Постанова

від 13.11.2019 по справі 826/15745/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 листопада 2019 року

Київ

справа №826/15745/16

адміністративне провадження №К/9901/34046/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В.М.,

Шевцової Н.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року (головуючий суддя - Балась Т.П., судді - Літвінова А.В., Мазур А.С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року (головуючий суддя - Горяйнов А.М., судді - Желтобрюх І.Л., Файдюк В.В.) у справі

за позовом Запорізької обласної громадської організації Народний захист

до Державної фіскальної служби України

третя особа Комунальна установа Запорізька обласна клінічна лікарня

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року Запорізька обласна громадська організація Народний захист (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС, відповідач), в якому просила: визнати протиправними дії ДФС щодо надання відповіді на запит про надання доступу до публічної інформації від 24 травня 2016 року та зобов`язати надати копію акта перевірки у 2016 році Комунальної установи Запорізька обласна клінічна лікарня з усіма додатками.

Обґрунтовуючи позов Запорізька обласна громадська організація Народний захист посилається на безпідставну відмову в наданні запитуваної інформації в порядку Закону України Про доступ до публічної інформації .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Державної фіскальної служби України при наданні відповіді на запит Голови правління ЗОГО Народний захист ОСОБА_1 щодо доступу до публічної інформації від 24 травня 2016 року. Зобов`язано Державну фіскальну службу України повторно розглянути запит Голови правління ЗОГО Народний захист ОСОБА_1 щодо доступу до публічної інформації від 24 травня 2016 року та надати відповідь відповідно до вимог Закону України Про доступ до публічної інформації . У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції зазначив, що позивачем при зверненні до відповідача із запитом на інформацію дотримано вимоги чинного законодавства. Водночас, посилання ДФС на конфіденційність такої інформації є неправомірним, оскільки положеннями частини 5 статті 6 Закону України Про доступ до публічної інформації передбачено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів. При цьому, суд зазначив, що факт проведення у 2016 році відповідачем перевірки третьої особи та наявність акта такої перевірки сторонами не доведено.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДФС подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року відмовлено в задоволенні апеляційної скарги ДФС, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 грудня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

ДФС (далі - скаржник) у квітні 2017 року звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року.

В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, і не містить інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном.

Запорізька обласна громадська організація Народний захист подала заперечення на касаційну скаргу, якими просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. Зазначає, що інформація стосовно розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування і розпорядження комунальним майном не може бути віднесена до конфіденційної. Також акт перевірки не підпадає під ознаки конфіденційного документа, оскільки складений за результатами перевірки комунального підприємства.

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2019 зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

24 травня 2016 року Запорізька обласна громадська організація Народний захист звернулася до територіального органу Державної фіскальної служби у Запорізькій області із запитом, в якому просила надати копію акта перевірки у 2016 році Комунальної установи Запорізька обласна клінічна лікарня з усіма додатками.

Листом Державної фіскальної служби України від 30 травня 2016 року № 5663 позивачу було надано відповідь на вказаний запит. У цьому листі не зазначено чи проводилася у 2016 році перевірка Комунальної установи Запорізька обласна клінічна лікарня . Цей лист містить узагальнений виклад норм Закону України Про доступ до публічної інформації , які визначають поняття публічної інформації та конфіденційної інформації, а також порядок доступу до конфіденційної інформації.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до ст. 16 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII Про інформацію визначено, що податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами.

Пунктом 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов`язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами.

Пунктом 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України передбачено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Статтею 1 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI Про доступ до публічної інформації (далі - Закон № 2939-VI) визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 6 вказаного Закону передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше.

Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.

Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.

Не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 вказаного Закону.

Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Статтею 7 Закону № 2939-VI визначено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Закону № 2939-VI встановлено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 14 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядники інформації зобов`язані: надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 22 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Пунктами 1.4 і 1.10 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 № 395, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2013 р. за № 607/23139 (далі - Порядок № 395), визначено, що акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Інформація, що міститься в акті (довідці) документальної перевірки, не підлягає розголошенню посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби, а також передачі в інші органи, за винятком випадків, передбачених законом.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

З наведених законодавчих приписів випливає, що податкова інформація, у тому числі викладена в акті перевірки контролюючого органу, може бути розголошена у випадках, передбачених законом. Водночас, не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів.

При цьому, інформація щодо виконання комунальною установою вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, охоплюється приписом щодо заборони обмеження інформації про володіння, користування чи розпорядження комунальним майном.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивач просив надати копію акта перевірки платника податків - комунальної установи. Тому на спірні правовідносини поширюється встановлена ч. 5 ст. 6 Закону № 2939-VI заборона обмеження інформації.

Слід зазначити, що позивачем подані до Верховного Суду додаткові пояснення, якими просить змінити резолютивну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року, але Суд касаційної інстанції позбавлений можливості розглянути цю вимогу з огляду на не оскарження позивачем вказаної постанови в апеляційному та/або в касаційному порядку.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами попередніх інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.М. Бевзенко

Н.В. Шевцова