Рішення

від 05.11.2019 по справі 520/8351/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05 листопада 2019 р. № 520/8351/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Мінаєвої К.В.,

за участю секретаря судового засідання - Остропільця Є.Є.,

за участю:

представника позивача - Санжаревського Є.М.,

представника відповідача - Лантушенко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 )

до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 39599198)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 25.03.2019 року №53928-5706-2031/1, яким визначено податкове зобов`язання у сумі 195203,22 гривні.

- скасувати суму податкового боргу в розмірі 195202,15 грн., що визначена податковою вимогою від 06.08.2019 року №103424-57, а також визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 06.08.2019 № 103424-57.

- зобов`язати Головне управління ДФС у Харківській області виключити з облікової картки платника податків ОСОБА_1 податкове зобов`язання та податковий борг з орендної плати за землю в розмірі 195203,22 грн., за період з 01.07.2018 до 31.12.2018 року.

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області судові витрати на користь ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем визначені податкові зобов`язання з орендної плати за землю за період 01.07.2108-31.12.2018 року та за 2019 рік. Однак, договір оренди було укладено строком до 01.07.2018 року, він не поновлювався, з 01 липня 2018 року договір оренди є припиненим, відомості про що було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, останнім днем користування земельною ділянкою є 30.06.2018 року. Крім того, позивач зазначив, що після припинення договору оренди у зв`язку з закінченням строку, також відбулось припинення права власності позивача на всі об`єкти нерухомого майна, розміщені на ній, внаслідок чого припинилось фактичне користування позивачем земельною ділянкою. З урахуванням викладеного, позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Від відповідача 09.09.2019 р. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник посилається на те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Київському управлінні ГУ у Харківській області, як платник орендної плати з фізичних осіб за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 0,1427 га. згідно договору оренди №13121400 від 01.02.2016. Станом на 01.01.2019 згідно наданої інформації Департаментом земельних відносин договір оренди земельної ділянки від № 13121400 від 01.02.2016 на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 та Харківською міською радою Харківської області є діючим. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, інше речове право припинено 27.12.2018. Отже, відповідач вважає, що податкове повідомлення-рішення №53928-5706-2031/1 від 25.03.2019 за 2018 рік (з 01.07.2018 по 31.12.2018) на суму 195203,22 грн. є правомірним. Щодо вимоги відповідача зазначив, що станом на 06.08.2019 по ОСОБА_1 обліковувався податковий борг по орендній платі з фізичних осіб у сумі 195202,15 грн. Враховуючи наявність податкового боргу станом на 06.08.2019 та у відповідності до вимог ст.59,60 ПК України, у автоматичному режимі, Головним управлінням ДФС у Харківській області була сформована податкова вимога № 103424-57 від 06.08.2019. Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 21.08.2019 року прийнято до розгляду адміністративну справу та призначено проведення підготовчого засідання. Протокольною ухвалою суду від 16.09.2019 р. замінено відповідача Головне управління ДФС у Харківській області правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області. Ухвалою від 21.10.2019 року закрито підготовче провадження у справі.

Судом встановленні наступні обставини справи.

Між Харківською міською радою та ОСОБА_1 29.12.2015 року було укладено Договір оренди землі №б/н за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0,1427 га, кадастровий №6310137500:01:013:0003, для експлуатації та обслуговування офісних, складських приміщень та авто майстерні, строком до 01.07.2018 року. (а.с.11-13)

Головним управлінням ДФС у Харківській області були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення стосовно позивача:

- від 25.03.2019 року №53928-5706-2031, в якому визначене податкове зобов`язання з орендної плати за 2019 рік у сумі 389 339,76 грн.;

- від 25.03.2019 року №53928-5706-2031/1, в якому визначене податкове зобов`язання з орендної плати за період 01.07.2108-31.12.2018 року у сумі 195 203,22 гривень. (а.с.16-17)

Позивач не погодившись з зазначеними рішеннями, звернувся зі скаргою до Державної фіскальної служби України 14.06.2019 р. В результаті адміністративного оскарження рішенням Державної фіскальної служби України від 22.07.2019 року №/111/99-99-11-05-01-25 скаргу позивача задоволено частково, скасоване податкове повідомлення-рішення від 25.03.2019 року №53928-5706-2031 та залишене без змін податкове повідомлення-рішення від 25.03.2019 року №53928-5706-2031/1, в якому визначене податкове зобов`язання за друге півріччя 2018 року в сумі 195 203,22 грн. (а.с.18-19)

Вказане рішення отримано позивачем 29 липня 2019 року, про що свідчить інформація з сайту "Укрпошти" про отримання кореспонденції за трек-номером та копія конверту з поштовим відправленням №0405342716326. (а.с.20)

Відповідачем складено податкову вимогу від 06.08.2019 року №103424-57, відповідно до якої Головним управлінням ДФС у Харківській області був визначений податковий борг позивача з орендної плати за землю в розмірі 195 202,15 грн. (а.с.21). Як зазначає позивач у позові, податкову вимогу ним отримано 16 серпня 2019 року.

Позивач, вважаючи податкове повідомлення-рішення від 25.03.2019 року №53928-5706-2031/1 та податкову вимогу від 06.08.2019 року №103424-57 протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся до суду з даним позовом.

Повно та всебічно з`ясувавши обставини в адміністративній справі, дослідивши надані докази, надавши оцінку всім аргументам учасників справи проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Статтею 206 ЗК України, пп.14.1.147 п.14.1 ст.14, п. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271, п.286.1 ст. 286, п.287.1 ст.287, п.288.2,288.3,288.5 ст.288 ПК України визначено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до п. 288.1 ст. 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Згідно пункту 288.2. ст.288 ПК України платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Відповідно до частини першої ст. 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Відповідно до ст.ст. 15 та 31 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата та строк дії договору оренди землі, а підставою припинення договору оренди землі є закінчення строку, на який його було укладено.

Як встановлено з матеріалів справи, договір оренди було укладено строком до 01.07.2018 року. У встановленому законом порядку Договір оренди не поновлювався, отже останнім днем користування земельною ділянкою є 30.06.2018 року, з 01 липня 2018 року Договір оренди є припиненим, відомості про що було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно п.287.1 ст.287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Згідно п.287.2 ст.282ПК України, облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться контролюючими органами за місцем знаходження земельної ділянки щороку до 1 травня.

Отже, враховуючи зазначені положення, навіть в разі припинення дії договору оренди з 01.07.2018 р., позивач мав сплачувати плату за землю за фактичний період користування земельною ділянкою.

Також, суд зазначає, що за підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до п. 287.6 ст. 287 при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

У частинах першій та другій статті 120 ЗК встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 ЦК.

За частиною третьою статті 7 Закону №161-ХІV до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Отже, якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа № 21-804а16).

З матеріалів справи судом встановлено, що після припинення Договору оренди у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, відбулось припинення права власності позивача на об`єкти нерухомого майна, розміщені на ній. 24.09.2018 року зареєстроване право власності на нежитлові приміщення, що розташовані на земельній ділянці за наступними особами:

ТОВ Коріфєй (код ЄДРПОУ 42467405), на нежитлові приміщення 1-го поверху №№35,36,37,38,39,42 (антресоль) в літ. Б-2, Б-1 , загальною площею 112,4 м2;

ТОВ Крафт-Т (код ЄДРПОУ 42467248), на нежитлові приміщення 1-го поверху №№ 27,28,29,30,31,33,34,40,41 літ. Б-2, Б-l , загальною площею 292,9 м2;

ТОВ Консалтингово-правова група Лівобережжя (код ЄДРПОУ 42467211), на нежитлові приміщення загальною площею 208,1 м2, які складаються з мансарди №№1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12, 1/4 частину приміщення №1 спільного користування 1-го поверху, 1/4 частину приміщення №10 спільного користування 1-го поверху, 1/2 частину приміщення №11 спільного користування 1-го поверху, 1/2 частину приміщення №1 спільного користування 2-го поверху в літ. Б-2, Б' -1 ;

ТОВ M-Чотири (код ЄДРПОУ 42466595), на нежитлові приміщення загальною площею 249 м2 2-го поверху №№ 2,3,4,5,6„7,8,9,10,11,12,13,14,15,16, 1/4 частину приміщення №1 спільного користування 1-го поверху, 1/4 частину приміщення №10 спільного користування 1-го поверху, 1/2 частину приміщення №11 спільного користування 1-го поверху, 1/2 частину приміщення №1 спільного користування 2-го поверху в літ. Б-2, Б' -І ;

ТОВ Долина нерухомості (код ЄДРПОУ 42467185), на нежитлові приміщення 1-го поверху №№12,13,14,15,16,17,18,19,20,21,22,23,24,25,26,32, 1/4 частину приміщення №1 спільного користування 1-го поверху, 1/4 частину приміщення №10 спільного користування 1-го поверху в літ. Б-2, Б-1 загальною площею 289,8 м2;

TOB Правове об`єднання оцінювачів та ріелторів України (код ЄДРПОУ 42466836), на нежитлові приміщення 1-го поверху №2,3,4,5,6,7,8,9, 1/4 частину приміщення №1 спільного користування 1-го поверху, 1/4 частину приміщення №10 спільного користування 1-го поверху в літ. Б-2, Б-1 загальною площею 169,9 м2.

На підтвердження вищевикладеного надані витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 22-28). Позивачем була надіслана заява, якою повідомлено Київське управління ГУ ДФС у Харківській області про перехід права власності на нежитлові приміщення до зазначених вище осіб (а.с.29).

Враховуючи наведене, оскільки до нового власника об`єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов`язок зі сплати плати за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ним майно, то у ОСОБА_1 з моменту переходу права власності на нежитлові приміщення до інших осіб відсутній обов`язок сплати плати за землю. Крім того, зазначені обставини було враховано відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення.

Щодо відшкодування судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частинами 1, 2, 3 ст.134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частинами 4, 5 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 1, 7 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 9 ст. 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Як слідує з матеріалів справи, представником позивача в обґрунтування заяви про розподіл судових витрат надано копії: договору про надання правової допомоги від 31 липня 2019 р., акту про надання послуг і виконання робіт за договором про надання правової допомоги від 31 липня 2019 р., виписку з особового рахунку ФОП ОСОБА_2 про надходження на рахунок коштів у сумі 6250,00 грн. з призначенням платежу "оплата згідно договору про надання правової допомоги від 31 липня 2019 р.".

Відповідно до акту про надання послуг і виконання робіт за договором про надання правової допомоги від 31 липня 2019 р. позивачу було надано послуги на загальну суму 6250 грн., а саме: збір та вивчення доказів, формування правової позиції, підготовка та підписання позовної заяви, звернення з позовною заявою від 20.08.2019 р., представництво інтересів в Харківському окружному адміністративному суді у справі №520/8351/19, в тому числі представництво інтересів клієнта у судових засіданнях, звернення до суду з відповіддю на відзив від 20.09.2019 р., звернення до суду з клопотаннями про залучення документів, звернення до суду з додатковими поясненнями від 18.10.2019 р.

Враховуючи надані до матеріалів справи представником позивача докази, якими підтверджено обставин понесення позивачем вказаних судових витрат, а також з огляду на важливість справи для позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення такої заяви представника позивача.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частини перша, друга статті 77 КАС України). У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» , Суд звертав увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 КАС України.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Суд зазначає, що відповідачем не доведено обґрунтованість прийняття оскаржуваного рішення та податкової вимоги.

З урахуванням викладених обставин справи суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 25.03.2019 року №53928-5706-2031/1, яким визначено податкове зобов`язання у сумі 195 203,22 гривні. Разом з тим, враховуючи скасування податкового повідомлення-рішення, наявні підстави для скасування податкової вимоги від 06.08.2019 №103424-57.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. 242-246, 255, 295, пп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 25.03.2019 року №53928-5706-2031/1, яким визначено податкове зобов`язання у сумі 195 203,22 гривні.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу від 06.08.2019 №103424-57.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1952,04 грн. (одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят дві грн. 04 коп.) та витрати на правову допомогу 6250,00 грн. (шість тисяч двісті п`ятдесят грн. 00 коп.), всього 8202,04 грн. (вісім тисяч двісті дві грн. 04 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 39599198).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення підписано 12 листопада 2019 року.

Суддя Мінаєва К.В.