Постанова

від 12.11.2019 по справі 300/1052/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/9515/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання - Марцинковської О.М.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - Попик О.І.;

від відповідача - Дибач О.Д., Довган О.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Аліна і К ЛТД на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.07.2019р. в адміністративній справі за позовом Головного управління ДФС в Івано-Франківській обл. до Товариства з обмеженою відповідальністю Аліна і К ЛТД про примусове стягнення податкового боргу з банківських рахунків та за рахунок готівкових коштів платника податків (суддя суду І інстанції: Главач І.А., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 16 год. 14 хв. 18.07.2019р., м.Івано-Франківськ; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 22.07.2019р.),-

В С Т А Н О В И В:

16.05.2019р. позивач Головне управління /ГУ/ ДФС в Івано-Франківській обл. звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ Аліна і К ЛТД в дохід державного бюджету суму податкового боргу в розмірі 252707 грн. 93 коп. із його розрахункових рахунків в банках та за рахунок належної йому готівки (а.с.5-10).

Ухвалою суду від 10.07.2017р. залишено без розгляду заяву позивача ГУ ДФС в Івано-Франківській обл. про зменшення розміру позовних вимог (а.с.106-107).

Також згідно ухвали суду від 18.07.2018р. повернуто позивачу ГУ ДФС в Івано-Франківській обл. без розгляду клопотання про уточнення суми позовних вимог (а.с.124-125).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.07.2019р. заявлений позов задоволено частково; стягнуто з відповідача ТзОВ Аліна і К ЛТД в дохід бюджету податковий борг в розмірі 204620 грн. 87 коп. із його розрахункових рахунків в банках та за рахунок належних йому готівкових коштів; в задоволенні решти позову відмовлено (а.с.131-137).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ТзОВ Аліна і К ЛТД , який покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до невірного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою провадження у справі закрити, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (а.с.147-149).

Вимоги апеляційної скарги мотивує тим, що грошові зобов`язання по орендній платі, які входять до складу податкового боргу, виникли на підставі договору оренди землі, який був укладений між відповідачем та Коломийською міською радою, через що стягувачем цих коштів повинен бути орендодавець. З цих міркувань спір не підлягає розгляду за правилами КАС України.

Крім цього, рішенням господарського суду Івано-Франківської обл. від 17.12.2018р., постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.04.2019р. та постановою Верховного Суду від 18.07.2019р. у справі № 909/815/16 встановлено, що станом на 04.04.2019р. у ТзОВ Аліна і К ЛТД є відсутньою заборгованість по сплаті орендних платежів за період існування договірних правовідносин, натомість проведено оплату орендних платежів у більшому розмірі, ніж встановлено договором.

Також 25.07.2019р. відповідачем ТзОВ Аліна і К ЛТД направлено у Коломийську ОДПІ ГУ ДФС в Івано-Франківській обл. уточнюючі декларації щодо сплати зобов`язань з орендної плати юридичних осіб за 2018 та 2019 роки, відповідно до яких сума зобов`язань ТзОВ Аліна і К ЛТД з орендної плати за 2018-2019 роки становить 56991 грн. в рік (4749 грн. в місяць). Враховуючи, що протягом 2018 року ТзОВ Аліна і К ЛТД сплачено 74967 грн. та протягом січня-квітня 2019 року - 26848 грн. зобов`язань з орендної плати юридичних осіб, товариством не допущено заборгованості по сплаті коштів з орендної плати за вказані періоди.

Позивачем ГУ ДФС в Івано-Франківській обл. скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального і процесуального законодавства та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.174-175).

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представників позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних мотивів.

Статтею 67 Конституції України передбачено обов`язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Розглядувані відносини по стягненню податкового боргу регулюються приписами ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 якого податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється (п.41.2 ст.41 ПК України).

Право контролюючих органів на звернення до суду з позовом щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини передбачене пп.20.1.34 п.20.1 ст.20 ПК України.

Вирішуючи наведений спір, суд першої інстанції виходив з того, що сума податкового боргу відповідача складає 204620 грн. 87 коп., при цьому непогашена заборгованість в розмірі 32644 грн. 33 коп. згідно з графіком погашення розстрочених (відстрочених) зобов`язань № 3/230 від 25.07.2016р., визначених рішенням суду від 11.07.2016р. у справі № 809/595/16 та нарахованої з підстав такої несплати пені в розмірі 15442 грн. 73 коп. не підлягають стягненню, оскільки стягнення вказаних сум було предметом розгляду справи № 809/595/16; вказані суми не можуть бути повторно включені в податковий борг в межах розглядуваної справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 15.12.1993р. здійснено реєстрацію юридичної особи - ТзОВ Аліна і К ЛТД , що стверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.53-54).

Відповідач перебуває на податковому обліку в Коломийській ОДПІ ГУ ДФС в Івано-Франківській обл. і за останнім значиться податковий борг.

За остаточними даними позивача сума податкового боргу відповідача склала 204620 грн. 87 коп., що виник в результаті несплати наступних грошових зобов`язань:

150108 грн. 29 коп. - орендна плата з юридичних осіб, а саме: 33357 грн. 42 коп. згідно з самостійно задекларованими зобов`язаннями по податковій декларації № 1700008701 від 17.02.2017р. за звітні періоди вересень-грудень 2017 року (щомісячний платіж - 8339 грн. 36 коп., грудень - 8339 грн. 34 коп.) (а.с.13); 10006 грн. 58 коп. - згідно з самостійно задекларованими зобов`язаннями податковій декларації № 6426 від 15.02.2018р. за звітний період 2018 року (а.с.14); 90065 грн. 59 коп. - згідно з даними, задекларованими в уточнюючій декларації № 8411 від 19.03.2018р. (а.с.15); 16678 грн. 70 коп. - згідно з самостійно задекларованими зобов`язаннями в податковій декларації № 6404 від 18.02.2019р. за звітний період 2019 року (а.с.16).

29338 грн. 79 коп. - штрафні санкції, застосовані внаслідок несвоєчасної сплати податкових зобов`язань (на підставі Акта камеральної перевірки № 3402/09-19-52-01/20540744 від 27.02.2018р. про порушення сплати (перерахування) податків (зборів) (а.с.18-19) та податкового повідомлення-рішення форми Ш № 0008135201 від 12.03.2018р. на суму 23524 грн. 45 коп. (а.с.21); Акта камеральної перевірки № 14173/09-19-52-01/20540744 від 21.09.2018р. про порушення правил сплати (перерахування) податків (зборів) (а.с.25) та податкового повідомлення-рішення форми Ш № 0038395212 від 05.10.2018р. на суму 5589 грн. 18 коп. (а.с.27), а також 225 грн. 16 коп. внаслідок несплати самостійно нарахованих штрафних санкцій згідно з уточненою податковою декларацією з плати за землю за 2018 рік № 8411 від 19.03.2018р. (а.с.15).

Окрім цього, відповідачу на підставі п.129.1 ст.129 ПК України нарахована пеня в загальному розмірі 25173 грн. 79 коп., яка підтверджується витягом зі зворотного боку інтегрованої картки платника (а.с.46-50), а саме: 22204 грн. 94 коп. - пеня нарахована на підставі п.129.1 ст.129 ПК України за зобов`язаннями з орендної плати; 2509 грн. 39 коп. - пеня за зобов`язаннями з податку на додану вартість; 383 грн. - пеня за зобов`язаннями з податку на прибуток приватних підприємств; 76 грн. 46 коп. - пеня за зобов`язаннями з рентної плати за спецвикористання води.

З метою погашення податкового боргу податковим органом скеровано на адресу відповідача податкову вимогу № 34 від 25.01.2011р. на суму 2455 грн. 23 коп. (а.с.12).

Під час судового розгляду справи відповідачем не представлено будь-яких переконливих доказів щодо неправомірності нарахування спірної суми заборгованості, останнім не спростовано правильності нарахування розглядуваної суми боргу.

Також суду не надано доказів оскарження в адміністративному чи у судовому порядку винесених податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, при винесенні рішення по справі колегія суддів враховує, що наведені грошові зобов`язання є узгодженими, а відтак останні правомірно покладені в основу визначення податкового боргу платника податків.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність у відповідача податкового боргу у вказаній сумі, доказів погашення якого останнім на час розгляду справи в суді першої інстанції не представлено.

В частині доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За змістом п.2 ч.1 ст.4 КАС публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Тобто, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право зверненням до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Нормами п.95.1 ст.95 ПК України визначено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу /майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Крім того, згідно п.95.4 ст.95 ПК України контролюючий орган на підставі рішення суду здійснює стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням вищевикладених висновків про належність розглядуваного спору до публічно-правових, колегія суддів вважає, що заявлені позовні вимоги повинні розглядатися судом у порядку КАС України.

Стосовно необхідності врахування під час вирішення спору рішення господарського суду Івано-Франківської обл. від 17.12.2018р., постанови Західного апеляційного господарського суду від 04.04.2019р. та постанови Верховного Суду від 18.07.2019р. у справі № 909/815/16 (а.с.61-68) колегія суддів виходить з того, що відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Водночас за ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Правове значення преюдиційних обставин, які передбачені ч.4 ст.78 КАС України, відрізняється від такого для обставин, що визначені частиною шостою цієї ж статті.

Так, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч.4 ст.78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Отже, за змістом ч.4 ст.78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас передбачене ч.4 ст.78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Підтвердженням наведеного слугують приписи ч.7 ст.78 КАС України, згідно якої правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

За таких умов колегія суддів вважає, що встановлені судовими рішеннями господарських судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 909/815/16 обставини є відмінними від обставин, які досліджені в цій справі, а відтак не мають преюдиційного значення.

Водночас, вказані судові рішення не можуть братися до уваги під час вирішення спору щодо стягнення податкового боргу, оскільки предметом спору за справою № 909/815/16 є розірвання договору оренди земельної ділянки від 22.06.2005р., укладеного між Коломийською міською радою та ТзОВ Аліна і К ЛТД у зв`язку з систематичною несплатою відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою (а.с.61-68).

Додатково колегія суддів враховує, що згідно із пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Пунктами 288.1 - 288.4 ст.288 ПК України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

З урахуванням викладеного, розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п.5.2 ст.5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України.

В частині тверджень апелянта про те, що 25.07.2019р. ним направлено до Коломийського управління ГУ ДФС в Івано-Франківській обл. уточнюючі декларації щодо сплати зобов`язань з орендної плати юридичних осіб за 2018 та 2019 роки (відповідно до яких сума зобов`язань платником змінена), колегія суддів враховує, що такі уточнюючі декларації були подані після ухвалення рішення суду першої інстанції.

Згідно з ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч.4).

Оскільки такі обставини не досліджувалися судом першої інстанції, тому в силу наведених приписів процесуального закону не можуть враховуватися судом апеляційної інстанції.

Водночас, згідно заяви ГУ ДФС в Івано-Франківській обл. № 102/09-19-08-03 від 04.11.2019р. подані відповідачем уточнюючі декларації від 25.07.2019р. щодо сплати зобов`язань з орендної плати юридичних осіб за 2018-2019 роки враховані контролюючим органом (а.с.187-196).

Не вдаючись до оцінки цих дій податкового органу, колегія суддів враховує приписи ч.2 п.286.4 ст.286 ПК України, яка регулює порядок обчислення плати за землю.

Відповідно до цієї спеціальної норми у разі зміни протягом року об`єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни.

Згідно листа ТзОВ Аліна і К ЛТД № 25/19-01 від 25.07.2019р., яким податковому органу були скеровані вказані уточнюючі декларації, підставою для їх подачі слугував факт завершення 31.12.2017р. дії грошової оцінки земель м.Коломиї, визначеного п.1.4 рішенням Коломийської міської ради № 37-2/2010 від 24.12.2010р. Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Коломия. Діюча та використана відповідачем нормативна грошова оцінка землі визначена Додатком № 1 до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 262 від 23.05.2017р.

Таким чином, відповідачем не дотримані строки подачі уточнюючих декларацій з плати за землю за 2018-2019 роки.

Окрім цього, під час апеляційного розгляду представник відповідача погодився із сумою податкового боргу, за виключенням суми податкових зобов`язань з орендної плати за землю; представниками позивача надано суду відомості про наявність у відповідача на час розгляду його апеляційної скарги дійсного податкового боргу з орендної плати в розмірі 234858 грн. 92 коп.

Колегія суддів відхиляє інші доводи апелянта, які наведені у поданій ним апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають; представлені позивачем докази є належними і допустимими, а відтак останні правомірно прийняті судом першої інстанції до уваги.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. Про судове рішення в адміністративній справі , у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позовних вимог на суму 48087 грн. 06 коп., тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає заявлений позов частково підставним та обґрунтованим, а тому такий підлягає до часткового задоволення, з вищевикладених мотивів.

Згідно ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ТзОВ Аліна і К ЛТД .

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Аліна і К ЛТД на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.07.2019р. в адміністративній справі № 300/1052/19 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Товариство з обмеженою відповідальністю Аліна і К ЛТД .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складення повного судового рішення: 13.11.2019р.