Рішення

від 05.11.2019 по справі 282/143/18

ЛЮБАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 282/143/18

Провадження № 2/282/6/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019 року смт.Любар

Любарський районний суд Житомирської області

в складі: головуючого-судді: П.І. Гуцала

за участю секретаря судового засідання: В.І. Демчук

позивача: ОСОБА_6

представника позивача: Д .В. Вернидуба

відповідача: ОСОБА_7

представника відповідача: А.В. Грицика

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ФОП ОСОБА_7 про визнання укладеним договору про розірвання договорів оренди землі,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач зазначає, що 04.04.2011 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,4963 га., кадастровий номер 1823187300:03:002:002, належний позивачу - ОСОБА_6 , на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку (серія ЖТ №001651) з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства строком на 10 років.

Як вбачається з тексту договору, даний договір оренди було зареєстровано відділом Держкомзему у Любарському районі Житомирської області, про що у державному реєстрі земель вчинено запис за №182310004000 від 27.05.2011 року.

Також, 10 серпня 2011 року між позивачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 6,6543 га., кадастровий номер 1823187300:03:002:0003, належний позивачу - ОСОБА_6 , на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку (серія ЖТ №0016512) з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства строком на 10 років.

Даний договір зареєстровано державним реєстратором Любарського районного управління юстиції в Житомирській області 29.01.2015 року (номер запису про інше речове право 8544785).

Між сторонами в лютому 2017 року було досягнуто спільної згоди в письмовій формі про розірвання за взаємною згодою сторін даних договорів оренди землі. Зокрема, позивач - ОСОБА_6 звернувся до ФОП ОСОБА_7 , з заявою про припинення договорів оренди від 04.04.2011 року та 10.08.2011 року, шляхом розірвання за згодою сторін та отримав взамін від Відповідача письмову розписку від 04.02.2017 року, складену власноручно Відповідачем, з якої вбачається досягнення згоди на розірвання договорів оренди, укладених між позивачем та відповідачем після збору врожаю 2017 року, та крім того відповідач зобов`язався оформити відповідні документи щодо такого розірвання.

Відповідно до п. 38 укладених договорів, дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін.

Даний пункт Договорів узгоджується з положеннями ст. 651 Цивільного кодексу України та ст. 604 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов`язання припиняється за домовленістю сторін.

Така згода була досягнута між сторонами шляхом обміну письмовими документами, тобто в письмовій формі, адже відповідно до положення ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Суттєвим є питання моменту укладення договору про розірвання договорів оренди землі від 04.04.2011 року та 10.08.2011 року.

Зокрема, відповідно до статті 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Отже, оскільки позивачем було отримано відповідь у формі письмової розписки Відповідача про згоду розірвати договори оренди належних позивачу земельних ділянок 4 лютого 2017 року, то відповідно договір про розірвання договорів оренди землі від 04.04.2011 року та 10.08.2011 року є укладеним 04.02.2017 року.

Саме тому позивач звернувся до суду з проханням ухвалити рішення про:

-Визнати укладеним 04.02.2017 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 та ОСОБА_6 договір про розірвання договорів оренди земельної ділянки площею 5,4963 га., кадастровий номер 1823187300:03:002:002 від 04.04.2011 року та договору оренди земельної ділянки площею 6,6543 га.. кадастровий номер 1823187300:03:002:0003. від 10.08.2011 року за згодою сторін з 01 січня 2018 року.

-Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 на користь позивача понесені судові витрати.

10 травня 2018 року, від відповідача ФОП ОСОБА_7, надійшов відзив на позовну заяву. Згідно наданого відзиву відповідач позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні. Зазначає, що надана позивачем розписка є юридично дефектною та такою, що не відповідає вимогам законодавства, розписка не має зазначення двох сторін правочину, як на це зазначає позивач, а тому не може бути доказом двохстороннього правочину. Окрім цього, згоди між ним та позивачем про двохстороннього розірвання договорів досягнуто не було. Вказану розписку він написав як нагадування для себе, щоб у майбутньому повернутись до вирішення даного питання.

В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Ствердив, що розписку яка є предметом розгляду, ОСОБА_7 писав у його присутності та на його думку цією розпискою стверджувалось їхнє волевиявлення щодо розірвання договорів оренди.

Представник позивача адвокат Вернидуб Д.В., у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, та посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві просить суд задоволити позовну заяву в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_8 , у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позовної заяви. Ствердив, що вказану розписку він написав як нагадування для себе, щоб у майбутньому повернутись до вирішення даного питання.

Представник відповідача, адвокат Грицик А.В., у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позовної заяви. Ствердив, що надана позивачем розписка є юридично дефектною та такою, що не відповідає вимогам законодавства, розписка не має зазначення двох сторін правочину, як на це зазначає позивач, а тому не може бути доказом двохстороннього правочину.

Вислухавши пояснення сторін, розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЖТ 0001651, ОСОБА_6 є власником земельної ділянки розміром 5,4963 га., з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Юрівської сільської ради Любарського району Житомирської області.

Згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЖТ 0001652, ОСОБА_6 є власником земельної ділянки розміром 6,6543 га., з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Юрівської сільської ради Любарського району Житомирської області.

04 квітня 2011 року між орендодавцем ОСОБА_6 та орендарем ФОП ОСОБА_7 було укладено договір оренди землі, а саме земельної ділянки належної ОСОБА_6 , розміром 5,4963 га., з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Юрівської сільської ради Любарського району Житомирської області, строком на 10 років.

10 серпня 2011 року між орендодавцем ОСОБА_6 та орендарем ФОП ОСОБА_7 було укладено договір оренди землі, а саме земельної ділянки належної ОСОБА_6 , розміром 6,6543 га., з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Юрівської сільської ради Любарського району Житомирської області, строком на 10 років.

Згідно наявної у матеріалах справи розписки від 04.02.2017 року, ФОП ОСОБА_7 підписався під текстом наступного змісту: Я ОСОБА_7 зобов`язуюсь після зібрання врожаю 2017 року розірвати договір оренди землі з ОСОБА_11 (два поля, загальною площею приблизно двінадцять гектарів) і оформити відповідні документи, в тім і розписуюсь .

Саме дану розписку позивач надав суду, як доказ укладення між ним та відповідачем двохстороннього договору про розірвання укладених між ними договорів оренди землі.

Відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема договорами та іншими правочинами.

Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Як встановлено в ч. 1, 4 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 395 ЦК України, речовими правами на чуже майно є: право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Згідно ч. 1 ст. 407 ЦК України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Відповідно до ч. 1 ст. 412 ЦК України, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі: поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; спливу строку, на який було надано право користування; викупу земельної ділянки у зв`язку із суспільною необхідністю.

Згідно ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 3 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, судом було встановлено, що між орендодавцем ОСОБА_6 та орендарем ФОП ОСОБА_7 на підставі чинного законодавства України, шляхом взаємної згоди та домовленості були укладені договори оренди земельних ділянок належних ОСОБА_6

Укладені між сторонами договори оренди землі було укладені у встановленому законодавством порядку, жодною із сторін не оспорювались та сторони виконували умови договору.

Відтак договори на момент виникнення спірних правовідносин та на момент подання даного позову були чинні та не втратили законної сили, отже були обов`язкові до виконання сторонами.

Пунктами 38 та 39 договорів оренди землі від 04.04.2011 року та 10.08.2011 року встановлено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін, розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.

Тобто, при підписанні вказаних договорів сторони дійшли згоди про їх розірвання виключно за взаємною згодою сторін і неможливості його розірвання у односторонньому порядку.

Досліджуючи надану суду позивачем розписку ФОП ОСОБА_7 , від 04.02.2017 та пояснення сторін щодо її змісту, суд приходить до висновку, що дана розписка не може трактуватись як двохсторонній договір, тобто домовленість двох сторін, спрямована на виникнення взаємних прав та обов`язків та надання йому форми визначеної законодавством або домовленістю сторін.

Суд зазначає на те, що вказана розписка не містить жодних відомостей про дві сторони, які досягають певної домовленості, на що зазначає позивач, окрім того, дана розписка не підписана двома сторонами договору , як того вимагає законодавство.

Суд, на підставі досліджених у судовому засіданні матеріалів справи та пояснень учасників справи, дійшов до обґрунтованого переконання про те, що досліджена розписка не відповідає вимогам законодавства для двохстороннього правочину, окрім цього у судовому засіданні було встановлено, що у відповідача не було волевиявлення щодо укладення договору про розірвання договорів оренди землі між ним та позивачем.

Відтак суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст. 76, 77, 80, 81, 83, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, ст. 11, 202, 203, 205, 207, 395, 407, 412, 628, 638, 639, 651 ЦК України,суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_6 до ФОП ОСОБА_7 про визнання укладеним договору про розірвання договорів оренди землі - відмовити повністю.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Житомирського апеляційного суду через Любарський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення суду виготовлено 14 листопада 2019 року.

Суддя П.І. Гуцал