Рішення

від 05.11.2019 по справі 206/4330/19

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа 206/4330/19

Провадження 2/206/1137/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

при секретареві Савченко І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу Дніпропетровська міська клінічна стоматологічна поліклініка № 4 Дніпропетровської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

за участю:

представника позивача ОСОБА_2. ,

представника відповідача Шуненко Н.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

05 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який обґрунтувала тим, що у період з 24 березня 2011 року по 03 березня 2017 року та у період з 10 липня 2017 року по 22 листопада 2017 року позивач, знаходилась у трудових відносинах з Комунальним закладом Дніпропетровська міська клінічна стоматологічна поліклініка № 4 Дніпропетровської обласної ради. 03 березня 2017 року наказом № 35-к від 01.03.2017 року позивача було звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України. 10 липня 2017 року наказом 106 к від 10.07.2017 року позивача було поновлено на роботі за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 09.06.2017 року. 22 листопада 2017 року наказом 177 к від 22.11.2017 року позивача було звільнено на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22.11.2017 року, яким рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська було скасовано. Зазначене підтверджується записами у трудовій книжці на ім`я ОСОБА_1 Відповідач, при звільненні позивача 03 березня 2017 року та 22 листопада 2017 року не здійснив позивачеві виплати всіх сум, що належать їй від підприємства в день її звільнення. Самарський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 15.05.2019 року по справі № 206/7061/18 встановив факт порушення відповідачем прав позивача і стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 1567,87 гривень. Відповідач, рішення суду добровільно не виконав, через що, Індустріальний відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області виніс постанову від 02.07.2019 року Про відкриття виконавчого провадження . Випискою АТ КБ ПРИВАТБАНК від 02.08.2019 року по картці/рахунку ОСОБА_1 підтверджується, що Індустріальний відділ державної виконавчої служби міста Дніпра забезпечив виконання рішення суду і 02.08.2019 року позивачу було перераховано заборгованість по заробітній платі у розмірі 1567,87 гривень. Таким чином, дата 02 серпня 2019 року є день фактичного розрахунку відповідача з позивачем і виплата всіх сум, що належали їй від підприємства в день її звільнення. Місячна заробітна плата позивача становить у вересні 2017 року 4074,44 гривень; у жовтні 2017 року 2910,31 гривень. Норма робочого часу позивача встановлена відповідно до п.п. 1.1 наказу МОЗ України від 25.05.2006 № 319 Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров`я, норми робочого часу для керівників структурних підрозділів (відділень, лабораторій, кабінетів) установлена у 38,5 годин на тиждень. Тривалість робочого дня з п`ятиденним робочим тижнем визначається шляхом ділення норми робочого часу на тиждень на тривалість робочих днів на тиждень і становить 7,7 годин на день. За даними розрахункових листів позивача тривалість робочих годин становить у вересні 2017 року 161,7 годин, у жовтні 2017 року 115,5 годин. Кількість робочих днів на місяць становить у вересні 2017 року 21 робочий день; у жовтні 2017 року 15 робочих днів. Середньоденна заробітна плата позивача 194,02 грн. на день. Днем фактичного розрахунку при звільненні з позивачем є дата 02.08.2019 року, а тому заборгованість за час затримки заробітної плати складає 505 робочих днів. Таким чином розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку складає 505 х 194,02 = 97980,10 гривень. Зазначену суму позивач просить стягнути з відповідача.

Ухвалою суду від 08 серпня 2019 року провадження у справі відкрито та призначено судове засідання в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 11 жовтня 2019 року позовну заяву залишено без руху.

15 жовтня 2019 року представником позивача недоліки позовної заяви усунуто.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов визнала частково з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с.70-75).

В свою чергу представник позивача надав суду відповідь на відзив (а.с.90-92) в якому заперечував щодо доводів представника відповідача та просив стягнути зазначену у позові суму в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та письмові докази, давши їм оцінку в їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що з 24 березня 2011 року позивач ОСОБА_1 була прийнята на посаду техніка зубного в зуботехнічну лабораторію Комунального закладу Міська клінічна стоматологічна поліклініка № 4 , що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с.7-8).

Зазначені обставини також підтверджуються копією наказу № 59-к від 23 березня 2011 року (а.с.76).

Наказом № 35-к від 01 березня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, з яким позивач ознайомилась 03 березня 2017 року (а.с.9).

Відповідно до наказу №106 к від 10 липня 2017 року ОСОБА_1 було поновлено на роботі за рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська (а.с.10).

Наказом № 177 к від 22 листопада 2017 року позивача було звільнено з посади завідувача зуботехнічної лабораторії на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 листопада 2017 року (а.с.11).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2019 року, яке набрало законної сили 20 червня 2019 року, стягнуто з Комунального закладу Дніпропетровська міська клінічна стоматологічна поліклініка №4 Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 1567,87 гривень (а.с.12-16).

Постановою державного виконавця Індустріального відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 02 липня 2019 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом виданим на підстав вищезазначеного рішення суду (а.с.18).

Відповідно до виписки по картці/рахунку ОСОБА_1 02 серпня 2019 року на рахунок останньої було зараховано грошові кошти у розмірі 1567,87 гривень (а.с.20).

18 червня 2019 року на адресу ОСОБА_1 відповідачем було направлено лист, відповідно до якого в.о. генерального директора КЗ ДМКСП № 4 ДОР повідомив позивача про необхідність надати реквізити банку та номер особового рахунку на який буде перерахована заборгованість по заробітній платі на виконання рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2019 року (а.с.79-80).

Відповідно до копії платіжного доручення № 191 від 25 липня 2019 року відповідачем КЗ Дніпропетровська МКСП № 4 ДОР на рахунок Індустріального ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області було перераховано кошти у сумі 1567,87 гривень, призначення платежу: стягнення на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі (а.с.81).

Відповідно до копії довідки про доходи ОСОБА_1 її середньоденна заробітна плата складає 194,02 гривень. Нарахована заробітна плата складає: за вересень 2017 року 4074,44 гривень за 21 фактично відпрацьованих днів; за жовтень 2017 року 2910,31 гривень за 15 фактично відпрацьованих днів (а.с.85).

Приймаючи рішення про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з відповідача на користь позивача, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ст. 43 Конституції України та ст. 2 КЗпП України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Також, частиною 1 статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В судовому засіданні знайшли своє підтвердження такі обставини: наказом №35-к від 01.03.2017 ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади 03.03.2017 згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 09.06.2017 ОСОБА_1 було поновлено на роботі в займаній посаді.

Наказом № 62 від 20.06.2017 позивача було поновлено на займаній раніше посаді, про що в її трудовій книжці здійснено запис за № 14 від 10.07.2017, яким встановлено, що попередній запис за № 13 від 03.03.2017 вважається недійсним.

З даним наказом № 62 від 20.06.2017 р. ОСОБА_1 було ознайомлено під особистий розпис та вручено його копію.

Наказом № 106-к від 10.07.2017 було встановлено, що ОСОБА_1 фактично приступила до роботи 10.07.2017.

22 листопада 2017 року рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 09.06.2017 щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі було скасовано.

Наказом № 177-к від 22.11.2017 було внесено зміни до наказу №35-к від 01.03.2017 та дату звільнення ОСОБА_1 було змінено на 22.11.2017.

Тобто, фактичною датою звільнення ОСОБА_1 з займаної посади є 22 листопада 2017 року.

При визначенні дати фактичного розрахунку відповідача з ОСОБА_1 з приводу заборгованості по заробітній платі суд враховує такі обставини.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2019 року по цивільній справі № 206/7061/18 було частково задоволено вимоги позивача та стягнуто на її користь заборгованості по заробітній платі у розмірі 1567,87 гривень.

З копії платіжного доручення вбачається, що заклад 25 липня 2019 року перерахував на рахунок ДВС дану суму за виконавчим листом № 206/7061/18.

Тобто відповідач фактичний розрахунок з ОСОБА_1 здійснив саме 25 липня 2019 року.

Та обставина, що позивач лише 02 серпня 2019 року отримала суму саме від державного виконавця не свідчить про те, що відповідач здійснив з нею фактичний розрахунок саме цієї дати.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20, ч. 5 п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року за № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Розрахунок середньоденної заробітної плати визначається Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок ).

Згідно п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством на число календарних днів за цей період.

З огляду на встановлені вище обставини справи, суд вважає вірним наступний порядок визначення суми затримки розрахунку при звільненні.

Місячна заробітна плата позивача, відповідно до наданих довідок, становила у вересні 2017 року 4074,44 гривень, у жовтні 2017 року 2910,31 гривень.

Так, відповідно до копії довідки про доходи позивача кількість робочих у вересні 2017 року становить 21 робочий день; у жовтні 2017 року - 15 робочих днів.

Середньоденна заробітна плата позивача визначається шляхом ділення суми розміру заробітної плати за вересень і жовтень 2017 року на кількість робочих днів у вересні і жовтні 2017 року і становить (4074,44+2910.31)/(21 день+15 днів) = 194,02 гривень на день.

Як встановлено судом раніше, фактичною датою звільнення ОСОБА_1 з займаної посади є 22 листопада 2017 року, тобто затримка розрахунку при звільненні розпочалася з 23 листопада 2017 року, а не з 03 березня 2017 року, як це зазначає позивач.

Таким чином, за період з 23 листопада 2017 року по 31 грудня 2017 року кількість днів затримки розрахунку при звільненні складає 26 робочих днів.

При цьому, за період 2018 року затримка розрахунку при звільненні складає 250 робочих днів, що не оспорювалось сторонами в судовому засіданні.

Також, суд не погоджується з доводами позивача, що в 2019 році кількість днів затримки розрахунку при звільненні необхідно обраховувати з 01 січня 2019 року по 02 серпня 2019 року з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового регулювання передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

При цьому, спи 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Такого висновку прийшов Верховний Суд у Постанові від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17.

Окрім того, така правова позиція узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Як було встановлено вище рішення про стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі у розмірі 1567,87 гривень ухвалено 15 травня 2019 року, що не заперечувалось сторонами у справі.

Таким чином в 2019 році кількість днів затримки розрахунку при звільненні необхідно обраховувати з 01 січня 2019 року по 15 травня 2019 року та становить 88 робочих днів.

Отже, всього кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 23 листопада 2017 року по 15 травня 2019 року складає 364 дні (26+250+88).

Загальна сума за затримку розрахунку при звільненні становить 70623,28? гривень (364х194,02).

Згідно роз`яснень, наданих Верховним Судом України у Постанові від 13.03.2017 по справі №6-259цс17, у разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи .

Отже, суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Разом з тим за змістом пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто, суд застосує принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні .

При визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд враховує те, що сума 70623,28 гривень є неспівмірною з сумою заборгованості з заробітної плати, встановленої судом, адже вона майже у 45 рази більше виплаченої на цей час суми заборгованості (1567,87 гривень), розмір стягнутої за рішенням суду та виплаченої 25 липня 2019 року суми майже у 3 рази менше місячного середнього заробітку ОСОБА_1 та відповідач фактично сплатив позивачу суму заборгованості по заробітній платі.

Враховуючи вище викладені обставини у справі та вимоги Закону, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та вважає необхідним стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 8000 гривень, що буде відповідати принципам співмірності та змагальності цивільного судочинства.

Такий висновок суду узгоджується з правовими позиціями, яка викладені в постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року № 6-113цс16 та від 01 квітня 2015 року № 6-41цс15

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, враховуючи що позовна заява підлягає частковому задоволенню та у відповідності до ст. 141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 768,40 гривень.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 до Комунального закладу Дніпропетровська міська клінічна стоматологічна поліклініка № 4 Дніпропетровської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального закладу Дніпропетровська міська клінічна стоматологічна поліклініка № 4 Дніпропетровської обласної ради (ідентифікаційний код 05494538, м. Дніпро, вул. Столєтова, 13 індекс 49081) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ) середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 8000 гривень, а також понесені нею витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Повний текст рішення суду складено 14 листопада 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України подається до Дніпровського апеляційного суду через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Головуючий суддя: Кушнірчук Р.О.