Постанова

від 06.11.2019 по справі 0440/6601/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

06 листопада 2019 року м. Дніпросправа № 0440/6601/18

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),

суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,

за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні в м. Дніпрі

апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року (головуючий суддя - Бондар М.В.) в адміністративній справі

за позовом керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області

до Дніпровської міської ради, Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради

третя особа Комунальний заклад "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №5" Дніпровської міської ради

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області (далі - Позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Дніпровської міської ради (далі - Відповідач-1), Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради (далі - Відповідач-2), третя особа Комунальний заклад "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №5" Дніпровської міської ради (далі - Третя особа), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Дніпровської міської ради та департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради щодо невжиття заходів, направлених на усунення порушень норм земельного законодавства щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що знаходиться під Комунальним закладом освіти Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 5 Дніпровської міської ради;

- зобов`язати Дніпровську міську ради та департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради вжити заходів в межах компетенції, спрямованих на оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку під навчальним закладом Комунальним закладом освіти Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №5 Дніпровської міської раду, що знаходиться за адресою: пр. Дмитра Яворницького, 105 у м.Дніпрі у постійне користування навчальному закладу, який фактично на ній розташований.

В обґрунтування позовної заяви зазначено про те, що під час вивчення позивачем стану додержання земельного законодавства закладами освіти Центрального району міста Дніпра встановлено, що правовстановлюючі документи на земельну ділянку під КЗ «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №5» ДМР, який розташовано за адресою: пр. Дмитра Яворницького, 105 у місті Дніпрі, відсутні. Функціонування навчального закладу без правовстановлюючих документів на земельну ділянку свідчить про протиправну бездіяльність ДМР та Департамент гуманітарної політики ДМР, а саме про невжиття останніми заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій фактично розташований та функціонує заклад освіти. Відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку під навчальним закладом, на думку Позивача, створює передумови для зловживань щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою, ризики для нормального функціонування закладу та здійснення навчально-виховного процесу, що може призвести до негативних наслідків та порушення прав дітей. З метою захисту інтересів держави в сфері охорони дитинства щодо забезпечення прав дітей на безпечні умови здобуття освіти, як складової гарантованого статтями 53 Конституції України права на освіту, та відновлення законності під час здійснення навчального процесу в загальноосвітніх навчальних закладах прокурор звернувся до суду із вказаним позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року по справі №0440/6601/18 у задоволенні позовної заяви керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури №3 Дніпропетровської області до Дніпровської міської ради, Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради, третя особа Комунальний заклад "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №5" Дніпровської міської ради, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено повністю (т. 1, а.с. 233-236).

Перший заступник прокурора Дніпропетровської області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (т. 2, а.с. 2-18).

В апеляційній скарзі Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що звернення прокурора до суду спрямовано на усунення порушень вимог земельного законодавства, що створюють передумови для зловживань щодо розпорядження земельною ділянкою, ризики для нормального функціонування закладу та навчального процесу, що може призвести до негативних наслідків та порушення прав дітей, що, у свою чергу, є невиконанням гарантій держави у сфері освіти.

Дніпровська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач-1, Відповідач-2 та Третя особа, які були належним чином сповіщені про місце, дату та час розгляду справи, в судове засідання своїх представників не направили, що не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні Прокурор вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, однак, під час судових дебатів просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги задовольнити в частині позовних вимог до Департаменту гуманітарної політики Дніпровської міської ради.

Заслухавши пояснення Прокурора, проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Комунальний заклад Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №5 ДМР (код ЄДРПОУ 34230686) здійснює діяльність за адресою: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 105.

Будівля КЗ Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №5 ДМР перебуває у власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

27.06.2018 року Дніпропетровська місцева прокуратура №3 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із запитом, у якому просила надати інформацію щодо наявності правовстановлюючих документів із зазначенням номеру та дати видачі державного акту на право користування, ким видавався державний акт, номер та дата розпорядження/рішення, на підставі якого видано акт на земельні ділянки закладів освіти Центрального району м. Дніпро, зокрема, КЗ Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №5 ДМР.

Листом №10-4-0.38-1459/107-18 від 10.07.2018 року ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області повідомило про те, що право власності або користування земельною ділянкою, зокрема, за адресою проспект Дмитра Яворницького, 105, (КЗ Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №5 ДМР) у Державному реєстрі земель м. Дніпропетровська станом на 01.01.2013 року не зареєстровано.

На день звернення прокурора із позовом у даній справі, правовстановлюючих документів на земельну ділянку, що знаходиться під КЗ Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №5 ДМР, належним чином не оформлено.

Вважаючи бездіяльність відповідачів протиправною та такою, що створює передумови для зловживань щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою, ризики для нормального функціонування закладу освіти Прокурор звернувся до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем не доведено необхідності захисту інтересів держави та комунального закладу саме прокурором, а також не обґрунтовано підстави звернення до суду, а відтак підстави для задоволення позову у суду відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює:

1) підтримання публічного обвинувачення в суді;

2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Тобто, Конституція України визначає дві обов`язкові вимоги для виникнення у прокурора права на представництво інтересів держави: доведення, що обставини звернення є виключним випадком і здійснення представництва в порядку, визначеному законом.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 року №1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) врегульоване питання представництва інтересів громадянина або держави в суді, відповідно до частини 1 якої представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до частини 6 статті 23 Закону № 1697-VII під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, зокрема, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Частиною 1 статті 24 Закону № 1697-VII визначено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з частинами 3, 4 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

За приписами частин 3-5 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

З аналізу частин третьої, четвертої статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у взаємозв`язку з частиною 3 статті 23 Закону № 1697-VII випливає те, що участь прокурора в судовому процесі в адміністративних судах стає можливою за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтвердження відсутності такого органу.

Тобто, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону № 1697-VII у разі відсутності суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:

1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом;

2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.

Аналіз частини 4 статті 23 Закону № 1697-VII дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Колегія суддів звертає увагу на те, що існування інтересу і необхідність його захисту має базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і переслідувати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не має обмежуватися тільки означенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати існування права на таке представництво або, інакше кажучи, пояснити (показати, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор, а не органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, які мають компетенцію на звернення до суду, але не роблять цього, або ж звертається в інтересах громадян, які за віком, станом здоров`я чи соціально-правовим статусом самі не спроможні захистити свої права. Таке обґрунтування повинно базуватися на підставах, за якими можна виявити (відслідкувати) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію в динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний сам реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити й описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а виокремити ті ознаки, за якими його можна віднести до виняткового випадку, повинен обґрунтувати, що відбулося порушення або існує загроза порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень у належний спосіб, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону, не здійснює захисту або робить це неналежно, або такий орган взагалі відсутній.

З огляду на наведене та з урахуванням завдань та функцій прокуратури у правовій державі та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, суд апеляційної інстанції вважає, що підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та окремо від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

З матеріалів справи встановлено, що в обґрунтування підстав звернення до суду з позовом Прокурор вказує про те, що прокуратурою вивчено відомості щодо стану додержання земельного законодавства закладами освіти та зроблено висновок, що земельна ділянка, якою користується КЗ Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №5 ДМР, має перебувати у нього на праві постійного користування. В порушення вимог земельного законодавства та Закону України Про освіту правовстановлюючі документи на земельну ділянку не оформлено, державну реєстрацію права постійного користування не проведено, а відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку під загальноосвітнім навчальним закладом створює передумови для зловживань щодо розпорядження цією земельною ділянкою, ризики для нормального функціонування закладу та порушення інтересів держави в частині гарантування та можливості забезпечення прав дітей на освіту.

Також, прокурором зазначено, що Департаментом гуманітарної політики Дніпровської міської ради та Дніпровською міською радою не виконано покладені на них повноваження, не вжито необхідних дій для оформлення права постійного користування земельною ділянкою, на якій знаходиться навчальний заклад, тобто допущено протиправну бездіяльність.

В той же час, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що прокурором не обґрунтовано, в чому саме полягає порушення інтересів держави в даному конкретному випадку, оскільки фактично позов подано в інтересах КЗ Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №5 ДМР, як користувача земельної ділянки, а не держави.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки КЗ Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №5 ДМР є юридичною особою та має адміністративну процесуальну правосуб`єктність, тому може самостійно здійснювати захист своїх прав у разі, якщо вважає, що бездіяльністю відповідачів порушуються його права.

Поряд із зазначеним суд апеляційної інстанції бере до уваги і те, що прокурор, в даному випадку, не звертався до КЗ Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №5 ДМР, як до самостійної юридичної особи, яка є користувачем земельної ділянки, з метою отримання усних чи письмових пояснень щодо обставин (причин) не оформлення правовстановлюючих документів на постійне користування земельною ділянкою, на якій знаходиться будівля КЗ Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №5 ДМР.

Приймаючи рішення по суті заявлених апеляційних вимог, колегія суддів, також, вважає за необхідне зазначити про таке.

Частиною 2 статті 5 Закону України Про освіту від 05.09.2017 року № 2145-VIII визначено, що державну політику у сфері освіти визначає Верховна Рада України, а реалізують Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.13 Закону України Про освіту для забезпечення територіальної доступності повної загальної середньої освіти органи місцевого самоврядування створюють і утримують мережу закладів освіти та їхніх філій.

Згідно з ч.2 ст.66 Закону України Про освіту районні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад відповідають за реалізацію державної політики у сфері освіти та забезпечення якості освіти на відповідній території, забезпечення доступності дошкільної, початкової та базової середньої освіти, позашкільної освіти.

Відповідно до статуту КЗ Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №5 ДМР, затвердженого Наказом департаменту гуманітарної політики №295 від 14.12.2016 року, навчальний заклад знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста.

Відповідно до рішення сесії Дніпровської міської ради за №96/80 від 21.02.2018 року за клопотанням департаменту гуманітарної політики отримано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню будівель і споруд КЗ Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №5 ДМР по пр. Д.Яворницького, 105 у м. Дніпрі.

Розпорядженням міського голови ДМР від 25.07.2018 року №962-р зобов`язано керівників виконавчих органів міської ради та головам районних у містах рад:

- визначити перелік об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста Дніпра, які перебувають на їх балансі та на балансі підпорядкованих комунальних організацій, стосовно яких не здійснена державна реєстрація права власності;

- передбачити у бюджетних запитах на 2019 рік видатки, пов`язані з проведенням технічної інвентаризації та державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади міста Дніпра, в особі ДМР, на об`єкти нерухомого майна;

- здійснювати дії щодо державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна територіальної громади міста Дніпра, в особі ДМР; у разі наявності коштів здійснити дії щодо державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна.

Листами № 12/2-392 від 26.04.2018 року та №12/1-662 від 04.07.2018 року Департамент гуманітарної політики Дніпровської міської ради звернувся до Дніпровської міської ради щодо виділення додаткових коштів для здійснення оплати послуг на виготовлення землевпорядної документації та проведення технічної інвентаризації будівель і споруд комунальних закладів.

Зазначене свідчить про необґрунтованість доводів Позивача щодо допущення Відповідачем-1 та Відповідачем-2 протиправної бездіяльності щодо вжиття заходів, спрямованих на оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташовано КЗ Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №5 ДМР.

Крім того, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, Прокурор не зміг пояснити яким чином заявлені позовні вимоги, у даній справі, можуть бути виконані, у разі їх задоволення судом, оскільки вказані позовні вимоги мають загальний (не конкретизований) характер і задоволення останніх, у тому вигляді, в якому вони є, не призведе до відновлення порушеного права.

Суд апеляційної інстанції враховує і те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v.RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v.RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, п. 27).

Пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить про те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному випадку, Позивачем не доведено необхідності захисту інтересів держави та комунального закладу, саме прокурором, а також не обґрунтовано належним чином підстав звернення до суду саме з такими вимогами до Відповідача-1 та Відповідача-2.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову в задоволенні адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги Позивача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 липня 2019 року по справі №0440/6601/18 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

В повному обсязі постанова складена 13 листопада 2019 року.

Головуючий - суддя В.В. Мельник

суддя Д.В. Чепурнов

суддя С.В. Сафронова