Постанова

від 12.11.2019 по справі 540/1433/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 р.м.ОдесаСправа № 540/1433/19Головуючий в 1 інстанції: Кисильова О.Й.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Єщенка О.В., Федусика А.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року, ухвалене в порядку письмового провадження у м.Херсоні за правилами спрощеного позовного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Каховської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2019 року позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 в отриманні статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; зобов`язати відповідача встановити ОСОБА_1 статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

В обґрунтування позову зазначається, що ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою про надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та посвідчення, однак відповідач протиправно відмовив у задоволення вказаної заяви у зв`язку з відсутністю документів, які б підтверджували встановлення причинного зв`язку смерті ОСОБА_2 з виконанням обов`язків військової служби.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що суперечить вимогам чинного законодавства та задовольнити адміністративний позов в повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що позивач є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У період з 04.12.1988 року ОСОБА_2 проходив військову службу у м. Дніпродзержинськ, під час якої отримав травми, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується постановою 15 ВЛК Департаменту охорони здоров`я Міністерства оборони України та свідоцтвом про хворобу ВЛК 408 від 10.08.1989 року. Внаслідок отриманих травм, 24.08.1989 року ОСОБА_2 звільнений в запас, як непридатний до військової служби. У подальшому, ОСОБА_2 отримував, як інвалід ІІІ групи, встановлені законодавством пільги для ветеранів війни (інвалід війни). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, відтак позивач вважає, що вона, як мати ветерана війни, має право на отримання статусу особи, на яку поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що судом першої інстанції винесено обґрунтоване та законне рішення. Відповідач наголошує, що ОСОБА_2 не мав дружини, а також не був учасником бойових дій та мав статус особи з інвалідністю війни 3 групи, а тому встановити ОСОБА_1 статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни на підставі наданих позивачем документів не можливо.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 КАС України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції справу було розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження від 25.09.1970 року Серія НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з військовим квитком Серії НОМЕР_2 , виданим 02.11.1988 року, ОСОБА_2 з 04.12.1988 року по 24.08.1989 року проходив дійсну військову службу.

Відповідно до свідоцтва про хворобу від 10.08.1989 року № 880-П/4708 Форми №36, ОСОБА_2 встановлено діагноз: "Наслідки закритої черепно-мозкової травми у вигляді стійкого помірно вираженого астеноневрозного синдрому з емоційно-вольовими порушеннями. Захворювання, так, отримано у період проходження військової служби". На підставі викладеного, ВЛК прийшла до висновку: "Непридатний до військової служби у мирний час, придатний до нестроєвої служби у військовий час".

Також суд встановив, що на підставі протоколу від 17.04.2007 року № 216, Департаментом охорони здоров`я Міністерства оборони України 15 Військово-лікарська комісія постановила, що травма громадянина ОСОБА_2 , 1970 року народження "наслідки повторних закритих черепно-мозкових травм (1988-1989 р.р.) у вигляді стійкого помірно вираженого астено-невротичного синдрому з емоціонально-вольовими порушеннями" - ТАК, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

У вересні 2013 року Управління праці та соціального захисту населення Каховської міської ради видало ОСОБА_2 посвідчення Серії НОМЕР_3 , відповідно до якого останній має інвалідність ІІІ групи та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Строк дії до 01.10.2015 року.

Відповідно до свідоцтва про смерть від 09.10.2014 року Серії НОМЕР_4 , ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 44 років (актовий запис від 09.10.2014 року №364).

18.02.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Каховської міської ради з заявою про видачу посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни.

19.02.2019 року Управління праці та соціального захисту населення Каховської міської ради листом № 01/11/Д-5/825 відмовило позивачу у наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, у зв`язку з тим, що Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не передбачено встановлення батькам померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, статусу осіб, на яких поширюється чинність вказаного Закону.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, про відсутність підстав для встановлення ОСОБА_1 статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать:- учасники бойових дій; особи з інвалідністю внаслідок війни; учасники війни.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Знідно до ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасниками війни визнаються військовослужбовці, які в період війни проходили військову службу у Збройних Силах колишнього СРСР, трудівники тилу, а також інші особи, передбачені цим Законом.

Пунктом 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що чинність цього Закону поширюється, зокрема, на сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

Отже, із наведених вище правових норм слідує, що чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюється, зокрема, на сім`ї військовослужбовців, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач надала суду свідоцтво про хворобу від 10.08.1989 року № 880-П/4708 та постанову 15 ВЛК Департаменту охорони здоров`я МО України, як докази того, що отримані ОСОБА_3 травми, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.

З наявного встановлено, що син позивача ОСОБА_3 є особою з інвалідністю внаслідок війни.

Відповідно до п. 21.9 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402, визначення причинного зв`язку захворювання (поранення, контузії, каліцтва, травми), що призвело до смерті військовослужбовця, колишнього військовослужбовця, проводиться штатними ВЛК.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до постанови 15 ВЛК підтверджено, що травми отримані ОСОБА_3 під час проходження служби та стали підставою для встановлення інвалідності та надання йому статусу інваліда війни.

Натомість згідно п. 21.9 Положення ВЛК повинна встановити причинний зв`язок смерті померлого з виконанням обов`язків військової служби, однак такого висновку ВЛК позивачем не надано.

Пункт 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачає визначення причинного зв`язку захворювання, отриманого під час виконання обов`язків військової служби із смертю військовослужбовця.

Апелянтом до суду не надано висновку ВЛК щодо встановлення причинного зв`язку смерті померлого з виконанням саме обов`язків військової служби.

Крім того, колегією суддів з наданого позивачем до суду свідоцтва про хворобу від 10.08.1989 року № 880-П/4708 встановлено, , що влітку 1987 року ОСОБА_3 в автокатастрофі отримав травму черепа з втратою свідомості, близько 3 місяців лікувався в лікарні, після чого відчував млявість, стомлюваність, запаморочення, посилилася дратівливість. Під час призовної комісії факт травми приховав. Адаптуватися в частині не зміг. У кінці грудня стан погіршився, посилилися головні болі, почастішало запаморочення. Під час робіт знепритомнів, отримав травму лівої кістки, лікувався у військовій частині, потім в психлікарні.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що , дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюється на сім`ї військовослужбовців, в тому числі батьків, які загинули (пропали безвісти) або померли безпосередньо від травм, отриманих під час виконання службових обов`язків, проте доказів того, що смерть ОСОБА_3 настала внаслідок травм, отриманих під час захисту Батьківщини або виконання інших службових обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій чи конфліктів позивачем не надано.

Разом з тим, п. 2 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що дія вказаного закону поширюється на дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге.

Отже, дія п. 2 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюється виключно на дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, однак позивач є матір`ю особи з інвалідністю внаслідок війни, відтак п. 2 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" на неї не поширюється, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для встановлення ОСОБА_1 статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанцій є законними, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та повністю відображено обставини, що мають значення для справи, висновок суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2019 року залишити без змін.

Відповідно до ст. 325-328 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: О.В. Єщенко

Суддя: А.Г. Федусик