.6 Положення встановлено, що плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (крім комунальної власності), встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктом 5.3 цього Положення.
Тобто, за визначенням наведеного пункту 5.6 Положення ставка податку у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок встановлюється у випадку, якщо право власності або право оренди на які в установленому законодавством порядку не оформлено.
Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Отже, юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянку податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу України, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Разом з декларацією подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на підставі якої розраховується земельний податок.
При цьому відповідно до абзацу першого пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України передбачено, що в разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Так, матеріалами справи підтверджується, що за позивачем на підставі наказу Державної ветеринарної та фіто санітарної служби України від 03 лютого 2015 року №48 та акта прийняття-передачі основних засобів від 04 лютого 2015 року закріплено на праві оперативного управління державне майно: будівля КМВ Святошинського району за адресою м. Київ, вул. Жмеринська, 5. Наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 21 березня 2017 року №194 за позивачем закріплено на праві господарського відання майно, зокрема, Святошинську районну лікарню та земельну ділянку за адресою м. Київ, вул. Жмеринська, 5.
Як зазначено в акті перевірки, позивачем подано уточнюючу звітну податкову декларацію за 2017 рік з плати за землю від 13 жовтня 2017 року №9213333469, в якій відсоткова ставка податку, застосована позивачем 1%, не відповідає вимогам пункту 5.4 Положення про плату за землю в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 (у редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923) із змінами та доповненнями "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" (3%). Як наслідок, відповідачем збільшено відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за вказаний період на 2%.
Так, на думку контролюючого органу, позивачем, всупереч приписам пункту 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві застосовано 1% ставки земельного податку.
Разом з тим, суд звертає увагу, що застосування у межах спірних правовідносин норм пункту 5.6 Положення щодо плати за користування земельними ділянками у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, є безпідставним оскільки позивачу не належить на праві власності або на праві оренди земельна ділянка, під належним йому нежилим приміщенням.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Однак, відповідач, на якого покладено обов`язок доказування, не надав суду доказів, які б підтверджували, що за позивачем зареєстровано право власності на земельну ділянку за адресою: м. Київ, вул. Жмеринська, 5, та, відповідно, виникнення у позивача обов`язку зі сплати земельного податку.
Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/13290/16 (адміністративне провадження №К/9901/42048/18).
Суд зазначає, що третьою особою у письмових поясненнях на позов також зазначено, що у позивача відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку по вул. Жмеринській, 5 у Святошинському районі м. Києва.
Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2017 року в адміністративній справі №826/10434/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року, визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили пункт 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві, яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві" в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629": "5.6. Плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено, встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення. Дія цього пункту не поширюється у випадках звільнення земельних ділянок від оподаткування або наявності пільг щодо сплати земельного податку".
Тобто, станом на дату проведення перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень норми пункту 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві, яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві" в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629", на яке посилався відповідач, були нечинним.
Таким чином, відповідачем не доведено правомірності обчислення спірної суми грошового зобов`язання із земельного податку та необхідності застосування до позивача ставки земельного податку у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
У свою чергу, беручи до уваги те, що за позивачем закріплено на праві господарського відання майно - Святошинську районну лікарню за адресою м. Київ, вул. Жмеринська, 5, суд приходить до висновку про те, що позивачем вірно застосовано ставку земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, у розмірі 1% від нормативної оцінки земельної ділянки, що свідчить про вірність застосування алгоритму заповнення податкової декларації з плати за землю.
Враховуючи викладене, висновки акта перевірки про заниження позивачем суми податкового зобов`язання по земельному податку з юридичних осіб, визначених за результатами подання податкової декларації з плати за землю за 2017 рік, нормативно та документально не підтверджуються, а тому податкове повідомлення-рішення від 01 грудня 2017 року №0190471209 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 01 грудня 2017 року №0190461209, яким за порушення пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України до ДП "Центр охорони здоров`я тварин" застосовано штрафні санкції у сумі 1 433,82 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.
Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:
а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу у строк не пізніше 1 жовтня року, наступного за звітним;
б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов`язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п`яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов`язання з цього податку.
З наведеного вбачається, що у платника податку виникає обов`язок сплатити штраф у розмірі трьох відсотків від суми до подання уточнюючого розрахунку у разі виявлення факту заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів.
Як вбачається з акта перевірки, уточнюючою податковою декларацією за 2017 рік з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) №9213333469 від 13 жовтня 2017 року позивачем самостійно визначено суму зобов`язань, що підлягає сплаті із земельного податку з юридичних осіб за податковий період 2017 рік, термін сплати по яким настав станом на дату проведення перевірки, а саме: січень-вересень 2017 року на загальну суму 98 758,22 грн. При цьому, розмір заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів або періодів поточного року, за якими минув термін сплати, з період січень-серпень 2017 року склав 28 676,40 грн.
Проте, позивач жодними доказами не спростував виконання покладеного на нього обов`язку сплати штрафу у розмірі 5% від суми недоплати самостійно нарахованого заниження податкового зобов`язання, зазначеній в уточнюючому розрахунку.
При цьому позивач не надав пояснень стосовно застосування штрафних санкцій податковим повідомленням-рішенням ГУ ДФС від 01 грудня 2017 року №0190461209.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно застосовано штрафні санкції у сумі 1 433,82 грн. податковим повідомленням-рішенням ГУ ДФС від 01 грудня 2017 року №0190461209, а тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем частково доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ДП "Центр охорони здоров`я тварин" підлягає частковому задоволенню.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, на користь позивача належить присудити судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС пропорційно до розміру задоволених позовних вимог
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Адміністративний позов Державного підприємства "Центр охорони здоров`я тварин" задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 01 грудня 2017 року №0190471209.
3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.
4. Стягнути на користь Державного підприємства "Центр охорони здоров`я тварин" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 532,94 грн. (одна тисяча п`ятсот тридцять дві гривні дев`яносто дві копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Державне підприємство "Центр охорони здоров`я тварин" (01103, м. Київ, вул. Салтикова-Щедріна, буд. 2; ідентифікаційний код 37100317);
Головне управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 39439980).
Суддя В.А. Кузьменко
Суд | Окружний адміністративний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 06.11.2019 |
Оприлюднено | 14.11.2019 |
Номер документу | 85572528 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Мельничук Володимир Петрович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Мельничук Володимир Петрович
Адміністративне
Окружний адміністративний суд міста Києва
Кузьменко В.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні