Постанова

від 11.11.2019 по справі 826/4799/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/4799/17 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АДМ ЮКРЕЙН до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Товариства з обмеженою відповідальністю Прометей - Зерноторгова компанія про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю АДМ Україна звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору: Товариства з обмеженою відповідальністю Прометей - Зерноторгова компанія про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.01.2017 №0000694108, 0000704108; визнання протиправним та скасування наказу на проведення перевірки №934 від 15.11.2016; визнання протиправними дій відповідача з проведення перевірки.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 листопада 2018 року позов задоволено частково, а саме визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 16.01.2017 №0000694108, 0000704108. В решті позовних вимог - відмовлено.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2019 року було замінено Товариство з обмеженою відповідальністю АДМ Україна на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю АДМ ЮКРЕЙН .

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 23.09.2016 №757/46716/16-к надано дозвіл на проведення позапланової виїзної документальної податкової перевірки фінансово-господарської діяльності товариства обмеженої відповідальності ТОВ АДМ Україна (ЄДРПОУ 33546533), яке розташоване за адресою: м. Київ, Подільський район, вул. Петра Сагайдачного,16-А, по взаємовідносинам з ТОВ Прометей -Зерноторгова компанія (ЄДРПОУ 38169254) у період часу з 01.01.2015 по 01.09.2016, законності формування податкового кредиту з ПДВ ТОВ АДМ Україна у 2015 році по взаємовідносинам з ТОВ Прометей - Зерноторгова компанія (ЄДРПОУ 38169254), а також, як наслідок, правомірності віднесення ТОВ АДМ Україна до складу податкового кредиту сум ПДВ у розмірі 6628,3 тис. грн. по взаємовідносинам з ТОВ Прометей - Зерноторгова компанія та подальшого відшкодування ТОВ АДМ Україна ПДВ за рахунок коштів Державного бюджету України.

Також в резолютивній частині вказаної ухвали зазначено про необхідність проведення перевірки з використанням висновків, викладених посадовими особами ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва в актах №389/14-03-22-05-05/38169254 від 29.09.2015 та №393/14-03-22-05/38169254 від 02.10.2015 позапланових документальних перевірок ТОВ Прометей - Зерноторгова компанія .

Як наслідок, 15 листопада 2016 року відповідачем на підставі пп.78.1.11 Податкового кодексу України, на виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 23.09.2016 №757/46716/16-к, видано наказ № 934 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ АДМ Україна з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ Прометей -Зерноторгова компанія та ФГ Олександра-М за період вересень-грудень 2014; січень - грудень 2015; січень-серпень 2016.

За наслідками проведеної перевірки складено акт №2279/28-10-41-08/33546533 від 28.12.2016.

16 січня 2017 відповідачем на підставі вказаного акту перевірки прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0000694108, яким позивачу за порушення п.п.14.1.36, 44.1, 134.1.1, 138.2, 139.1.9 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "податок на прибуток" всього в сумі 7 933 070 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 7 738 404 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 194 666 грн;

- 0000704108, яким позивачу за порушення п.п.44.1, 185.1, 198.1, 198.2, 198.3, 198.6, 200.1, 200.4 Податкового кодексу України зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість всього в сумі 8 598 226 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 2 149 557 грн.

Позивач не погоджується із прийнятим податковим повідомленням-рішенням звернувся до суду з вимогою про його скасування.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов`язання, застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій та зменшення розміру бюджетного відшкодування, ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ "Прометей"-Зерноторгова компанія", ФГ "Олександра-М".

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, ґрунтується виключно на матеріалах досудового розслідування по кримінальному провадженню №42016100000000522 від 24.05.2016 та обставинах порушення норм податкового законодавства контрагентами контрагентів позивача, тобто особами, з яким позивач в господарські взаємовідносини не вступав.

Інших обставин збільшення позивачу суми грошового зобов`язання, застосування штрафних (фінансових) санкцій та зменшення розміру бюджетного відшкодування акт перевірки в собі не містить.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття "безтоварність" (господарської операції).

Разом з тим, Закон України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" пов`язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов`язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і "безтоварна операція" є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб`єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов`язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 2 ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом ч.6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) вироком у кримінальній справі, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності; 2) або постановою про адміністративний проступок.

За таких обставин, висновки, в даному випадку, відсутності об`єктів оподаткування ПДВ та податком на прибуток, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності діяльності контрагентів позивача, яка (фіктивність), встановлена в акті перевірки з огляду на матеріали досудового розслідування, а також порушення норм податкового законодавства особами, з яким позивач у взаємовідносини не вступав, не сприймаються судом, як преюдиційна обставина, відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, акт перевірки не містить в собі інформації про існування вироку та/або ухвали про закриття кримінального провадження, які набрали законної сили та якими б посадових осіб контрагентів позивача або безпосередньо посадових осіб позивача, було визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 205, 212 КК України, або звільнено від кримінальної відповідальності за нереабілітуючих обставин.

Також, як на час проведення перевірки, так і станом на час вирішення спору по суті заявлених позовних вимог, судом не встановлено наявності вироку/ухвали про закриття кримінального провадження №42016100000000522 від 24.05.2016, яке і стало передумовою для проведення контрольного заходу позивача.

Як свідчить інформація ЄДРСР, єдиним документом по вказаному кримінальному провадженню, є ухвала Печерського районного суду міста Києва від 23.09.2016 №757/46716/16-к про надання дозволу на проведення позапланової перевірки позивача.

В той же час, як вбачається з акту перевірки, контролюючим органом було детально здійснено аналіз змісту та обсягу господарських операцій між позивачем і спірними контрагентами, що вказані в наданих позивачем до перевірки договорах купівлі-продажу соняшнику, договорах зберігання, прибуткових (видаткових) та податкових накладних, платіжних дорученнях, ТТН, актах приймання-передачі, складських квитанціях, картках аналізу зерна (а.с. 34-35, 40-46, 80-82 том 1).

Жодних зауважень до належності та повноти наданих до перевірки документів акт перевірки в собі не містить.

Разом з цим, як вже зазначалось, не прийняття до уваги вказаних документів, як належних доказів правомірності формування позивачем показників податкової звітності, обумовлено отриманням Офісом ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 23.09.2016 №757/46716/16-к (ст. 30 акту перевірки) та порушенням норм податкового законодавства третіми особами (а.с. 47-78 том 1).

Відповідно до положень ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зважаючи на те, що в основу оскаржуваних ППР покладено висновки про безтоварність господарських операцій внаслідок отриманням Офісом ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 23.09.2016 №757/46716/16-к (ст. 30 акту перевірки) та порушенням норм податкового законодавства третіми особами, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для аналізу первинних бухгалтерських, транспортних та податкових документів по взаємовідносинам позивача зі спірними контрагентами, адже акт перевірки жодних претензій до належності та повноти вказаних документів, в собі не містить.

Водночас, контролюючий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства третіми особами, з якими позивач безпосередньо у взаємовідносини не вступав, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до показників податкової звітності.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовано Податковим кодексом України (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. "а" ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних та видаткових накладних, актів приймання-передачі товару, дійсно є обов`язковою обставиною для визначення правильності формування показників податкової звітності, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов`язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов`язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак "фіктивності" контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що не прийняття відповідачем до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об`єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства іншими особами, внаслідок чого, на думку контролюючого органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до показників податкової звітності.

Таким чином, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами "безтоварності"/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов`язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, та не спростовується відповідачем, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат.

Втім, відповідачем не доведено, що між позивачем та зазначеним контрагентом мали місце злагоджені узгоджені дії, спрямовані на формальне оформлення господарських операцій без їх фактичного вчинення для отримання податкових вигід.

Разом з тим, статтею 61 Конституції України регламентовано принцип індивідуальної відповідальності і жодною нормою чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 р. у справі № 816/809/17, від 13.03.2018 р. у справі № 814/3520/13-а.

Відповідно до ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Так, у рішенні по справі Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009 р. (2009 р., заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

У рішеннях від 09 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України , від 10 березня 2010 року у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії ЄСПЛ наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.01.2017 №0000694108, 0000704108.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій по проведенню перевірки та скасування наказу, суд зазначає наступне.

Згідно сталої правової позиції Верховного Суду, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, то надалі предметом розгляду в суді має бути лише зміст виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

Відтак, з огляду на наведене, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень, дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок, зокрема виїзних, можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту ухвалення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 листопада 2018 у справі № 808/1641/15 (К/9901/6626/18), від 12 березня 2019 року у справі № 826/630/15 (К/9901/9293/18).

Між тим Суд звертає увагу, що у розумінні пункту 81.2 статті 81 Податкового кодексу України належним доказом недопуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є відповідний акт, який засвідчує факт відмови (акт про недопуск до проведення перевірки). Проте такий акт у матеріалах справи відсутній.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи, зокрема, допуск позивачем посадових осіб контролюючого органу до проведення позапланової виїзної перевірки, надання відповідних документів для проведення перевірки, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 15.11.2016 № 934 та визнання протиправними дій по проведенню такої перевірки.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 листопада 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя В.В.Файдюк

суддя Є.В.Чаку