Постанова

від 13.11.2019 по справі 487/2727/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

13.11.19

22-ц/812/1755/19

Провадження № 22-ц/812/1755/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2019 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого судді - Бондаренко Т.З.,

суддів - Темнікової В.І., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за участю: представника відповідача ОСОБА_1 - Данилюк Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 487/2727/18 за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Заводського районного суду м.Миколаєва, ухваленого 23 серпня 2019 року під головуванням судді - Павлової Ж.П. в приміщенні того ж суду по справі за позовом

ОСОБА_2 до Приватного підприємства Ріал , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

в с т а н о в и л а :

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ПП РІАЛ , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивачка посилалася, що між ВАТ Банк Фінанси та Кредит правонаступником якого є ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ПП РІАЛ було укладено кредитний договір №120-07/МБ від 31 липня 2007 року згідно якого позичальнику були надані кредитні кошти на суму 350 000,00 грн. із розрахунку 18% річних на рік строком до 30 липня 2022 року.

З метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором були укладені договори поруки: між ВАТ Банк Фінанси та Кредит правонаступником якого є ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_1 від 31 липня 2007 року, а також з ОСОБА_3 від 31 липня 2007 року.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 травня 2011 року з ПП РІАЛ , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ПАТ Банк Фінанси та Кредит стягнуто за вказаним кредитним договором від 31 березня 2007 року заборгованість в сумі 307 519,56 грн., а рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28 січня 2016 року з ПП РІАЛ на користь ПАТ Банк Фінанси та Кредит стягнуто заборгованість за тим же кредитним договором 307 519,56 грн.

В подальшому позивач ОСОБА_2 набула права вимоги до відповідачів за вказаним кредитним договором на підставі договору відступлення права вимоги укладеного з ПАТ Банк Фінанси та Кредит від 23 жовтня 2017 року.

Вказані рішення судів не виконані.

Посилаючись на вказане позивачка солідарно з відповідачів просила стягнути заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 623 106,78 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 серпня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позивачка, як фізична особа, не наділена правом надавати фінансові послуги, а тому не набула права вимоги заборгованості за кредитним договором.

В апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість оскаржуваного рішення, яке ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, позивачка просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на підставі договору про відступлення вимоги від 23 жовтня 2017 року укладеного з ПАТ Фінанси та кредит , ОСОБА_2 набула право вимоги виконання кредитних зобов`язань до боржників. Законом не встановлено заборони на укладання вказаного договору з фізичною особою, який на даний час є чинним.

Також апелянт зазначає, що суд безпідставно послався на висновок викладений в постанові ВП ВС від 31 жовтня 2018 року оскільки данні правовідносини не є подібними тим, що розглядались ВС.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказував на законність рішення. А також на те, що позивачем не надано розрахунок заборгованості в межах строку пред`явлення вимоги до поручителя, а на даний час порука є такою, що припинена.

Крім цього в відзиві ОСОБА_1 вказує на законність рішення суду, оскільки право вимоги за кредитним договором може набути лише спеціальний суб`єкт, а саме банк або фінансова установа.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з`явились в судове засідання, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи між ВАТ Банк Фінанси та Кредит правонаступником якого є ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ПП РІАЛ було укладено кредитний договір №120-07/МБ від 31 липня 2007 року згідно якого позичальнику були надані кредитні кошти на суму 350 000,00 грн. із розрахунку 18% річних на рік (т.1 а.с. 8-10).

Відповідно до п. 2.2. договору відповідач ПП РІАЛ зобов`язалося повернути кредит згідно із Графіком погашення кредиту з остаточним поверненням до 30 липня 2022 року, шляхом перерахування коштів на позичковий рахунок.

З метою забезпечення зобов`язань за кредитним договором були укладені наступні договори поруки: між ВАТ Банк Фінанси та Кредит правонаступником якого є ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_1 №01-120-07/МБ від 31.07.2007 року; між ВАТ Банк Фінанси та Кредит правонаступником якого є ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_3 №02-120-07/МБ від 31 липня 2007 року (т.1 а.с.13-14, 15-16).

Відповідно до п. 1.1 договорів поруки, які є ідентичними за своїм змістом, поручителі зобов`язуються перед кредитором відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язання за кредитним договором, укладеним між ВАТ Банк Фінанси та Кредит правонаступником якого є ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ПП РІАЛ .

Судом також встановлено, що рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 26 травня 2011 року з ПП РІАЛ , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ПАТ Банк Фінанси та Кредит стягнуто за кредитним договором №120-07/МБ від 31 липня 2 007 року заборгованість в сумі 307 519,56 грн., а саме: сума заборгованості за кредитом 303 412,40 грн., сума пені станом на 30 березня 2011 року 4 107,16 грн. (т. 1 а.с. 4).

Крім того, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28 січня 2016 року з ПП РІАЛ на користь ПАТ Банк Фінанси та Кредит також стягнуто заборгованість за тим же кредитним договором №120-07/МБ від 31 липня 2007 року (т. 1 а.с. 5-7).

23 жовтня 2017 року між ПАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_2 було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно якого право грошової вимоги до позичальника, іпотекодавця та поручителів за кредитним договором, договором іпотеки та договорами поруки від 32 липня 2007 року перейшло до позивачки ОСОБА_2 (т.1 а.с.17-18).

Згідно даного договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги розмір заборгованості за кредитним договором становить 1 276 001,07 грн. А з урахуванням вже стягнутих судовими рішеннями грошових коштів заборгованість становить 623 106,78 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

Як вбачається з встановлених судами обставин, з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.

Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа.

Таким чином, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, доказів, досліджених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши характер спірних правовідносин, суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, оскільки остання не наділена правом здійснювати фінансові операції відповідно до Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг та, відповідно, не може бути кредитором з відповідним правом вимоги за спірним кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що районний суд безпідставно послався на висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 не заслуговують на увагу, оскільки даний висновок стосується саме формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо відступлення права вимоги за кредитним договором, а тому він підлягає врахуванню при застосуванні подібної норми права відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України.

Посилання апелянта на те, що її право вимоги щодо виконання кредитних зобов`язань ґрунтується на підставі договору про відступлення прав вимоги від 23 жовтня 2017 року укладеного з ПАТ Фінанси та кредит , а також що законом не встановлено заборони на укладання вказаного договору з фізичною особою, який на даний час є чинним, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують наведені висновки суду а вказують лише на непогодження з ними.

Статтею 375 ЦПК України, встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення районного суду, колегія суддів дійшла висновку, що воно відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 серпня 2019 року залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту 15 листопада 2019 року.

Судді: Т.З. Бондаренко

В.І. Темнікова

Т.В.Крамаренко