Постанова

від 06.11.2019 по справі 560/1670/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/1670/19

Головуючий у 1-й інстанції: Польовий О.Л.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

06 листопада 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б.

за участю:

секретаря судового засідання: Аніщенко А.О.,

представників відповідача: Гралюка В.В., Загарука Є.В., Василика О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року (повний текст якого складено в м. Хмельницькому 05 серпня 2019 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Печеська загальнооствітня школа І-ІІ ступенів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, про скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

у травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Печеська загальнооствітня школа І-ІІ ступенів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, про скасування рішення №1 сесії Лісовогринівецької сільської ради від 26 лютого 2019 року "Про створення та перейменування опорного закладу та його філії", як таке, що порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

30 липня 2019 року Хмельницький окружний адміністративний суд прийняв рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

У судовому засіданні представники відповідача про задоволення апеляційної скарги заперечили, посилаючись на її необгрунтованість та безпідставність.

Позивач та третя особа будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

У відповідності до вимог ч.1 ст.205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги за наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 2005 року народження, ОСОБА_3 2009 року народження, ОСОБА_4 2010 року народження, ОСОБА_5 2013 року народження, ОСОБА_6 2014 року народження, ОСОБА_7 2018 року народження, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 , виданого 14.06.2012 відділом у справах сім`ї, молоді та спорту Хмельницької районної державної адміністрації. Троє із вказаних дітей з інклюзією та є учнями Печеської загальноосвітної школи І-ІІ ступенів.

Так, розпорядженням сільського голови Лісовогринівецької сільської ради №11-о від 28.01.2019 "Про скликання 46-ї сесії Лісовогринівецької сільської ради" скликано 46 чергову сесію Лісовогринівецької сільської ради та, зокрема, винесено на її розгляд питання щодо створення та перейменування опорного закладу та його філії.

28 січня 2019 року на офіційному сайті Лісовогринівецької сільської ради (htpp://lisovogrynivecka-rada.gov.ua) в розділі "Проекти рішень" опубліковано проект рішення 46 чергової сесії від 26.02.2019 "Про створення та перейменування опорного закладу та його філії".

Відповідно до питання №1 порядку денного Протоколу засідання постійної депутатської комісії з питань соціального захисту населення, освіти, фізичного виховання, культури, релігії та міграції, охорони здоров`я та соціальної політики від 08.02.2019, предметом розгляду цієї комісії було питання щодо створення та перейменування опорного закладу та його філії.

На 46 черговій сесії Лісовогринівецької сільської ради 26 лютого 2019 року прийнято рішення №1 "Про створення та перейменування опорного закладу та його філії" яким, відповідно до пункту 1 реорганізовано Аркадіївецьку загальноосвітню школу І-ІІ ступенів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (ЄДРПОУ 25879855), Гнатовецьку загальноосвітню школу I-II ступенів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (ЄДРПОУ 23563817), Печеську загальноосвітню школу І-ІІ ступенів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (ЄДРПОУ 25978965), Терешовецьку загальноосвітню школу І-ІІ ступенів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (ЄДРПОУ 25978284), Шпичинецьку загальноосвітню школу І ступеня Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (ЄДРПОУ 22765217) шляхом приєднання до Стуфчинецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (ЄДРПОУ 33457386) з пониженням ступеня в Аркадіївецьку початкову школу, Гнатовецьку початкову школу, Печеську початкову школу, Терешовецьку початкову школу, Шпичинецьку початкову школу, як філію, без права юридичної особи.

Згідно з п.п. 2, 3 вказаного рішення вирішено створити опорний заклад освіти - Стуфчинецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району, Хмельницької області (ЄДРПОУ 33457386) шляхом приєднання Аркадіївецької початкової школи, Гнатовецької початкової школи, Печеської початкової школи, Терешовецької початкової школи, Шпичинецької початкової школи Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області. Перейменувати опорний заклад "Стуфчинецька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області" у "Стуфчинецький ліцей Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області", скорочена назва: Стуфчинецький ліцей (ЄДРПОУ 33457386).

Також, п. 4 рішення вирішено вважати, що "Стуфчинецький ліцей Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (ЄДРПОУ 33457386) є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та об`єктів, Стуфчинецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (ЄДРПОУ 33457386) та Аркадіївецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (ЄДРПОУ 25879855), Гнатовецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (ЄДРПОУ 23563817), Печеської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (ЄДРПОУ 25978965), Терешовецької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (ЄДРПОУ 25978284), Шпичинецької загальноосвітньої школи І ступеня Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області (ЄДРПОУ 22765217).

Позивач, вважаючи, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем з порушенням вимог Конституції та законів України, звернувся до суду з даним позовом.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо необґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування від 21.05.1997 №280/97-ВР (Закон №280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з абз. 2 п. 30 ч. 1 ст. 26 №280/97-ВР реорганізація або ліквідація навчальних закладів комунальної форми власності здійснюється за рішенням місцевої ради.

Положеннями ч. 4 ст. 36 Закону України Про освіту та ч. 6 ст. 11 Закону України Про загальну середню освіту визначено, що реорганізація і ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності здійснюється за рішенням сесії місцевої ради, державної і приватної форм власності - за рішенням засновника (засновників).

Так, повноваження районних та обласних рад визначені ст. 43 Закону України Про місцеве самоврядування в України , зі змісту якої встановлено, що до виключних повноважень районної ради не відноситься вирішення питань про утворення чи ліквідацію навчальних закладів комунальної форми власності.

Разом з тим, відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону №280/97-ВР реорганізація або ліквідація навчальних закладів комунальної форми власності здійснюється за рішенням місцевої ради (селищної, сільської, міської).

Порядок утворення та основні засади діяльності освітнього округу визначаються Положенням про освітній округ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року №777 (Положення № 777).

Відповідно до абз. 2 п. 1 Положення №777 округ - об`єднання навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту. До складу округу можуть входити опорні загальноосвітні навчальні заклади (далі - опорні заклади), їх філії.

Пункт 2 Положення №777 передбачає, що засновниками (співзасновниками) освітнього округу (опорного закладу, його філій) можуть бути представницькі органи місцевого самоврядування об`єднаних територіальних громад, районні ради (далі - засновники).

Тобто, системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що рішення про ліквідацію та реорганізацію навчального закладу комунальної форми власності приймає місцева (сільська, селищна, міська) рада, у віданні якої перебуває відповідний навчальний заклад.

При цьому, п. 4 Положення №777 визначено, що головними завданнями округу (опорного закладу, його філій) є концентрація та ефективне використання наявних ресурсів, їх спрямування на задоволення освітніх потреб учнів (вихованців), створення єдиної системи виховної роботи. Суб`єктами округу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності можуть бути: дошкільні навчальні заклади; загальноосвітні навчальні заклади (в тому числі навчально-виховні комплекси); позашкільні навчальні заклади; міжшкільні навчально-виробничі комбінати; професійно-технічні навчальні заклади; вищі навчальні заклади; заклади культури (бібліотеки, музеї, будинки культури та інші); заклади фізичної культури і спорту; підприємства; громадські організації (п. 5).

Для прийняття рішення про створення округу засновник: проводить аналіз мережі навчальних закладів, підприємств і громадських організацій, розміщених у межах адміністративно-територіальної одиниці, з урахуванням їх кадрового потенціалу та рівня матеріально-технічного забезпечення; вивчає стан впровадження допрофільної підготовки і профільного навчання у навчальних закладах, що входитимуть до складу округу, та якість надання зазначених освітніх послуг; проводить діагностику учнів старших класів (анкетування, тестування, співбесіди) з метою як виявлення, так і підтвердження вибору ними певного профілю навчання; вивчає можливість утворення опорних закладів для організації на їх базі допрофільної підготовки і профільного навчання; прогнозує витрати на зміцнення матеріально-технічної бази навчальних закладів, придбання шкільних автобусів з метою організації підвезення учнів і педагогічних працівників до місця навчання, роботи та додому, введення у разі потреби додаткових посад педагогічних працівників; вивчає доцільність і можливість утворення інтернатів у складі опорних закладів для учнів, які проживають у віддалених населених пунктах; визначає місцезнаходження округу з урахуванням розміщення його суб`єктів і транспортного забезпечення; організовує проведення інформаційно-роз`яснювальної роботи з педагогічними працівниками, учнями, їх батьками (особами, які їх замінюють), громадськістю щодо утворення округу та можливості організації до профільної підготовки та профільного навчання для учнів на базі інших навчальних закладів, що входитимуть до його складу.

Згідно зі ст. 8 Закону №280/97-ВР загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади.

Відповідно до ст. 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Згідно зі ст. 13 Закону №280/97-ВР територіальна громада має право проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов`язковому розгляду органами місцевого самоврядування.

Так, згідно з п. 3 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №996 від 03 листопада 2010 року (Порядок № 996), консультації з громадськістю проводяться з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Пунктом 12 Порядку №996 визначено, що в обов`язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які: стосуються конституційних прав, свобод та обов`язків громадян; стосуються життєвих інтересів громадян, у тому числі впливають на стан навколишнього природного середовища; передбачають провадження регуляторної діяльності у певній сфері; визначають стратегічні цілі, пріоритети і завдання у відповідній сфері державного управління (у тому числі проекти державних і регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку, рішення стосовно їх виконання); стосуються інтересів територіальних громад, здійснення повноважень місцевого самоврядування, делегованих органам виконавчої влади відповідними радами; визначають порядок надання адміністративних послуг тощо.

Тобто, консультації з громадськістю проводяться в обов`язковому порядку, зокрема, з приводу розроблення та реалізації програм економічного, соціального і культурного розвитку.

Так у судовому засіданні представники відповідача зазначили про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення усі заходи, передбачені чинним законодавством були здійсненні, зокрема: було опубліковано офіційному сайті проект рішення, неодноразово проводились обговорення. Також, зазначили про те, що оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії, які породжують права і обов`язки тільки для того суб`єкта, якому їх адресовано.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії, а відтак права позивача не порушені, а судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси позивача, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Так, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес , який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Колегія суддів зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України Про освіту одним із основних принципів освіти в Україні є доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою.

Статтею 35 Закону України Про освіту визначено, що загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, мовними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення. Держава гарантує молоді право на отримання повної загальної середньої освіти і оплачує її здобуття. Повна загальна середня освіта в Україні є обов`язковою і може отримуватись у різних типах навчальних закладів.

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України Про загальну середню освіту реорганізація і ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів комунальної форми власності здійснюється за рішенням сесії місцевої ради, державної і приватної форм власності - за рішенням засновника (засновників).

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України Про загальну середню освіту батьки або особи, які їх замінюють, мають право вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей; приймати рішення щодо участі дитини в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу; обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування загальноосвітніх навчальних закладів; звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей; захищати законні інтереси дітей.

Проте, суд першої інстанції не врахував, що оскаржуване рішення впливає на таке важливе конституційне право позивача (її дітей), як право на освіту, що є безумовною підставою для врахування думки територіальної громади при прийнятті такого рішення.

Крім того, як встановлено із матеріалів справи серед дітей позивача є діти інваліди з дитинства, що свідчить про їх обмежені фізичні можливості та певні застереження для їх здоров`я.

При цьому, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано інтереси, стан здоров`я та рекомендації дітей інвалідів не лише позивачки, а усіх таких дітей, які проживають у цій місцевості, як то перевезення таких дітей спеціально облаштованим автобусом, і взагалі чи можливе взагалі таке перевезення згідно лікарських рекомендацій.

Однак, такі обставини не були з`ясовані та вирішенні відповідачем, що призвело до прийняття передчасного рішення.

Так, у статті 3 Конвенції Про права дитини , схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 № 44/25, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дітей, з урахуванням положень статті 3 Конвенції "Про права дитини", пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дітей.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 року справа №359/6814/17 та від 06.02.2019 року справа №720/1536/16-а.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального та матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року, - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Печеська загальнооствітня школа І-ІІ про скасування рішення, - задовольнити.

Скасувати рішення №1 сесії Лісовогринівецької сільської ради від 26 лютого 2019 року "Про створення та перейменування опорного закладу та його філії".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Лісовогринівецької сільської ради Хмельницької області на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати в сумі 1921,00 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 14 листопада 2019 року.

Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.